Меч Арея

Й треба було сили не менш потужної й жорстокої, яка завалила б ту незрушну тисячолiтню фортецю. Й такою силою стали слов'яни на сходi, слов'яни й германцi на захiдних краях континенту. Що ж, нема чого й казати, борня була жорстока – на життя чи смерть. Але згадаймо варварськi розправи й з боку римлян, коли вони часом брали гору над «варварами»: рiки кровi й багатомильнi «алеї» розiп'ятих на хрестах, поголовний грабунок та знищення вогнем i мечем усього того, що насмiлювалося пiднятись проти Священної Iмперiї та її новим богом помазаних володарiв. Згадаймо все це – й жорстока лють «варварiв» у жодне порiвняння не стане з витонченим вандалiзмом римських просвiщенних карателiв.

Тим часом «вандалами» й «гунами» лишились в iсторiї тi, хто ще не вмiв у пишних трактатах i хронiках описати справжнiй хiд подiй i справжню вартiсть вождiв та народiв. Тому ми повиннi з потрiйною пильнiстю ставитися до кожного слова, мовленого про нас, i тому потрiйної цiни набуває кожне об'єктивне речення, написане iсториками в поривi великодушностi чи з якихось iнших, не вiдомих нам мiркувань, бо тi, хто тримав у руках перо чи рiзець, не щоразу, далеко не завжди були великодушнi й прямi в своїх судженнях, заполоненi шовiнiзмом або обплутанi павутиною багатоярусної залежностi вiд володарiв, класiв та епох; адже в усi часи iдеологiя була й лишається партiйною, а iсторiографiя, як жодна з наук, – найменш об'єктивним важелем у системi iдеологiй.

Так, Аттiла був «варвар», якого iсторики ворожого табору намагалися змалювати найчорнiшими фарбами, особливо, коли бралися за видимий портрет. Але якого, спитаймо себе, великого дiяча давньоруської iсторiї змальовувано красенем? З-пiд писала римських та грецьких iсторикiв усi вони виходили кривими, похмурими й звiроподiбними. Та коли вiдсiяти зерно вiд суб'єктивної полови, то часом може вималюватися зовсiм iнший портрет.

Адже сам Прiск переказує нам слова Аттiлиних ворогiв про «царя гунiв». Римський сановник Ромул мовить у Прiскових щоденниках: «Нiхто з-помiж царiв, що володарювали в Скiфiї чи в будь-якiй iншiй країнi, в такий короткий час не здiйснив стiльки великих справ, як Аттiла». В германському епосi «Бiтерольф i Дiтлiб» мудрiсть Аттiли порiвнюють iз Соломоновою. Але Соломон, як свiдчить епос, при всiй його величностi не мав поряд себе стiлькох витязiв, скiльки їх бачив Бiтерольф при дворi могутнього Аттiли.

Та й сам Йордан каже: «Аттiла, володар усiх гунiв i можновладець – небачений у свiтi – племен чи не цiлої Скiфiї, достойний подиву в його неймовiрнiй славi серед усiх варварiв… Любитель вiйни, сам вiн був людиною помiркованою й витриманою, вiдзначався свiтлим розумом, був приступний для тих, що потребували допомоги, й прихильний до кожного, в кого раз повiрив».

Людиною виняткової справедливостi змальовує його й Прiск, бо простий люд горнувся до Аттiли. Грек Адамiс, який жив у столицi гунiв, сказав Прiсковi – й правдивий iсторик не втаїв його висловлювання: «Я люблю скiфськi звичаї… Ми часто воюємо, зате в мирний перiод утiшаємося досконалим спокоєм i не боїмося втратити свого кревного майна. На моїй колишнiй батькiвщинi, в Римськiй iмперiї, володарюють тирани, а малодушнi раби не зважуються навiть боронитися вiд них. Там нема нi правосуддя, нi рiвностi в державних податках, а сильнiший душить слабшого».

Ось якi слова про великого полководця й державного дiяча знаходимо в Прiска та Йордана: «Великий цар-великого народу, господар досi нечуваної могутностi, царств Скiфiї та Германiї самодержець… тримаючи в жаху Рим Схiдний i Рим Захiдний…, незлiченнi пiдкоренi мiста не пiддавав пограбуванню, а ласкаво обкладав їх щорiчною даниною».

За портретом цього «варвара», «бича божого» вимальовується постава справдi мудрого, гуманного й прекрасного душею русина. Десь-то недаремно навiть Карамзiн, який загалом повторює вигадки необ'єктивних ворогiв Аттiли, каже пiсля цитування Прiска: «Ми звикли зображувати гунiв чудиськами; певно, Аттiла був не дуже потворний, бо Гонорiя, сестра iмператора Валентинiвна, пропонувала йому руку свою». Та хiба ж не точно таким самiсiньким азiатом малював i Святослава Лев Диякон: голе тiм'я, маленькi оченята, плескатий нiс?…4

В статтi, благословленiй до друку академiком Б. О. Рибаковим та академiком М. Т. Рильським, яка була надрукована в ч. 1 журналу «Народна творчiсть та етнографiя» за 1962 рiк, говориться: «Протягом довгої героїчної iсторiї Русь переживала перiоди розквiту, коли греки й римляни запозичали в неї мiфологiю, що була важливим елементом античної культури, метали, хлiборобство. Могутня Київська держава IX – XIII ст. була тiльки одним з пiзнiших фактiв iсторiї Русi, стародавня ж iсторiя й культура її ще чекають на широкi дослiдження».