Гробниця

Мередіт запланувала присвятити день відвідинам тих маловідомих приватних місць, що в житті Дебюссі відіграли роль не менш важливу, аніж знамениті палаци та концертні зали. Може, зробити кілька фото, і взагалі — подивитися, що з того вийде? Якщо виявиться, що її задумка є марнуванням часу, то вона вигадає щось інше, але наразі їй здавалося, що це — найкращий спосіб здійснювати дослідження.

Дебюссі народився 22 серпня 1862 року в замку Сен-Жерменан-Лей, що в передмісті Парижа. Проте він був парижанином до нутра кісток і більшість своїх п’ятдесяти п’яти років провів у столиці — спочатку в будинку на Рю де Берлін, де минуло його дитинство та молодість, а потім — у будинку номер 80 на Авеню дю Буа, де він помер 25 березня 1918 року, через чотири дні після того, як німці почали обстрілювати Париж із далекобійних гармат.

Можливо, після повернення до Парижа за тиждень останньою зупинкою свого маршруту вона зробить цвинтар Семетьєр де Пассі, на якому поховано композитора. Мередіт глибоко зітхнула. У Парижі, місті Дебюссі, вона почувалась як удома. Вона трохи посиділа мовчки й нерухомо, насолоджуючись довколишнім краєвидом і почуттям присутності в гущі подій. Потім дістала мапу й розстелила її на столику. Велика мапа була широкою, як скатертина, і її кути загнулись і звисли через край столу.

Заткнувши за вуха пасмо волосся, ідо вибилося з-під зеленої гумки, Мередіт почала вивчати мапу. Першою адресою в її списку був будинок на Рю де Берлін, у якому Дебюссі прожив зі своєю родиною від початку 1860-х років до двадцяти дев’яти років. Він розташовувався на відстані кварталу від квартири поета-символіста Стефана Маллярме, де Клод Дебюссі відвідував знамениті вівторкові вечірні салони. Як і багато інших вулиць із німецькими назвами, після Першої світової війни цю вулицю перейменували на Рю де Льєж.

Мередіт провела пальцем лінію до Рю де Лондр, де Дебюссі орендував мебльовану квартиру зі своєю коханкою Габі Дюпон у січні 1892 року. Потім була квартира в будинку номер 17 на крихітній вуличці Гюстава Доре, потім — квартира неподалік за рогом, на вулиці Кардіне, де вони мешкали з Габі аж поки вона не пішла від нього в перший новорічний день 1899 року. Дебюссі залишився в тій самій квартирі й наступні п’ять років прожив у ній зі своєю першою дружиною Ліллі. А потім зруйнувались і їхні стосунки.

У сенсі відстаней та планування поїздок Париж виявився досить зручним містом. До всього можна дістатися пішки, крім того, сприятливою була та обставина, що все своє життя Дебюссі провів у відносно невеликому, схожому на зірку, гострокутнику вулиць довкола Європейської площі на межі 8-го та 9-го округів неподалік вокзалу Сен-Лазар.

Позначивши ці позиції на карті чорним маркером, Мередіт уважно вивчила накреслену схему й вирішила почати з найдальшої точки, щоб перегодом пішки повертатися до готелю, заходячи по черзі в ті місця, що її цікавили.

Вона зібралася, заледве склавши мапу й засунувши її в сумочку. Потім допила каву, струсила жирні крихти тістечка зі светра й один по одному облизала пальці, долаючи спокусу замовити добавку. Незважаючи на свою струнку й тендітну статуру, Мередіт любила попоїсти. Особливо тістечка, хліб, печиво — усе те, у чому люди нині воліють себе обмежувати, щоб не набрати зайвої ваги. Залишивши на столі десятиєврову купюру, вона додала до неї жменю монет — на чай — і пішла.

Щоб дістатися площі Конкорд, їй знадобилося трохи менше ніж п’ятнадцять хвилин. Звідти вона повернула на північ і пройшла повз Пале де ля Мадден — дивовижну церкву, збудовану в стилі римського храму, а відтак подалася по бульвару Малешебр. За п’ять хвилин Мередіт звернула ліворуч на авеню Веласкеса й рушила в напрямку парку Монсо. Після оглушливого транспортного потоку на головній магістралі імпозантна від людна вулиця видалась незвично тихою. Уздовж тротуару росли платани. Їхня плямиста кора нагадувала сухеньку вузлувату руку старої людини. На багатьох стовбурах виднілися графіті. Мередіт глянула на білі будівлі посольства, які байдуже вивищувалися над парком, наче презирливо-зверхньо зиркаючи на нього. Зупинившись, вона зробила кілька знімків — на той випадок, якщо забуде розташування.