Меч Арея

Думки про те, що гуни споконвiку жили на наших землях, дотримували й вченi пiзнiших часiв. Услiд за Птолемеєм, який писав, що гуни, котрих вiн називав «хунами», мешкають на лiвому березi Днiпра; вслiд за Аммiаном та Марцiаном Гераклiйським такої самої точки зору дотримує й Адам Бременський – пiвнiчнонiмецький хронiст другої половини XI сторiччя: столиця Гунiгарду зветься в нього Хiвен . I якщо ця назва здається нам сумнiвною, то звернiмося до безпосереднього наступника й земляка Адама Бременського – Гельмольда. Цей iсторик, який жив у серединi XII сторiччя, в своїй фундаментальнiй працi «Хронiка слов'ян» неодноразово повторює, що всi слов'янськi землi, якi лежать на схiд вiд Данiї й славляться величезними багатствами, датчани називали колись Острогардом, а тепер, у його, Гельмольда, час, називають також Гунiгардом – через їхнє населення гунiв. Там умiщує вiн i гунську столицю, яка зветься Хуе .

За його словами, земля гунiв починається вiдразу ж по той бiк Ельби. Вчений, якого нiяк не назвеш слов'янофiлом, – навпаки, в нiмецькiй експансiї на Схiд вiн був одним з її iдеологiв, – усi цi землi вiддає гунам. I це в той час, коли, якщо вiрити деяким iсторикам, гунiв уже давно й на свiтi не було, а їхнi рештки хтозна-скiльки сторiч тому буцiмто засимiлювались мiж мадярами.

Отже, слiд гадати, що так званi гуни – народ споконвiку європейський i нiзвiдки, тим бiльше з рiвнiчного Китаю, не прийшов. Але тут виникає вже щось новiше. Говорячи про Гунiгард, Гельмольд нiскiлечки не сумнiвається в тому, що це країна суто слов'янська, й навiть у свiй час, у серединi XII сторiччя, в добу найвищого розквiту Київської Русi, наймогутнiшої серед усiх держав, називає столицею слов'янського свiту Хуе.

А що це справдi Київ, знаходимо пiдтвердження в iнших, ранiших i пiзнiших авторiв. Ф. Гаген, наприклад, у своїх примiтках до першого нiмецького видання «Пiснi про Нiбелунгiв» каже, що Київ, той самий, котрого Гельмольд називає Хуе, в сагах «Кiенуборг у Канугардi» варяги називали Самбатом.

Цей Самбат не викликає особливих заперечень. Здається, всi iсторики вже давно погодилися, що то Київ. Дивно тiльки, чому, погодившись iз одним, вони пропускають повз увагу iншi твердження того самого автора: що й Кiенуборг, i всi до нього подiбнi назви, – то не вигадка й не химера, а – Київ.

Шведський вчений XVII сторiччя Олай Варелiй у примiтках до видання «Герварської саги» пише, що в скандiнавському епосi Русь часто називається Країною Гунiв, а його спiввiтчизники вiддавен iменують Русь Гунегардом. I при цьому покликається на Саксона Граматика, який так само вважає русiв i гунiв одним народом.

Академiк Iмператорської Академiї Наук Л, Стефанi, який видав у Лейпцiгу книгу Гельмольда «Хронiка слов'ян», твердить: Русь колись називалась Гунiгардом.

Думки, що гуни – то не самоназва й не назва якогось таємничого народу, котрий невiдомо звiдки взявся й не знати в якi тартарари запав, дотримували й пiзнiшi iсторики, в тому числi й слов'янськi. Й навiть нашi – вiтчизнянi. Чи не першим до цього висновку прийшов видатний iсторик-демократ Юрiй Гуца, походженням українець, який дослiджував iсторiю слов'ян i виступав пiд псевдонiмами Венелович i Венелин. Ще в першiй половинi минулого сторiччя висловив певнiсть, що царство Аттiли було руською державою. Мав вiн i численних послiдовникiв. А ось що каже з цього приводу вiдомий чеський i словацький вчений Павел Йосеф Шафарик: «Не тiльки видатнi вiзантiйськi автори словом «гуни» називали слов'ян; захiднi письменники, починаючи вiд Беди Венерабiлiса, гунами називали теж слов'ян. Через те й зрозумiло, чому в германських народних переказах та iнших давнiх пам ятках пiд назвою «гуни» маються на увазi слов'яни… Так само i в пiвнiчних квiдах… гунськi богатирi Jarisleifr – Ярослав i Jarizscar – Ярожир та iншi – також виявляються слов'янами». Бiльше того, Шафарик твердить, що нащадкiв слов'ян у Швейцарiї до останнього часу звали гунами.

Так, стародавнi, античнi iсторики, починаючи вiд Геродота, мали за звичай називати одним, збiрним iменем, багато племен i народiв, якi їм безпосередньо не загрожували. Довгий час усi пiвнiчнi народи в них були гiпербореями, тодi стали скiфами, пiзнiше – сарматами й т. д. I якщо ми вже кажемо, що гуни – аборигени Європи й мають власну назву слов'яни, то логiчно виникає запитання: а хто ж тодi були скiфи? Чи справдi їх асимiлювали сармати, заполонивши їхнi землi пiсля походiв Александра Македонського, як твердить М. М. Карамзiн услiд за Дiодором Сiцилiйським? I куди ж дiлися тодi самi сармати? Черговий народ-примара?