Серед темної ночi

- Дак оця хоче у вас стати. Служила в мене мiсяць,- добра робiтниця. Я й далi б зоставив, та не можна.- I вiн почав розказувати, через вiщо мусив Левантину вiдiслати. А Квасюк тим часом поглядав на неї своїми банькатими очима, i Левантинi чомусь не подобався той погляд.

- А яку цiну вiзьмеш, дiвчино? - спитав вiн.

- Три з половиною на мiсяць,- несмiливо сказала Левантина.

В городi служили по чотири та по п'ять карбованцiв, але Квасюк побачив, що Левантина того не знає, i сказав, що бiльш як три карбованцi не дасть, та ще щоб вона й на своїй одежi була. Левантина не довго думала й поєдналась. Квасюк забрав у неї пашпорт i одвiв її в кухню до своєї жiнки.

Квасючка, висока й худа жiнка, дуже старiша за свого чоловiка, глянула такими сердитими очима на Левантину, так до неї озвалась, що в тiєї аж у душi похололо.

"Боже мiй,думала вона.- Якi ж тут непривiтнi люди! Як я тут житиму?"

Хазяйка зараз же поставила її за роботу до печi. Кiлька разiв налаяла, що селючка i нiчого не тямить, хоч Левантина робила все як треба. Левантина їй не подобалася, бо була молода й гарна. Квасюк був на десять рокiв молодший за жiнку i оженився з нею через грошi. Тi грошi вiн давно забрав собi до рук, завiв на них цю крамницю, а жiнкою почав поштурхувати. Вона йому вже наприкрилася, бо була стара й негарна. Як вiн наймав молоду наймичку, то Квасючка лютувала i силкувалася витришкати її геть усякими причiпками та знущанням. Волiла б старих наймичок, бо до тих цей клятий бабiй не в'яз би. Але Квасюк проганяв старих так само, як вона молодих. I через те в їх у хатi завсiгди кипiло, як у казанi.

Того ж вечора вона сказала чоловiковi, що Левантина селючка, нiчого не тямить, то вона її вiдiшле. Але Квасюк знав уже, через що це.

- Не вередуй! - крикнув.- Через тебе наймички не вдержиш. Щомiсяця нова. Одiшлеш цю - зостанешся зовсiм без наймички, бо нiякої тодi не найму.

- Про мене краще без наймички, нiж iз такою, як ця! - кричала розлютована Квасючка, бо в них ще нi одної наймички не було такої чепурної, як Левантина.

- Та менi байдуже до тебе, чорт тебе бери, хоч би й сама все робила - як кобила, здорова! Дак же не поробиш усього сама, то менi через твої вереди кумерцiї вред буде.

- Кумерцiї вред! Якраз тобi кумерцiя в головi! Знаю, чого треба! Дак я за тобою i вночi слiдком ходитиму.

Двоє дiтей - хлопець шести рокiв i дiвчина семи - попрокидалися i слухали сварку, слухали не вперше. Незважаючи на їх, Квасючка кричала:

- Я тебе вночi з постелi не пущу! Не думай, що тобi пособиться, коли ти її зоставиш.

- Тю на тебе, скажену! Я тобi кажу: одправиш цю дiвчину, я її знову, тобi на злiсть, iзнайду, а тебе з хати вижену,- йди геть iк твоєму дурному батьковi, що пустив на свiт таку пришелепувату дочку!

Квасючка замовкла, пам'ятаючи, що вже одного разу чоловiк її вигнав був, а батько не дуже привiтав, то їй довелося вертатися додому й коритися чоловiковi. Вона знишкла, але наважилась так дошкуляти Левантину, щоб та, не витерпiвши, сама втекла.

I справдi дошкуляла. Левантинi просвiтку не було за роботою, за лайкою та за штурханцями. Сердита Стручиха була така добра проти цiєї худої, як суха тараня, носатої, рудої крамарки, розпаленої заздрiстю й невiрою до чоловiка. Левантина мусила вставати вдосвiта, як ще темно було, а лягала опiвночi,- i ввесь день на роботi. I що не зробить, як не ступить - усе було не так, усе не до ладу, за все гримання, а то й штурханець межи плечi. Квасюк же був до неї добрий, i як не було жiнки, то все так поглядав на неї, як кiт на сало. Левантинi вiд того погляду ставало так моторошно, що вона тодi бажала, щоб швидше повернулася Квасючка з своєю лайкою. Вона силкувалася не стрiватися з ним на самотi, а вiн робився до неї ласкавiший та ласкавiший i нишком силомiць пхав їй у руки кiлька разiв цукерки з крамницi. Левантина любила ласощi, але тi цукерки було їй чогось гидко їсти, i вона вiддавала їх дiтям або викидала. А одного разу хотiв подарувати їй гарну червону стрiчку. Вона не взяла i втекла вiд його.

Проминув мiсяць. Левантина стомилася так, що наважилася кинути службу i сказала про це хазяїновi. Той здивувався:

- Чого? Через що?

Вона почала казати, що дуже важко жити, що нiколи спочинку нема, сама лайка, а то й бiйка. Але Квасюк нiяк не хотiв її пускати:

- I не вигадуй! I не видумлюй! Що це ти? Яке ж ти маєш право кинути мене без наймички? Мусиш бути, аж поки я нову знайду. А що тобi важко, дак цього бiльше не буде.

Мусила Левантина зостатися, i справдi їй покращало: хазяйка вже не годувала її потиличниками i менше лаяла, хоч позирала на неї ще лютiшими очима, бо як засварився з нею чоловiк за Левантину, то аж попобив її.

Але сам Квасюк почав чiплятися дужче. Скоро Квасючка одвихнеться з дому, вiн зараз посадить дiтей у крамницi, а сам до неї та й починає пiдлабузнюватись. Одного разу хотiв обняти, дак вона йому такого стусана дала, що аж поточився.

- Оце, яка сердита! - каже немов ласкавенько, а в самого банькатi очi так i зайнялися.

- Не в'язнiть, дядьку! - закричала Левантина.- Бо, їй-бо, втечу!