Краєвиди підглядника

Будинок Джуліани між густими деревами огортала така тиша, що прямо глушила мене. Мені стало моторошно. Ступаючи всередину, я мав враження, що в будинку не було живої душі, хіба що недобрі духи.

— Чому ви такі перелякані? — почув я непривітний голос і здригнувся.

— Вибачте, але я думав, що тут нікого нема, — промимрив я, невдоволений її присутністю.

— Я саме тепер чекала на вас.

— Як ви могли чекати на мене, і то саме сьогодні, коли я сам не знав, чи поїду й куди поїду.

— Я знала.

Мене обдало холодом. Ця жінка мала зловісне володіння наді мною. Вона смикала невидні нитки, і я, мов маріонетка, рухався відповідно до її волі.

— Це неприємно чути… — сказав я.

— Ви мусили приїхати, — промовила з притиском.

— За чим? Я тут нічого приємного досі не пережив.

— І не переживете.

— Тоді я виберуся звідси. Чим скорше, тим краще. Для нас обох.

— Ви ще не дійшли до кінця, — сказала глухо.

— Ах, до кінця! Ви хочете сказати, що не довели ще мене до самогубства!

— Це одна з можливостей, як я вам говорила спочатку.

— А яка друга можливість? Цього ви мені не сказали.

— І не скажу. Вона стосується тільки мене. Ви самі мусите її відкрити, або…

— Або загинути, — докінчив я.

— Добраніч, — промовила, ставши на ноги, і пішла.

Частина друга

Гляньте, яку кару накладено

на вашу ненависть…

Шекспір, «Ромео і Джульєтта»

Це тільки похіть крови

й дозвіл волі.

Шекспір, «Отелло»

1

Весна промайнула дуже скоро. Настало літо — найгірша пора року в Нью-Йорку: задушлива й спекотна. Я сидів вечорами у вітальні й чекав, поки Джуліана не з'явиться гола в лазничці — це давало мені найбільше задоволення, бо я переживав наново своє дитинство — або з Ромео на лавочці. Я ненавидів себе за цю слабість, але не міг позбутися її. А Джуліана тільки посилювала цю мою одержимість, збуджувала в мені найтемніші інстинкти. І я чекав з миті на мить, коли вона почне знущатися наді мною. Але вона не з'являлася мені на очі, наче відчувала, що в такий спосіб доводить мене до шалу. Я вже сотні разів пакував валізку з наміром забратися геть від неї, але так і не зміг здійснити того заміру, як і не міг збагнути, що мене тримало біля неї. Я категорично не кохав її. Мені не було приємно бувати в її товаристві. Не була вона аж така красива, щоб милуватися нею платонічно, її завжди невдоволене й напружене обличчя відштовхувало. Не зв'язував мене тепер аж так сильно комплекс підглядання, він в останній час значно ослаб. Та все ж вона вміло розпалювала цей комплекс, щоб досягнути своєї мети. Але якої саме мети? Вона ввесь час натякала на «кінець» і на самогубство когось, хто був переді мною. Але чому вона мала би бажати мого кінця? Я ж їй ніколи нічого лихого не чинив. Донедавна навіть не знав її. Хіба що вона також мала комплекси, як і я, і мусила знущатися над мужчинами й доводити їх до якогось кінця. Та й ця маніакальність не цілком укладалася в її особистість. Джуліана була надто логічна, надто послідовна у своїх діях.

Вона двічі згадувала про «другу можливість», яка стосувалася її самої. І саме тут, може, треба було б шукати таємниці її задуму й щодо мене. Який кінець мала вона на увазі? Кінець її життя? Та це не мало жодного глузду, бо я не виношував убивчих намірів супроти неї. А може, йшлося тут про кінець чи, радше, завершення чогось у ній? У такому випадку, я був цілком безсилий, бо не мав найменшого натяку, що це могло бути. Можливо, що й вона не знала своїх емоційних чи психічних аномалій. Та, оскільки вона встановляла параметри наших взаємин, я не мав ніякого вибору й мусив приймати виклики.

Оскільки Джуліана не робила тепер ніяких ходів, я починав байдужіти. На другий день, замість їхати з роботи додому, я пішов собі у місто, з'їв добрий обід у французькому ресторані на Гадсон-стріт, а тоді посидів ще у кількох кафе на Блікер. Повернувся додому пізно й відразу міцно заснув. Джуліана, мабуть, відчувала, що гра вислизає з-під її пальців, тому на другий день, коли я знов повернувся додому пізно, вона сиділа з хлопцем на лавочці. Та, побачивши світло в моїй кімнаті, негайно відіслала хлопця геть і попрямувала до будинку. Це був сигнал для мене, що починалася якась нова або драматичніша гра.

Зрозуміло, що наступного дня, після роботи, я відразу поїхав додому. Тільки-но стемніло, вона появилася з хлопцем на лавочці. Між ними щось не ладналося. Джуліана чогось вимагала від хлопця, кричала, але він весь час хитав заперечливо головою.