Кайдашева сiм

- Та вже святiть не святiть мою хату, а я її одiрву та й не буду закладать на колотнечу, - сказав Карпо i зраз заходився одривати хату та ставить на своєму грунтi.

Двiр був невеликий, а як його роздiлити, то очевидячки обидвi половини стали ще меншi. Стара хата стояла на вулицю боком, бо хати в селах ставлять вiкнами i дверима на пiвдень, а пiвдень припадав не на вулицю. Карпо поставив свою хату недалечко од Лаврiнової. Вона стояла до Лаврiнових дверей задвiрком.

Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб i птиця через його не перелiтала. Карпо мусив перегородить i двiр, i город.

- Отак би ти, Карпе, давно зробив, то були б i горшки цiлi, i в твоєї матерi очi не повилазили б, - говорила Мотря.

Перебули Кайдашенки зиму на опрiчних дворах, i двi сiм'ї почали потроху миритись. Спершу почали забiгати з однiєї хати в другу дiти. Їм байдуже було про батькiвську колотнечу. За дiтьми почали забiгать один до другого батьки для своєї господарської справи: то за стругом, то за свердлом, то за сокирою, - спершу в повiтки, а потiм i в хати, а вже за ними почали любенько через тин розмовляти й жiнки. Тiльки Кайдашиха не ходила до Мотрi: слiпе око навiки загородило їй стежку до неї. На Кайдашевiй давнiй оселi повiяло миром. Щоб не бiгати кругом через ворота, Карпо й Лаврiн зробили в дворi через тин перелаз.

Мир мiж братами помiцнiшав ще бiльше задля господарської справи, задля спiльної вигоди.

Карпо, одрiзнившись, од батька, спочатку таки набрався багато лиха, поки зiбрався на своє хазяйство. Вiн був чоловiк гордий, упертий, не любив нiкому кланятись, навiть рiдному батьковi. В його була тiльки пара волiв, i як йому треба було спрягаться пiд плуг, вiн нiколи не просив волiв у батька, а напитував супряжичiв мiж чужими людьми. В Лаврiна зосталась пара батькових волiв. Карпо спрягався з Лаврiном, i вони вдвох у супрязi орали попереду Карпове поле, а потiм Лаврiнове. Карпо ходив за плугом, а Лаврiн був за погонича. Спiльна вигода присилувала їх помагати один одному в оранцi, i в сiвбi, i в заволiкуваннi, i в возовицi.

Саме тодi пiшла залiзна дорога з Києва недалечко од Семигор. Селяни почали держати конi i ставали пiд хуру возить на залiзну дорогу сахар з ближчих сахарень, борошно з панських та єврейських млинiв. Карпо й Лаврiн купили й собi по коняцi. А так як на одному конi далеко не заїдеш i багато не завезш, то вони спрягались кiньми пiд одну хуру й дiлились заробiтками пополовинi.

Податi були великi, плата за землю була чимала; i Карпо й Лаарiн побачили, що поле не настачить їм грошей на податi, i мусили шукати заробiткiв в осiннiй та зимнiй безробiтний час.

Громада в волостi обiбрала Карпа за десяцького.

- Карпо чоловiк гордий та жорстокий, з його буде добрий сiпака, може, його боятимуться хоч баби та молодицi, - говорила громада.

- А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, - прикинув слiвце один жартiвливий чоловiк. - Не можна, вона повибиває всiм бабам очi, - гукнули чоловiки, смiючись.

Прийшов приказ з волостi рiвняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблi. Карпо загадував людям на роботу i попереду усього звелiв скопать той капосний горбик на горi, вище од свого городу, на котрому його батько поламав десяткiв зо два возiв.

- Ану, Лаврiне, бери заступа та йди на роботу, - загадував Карпо братовi.

- Пiди вижени на роботу свою Мотрю, - промовила стара Кайдашиха.

- I Мотрю вижену. Ви думаєте, що пожалiю? - говорив Карпо.

Вiн i справдi мусив вислати на роботу й свою Мотрю. Люди прокопали спуск навкоси, так як колись радив старий покiйний Кайдаш, ще й горбик молодицi знесли в приполах пiд Карпiв тин.

Минуло чимало рокiв пiсля панщини. Громада трохи заворушилась i почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала дiло з жидом. Один багатий жид з мiстечка заплатив пановi добрi грошi й купив собi право поставить в селi на панськiй землi шинки. Вiн заквiтчав своїми шинками село з чотирьох бокiв i пустив горiлку по дешевшiй цiнi, нiж в громадському шинку. Люди кинулись за горiлкою до жидiвських шинкiв. Громадський шинок стояв порожнiй, в його нiхто й не заглядав.

Волосний зiбрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громадi.

- Панове громадо! - говорив Карпо. - Нехай нiхто з села не купує горiлки в жидiвських шинках. Посадiм коло шинкiв десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

- Я сам сяду з дрюком i буду одганяти хоч би й свою рiдню! - гукнув Лаврiн. - Нехай жиди посидять дурно цiле лiто над своїми барилами. Посидять та й пiдуть.

- Добре Кайдашенки радять! - загула громада. - Посадiм людей та й не пускаймо нiкого в жидiвськi шинки.

Громада порадилась i розiйшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв вiдро горiлки, однiс волосному; друге однiс писаревi, зiбрав до себе в шинк десять чоловiкiв таких, що заправляли громадою, i поставив їм цiле вiдро горiлки.

- Чого нам змагаться, - говорив хитрий жид, - нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю цiну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованцiв одчiпного.