Кайдашева сiм

Одного дня ще вдосвiта Кайдашнха збудила Мелашку i загадала їй мiсить дiжу, а сама поралась коло печi. Мелашка влiзла руками в дiжу i нiяк не могла вимiшать тiста з самого дна: дiжа була здорова, а вона сама була невеличка на зрiст i не могла дiстать руками до дна.

- Лаврiне! Пiдстав своїй жiнцi пiд ноги стiльчика, бач, не дiстане руками й до половини дiжi.

Лаврiн узяв маленького стiльчика i пiдставив Мелашцi пiд ноги. Мелашка вилiзла на стiльчик i, запнувшись бiлою фантиною, неначе боролася з здоровою дiжею, тикаючи в тiсто маленькими кулачками та тонкими руками. Лаврiн не зводив очей з Мелашки i милувався, як вона проворно орудувала руками, як стiльчик хитався пiд ногами. В неї на лобi виступив пiт.

- Лаврiне! Втри жiнцi пiт з лоба, а то ще в дiжу покапає, - знов сказала сердито Кайдашиха.

Лаврiн обтер своїм рукавом гарячого Мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осмiхнулась. Свекрушин докiр полетiв проз її вуха й не зачепив душi.

- Лаврiне! - знов гукнула Кайдашиха. - Утри лиш носа своїй жiнцi. Он, бач, дядьки з носа виглядають, - вже кепкувала свекруха, дивлячись на дитячi Мелашчинi руки.

Мелашка осмiхнулась, але якось жалiбно глянула на Лаврiна, вона неначе не дочула свекрушиного слова, хоч розкуштувала полин.

Лаврiн мовчав i тiльки глянув на матiр.

В хату ввiйшов Кайдаш. Вiн виголодався за роботою i почав гримати, що Кайдашиха опiзнилась з хлiбом.

- Опiзнилась. Чому пак не опiзнитись, коли понабирали в хату невiсток з Западинцiв. Коли з Довбишами не могла увинутись, а з Балашами й поготiв… Он бабляється з дiжею од самого ранку, неначе дитина пiчки копає.

Кайдашиха заглянула в дiжу. Тiсто було зовсiм невимiшане: на йому було видно бульбашки, неначе горiхи.

- Геть вилазь з дiжi, бо сьогоднi не будемо обiдать! - крикнула Кайдашиха на Мелашку.

Мелашка витягла з дiжi руки в тiстi, скочила з стiльчика й стала серед хати. В неї на лобi блищали здоровi краплi поту. Кайдашиха помила по лiктi руки й кинулась з злiстю на дiжу, як на свого ворога. Тiсто в дiжi аж запищало i неначе заплямкало губами пiд її руками. Мелашка знала, що не вгодила свекрусi, i стояла нi в сих нi в тих серед хати та дивилась на замазанi руки.

- Чого ти стоїш, нiби сьогоднi привезена? Он зосталось тiста на руках на цiлий хлiб. Пообшкрiбай ножем тiсто в дiжу та порайся коло печi.

Мелашка зiтхала. Вона почутила, що рiдна мати i б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гiрше, нiж кулаками.

Мелашка мила руки, але руки в тiстi не швидко обмивались.

- Чого ти там бабляєшся? Мий хутчiй руки, бо прийде батько вдруге до хати, то вiн нам поб'є спину! - вже крикнула Кайдашиха на Мелашку.

Мелашка затрiпала рученятами, неначе пташка крилами. Ще й гаразд не обмила тiста на руках, обтерла їх сяк-так рушником i кинулась вимiшувати лемiшку. Вона сiла долi, поставила в колiнах горщик, обвернутий ганчiркою, i, хапаючись, так повернула кописткою в горщку, що вона зав'язла в густiй лемiшцi, хруснула й переломилась.

- Ой боже мiй, з цим недбайлом! - крикнула Кайдашиха, глянувши на Мелашку. - Тепер, про мене, стромляй руку в лемiшку та й мiшай.

В Мелашки затрусились руки. Вона вхопила ложку i почала вимiшувать лемiшку ложкою. - Мати твоя, мабуть, вимiшувала лемiшку ложкою та й тебе навчила! - крикнула з злiстю Кайдашиха.

Мелашку здавило в горлi. Вона заплакала. Тiльки що Кайдашиха виплескала хлiб, а Мелашка посаджала, посипаючи лопату межисiткою, голодний Кайдаш знов увiйшов у хату i почав лаяти жiнку й невiстку.

- Якого ви недовiрка вдвох робите, що в вас i досi обiд не готовий! - крикнув Кайдаш на всю хату. - Пiди, Мелашко, до Мотрi та позич хлiба на обiд.

Тiльки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї хто линув кип'ятком:

- Не йди до Мотрi позичати хлiба, бо ноги рогачем поперебиваю! В неї снiгу зимою не дiстанеш. В Карповiй противiй хатi дверi були одчиненi. Мотря почула цi слова.

- Як тiльки котра з вас ступить на мiй nopiг, то я вам обом поперебиваю ноги оцiєю кочергою! - крикнула Мотря з свого порога i показала кочергу. - Сплять до обiду та ще мене й судять: судiть вже Мелашку, а мене не зачiпайте.

Мотря причинила свої дверi, аж горище загуло. Мелашка побiгла до сусiди позичать хлiба на обiд.

Мелашка позичила хлiба i верталась через свiй садок. Вона вглядiла в садку Лаврiна.

- Зобiжає тебе, моє серце, мати, - сказав Лаврiн i неначе закрасив материну лайку своїми ласкавими словами.

- Дарма, що мати лає, аби ти мене тiшив своїми очима, - сказала Мелашка, глянувши Лаврiновi в самi синi очi.

Йшла вона за хлiбом, садок неначе пов'яв для неї й листя пожовкло, а як верталася назад, глянула милому в вiчi, i для неї знов садок розвився й зазеленiв, i сонце весело на йому заграло.

I знов в Кайдашевiй хатi почалася колотнеча Кайдашиха почала свариться й стала дуже лайлива та опришкувата. Вона нападалась на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камiнь. Мотря не любила Мелашки i все чогось пiдкопувалась пiд неї, мов рiчка пiд крутий берег. Мелашка жила з Кайдашихою в однiй хатi, а через Кайдашиху Мотря була недобра й до Мелашки.