Как котенок Правду искал

Землі, як і кошеня, знайде свою прекрасну та неповторну Правду...

З повагою,

автор

Моїй матусі,

братикам та

кожному читачеві,

який візьме до рук

цю казку.

- Іванку, скажи мені, синку, чи не ти випадково розбив вазу, що стояла

на столі? – мама маленького хлопчика нахилилась до нього, витираючи руки

об фартух.

Вона пекла пироги, коли почула гуркіт, увійшла до залу і побачила на

підлозі розбиту вазу і розкидані цукерки.

Хлопчик, який щойно увійшов до кімнати, похитав головою, дивлячись

на маму знизу вгору.

- Ні, мамо. Я грався у своїй кімнаті і почув, як вона впала. А ще... з

кухні так смачно пахло пирогами!.. - сором'язливо сказав хлопчик, крадькома

поглядаючи на тарілку, повну рум'яних пирогів.

Мама кивнула синові, наказала мити руки і сідати до столу після того,

як він складе іграшки. Але коли він вже виходив з кімнати, додала:

- Іванку, якщо ти захочеш цукерок і не дістанеш до столу, скажи татові,

щоб раптом нічого не скинути.

Малюк поспішив в кімнату збирати іграшки.

- Ой-ой-ой! - мати похитала головою, залишившись в кімнаті одна. -

Адже не могла ж ваза впасти сама прямо з середини столу. Як же мені

правду дізнатися, якщо Іванко не говорить?.. Михайлику! - покликала вона, і

відразу прибіг другий хлопчина, схожий на Ваню як дві краплі води.

Мама і йому веліла мити руки і готуватися до обіду, а потім запитала:

- Це раптом не ти випадково впустив вазу зі столу?

- Ні, - посміхаючись, відповів хлопчик, витираючи руки об штанці, і

подивився на апетитні пироги на столі.

Мама кивнула малюкові. А він сказав задумливо:

- Може, це Мурзик грався і хвостом зачепив? - і втік допомагати

братові збирати іграшки.

Мурзик, який сидів під столом, від подиву аж підскочив. Він точно знав,

що ніяку вазу зі столу не скидав, і цукерки не розсипав, і взагалі солодкого не

любить. Кошеня тихенько прошмигнуло в кімнату, де брати старанно

збирали іграшки та наводили порядок.

- Мурзик! - радісно зустрів улюбленця Іван і обійняв його. Хлопчик

почухав кошеня за вухом, від чого той задоволено замуркотів, присуваючись

ближче до свого друга і підставляючи спинку маленьким дитячим рученятам.

Хлопчик радісно та тепло посміхнувся.

- Де ж мені, Мурзику, правду відшукати, щоб мама через вазу не

сумувала і на мене не сердилась?

Мурзик у відповідь тільки важко зітхнув. Він й сам би хотів знати, хто

розбив чудову кольорову вазу, яка сяяла усіма барвами веселки, щойно її

торкався промінчик сонця, який потрапляв у будинок через вікно. Аж надто

вона була красива і подобалася йому! Він часто приходив до зали з мамою-

кішкою і милувався вазою.

- Точно! - промуркотіло кошеня, але Іван нічого не зрозумів, адже

маленький котик не вмів розмовляти як люди. - Запитаю у мами-кішки, що то

за звір такий - ця Правда, що знає всі секрети? І де його шукати?.. Мама-

кішка, мама-кішка! - закричав він, вибігаючи на поріг, а Іванко почув лише, як

кошеня нявкнуло і раптом помчало кудись.

- Мама-кішка! - захекавшись від швидкого бігу, кошеня зупинилося

біля самого носа великої пухнастої кішки, що дрімала біля порога. Вона

ніжилася на сонечку, від задоволення ліниво помахуючи хвостом з боку на

бік.

- М-м... – задоволено мурчала кішка, відкриваючи очі і ласкаво

дивлячись на кошеня.

- Мама-кішка, що то за звір такий - Правда?

- А тобі навіщо? - здивувалася кішка, сідаючи поруч з кошеням.

- Мій друг Ваня каже, що Правда знає, хто вазу розбив. І якщо Правду

знайти, то його мама сумувати перестане через цей прикрий випадок.

- Ось воно як!.. - промуркотіла задумливо кішка, вмиваючись лапкою. -

Правда - звір великий і страшний! - сказала вона. - Люди Правду шукати

бояться, а тваринам вона ні до чого, ми і так знаємо все, як є.

Маленький котик задумливо кивнув головою, але насправді нічого не

зрозумів. І тому запитав:

- Але ж мій друг - людина. Значить, йому вже точно Правда потрібна.

Я не боюся відшукати її замість нього! Та де ж мені її знайти? - засумувало

кошеня, згортаючись клубочком біля ніг мами-кішки.

- А ти запитай у інших, раптом її хтось бачив або знає, де шукати, -

підбадьорила його кішка. Кошеня схопилося на лапки, готове вирушити на

пошуки Правди, щоб допомогти другу.

- Тільки далеко не йди і повертайся до темряви! - вигукнула йому вслід

мама-кішка. Котик пообіцяв повернутися завидна і помчав до водойми.

Сонечко пригрівало спинку, вітерець лоскотав вуса і шерстку, а лапки

браво крокували доріжкою. Маленьке кошеня дуже хотіло допомогти своєму

другові, абсолютно впевнене в тому, що саме так мають чинити справжні

друзі. І ще: йому страшенно хотілося поглянути на Правду.

«Напевно, - розмірковував котик дорогою до води, - вона дуже висока і

доросла, як Іванкова мама! Напевно, вона красива і добра, і поїть кошенят

молоком, як Іванкова мати!, - мріяв Мурзик. - Тільки чому ж тоді її люди