ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

постійно перебував у полоні думок, вештався Ак-Шеїх, подовгу стояв біля

будинку Гєри, майже ні з ким не розмовляв. Якщо й упізнав у ній екима — члена

касти лікарів, то їй про це не сказав. І Ма повірила, що змогла позбутися слідів

минулого. Тож ніхто в Дешті більше не здогадається, що вона вона колись

служила Старшим Братам.

«Самовпевнена дурепа, — сердилася на себе Ма. — Ще й ці доторки, погляди. Він твій ворог. У нього в лобі паразит для зв’язку з Белокуном. Йому не

можна довіряти».

Десь глибоко всередині, там, де ще стояв образ Талавіра, зринула надія: а

може, він інший? А Белокун давно про неї забув? Усе ж таки минуло тринадцять

років? Ма вдалося викинути з пам’яті

майже все, але ці карти з кишені Талавіра наче промовили до давно

похованого. Вона вже бачила ці малюнки, хоч і не могла згадати, коли й за яких

обставин. Вона не брехала: Дешт украв більшість її спогадів. Залишив

найважливіше — роки материнства, обов’язок перед сином. Ця думка потягнула

за собою іншу: Талавір їй потрібен, вона не може просто так від нього сховатися.

«Потрібен, бо ти хочеш допомогти Бекиру чи тому, що тобі сподобався

новий Повноважний?» — вжалила думка. Вона змусила себе викинути її з

голови. Зараз це неважливо. Спершу треба пересвідчитися, що її син цілий. Саша

Бідний сказав, що Бекир у Тітки Вальки. Залишалося сподіватися, що він не

збрехав.

Ма відсунула завісу до юрти офіційної відьми Ак-Шеїх і заходилася

трусити одяг так, наче прийшла з глибокого Дешту. Перше, чого її навчили в Ак-Шеїх, — чистити одяг на порозі юрти. Це був марний ритуал, суєр проникав

повсюди, але вона звикла.

У юрті пахло сухими травами. Зілля звисало з кожної балки та

перекладини, встеляло долівку. Найдужче пахнув полин. Офіційна відьма Ак-Шеїх Тітка Валька вважала, що він відганяє духів.

Упереміш із травами висіли засолені рештки почвар із Дешту: ноги

кесераток, очі артроплевр, крила кхарталів і навіть жила ракоскорпа. З мутних

банок на Ма дивилися слизькі сірі препарати.

Більше, ніж відьомських інгредієнтів, у юрті Тітки Вальки було хіба

кухонного начиння. Різноманітний посуд, ложки на довгих ручках, погнуті

пательні та проіржавілі каструлі звисали в місцях, вільних від трав. До Спалахів

Тітка Валька працювала в шкільній їдальні. Усі в селищі знали, що відьма має

слабкість до оплати кухарським начинням.

На почесному місці в юрті стояла статуя богині Діви. Тітка Валька, як і

більшість жінок в Ак-Шеїх, вірила в богиню-прародительку Кіммерику. Але

потім богиня залишила цю землю. Її відсутністю скористався Двобог і привів

своїх приспішників — Старших Братів. Жінки сподівалися, що колись Діва

повернеться і врятує своє улюблене дитя. Головне — віднайти Золоту Колиску, у

яку богиня вперше поклала новонароджену землю.

Ма почекала, поки очі звикнуть до напівтемряви, і перевела погляд на

стілець у центрі юрти. Думки про Талавіра відступили, а серце болісно

стиснулося, коли вона побачила скривавлену штанину й огрядну жінку, що

поралася коло її сина.

Тітка Валька була величезною і нагадувала тісто, що ризикувало от-от

утекти з діжки. Вона носила широку різнокольорову хламиду, і Ма щоразу, як її

бачила, дивувалася, скільки ж тканини пішло на це вбрання. Волосся відьми

було кучерявим і жорстким, як морська губка. Вона стягувала його в коси й

короною заплітала навколо голови. Але найяскравішою ознакою Тітки Вальки

був другий рот, що виріс на шиї. Говорила вона переважно з рота на обличчі.

Нижній розкривався під час магічних ритуалів та особливих нагод. Саме зараз

темно-червоний язик показався між тонких губ рота, що ледь проглядався в

складках заплилої жиром шиї. Ма ледь не скривилася від огиди: скільки б змін вона не побачила за ці роки в Дешті, цей рух Вальчиного

язика завжди збивав з пантелику. Так, наче відьмі розрізали горло й з нього вже

почали вивалюватися нутрощі.

— Якши, на ньому все заживає, як на копеку. — Тітка Валька кивнула Ма

й простягнула Бекиру піалу з відваром солонця трав’янистого. Він найкраще

поновлював рідину в організмі. — Але подякуй їй. Приклала жуйку з юшану.

Шкода, що жертва. Була б добра відьма. — Тітка Валька всміхнулася дівчинці, яка сиділа в глибині юрти й гралася з дивною ящіркою.

Ма ледь на неї глянула. Її розпирало від обурення.

— Це лише подряпина, Ма. Нічого страшного. — Бекир намагався не

дивитися в очі матері.

— Нічого страшного? А якби тебе зустрів не Бідний, а хтось чужий і

забрав, як цінне м’ясо? Ти маєш розуміти — кожен учинок спричиняє наслідки.

За все доводиться платити. — Перед очима Ма промайнула неприємна зустріч з

акинджиєм. І це він іще не прийшов по справжню подяку. — Якщо не тобі, то

іншим!Руки Ма тремтіли. Вона не хотіла цього говорити, але ледь могла себе

контролювати.

— То, може, краще мене зустрів би хтось чужий, щоб тобі не довелося

платити!

— Ти поводишся, як дитина.

— А ти… — Бекир скочив зі стільця. — Якби був живим батько, ти б не

дозволяла Саші Бідному… — В очах хлопця блиснули сльози, і він вискочив із

юрти.Дівчинка підвелася і пішла за ним. Відьма провела їх поглядом, а потім

налила відвару Ма й наказала сісти.