Читаем tmp0 полностью

15) До такого виводу прийшов Жданов op. c. с. 123 і далї; тільки він при тім думав, що царське вінчаннє було відгомоном шлюбного вінчання Володимира (с. 144-5). Посереднїм моментом для переходу від Володимира Вел. до Володимира Мономаха він уважає похід Володимира Ярославича за часів Константина Мономаха, але імя сього імператора легко могло зявитись за для його іменника — руського Мономаха.

16) Реґель Analecta с. LXX — І, против того замітка Мілюкова Главныя теченія русской исторической мысли І с. 157 прим. 2 і Жданова op. c. 142.

17) Візантийського характеру корони боронив Кондаков в вище згаданих працях; вкінцї він зачисляв її, з огляду на деякі дрібні технїчні детайлї, до XII в., але сього погляду не мотивував (Клады с. 75). Його виводи викликали ряд закидів: Соболєвский (Мономахова шапка и царскій вЂнецъ — Археол. извЂстія 1797, III) уважав її перебіркою княжого клобука. Анучін (Археологическое значеніе „Мономаховой шапки“ ib. V — VI) боронив можливости оріентальної роботи. Нарештї покійний уже Філїмонов (О времени и происхожденіи знаменитой шапки Мономаха — Чтенія моск. іст. товариства 1898, II) категорично заявив, що се шапка арабської роботи, зроблена в Каїрі і прислана звідти 1317 р. Узбеку, а той подарував її Калитї. Його праця одначе, скільки минї відомо, не вийшла досї в цїлости, й не можна оцїнити його арґументації.

ОХРЕЩЕННЄ РУСИ: ЙОГО ПОЛЇТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ, ХРИСТИЯНСТВО НА РУСИ ПЕРЕД ВОЛОДИМИРОМ; ВАРЯГИ-ХРИСТИЯНЕ, ЗАХОДИ ВОЛОДИМИРА КОЛО ХРИСТІАНЇЗАЦІЇ; ОХРЕЩЕННЄ КИЯН, РОЗПОВСЮДЖЕННЄ ХРИСТИЯНСТВА; ХРИСТИЯНСТВО НА ПРОВІНЦІЇ

Вертаю ся до попереднього.

Імп. Василь поставив умовою шлюбу з царівною, щоб Володимир охрестив ся. Яхя каже навіть, що він зажадав, аби Володимир охрестив весь свій нарід, але се могло зявити ся як вивід з пізнїйшого, хоч і в такім жаданню теж нема нїчого неможливого. Для Володимира не було трудности нї в тім нї в сїм. Християнство було найважнїйшою складовою частиною візантийської культури, в певній мірі — і державного укладу Візантиї, тож зближаючись до Візантиї, запозичаючи від неї її інституції, її культуру, було зовсїм природним і льоґічним — приподобитись до неї і в сїм многоважнім моментї, прийняти християнство. Бачучи в Володимирі визначного полїтика, трудно припустити, щоб він не розумів, бодай в якійсь мірі, яке многоважне полїтичне значіннє буде мати розповсюдненнє з княжої руки серед народів його держави з їх ріжнородними, але примітивними, слабо виробленими релїґійними формами, релїгії нової, культурної, з її богатим змістом, виробленими формами, міцною ерархіею, релїгії що мусїла-б опиратись, як на свою підпору, на княжу власть і звязувати новим культрним узлом ріжнородні народи і области його держави. Розумієть ся, не маємо права при тім відкидати зовсїм мотивів морального характера: з того всього, що ми потім чуємо за Володимира, можемо вповнї прийняти, що він сам стояв потім під щирим впливом нової релїгії, але не можемо й іґнорувати сїєї полїтичної сторони релїґійної справи, навпаки — мусимо як раз з неї виходити.

Справа нової релїгії стояла тим лекше, що на Руси християнство не було чимсь зовсїм новим. Нарід торговельний, рухливий, Русь від непамятних часів мусїла стикатись і знайомитись з християнством. Ті торговельні ватаги, що цїлими місяцями пересиджували в Царгородї „коло св. Мами“, в кримських грецьких містах, в Тмуторокани, — ті Русини, що служили вже в початках Х в. в Візантиї або ходили туди помічними полками, нарештї — навіть ті руські полки, що грабували візантийські землї — всї вони аж надто мали нагоди пізнати близше християнство; а при тім впливі, який взагалї мала візантийська культура на перенятливу словянську натуру, при слабости й невиробленности словянської релїґії — легко могли підпадати впливу християнства. Жития (Стефана Сурозького, Ґеоргія Амастридського) оповідають в формі чуд про вражіннє, яке робило християнство на руських розбишаків; чи не мали місця такі впливи, такі вражіння, тільки в звичайнїйших, буденнїйших формах, скрізь де стикав ся світ русько-словянський з грецьким?

Ібн-Хордадбег ще в 2-ій пол. IX в. оповідає про руських купцїв, що вони називали себе християнами 1), і нема причини приймати се скептично. Християне могли вже й тодї бути між ними.

Так само нема причини відкидати звісток про наверненнє на християнство якогось значнїйшого числа Русинів по походї 860 р., заходами візантийського правительства і єрархії. Охрестив ся мабуть і сам князь Аскольд. Патр. Фотий каже про висланнє на Русь епископа 2). Епископська катедра була і в руській Тмуторокани 3).

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии
1917 год. Распад
1917 год. Распад

Фундаментальный труд российского историка О. Р. Айрапетова об участии Российской империи в Первой мировой войне является попыткой объединить анализ внешней, военной, внутренней и экономической политики Российской империи в 1914–1917 годов (до Февральской революции 1917 г.) с учетом предвоенного периода, особенности которого предопределили развитие и формы внешне– и внутриполитических конфликтов в погибшей в 1917 году стране.В четвертом, заключительном томе "1917. Распад" повествуется о взаимосвязи военных и революционных событий в России начала XX века, анализируются результаты свержения монархии и прихода к власти большевиков, повлиявшие на исход и последствия войны.

Олег Рудольфович Айрапетов

Военная документалистика и аналитика / История / Военная документалистика / Образование и наука / Документальное