Читаем Як ведеться, так і живеться полностью

— Іди! — гукнув Довбня й посунувся в купу. Через хвилину нестямний крик усіх зостановив.

— Що там? Хто кого?

Школярі зостановились, розступились… Василь стояв посередині з насунутим на очі картузом і плакав, чуб на потилиці його дуже був пом'ятий.

— А, морда! — крикнув хтось з купи… і Василь похитнувся. Він крикнув. Учитель вискочив.

— Хто кричить? Чого ти кричиш?

— Хтось ускубнув… хтось ударив… — жалівся Василь. Коли і хто — так і не дізнався учитель і за те увесь клас зоставив без обіду. Менші плакали, прохалися. Вони б сказали, коли б бачили.

— Мовчать! у клас! — скомандував учитель. Школярі повалили у клас.

— Братця! — гукнув Довбня на старших і моргнув. Ті тілько мовчки кивнули головою.

— Тихше! сідайте! — командував учитель, бо школярі завели таку грюкотняву, що аж на улицю було чутно. Це й усілися. Тихо, чутно, хто поворухнеться, хто глибоко зітхне.

— Ану, хто знає урок? — спитався учитель.

Ще стало тихше у класі, — неначе покаменіли ученики.

— Ніхто?

— Ніхто, — товсто одказує Довбня.

— Хто обізвавсь?

Знову тихо.

— Хто обзивався? Ти чув? — і учитель указав пальцем на одного.

— Не знаю, — одказав той, піднімаючись.

— Он з тії скамейки, — указав Василь на ряд, в котрім сидів Довбня.

— Хто? — гукнув учитель на всю хату.

— Не я, не я, не я… — занеякали школярі, підводячись один за другим.

— Ну, нічого. Ми дознаємся, — ударивши кулаком по столу, гукнув учитель.

— Довбня! отвічать.

Довбня, розштовхуючи учеників, почав вилазити.

— Та пусти! дивись, як сидить! — гукав він.

— Довбня! мовчи! — тихо сказав учитель.

— Так не пуска, — виправдується Довбня.

— На колінки, — не видержав учитель.

— Отуди к бісу, а я на сьогодні, як на те, і урок вивчив. До півночі учив, — толкується Довбня, переходячи хату і становлячись коло печі на коліна.

Ученики стиха зареготали. Учитель тілько грізно повів по всіх очима.

— Слідуючий! — викрикує учитель.

Піднявся високий та тонкий школяр і тихо на пальчиках пішов до дошки.

Урок був з щотниці. Школяр, затинаючись, виписував цифір'ю та робив викладки. Уже по його затинанню видно було, що він і не доторкався до книжки. Школярі то з того, то з другого боку підказували, і по хаті знай носилися то крикливий, обривчатий гук школяра, то тихе підказування товариства. Це зразу усе затихло. Видно, піймалося щось таке, про що ніхто не знав.

— Ну? — гонить учитель.

Школяр мовчить.

— Ти казав, що урок знаєш? — обертаючись до Довбні, каже учитель, — а скажи.

Той почав підводитись з колінок.

— Ні, з місця! не встаючи.

Довбня витрусив колінки, став знову і незамутно одказав: не знаю.

Учитель аж позеленів і, пошаривши в книжці, поставив здоровенну ноляку. Довбня тілько моргнув бровою, і поміж учениками пройшов регіт.

— Що? — гукнув не своїм гласом учитель і вискочив з‑за місця. — Ви сердити мене нарочито збираєтесь. Я вас усіх перепорю! — червоніючи, кричав він.

Василь підвівся.

— Як ви ставили Довбні ноля, — то вів так чудно моргнув, що усі зареготались, — доніс він.

— Хто, я? — здвигнувши плечима, питав Довбня, — та я і не ворушився.

— Ступай за мною! — крикнув учитель і повів з хати Довбню.

Як тілько вийшов учитель, усі так і накинулись на Василя.

— Ти, чортова підлизо! Москальчук! ти думаєш, тобі пройде це так? — носилося то з того, то з другого боку.

— А займи, займи! — храбрився Василь.

— Я знаю, коли я тебе займу. Є сліди у каптані? Ми зробимо тобі.

— Наколоть язик голкою! — радив один.

— Свічкою нагодувати! — казав другий.

— Цс–с–с… іде! — гукнув хтось. І всі кинулись на місця.

Учитель увійшов, за ним слідом і Довбня — червоний, аж синій. Він хотів напрямитися на місце.

— На коліна! — крикнув учитель. — На моїм уроці звідтіля і не вилазить, — порядкував він. Довбня став знову на коліна.

— Грицаєнку! отвічать.

Майталаючий ззаду шматок каптана викликав регіт. Та то було на хвилину, всі мов поніміли, ущухнули, ждали: ану, як цей підлиза знає урок? Усім так хотілося, щоб він не знав.

Ось Василь вийшов і зразу почав. Говорив, говорив… зразу голосно, плавно, а далі затинаючись, тихше.

— Ну? — нукав учитель.

Василь на стелю дивився, хмурився, крививсь… Видно, він щось пригадував, та на сей раз помка схибила його.

— Ну? — знову нукнув учитель.

Василь зовсім став, замовк. В декого з школярів заграли очі, забилось радістю серце.

— Так ти тілько, проклята перекупко, — крикнув учитель, — знаєш на других плескати, а й сам такий, як і всі, — і написав у книжці дрюка. Василь скривився, заплакав.

— Я тільки цього не знаю, а далі знаю.

— Без обіду! — розпорядивсь учитель.

— Позвольте мені отвічать, — з колін обізвавсь Довбня.

Учитель кинув на Довбню сердитий погляд, скрутнув головою і, подумавши, сказав:

— Іди.

Довбня плавко, без запинки рішив одну задачу, потім другу, третю.

Дзвоник ударив переміну, і учитель, швиргонувши книжку, мерщій вийшов з хати.

Почався знову гук, стук, біганина. Той читав урок, той реготався, той кричав: «Давай у гили грати!» Школярі побились на купки, і кожна робила яке–небудь діло. Один Василь сидів собі одсторонь, схиливши голову на руки. Раз — порваний каптан, вдруге — дрюк за урок, втретє — без обіду — все це не веселило його.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука