Краєвиди підглядника

Вона підвела голову, глянула мені в очі і зсунула з плечей халат. По моєму тілу розійшлося тепло. Я взяв у долоні її обличчя й безтямно цілував брови, очі, ніс, губи, — аж вона закинула мені на шию руки, міцно стиснула й гарячими устами припала до моїх уст.

Ми впали на ліжко, і вона, раптово збуджена, розкинула ноги, потягнула мене на себе й обпікала гарячими устами. Вдоволившись коханням, випустила мене з тісних обіймів ніг, зсунула набік, встала і вийшла без жодного слова.

Наступного дня поводилася так, наче нічого між нами не сталося. Була, як завжди, сувора і навіть жорсткіша до мене. Але я помітив, що в її погляді вряди-годи спалахувала ясність, і вона прудко підбігала до клієнтів, як дівчина. Увечері вона довго ґуздралася з порядкуванням, і я, не знаючи, як сказати їй, що вона була чудова в коханні, зійшов униз, роздягнувся і впав на ліжко. Але вона не прийшла до мене. Так минуло кілька днів. Нарешті одного вечора, витираючи тарілки, я витиснув із себе:

— Я ввесь час думаю про вас…

— Ну то що! — випалила, наче огризаючись.

— Ви були дуже добрі… Кращі за молоду дівчину.

Її обличчя на якусь мить проясніло. Та тільки на мить.

— Ніколи мені не говори про це! І нікому іншому! — сказала суворо й пішла до підвалу.

Я закінчив роботу й пішов до своєї кімнати. Трохи перегодя пані Родіні прочинила мої двері. Вона знову була в халаті. Цього разу мене кинуло в шал. Я зірвав із себе сорочку й штани, шарпнув із неї халат і кинув її на ліжко. Тоді впав на неї й обціловував кожну частину її тіла. Брав в уста пробуджені тверді груди і ссав так пожадливо, що вона кричала від болю. Вона ж ніжно гладила моє обличчя й пильно заглядала в очі. Вона й далі здавалася суворою, тільки очі її наливалися теплом…

Пані Родіні ще кілька разів заходила до мене, а потім зовсім перестала. Я досі переконаний, що вона не мала ніяких почуттів до мене. Відчуваючи уполовині віку тиск років і вгрузаючи в рутинні буденності зі своїм чоловіком, вона мусила оживити в собі певність у своїй жіночості, їй треба було відчути себе гарною, бажаною й омолодженою. І я, не особливо гарний, але молоденький хлопець, допоміг їй ще раз відчути себе жаданою жінкою.

Напочатку вересня мені треба було зголоситися до університету. Я спакував свою валізу й пішов нагору попрощатися з панею Родіні.

Вона була стримано сувора, подала мені руку й побажала успіху й добра.

— Я буду тужити за вами, — сказав я несміло.

Я вперше побачив усмішку на її устах. її обличчя, опромінене ясністю, було дуже гарне. Вона взяла мене за руку й потягнула вниз. Там ніжно роздягнула мене, тоді повільно роздягнулася сама, і ми лягли на ліжко, любуючись одне одним і кохаючись до пізньої ночі. Я мусив залишитися на ще одну ніч і виїхав до Нью-Йорка щойно ранком. Прощаючися, вона сказала, щоб я не вагався прийти до неї, коли опинюся у фінансовій скруті. Іншими словами, ми стали близькими.

3

Я дістав кімнату в університетському гуртожитку на Західній Четвертій вулиці, якраз на південно-західному розі скверу Вашінгтона. Опинившися в Нью-Йорку, я відразу відчув пульс його життя, і це наповнило мене енергією й життєвістю. Я постановив закінчити в Нью-Йоркському університеті курси на звання бакалавра й магістра, добираючи такі лекції й семінари, які вели б до пізніших докторських студій астрономії, яка заполонила мою уяву.

Паралельно до навантажень в університеті, я відкривав для себе Нью-Йорк. Бо раніше, в хлоп'ячі роки, я його зовсім не пізнав. Мій світ крутився тоді довкола матері та її краси. Я був всеціло захоплений підгляданням її наготи в лазничці, був до тої міри виповнений нею, що світ поза нашим мешканням був мені нецікавий і непотрібний. Тепер же Нью-Йорк став для мене невичерпною скарбницею. І я не маю тут на думці таких щоденних речей, як театри, балети, концерти, опери, музеї й ресторани. В мене не було грошей на такі розкоші. Мене притягала та друга сторона Нью-Йорка, — яку можна було підглянути через ледь відхилені фіранки на вікнах, через прочинені двері, крізь вузькі щілини між будинками, у глухих двориках чи в темних парках.

Я був до тої міри захоплений відкриванням тої невидної частини міста, що починав занедбувати студії. Тому мусив обмежити себе до двох годин вечорами. Мене найбільше притягав парк Вашінгтона. У західній частині парку були розміщені столики, при яких дідки безнастанно грали в шашки чи в шахи. Там також вешталися різні волоцюги й випрошували у перехожих гроша. До мене раз приступив кремезний бородань і попросив «кводра»[2] на чашку кави.

— У мене нема грошей, я бідний студент.

— Ви всі так говорите, але кілька центів завжди знайдете в кишені, — відповів, хитро позираючи на мене.

— Не буду вам заперечувати, але й ви не цілком щирі зі мною, — сказав я. Мене починала бавити ця гра.

— Чим я був нещирий? Я ледве вимовив кілька слів до вас!

— І цього було досить, — сказав я іронічно.

— Що ви маєте на думці?

— Коли ви останній раз пили каву?

— Не пригадую… Тому мене так сьогодні тягне до кави.

— А не до горілки?

— Ви точно вгадали! — вигукнув задоволено. — Я відучора краплі не мав у роті.