Рубаї

244
Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,
Усі плоди його недоум пожинає.
Неси ж мені того, що розум відбирає,-
I може, й нас тоді цей вік не занедбає!

* * *

245
Юсуфом нареклась троянда у садочку,
Вказавши на свою барвисту оторочку.
«Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!»
«Глянь,- каже,- на мою розтерзану сорочку!»

* * *

246
З вином і милою в руїнах жить, не знати
Надії на той світ, ані страху відплати!
Від чотирьох стихій звільнившись, віддали ми
В заставу за вино і душу, й тіло, й шати!

* * *

247
Усе, що в світі є, пуста мана.
Той не аріф*, кому це новина.
Звільнись од мудрувань, присядь із нами,
Веселим будь і не цурайсь вина!

* Мудрець.

* * *

248
З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.
Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.
Я кращим, аніж є, зробитися не можу,
Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.

* * *

249
Я б за старе вино не взяв нову державу!
Воно єдине путь тобі покаже праву.
Цей жбан - коштовніший за царство Ферідуна,
А черепок його - за Кай-Хосрова славу!

* * *

250
Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч,
Звучить невесело ранковий півня клич?
У Дзеркалі зорі він бачить, як даремно
Минає ще одна неповоротна ніч.

* * *

251
Серед невігласів, упевнених, що путь
Знання правдивого лиш їм відкрита, будь
Ослом, як і вони, бо довговухі судді
Усіх, хто не осли, кафірами зовуть.

* * *

252
Цей глек, як і мене, колись любов проймала,
В кайдани кучерів розкішних завдавала.
Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки,-
Рука, що дівчину за шию обіймала.

* * *

253
Я прагну свіжості рожевоюних щік,
Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,
В усьому сущому волію частку мати,
До того, як у прах я повернусь навік.

* * *

254
Хайяме, ти хмільний щодня бредеш - радій же!
З місяцевидою ти річ ведеш - радій же!
Все, що на світі є, спадає в небуття!
Ти міг би прахом буть, а ти живеш - радій же!

* * *

255
Пий, поки сила є, душею не болій!
Не згадуй давнього, відмовся від надій!
Із цього захистку хвилинного в дорогу
Й зерна ячмінного не візьме багатій!

* * *

256
Хай буде радістю тобі хвилина кожна!
На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожна
Данина Небові - гріхи й покути? Треба
Од світу брати все, що тільки взяти можна!

* * *

257
Я спав - і от мудрець мені у сні прорік:
«Немає радощів для заспаних повік!
Соннивче, ти забув, що сон - подоба смерті?
Збудись, бо прийде час - і ти заснеш навік!»

* * *

258
Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,
Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди?
Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш знову
Повітря видихнуть, що увібрав у груди?

* * *