Кайдашева сiм

- Де ж це ти, Карпе, був? Може, розкопував шлях через гору?

- Через яку гору? - спитав Карпо, не дивлячись на батька.

- А через оту-о! Хiба не бачиш? - сказав Кайдаш, показуючи рукою на крутий шпиль, що трохи не висiв над його садком. - Я ж вам обом казав, щоб ви трохи розкопали дорогу навскоси. Одначе сьогоднi не можна жати, а копать можна.

- Хiба я здурiв, щоб гори розкопував, - сердито обiзвався Карпо.

- А як же ми возитимемо снопи? - сказав батько.

- Так, як i возили, - -знехотя сказав Карпо.

- А хiба ж мало осiв ми там поламали?

- То ще з одну або зо двi поламаємо. Цiлий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Оце справдi штука!

- А хто ж її розкопає, як ми не почнемо? Комусь треба почать, - сказав батько.

- Як хтось почне, то й я копирсну заступом скiльки там разiв, - сказав Карпо i пiшов у хату.

- I я так само, - обiзвався Лаврiн та й собi пiшов у хату.

Старий Кайдаш тiльки рукою махнув, розпрягаючи воли: були пани, шляху не розкопали, настала волость, а шлях все-таки не розкопаний.

- Не буду ж i я його копать. Нехай його чорти розкопують, коли знайдуть у йому смак, - бубнiв сам до себе Кайдаш.

На дзвiницi вдарили в дзвiн. Старий Кайдаш зняв шапку, тричi перехрестився i пiшов до церкви, загадавши синам ладнати два вози з рублями для возовицi. Другого дня свiтом вони збирались їхать на поле по снопи, незважаючи на те, що була недiля. Селяни поважають недiлю й празники i не роблять нiякої роботи, але не мають за грiх одного дiла: возити в недiлю та в празник снопи.

В недiлю вранцi перед службою Мотря Довбишiвна прибиралась до церкви. Вона принесла з хижки зав'язанi в хустцi квiти та стрiчки i розсипала їх по столi, застеленому бiлою скатертю; принесла й поставила на лавi червонi сап'янцi. Довбишiвна сiла на круглому дзигликовi коло стола, а подруга-сусiда надiла Мотрi на голову кибалку, вирiзану з товстого паперу, схожу на вiнок; на кибалку, над самим лобом, поклала вузеньку стрiчку з золотої парчi, а потiм клала стрiчки одну вище од другої так, що над лобом було видко пружок од кожної стрiчки. Всю кибалку кругом i всi коси вона обтикала квiтками з червоних, зелених, синiх i жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки дрiбненького барвiнку, качуринi кучерi та павинi пера i потiм розстелила по спинi двадцять довгих кiнцiв стрiчок до самого пояса.

- Нащо це ти, Мотре, так прибираєшся? - спитала в неї мати. - Тепер же не велике свято. Нащо ти надiваєш всi квiтки та стрiчки?

- Та коли залежались у скринi. Хочу трохи провiтрить, - сказала Мотря, але в неї була зовсiм iнша думка. Карпо обiцяв для неї найнять музики. Вона сподiвалась побачиться з ним у церквi.

Мотря вбралася в зелену спiдницю, в червону запаску, пiдперезалась довгим червоним поясом i попускала кiнцi трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квiтками горсет, взулась в червонi чоботи, надiла добре намисто, взяла в руки бiлу хусточку та й пiшла до церкви. Вся її голова аж нiби горiла квiтками проти сонця. Павине пiр'я блищало й миготiло, а золотий пружок парчi на чорних косах сяв i надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам.

Вона дiйшла до Кайдашевого двору. Саме тодi з крутого шпиля з'їжджали два вози з снопами, неначе два стiжки котились з гори. То вiз снопи Кайдаш з двома синами. Високi вози посхилялись на воли й кололи їх в спину гострою соломою та остюками. Воли аж позадирали голови вгору та повитрiщали здоровi очi.

- Карпе! Держи-бо цабе! - крикнув батько на сина. - Поминай колесом отой каторжний горбок.

- Цабе, сiрий! Цабе, моругий! - крикнув Карпо i крутнув батогом над рогатими головами.

Але саме в той час вiн глянув униз. Проз їх двiр iшла Мотря в квiтках та стрiчках. Червона запаска, червонi чоботи, як жар, пояс - все блищало й сяло проти вранiшнього сонця, як щире золото. Карпо задивився на те диво, а вiз вискочив уже одним колесом на крутий горбик.

- Держи цабе! - крикнув не своїм голосом старий Кайдаш, побачивши, що вiн нахиляється на один бiк. - Чи ти оглух, чи ти ослiп! Карпе, держи-бо цабе!

Карпо не мiг одiрвать очей од Мотрi, а вiз усе нахилявся набiк. Батько кинув заднього воза i побiг з гори до переднього та все кричав: цабе, сiрий, цабе! Вiз вискочив колесом на горбок i перекинувся набiк. Передня вiсь хруснула, як трiска, а колесо зав'язло в рiвчаку.

- Ой, лиха моя година та нещаслива! - крикнув Кайдаш. - Це ж мене покарала свята недiля. I нащо було сьогоднi їхати по снопи?

Не встиг Кайдаш набiдкаться, як заднiй вiз нагнався на переднiй i перекинувся.

Тим часом на дзвiницi вдарили в усi дзвони. Всi люди, що сидiли коло церкви, повставали й почали хреститься. Кайдашевi було видко увесь шпиль, на котрому стояла церква, всiх людей коло церкви. Вiн зняв шапку i почав хреститись.

- Господи милостивий та милосердний! Покарала мене й свята недiля, й свята п'ятниця. Тепер хоч сядь та й плач! - говорив Кайдаш i трохи не плакав.

- Вас, тату, все карає як не п'ятниця, так недiля, - сказав Карпо насмiшкувато.