tmp0

Західнї сусїди Деревлян — Дулїби, та полудневі — Тиверцї по словам Повісти мали бути втягнені в круг київського впливу ще за Олега: всї вони виступають в походї Олега на Грецію як „толковини“, себ то автономні племена, обовязані до висилання своїх військ на поміч київському князю. Про Тиверцїв ще згадує Повість, що Олег воював з ними, але ся війна не привела до яких небудь острійших форм залежности від Київа крім посилання своїх полків. Лучан (Λενζένινοι) стрічаємо між підвластними Київу народами вже в 1-ій пол. Х в. (у Константина Порфирородного). Але полуднево-західнї землї стратили свій інтерес для київських князїв після печенїзького потопу, що розігнав тутешню оселу кольонїзацію. Натомість західнї українські краї здобували більше значіннє, але й тут, на західнїй окраїнї Київська держава мусїла конкуровати з впливом иньших, подібно як вона молодих, повних агресивної сили держав — Польської, Чеської й Угорської, і ся конкуренція вимагала пильної уваги київського правительства. На жаль, авторів Повісти доля сих західнїх країв інтересувала также мало як і чорноморська або донська Русь; тому трудно сказати з якоюсь певністю, наскільки змагання Володимира коло привернення сих західнїх україн були явищем новим, або тільки відновленнєм, чи приверненнєм того, що вже перед тим, в IX- Х в. було раз приведене в залежність від Київа.

На сам кінець відложив я справу Новгорода і північних земель. Супроти полудневих земель, безпосередно звязаних з Київом, се иньший світ, друга полїтична система. На полуднї ми не стрічаємо слїдів істновання ширшої полїтичної системи, опертої на анальоґічних основах з київською: поодинокі землї, племена, городські системи (що найбільше) мабуть безпосередно підбивали ся київськими князями. Але на півночи була, очевидно, анальоґічна система, котрої полїтичним центром і дружинним осередком послужив Новгород, історичне гнїздо варязьких дружин, що звідси поширювали свої полїтичні впливи і данні відносини поміж фінські народи Поволжа і озерних країв. Не будемо входити тут в темну, мало відому і слабо вислїджену минувшину сеї системи. Вкажемо зате характеристичний паралелїзм в історичній традиції, чи конструкції початків новгородської традиції з київською. Як тут поруч лєґенди про київських братів теорія варязького завойовання, так там поруч варязького завойованая Гостомислова лєґенда про свійський, своєземський початок ²⁰), не скомбінована, а відкинена потім зовсїм під впливами варязької теорії,-бо ся друга була приладжена ad majorem gloriam Новгорода і його полїтичних тенденцій супроти Київа.

Про сї впливи новгородських тенденцій на конструкцію повісти про початки Руської держави говорив я вище. За сими тенденційними конструкціями, що мали підчеркнути споконвічну автономність Новгорода, а для того доказували його так сказати — історичне старшинство перед Київом, що був мовляв здобутком Новгорода, а не навпаки,- заникла память про реальні відносини обох систем, київської і новгородської. Пропав для нас майже безслїдно сей многоважний в історії Руської держави момент — стріча і сполученнє сих двох полїтичних систем, що було вихідною точкою пізнїйшої великої, обєднаної полїтичної системи, як вона представляєть ся нам в звістках і фактах Х віку. Очевидно тільки, що для лїтописцїв XI віку се був момент так би сказати-передісторичний; він випередив собою ту історію Руської держави, про котру вони могли щось росповісти; сполученнє обох систем на днїпровській дорозї-се вихідний момент, від котрого ведуть вони сю історію. Центральне значіннє, яке мав Новгород в тім моментї на півночи (незалежно від того, які могли бути ранїйші центри чи етапи в розвою тої північної системи) виявляеть ся в самім напрямі сеі історичної „пути з Варяг у Греки“: лишаючи на боцї близшу і простїйшу дорогу двинську з старим Полоцьком, що відходить зовсім на другий план (через те може так і відокремив ся він пізнїйше), ся головна артерія простує кружною дорогою на Новгород, бо він являєть ся ключем до всеї тої північної системи волзько-озерної. Становище Новгорода як старшої з київських волостей, де сидить наслїдник київського престола за Ігоря, підчеркує се значіннє його як другого стола в новій, великій східно-словянській системі.