Сотрудник ЧК

...Не таке вже велике місто Херсон, і Альошці, його шістнадцятирічному старожилові, давно здавалося, що він знає в обличчя всіх людей, які його населяють. Ось чому, побачивши в штабі жовтоволосу жінку в темній сукні, яка спочатку теж здалася йому знайомою, він не замислювався над тим, де зустрічав її. Звичайно, десь у Херсоні.

Слова Пантюшки дали несподіваний поштовх пам'яті.

Якось — було це давно, коли Альошка вчився ще в четвертому класі,— спільний бал чоловічої і жіночої гімназій, влаштований «з нагоди дня ангела улюбленого монарха», відвідав херсонський губернатор барон фон-Гревеніц. Разом з ним приїхали п'ять офіцерів і молода дама — сухорлява, з блідою нездоровою шкірою, пухкими губами і пишним волоссям. На шиї і на руках у неї сяяли коштовності.

Офіцери, поблажливо усміхаючись, танцювали з онімілими від щастя і зніяковіння гімназистками. Даму запросив грізний інспектор міських училищ Льовушкін.

Вони зробили кілька кіл по залу. На плечах у дами розвівалася біла, з найтоншого газу накидка. Голову вона тримала нерухомо, трохи відкинувши назад, ніби розглядаючи вугрі на вгодованому обличчі інспектора. Після танцю дама підійшла до офіцерів, які стояли групкою, щось сказала їм, бридливо усміхаючись. Вони голосно зареготали і почали по черзі цілувати їй руку...

Незабаром усі вони поїхали.

Сухорлява дама була дочкою губернатора, її звали Еліза фон-Гревеніц.

І ось, пригадавши штабну друкарку, Альошка вже не сумнівався, що вона і дочка губернатора — одна й та ж людина, хоч тепер ця жінка носила скромну сукню, а волосся зачісувала гладенько, як черниця.

Альошка був приголомшений. Пишна, блискуча, насмішкувата, вся немовби з іншого світу Еліза фон-Гре-веніц і раптом — друкарка в штабі повсталих фронто-виківі..

Бачачи, яке враження справили на Альошку слова його приятеля, Силін насупився і знову сів на лаву.

— Ану, розповідай, що знаєш! — наказав він.

Історія Пантюшчиного великосвітського знайомства була нескладна..

Напроти другої чоловічої гімназії містився так званий спортінг-клуб. Колись на тому місці був велодром з дощаним, овальної форми треком, але оскільки любителів велосипедного спорту в Херсоні виявилося мало, господар велодрому трек розібрав, і на його місці поробили майданчики і натягнули сітки для лаун-теніса. Пантюшка ходив сюди, зрозуміло, не для того, щоб вправлятись у шикарній англійській грі. В спортінг-клуб його пускав знайомий сторож. Тут, подаючи м'ячі тенісистам, можна було заробити кілька п'ятаків, що було неабиякою підтримкою Пантюшчиного бюджету. В спортінг-клубі він бачив кілька разів молоду фон-Гревеніц. В короткій білій спідниці, худорлява, з голими ногами, вона грала в теніс з офіцерами місцевого гарнізону і з іноземцем віце-консулом паном Бодуеном, акредитованим у Херсоні, дуже високим на зріст, сухорлявим чоловіком з гладеньким, без зморщок, вузьким обличчям, сивими скронями і такими тонкими губами, наче їх зовсім не було. Зігравши кілька партій, пан Бодуен подовгу розмовляв з фон-Гревеніц не по-російськи і частував її англійськими цигарками...

Все це хлопці як могли розповіли Силіну.

— Оце так історія! — Силін міцно потер пальцями неголене підборіддя.

Він почав пригадувати.

— її нам управитель готелю підсунув... Сказав, що вдова, раніше теж у нього працювала. Фон-Гревеніц? І прізвище якесь німецьке. Ну й справи!.. А смілива жінка! Адже її, напевне, знають у місті?

— Хтозна! — заперечив Пантюшка. — Жила ж вона не тут, тільки на літо приїздила. А коли приїде, частіше дома сидить, у спортінг-клуб тільки й ходила. Та й хіба такою вона була! Бачили: чорну халамиду натягла, очей не підводить... Я й то не відразу пізнав.

— Та-ак... — Силін, замислившись, кілька секунд дивився на збуджене Пантюшчине обличчя з синяком під оком. — Ось що, хлопці, — сказав він, — тут абияк не можна вирішувати. Перевірити треба. Якщо це шпигунка, значить вона з кимсь тримає зв'язок. Ви поки що і взнаки не давайте, але стежте пильно. Адже вона, здається, при готелі живе?

— При готелі, — підтвердив Альошка.

— Ходить куди-небудь, не помічав?

— Не знаю. Ні до чого було.

— А тепер треба дивитись. Тебе, Олексію, вона вже примітила, а Пантелеймон — людина нова, так що хай на очі їй поки що не показується. Якщо прийде до неї хтось, галасу не здіймайте, а тишком-нишком за тією людиною простежте, куди піде, з ким зустрінеться. Зрозуміло?

Він підвівся і по-чоловічому міцно потиснув їм обом руки.

— Ну, хлопці, на вас уся надія. Велику користь принести можете!

— Товаришу Силін, а якщо вона втече? — спитав Пантюшка.

— Поки що не втече, думаю. Як сиділа, так і сидітиме. А я ввечері повернусь, тоді поміркуємо, що робити далі...

Він глянув на зачинені вікна будинку, що виходили на подвір'я, поправив ремінь на шинелі.

— Я перший вийду, а ви хвилин через п'ять. Бувайте, хлопці, бажаю успіху.

Силін пішов до воріт, Перш ніж вийти на вулицю, він ще раз підбадьорливо підморгнув хлопцям. Друзі перезирнулися. Пантюшка зітхнув:

— Ох, діла-а!