Кайдашева сiм

- А йдiть, дiточки, полуднувать та й батька кличте! - крикнула Кайдашиха тонким голосом.

Лаврiн покинув заступа й пiшов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.

- Карпе! Йди, серденько полуднувать! Кидай роботу. Омелько, кидай майструвать. Вже з пiвдня звернуло.

- Покинь менi полудень на столi: я зараз прийду, - обiзвався Кайдаш з повiтки, не повертаючи голови.

Сини з матiр'ю пiшли в хату, а батько все сидiв на ослонi та майстрував. Вiн не обiдав тiєї п'ятницi i не пiшов полуднувати.

Сини пополуднували й пiшли знов до роботи, а старий Кайдаш все працював. Вже сонце низько спустилось над лiсом, а вiн i не думав полуднувать.

На дзвiницi вдарили в дзвiн, i тонкий дзвiнкий гук задрижав i розлився по селi на всi долини. Вiн ударився об близьку гору, вкриту лiсом, одскочив i залунав коло дальшого шпиля, а там далi розлився десь далеко понад густим лiсом та все лунав слабко та тихiше й замирав десь в тихих лiсових западинах. Старий Кайдаш кинув струга i перехрестився. Вiн надiв свиту й шапку, пiдперезався й пiшов на гору до церкви.

- Омельку! Омельку! - гукнула Кайдашиха тонким голосом. - Не забудь зайти з церкви до пана та вiзьми грошi за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславi ярмарок. Чи чуєш?

- Та чую, чую! - обiзвався Кайдаш з-за двора й пiшов на гору до церкви.

- Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп'єш грошi, не матимеш з чим iти на ярмарок, - знов крикнула Кайдашиха, виглядаючи з сiней.

Кайдаш прийшов до церкви; церква була ще заперта. Вiн сiв коло дверей на кам'яних схiдцях i поклав шапку коло себе. На горах за шпилями, вкритими лiсом, пишно горiв вечiрнiй свiт сонця. Всi шпилi чорнiли в тiнi, а мiж ними в долини проривався свiт пучками, заливав западини золотими пасмами, пронизував кожний верх дерева i блищав крiзь зелений лист, як через кришталь. Над лiсом розлився дивний спокiй, а дзвiн гув та дрижав над шпилями, тричi одбиваючи свiй згук. Кайдаш сидiв, мов дерев'яний, i на його лицi розливався якийсь смуток та жаль. Сторож брязнув ключами, одмикаючи важкий здоровий замок. Кайдаш кинувся, аж затрусився.

Одчинили церкву. Прийшов священик з дяком i почав правити вечерню. Паламар був у полi. Кайдаш пiшов у вiвтар служить за паламаря, посвiтив свiчки перед образами й подав священиковi кадильницю…

Церква була зовсiм порожня, тiльки в бабинцi стояли три баби в намiтках. Кайдаш молився, стоячи навколiшки, не зводив ясних очей з царських врат, а його широке блiде лице стало жовте, як вiск, жовте, як лице в ченця.

Вийшовши з церкви, Кайдаш пiшов до пана за грiшми. Вiн був добрий стельмах, робив панам i селянам вози, борони, плуги та рала i заробляв добрi грошi, але нiяк не мiг вдержати їх у руках. Грошi втiкали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашевi свiй напечаток.

Забравши грошi, Кайдаш пiшов додому, але при самiй дорозi стояв шинок. Кайдаш не їв цiлий день. Голод затяг йому живiт. "Треба випити хоч одну чарку горiлки: одна чарка не грiх, бо вже од голоду аж шкура болить", - подумав Кайдаш i зайшов у шинок.

В шинку було кiлька чоловiкiв. За столом сидiв його кум з лисиною на всю голову. Кайдаш сiв з ними за стiл i почав балакати, випивши чарку горiлки.

- Оце, куме, так натомився, аж спина болить, - промовив Кайдаш.

- Що ж ти таке важке робив? - спитав його кум.

- Та все лагоджу вози та пiдробляю осi. Ота менi каторжна гора потрощила не одного воза! А вже скiльки я осiв поламав через ту iродову гору, то й полiчити не можна.

Дорога в село йшла коло самого Кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печi. Вози з снопами часом котились з гори i тягли вниз за собою й волiв.

- То застав синiв трохи розкопать шлях, - сказав кум.

- А хiба ж я один возитиму тудою снопи? Адже ж i ти возиш. Чом би пак i тобi не розкопати, - сказав Кайдаш, випиваючи другу чарку.

- Нема, бач, менi дiла. Нiби я сиджу, згорнувши руки, - обiзвався чоловiк, - а воно було б дуже добре розкопать возвiз, та ще там трошки навскоси.

- Авжеж навскоси, щоб, бач, було не так круто: так, примiром, од того чагаря та до мого тину, - сказав Кайдаш, ще й пальцем махнув навскоси.

- Або хоч i так, примiром, навскоси од твого тину, де стоїть стара груша, та до чагарника, - сказав кум i махнув пальцем навскоси на другий бiк. - От i вози були б цiлi.

- Так було б ще лучче… та ще якби взяти заступом поза тим сучим горбом попiд самим тином, - сказав Кайдаш, випивши чарку i запаливши люльку. Та вже й посадило той горб, неначе оту гулю на твоїй лисинi, куме! Вже той каторжний горб сидить менi отут у печiнках.

- Коли б ти знав, то я вже через його пiдiрвався: мене вже поруха взяла. Коли не їдь, то все пiдпирай воза спиною, - сказав кум, - всю спину поколов iк бiсовому батьковi.

- Та, здається, куме, i ти сам котився з тiєї гори з своєю Ганною, вертаючись з хрестин? - обiзвався з кутка чоловiк.

- I як тi люди їздили з такої гори i не розкопали, одколи Семигори стоять, - говорив Кайдаш, наливаючи чарку з кварти.

Вже сонце зайшло, вже стало надворi поночi, а Кайдаш усе пив у шинку, доки не пропив половини грошей, i вже п'яний потягся додому.