Читаем Талан полностью

Талан

Г и р я в и й (пiдбiга). Ваш зараз вихiд.

Л у ч и ц ь к а. Чуєте? Он що зове i тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кiн).

Квiтка схопився за голову.

Завiса

ДIЯ ДРУГА

Середина розкiшного покою в готелi. Дверi просто — вхiднi, направо — до кiмнати. По стiнах вiнки; на столах i усюди багато коштовних речей.

В И Х I Д I

Палажка, Марина, потiм лакей.

М а р и н к а (за чаєм). Сьогоднi Маруся краще спала, а то тi двi ночi анi на крихiтку: то руки лама, то уставиться i дума щось, дума, анi озоветься.

П а л а ж к а (п'є з мисочки). I що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так нi: всi забiгають, навiдують, i великi й малi, — всi зажурилися…

М а р и н к а. Ох, не всi, не всi: Квятковська аж скаче, та й Юрiй Савич радий, помiчаю.

П а л а ж к а. Ох, отi кiятри, пропади вони пропадем! Тiльки з чортами єднання. Всяк тобi з ними наклада. Примажеться, прибереться i почне перед миром ламатись: i регочеться, i спiва, i танцює, i плаче, i репетує… А тi радiють, гукають, ляскають… один грiх i спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.

Л а к е й. Сметаны нетути.

М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.

Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.

П а л а ж к а. А сливки в нас на деревi ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобi зуби скалить!

М а р и н к а. Ситницi нема, а Маруся любить з маслом… Збiгаю та куплю. (Одягається й iде).

В И Х I Д II

Палажка i лакей.

Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.

П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопiт на голову брати!

Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина — репа, а город — фантазия!

П а л а ж к а. Тпху на твоє пiр'я!

Стук у дверi.

Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покiй дали.

В И Х I Д III

Палажка i Квiтка.

К в i т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?

П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!

К в i т к а (переходить в кiмнату, поблиз дверей). Няню, вiрте, я цi три днi трохи рук на себе не зняв: сюди прибiжу — не пускають, питаюсь у того, другого — нiхто нiчого певного не зна, в театр кинусь — там тiльки шиплять, iроди, та брехнi точуть, та зуби скалять…

П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, i тепер з розуму зводить? Так i не пущу тебе до неї, не допущу.

К в i т к а. Няню, рiднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим менi в Марiї Iванiвни ласки добути? Я по щиростi… жоною, перед богом жоною хочу узяти…

П а л а ж к а. Коли з богом, по щиростi, то друге… Тiльки як матiр ваша — чи згодиться? Панi велика! (Переходячи в супротивний бiк вiд кiмнати Лучицької, на передкiн).

К в i т к а. Мама мене любить… я один… не одмовить… Звичайно, тiльки театру не дозволить.

П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягiдку сама оцими старими руками задавлю всякого…

К в i т к а. Та я росi на неї впасти не дам!

П а л а ж к а. А глянь менi у вiчi, кажи правду, як на сповiдi.

К в i т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навiть… Тiльки вона мене… ох, горенько тяжке! Скажiть менi, сивесенька, може, вона кого коха… Отого Марка… не помiтили?..

П а л а ж к а. Господь її зна… так нi, нi! Марко, справдi, i перервався б за неї… а вона, кiлько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годi… Так, так!

К в i т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене… Я б i птичого молока для неї дiстав.

П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цiлий свiт кида пiд ноги, а потiм i шматка хлiба жалує…

К в i т к а. Нехай на мене всi напастi i лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможiть менi тiльки, бабусю, поможiть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити… Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом…

П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бiйся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.

К в i т к а (цiлує її в голову). Бабусенько! Озолочу… вiк за вас молитимусь…

Л у ч и ц ь к а (iз спальнi). Хто там?

П а л а ж к а. Та то я… Iди з богом! Тихо!

К в i т к а. Передайте їй до рук. (Дає листа).

В И Х I Д IV

Палажка, Жалiвницький i Маринка. Жалiвницький в дверях спiткався з Квiткою i скам'янiв.

Ж а л i в н и ц ь к и й (нянi). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?

П а л а ж к а. А ти менi що за хазяїн?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба… її турбовати не слiд.

П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують…" А сам чого рипаєшся? Коли нiкого, то й сам не ходи…

М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусi вони та i всiм…