Читаем Промінь полностью

Ідеальне рішення, подумала Ліза, холонучи. З погляду нашої мети, усієї нашої експедиції, пожертвувати зараз Дмитриком — оптимально. Третя дитина в родині. Ще не скоро стане батьком. Не встиг навчитися корисної професії, не має страху…

— Послухайте мене, — Ґреґ устав зі свого місця. — Ми сьогодні ухвалили головне рішення: один з нас туди піде…

— Я! — знову крикнув Дмитрик.

— Ти вже знаєш, що конкретно робити? — подивився на нього Ґреґ. — Яка на вигляд панель керування? У якій послідовності, які дії, які інструменти?

— Ти ж мені розповіси! — Дмитрик дивився на планшет у його руці.

— Так, — Ґреґ кивнув. — Я розповім… Але я, як фахівець-енергетик, повинен підготувати цей похід, — він оглянув обличчя в залі. — Щоб смерть нашого… кванта не була даремна. Я прошу день на підготовку.

— Я піду! — у голосі Дмитрика звучала вже образа.

— Добре, добре, — втомлено сказав Ґреґ. І подивився на Лізу.

Їй стало моторошно від цього погляду. Такого страху вона не пам’ятала навіть перед лицем смерті.

* * *

— Ні. Ні-ні. Ти зі мною цього не зробиш. Ні.

Він не відповідав.

У коридорі було темно, холодно й брудно. Жирний пил осідав на стінах. Ліза наздогнала Ґреґа, вчепилася в нього, зависла на ньому:

— Я тебе не відпущу!

— Там складна послідовність дій, — сказав він ледь чутно. — Потрібен фахівець.

— Фахівець потрібен екіпажу! Ти потрібен «Променю» — живим!

— Після перезапуску це не буде так важливо. Увімкнеться світло… потече чиста вода… Повітря стане, як раніше, а не ця затхла гидота. Кванти знову писатимуть вірші й картини… Народяться нові діти…

— Я, твій капітан, тобі забороняю!

— Тоді уяви як капітан: туди піде підліток… Добре, нехай хтось інший, дорослий квант. І переплутає два проводи. Загине даремно… А ми ніколи більше не зможемо перезапустити систему. У нас одна спроба.

— Ти потрібний мені!

— Тобі не потрібний боягуз, що згубив «Промінь». Я не буду собою, якщо цього не зроблю.

Лізі здалося, що вона падає. Виття вітру у вухах… Пелікани над океаном, батько на дошці, ковзає по гребеню, сміється…

Ґреґ підхопив її, коли вона осідала на підлогу:

— Лізо… Немає іншого виходу… «Промінь» не долетить, не буде Прибуття. Я кохаю тебе… але я повинен…

— Я не можу без тебе жити, і не житиму.

— Тоді все було даремно. Наші батьки… ми самі… народилися дарма, жили без мети, вмерли безславно… Лізо, я ж хотів тихенько піти… не мучити себе й тебе… чому ти здогадалася?! Цього ж не можна витримати… Дивитися на тебе таку, і нічим не допомогти. Я не можу тобі допомогти, я мушу… Я для цього жив, велика мета… сенс життя… у нас з тобою були ці три роки… спасибі тобі, промінчику… моя дівчинко… «Промінь» несе цивілізацію в інші світи… «Промінь» понад усе…

Він бурмотав і бурмотав незв’язно, і ніс її по темному холодному коридору. Тоді Ліза заплющила очі й почала вмирати, тому що у світі, де немає Ґреґа, жити неможливо. І байдуже, що буде з польотом «Променя». Вона не записувалася в екіпаж. Її ніхто не питав.

<p>ДЕНИС</p>

Він валявся лицем у подушку п’яту годину. А може, десяту. Він не пам’ятав, скільки минуло часу.

Постукали у двері. Потягнуло протягом. Двері грюкнули.

— Спиш?

Він не поворухнувся. Еллі зайшла, під пахвою в неї була коробка з шахами, квадрати ніжно жовтіли слоновою кісткою.

— Граєш? Ти ж розумник. Такі, як ти, переважно грають. А в мене в кімнаті саме знайшлася коробочка…

Він підняв голову:

— Я думав, ти з Марго. Її треба… морально підтримувати, і це може зробити тільки дівчинка.

— Як спритно ти розподілив обов’язки, — вона сіла на край ліжка. — Я вожуся з Марго цілий день, я розповіла їй своє життя й усі свої біди, нарешті, вона мене милостиво відпустила…

— Ти злишся на неї?

Еллі поклала перед ним коробку. Денис насилу сів; шахи нагадували йому дитинство. Бочка гіркоти, чайна ложка радості від цих спогадів.

— Так, злюся, бо я не винна в її… в тому, що з нею сталося. А заспокоювати доводиться мені, а мені це неприємно… Зіграємо?

— Утомився.

— Ой, та ну! Можна подумати, він каміння перекидав! Зіграймо, а то я подумаю, що ти боїшся програти… Боїшся, так? Дівчині програти?

Вона висипала фігури на м’яте покривало, одразу ж почала розставляти:

— Я граю чорними, треба ж дати тобі фору… Якщо ти так боїшся…

— Давай по-чесному кинемо жереб, — сказав він знехотя.

Вона миттю сховала за спиною чорного й білого пішаків. Виставила вперед кулаки:

— У якій руці?

Денис ляснув, не думаючи, по лівій. Шкіра була гладенька й тепла.

— Білі! — Еллі підморгнула йому. — Я чорними, ну тримайся…

Він зробив перший хід, Еллі відповіла. Не думаючи, як по старих нотах, Денис почав грати дебют, і Еллі відразу здогадалась, куди він хилить:

— Та ти гросмейстер? До речі, у нас перша вагітна на кораблі. Усе пройшло, як ти сказав. Тепер у них є енергія, і до того ж Герой, якому вони поклонятимуться, носитимуть квіти до пам’ятника, діти в школі вивчатимуть його біографію… Ой, а що це ти зробив?!

— Пожертвував пішака. Забирай.

Еллі кивнула. Двома пальцями зняла з дошки пішака з синьою оксамитовою основою, з маленькою голівкою над іспанським комірцем:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Аччелерандо
Аччелерандо

Сингулярность. Эпоха постгуманизма. Искусственный интеллект превысил возможности человеческого разума. Люди фактически обрели бессмертие, но одновременно биотехнологический прогресс поставил их на грань вымирания. Наноботы копируют себя и развиваются по собственной воле, а контакт с внеземной жизнью неизбежен. Само понятие личности теперь получает совершенно новое значение. В таком мире пытаются выжить разные поколения одного семейного клана. Его основатель когда-то натолкнулся на странный сигнал из далекого космоса и тем самым перевернул всю историю Земли. Его потомки пытаются остановить уничтожение человеческой цивилизации. Ведь что-то разрушает планеты Солнечной системы. Сущность, которая находится за пределами нашего разума и не видит смысла в существовании биологической жизни, какую бы форму та ни приняла.

Чарлз Стросс

Научная Фантастика
Дневники Киллербота
Дневники Киллербота

Три премии HugoЧетыре премии LocusДве премии NebulaПремия AlexПремия BooktubeSSFПремия StabbyПремия Hugo за лучшую сериюВ далёком корпоративном будущем каждая космическая экспедиция обязана получить от Компании снаряжение и специальных охранных мыслящих андроидов.После того, как один из них «хакнул» свой модуль управления, он получил свободу и стал называть себя «Киллерботом». Люди его не интересуют и все, что он действительно хочет – это смотреть в одиночестве скачанную медиатеку с 35 000 часов кинофильмов и сериалов.Однако, разные форс-мажорные ситуации, связанные с глупостью людей, коварством корпоратов и хитрыми планами искусственных интеллектов заставляют Киллербота выяснять, что происходит и решать эти опасные проблемы. И еще – Киллербот как-то со всем связан, а память об этом у него стерта. Но истина где-то рядом. Полное издание «Дневников Киллербота» – весь сериал в одном томе!Поздравляем! Вы – Киллербот!Весь цикл «Дневники Киллербота», все шесть романов и повестей, которые сделали Марту Уэллс звездой современной научной фантастики!Неосвоенные колонии на дальних планетах, космические орбитальные станции, власть всемогущих корпораций, происки полицейских, искусственные интеллекты в компьютерных сетях, функциональные андроиды и в центре – простые люди, которым всегда нужна помощь Киллербота.«Я теперь все ее остальные книги буду искать. Прекрасный автор, высшая лига… Рекомендую». – Сергей Лукьяненко«Ироничные наблюдения Киллербота за человеческим поведением столь же забавны, как и всегда. Еще один выигрышный выпуск сериала». – Publishers Weekly«Категорически оправдывает все ожидания. Остроумная, интеллектуальная, очень приятная космоопера». – Aurealis«Милая, веселая, остросюжетная и просто убийственная книга». – Кэмерон Херли«Умная, изобретательная, брутальная при необходимости и никогда не сентиментальная». – Кейт Эллиот

Марта Уэллс , Наталия В. Рокачевская

Фантастика / Космическая фантастика / Научная Фантастика