Я бачу, вас цікавить пітьма

Він тицьнув урну Суботі під носа, як шкодливому кошеняті. Ліва рука дільничного раптом ковзнула за пояс. Андрій викрутив пальця так сильно, аж Субота закричав.

— Руку! Щоб я бачив!

— Це напад… На поліцейського… — проскімлив той, але руку слухняно підняв над головою.

— Матиму на увазі, — кивнув Андрій і відставив урну вбік. Його долоня пірнула Суботі під куртку й вицупила з-за паска пістолет. — Краще, щоб ти пояснив усе просто зараз.

— Це моя папка… — дільничний кривився з болю. — Лічна… Вона ззаду підписана… Була…

— І як же так вийшло, що твоя особиста папка так глибоко і всеохопно ознайомила мене зі справою? — поцікавився Андрій і присів поруч із Суботою навпочіпки, не послаблюючи хватки.

— Це не я… — хрипів Субота, хапаючись рукою за плече. — Не я їх усіх убив, я клянуся… Ми не знаємо, хто… Ніхто не знає… Зламаєш пальця… Зламаєш, гад, відпусти!

Андрій розтиснув долоню. Субота не втримався й упав.

— Оце вже цікаво, — Андрій повернувся до ослона й умостився на нього з виглядом господаря. — А я ж не про це питав. Схоже на щиросердне зізнання, еге?

Він подивився на Оксі. Та відверто схвально все це спостерігала.

— Тому ти в мене заяву брати не хотів? — запитала вона.

— О, все ж складається! — підтакнув Андрій.

— Що там у тебе складається! — загарчав Субота. — Віддай табельне!

— А давай я тобі ще раз усе розкажу, бо ти, бачу, не второпав. Ти знищив матеріали у справі. Дуже дивні матеріали, враховуючи, що містили вони допит поліцейського Суботи, підписаний самим Суботою. І що сам Субота записав себе як підозрюваного в серійних убивствах. Це така чесність, Віталік? Чи роздвоєння особистості?

Ксеня аж очі вирячила — таке їй на думку не спадало.

— Це, чесно, не я… — тільки й мовив поліцейський.

Він мав жалюгідний вигляд.

— Піднімайся й побалакаємо нормально, — запропонував Андрій.

Субота кивнув і незграбно підвівся з підлоги. Його пістолет Андрій засунув собі за пояс.

— Ходім у кабінєт, — попросив дільничний. — Я розкажу все, що знаю.

Коли вони втрьох переступили поріг його кабінету, Субота раптом завмер, наче налетів на стіну. На столі лежала тека. Товста, із грубого коричневого картону, на зав’язках.

Субота озирнувся на них, наче хотів пересвідчитися, що вони бачать те саме. А тоді кинувся до течки і перевернув її.

— Це вона! — він підняв теку і показав їм, виставивши вперед, наче ікону. — Бачте: «С.В.С.» — Субота Віталій Сергійович…

— То ти її не спалив? — розгублено запитав Андрій.

— Спалив! — вигукнув Субота. — У тій-ото урні й спалив!

— Нічого не розумію. Папка-Фенікс? — Андрій обернувся до Оксі. — Може, ти щось второпала?

Та якщо хтось і міг заплутати всіх іще дужче, то лише вона.

— Це моя папка, — мовила Ксеня траурним голосом і сполотніла. — На ній плями від кави… З кардамоном…

Розділ 44 Хіть

Коли Павло Борисович Тупогуб уперше відчинив перед Суботою двері його майбутнього кабінету, течка вже була там — лежала посеред столу. Картонна, стара, в коричневих розводах на корінчику. Тільки ініціалів С.В.С. на звороті ще не було.

— Розполагайся, — добродушно сказав Тупогуб. — На подвір’ї гараж на два авто. Поки що порожній, на жаль, але ненадовго. До нас у селище от‑от серйозні інвестиції зайдуть, і тоді ми тобі не тільки службовий автомобіль, ми тобі й нове приміщення відгрохаємо! Вже недовго лишилося.

— Шо за бамаги? — завзято запитав Субота, по-діловому висовуючи шухляди.

— Чого не знаю, того не знаю. Тут нічого не чіпали, тільки прибирали. Усі документи — від попереднього господаря, так би мовити… Ну, обживайся! — і Тупогуб пішов, обдарувавши новопризначеного дільничного поліцейського пляшкою коньяку.

Того дня Субота працювати не планував. Хіба що сісти в нове крісло, задерти ноги на стіл, як ото у кінах, і скуштувати подарункового коньяку. Втім, двері за Тупогубом грюкнули, а Субота так і стояв із коньяком у руках, навіть не сів — щось було не те. Наче в кабінеті був хтось іще. Наче дихав, залізши під стола, й дивився на Суботу холодним, неприємним поглядом. Відчуття було таке сильне, що дільничний таки зазирнув під стіл. Але ж ми знаємо, що в кабінеті не було нікого. Крім старої картонної теки в кавових плямах.

Нарешті Суботу зацікавила течка, й він поклав її перед собою. Вона була якась дивна. Майже антикварна. Почухавши чоло, поліцейський узявся за тугенько зв’язані шнурівки, і відчуття були такі, наче мацаєш жабу.

У течці були зібрані й ретельно розсортовані найрізноманітніші матеріали про мешканців селища. Хто і що краде, хто і кому заздрить, хто кому погрожує, й звісно ж — хто з ким спить. До того ж усі факти підкріплені напрочуд якісними і чіткими світлинами — хоч хапай під пахву і біжи до суду. Це був захват! Мрія кожного дільничного. Хай там хто був його попередник — хлопчина вмів збирати інформацію.