tmp0

Разом з дружиною імя Руси, що було заразом іменем полїтичного центра і зверхньої верстви держави, переносило ся і на підвластні землї. Тойже сам Константин Порфирородний називає київські волости, противставляючи їх Київу, „провінціальною Русию“ (ή 'έξω 'Ρωσία). Джайгані, і за ним пізнїйші східнї письменники імя Руси прикладають не тільки до Київщини, але й до приналежних до неї земель. Повість временних лїт, очевидно, виходить теж з того погляду, що імя Руси в Х в. було загальним іменем для земель Київської держави : в парафразї умови 907 р. Чернигів, Переяслав й ин. звуть ся „руськими городами“. Ними володїла Русь.

На скільки розгалужена була вже в 1-ій пол. Х в. система безпосередно звязаних з Київом волостей, показує умова Ігоря 944 р.: в нїй виступає що найменьше двадцять князїв. Їх реєстр має свій інтерес, тому його наведу. Наперед тільки завважу, що сей склад держави з яких двадцяти князївств можемо уважати досить трівким для середини Х в.: коли тринадцять лїт пізнїйше прибуває Ольга до Царгорода, з нею бачимо знов 20 або 22 посли, очевидно — від сучасних руських князїв.

В умові 944 р. виступають:

великий князь руський Ігорь з жінкою Ольгою

син його Святослав (новгородський)

два племенники — Ігорь і Якун (норманське Акун, Гакон)

Предслав ³)

Сфандрь, жінка Улїба (очевидно — якась вдова по князю, що мала свою волость, як Ольга, бо самого Улїба не згадано)

Турд (норман. Dόrdr)

Аръфастъ (норм. Arofastr)

Сфиркъ

Тудко (може зменьшене від Тудор)

Тудор

Евлиск (чи Ерлиск, мабуть попсоване імя)

Воік (теж)

Яминд (Аменъдъ, норманське А'mundi)

Гунар (норманське Gunarr)

Берн (норм. Bjorn)

Алдан

Елек

Етон (мабуть попсоване)

(одно імя мусить бути опущено тут, бо є тільки імя посла)

Гуд

Тульб чи Тулоб (вар. Туад, Тулд)

Ут (прикм. Утинъ, Успинъ).

Цїкаво, що між сими іменами „княжья“ 944 р. не знаходимо ми імен відомих нам з Повісти — анї воєводи Свенельда, котрому передав Ігор Деревлянську землю, збирати з неї дань, анї деревлянського князя Мала. Можемо тут спустити ся на лїтопись, що такі особи тодї дїйсно були, бо імена Свенельда і Мала були звязані з памятною подїєю — як Ігоря убили Деревляни. З тої неприсутности їх тут виходило б, що в вище поданий реєстр не включено тубильних князїв і князьків, які далї правили своїми округами під зверхністю київського князя (се й само собою зрозуміле, бо сї князї не входили безпосередно в державну та дружинну орґанїзацію), анї не заведено тих київських бояр — дружинників, що не сидїли повсечасно в волостях, а тільки виходили періодично на полюдє до тих чи иньших підвласних, але не приведених в безпосередню залежність від Київа волостей, бо вони, що-б так сказати, числили ся при київськім штабі ⁴) і тільки висилали ся для збирання данини, або мали призначену з певних волостей дань на удержаннє своєї дружини.

Число таких земель, де непорушною зіставала ся свійська управа і свої князї, і тільки від часу до часу (раз на рік найчастїйше) прибував, з полком дружини для відповідного попертя свого права, чи то сам князь (київський або провінціальний) чи котрий з бояр на полюдє, збирати данину, — число таких земель, кажу, мусїло бути ще дуже велике в 1-й пол. Х в. Але були цїлі племена, звязані тільки обовязком помочи, що нїколи й не бачили на своїй теріторії київських князїв чи бояр, навіть тимчасово; в такім станї були, по всякій правдоподібности, всї західнї краї — Тиверцї, Дулїби і дальші, а на крайнім сходї — Вятичі, взагалї землї що лежали осторонь; їх звязок з Київською державою був зовсїм хисткий, майже номінальний.