Читаем Душа окаянна полностью

Красногляд поглянув запитливо.

– А тепер що?

Вівдя спокійно всілася на стільчик.

– Будемо чекати.

Отець Сава поглянув на дочку й наткнувся на її ненависний погляд.

– Бог покарає вас за це, прийде час, і ви гірко поплатитеся за смерть мого дитяти, – тихим, утомленим голосом проказала Марта, здригаючись від холоду й закутуючись у ковдру.

– Гріх проклинати батька, – звучним, ієрейським голосом виголосив отець Сава. Марта промовчала, зневажливо покрививши блідни́ми вустами, та відвернулася. Ще має нахабство повчати, тиран, який знає тільки одне – догоджати собі, топчучи почуття інших, ще й гріхом лякає. Дарма, вона ще помститься йому, нехай і стане дружиною того полковника, та ославить і себе, і його, тепер вже все байдуже, пику вона батьківську вткне в багно, аби не пишався родичанням тим клятим з полковником, а проклинав той день, коли заскочила йому думка покалічити її життя.

Спливав час. Отець Сава постояв мовчки посеред спочивальні Мартиної, чекаючи, певне, скорої смерті небажаного ненародженого онучати, а потім вийшов геть, тихо причинивши за собою двері й зоставивши Марту під наглядом Вівді. Важко ступаючи, пройшов до світлиці й відразу ж наткнувся на осудливий, скорботний погляд блакитних дружининих очей. Покірна, за все подружнє життя вона й слова навсупокір йому сказати не важилась, а оце ж бо крила розпустила, мов та квочка, що обороняє своїх курчат, такечки обороняє Марту. Та йому все байдуже, головним для нього є й залишається віддати Марту за Ковальського.

Мирон Ковальський.

На саму лише згадку про полковника, отець Сава відчув, як швидше забилося серце. Коли Владика в приватній бесіді по-приятельському розповів йому про свого гостя, Красногляда годі вже було спинити, відкинув він усі гордощі та першим пішов знайомитися з поважним архієрейським гостем, а тоді вже не жалкував барв, розмальовуючи вроду й чесноти молодшої доньки, згадав, яка вона вже лебідонька покірлива, і навіть не почервонів, спускаючи з вуст цю брехню, тільки покривився непомітно, згадавши норов Мартин. Клята дівка, і вродилася ж такою змією, що нею не покеруєш, як Вассою та старшими дівчатами, де там, лемент такий учиняє, хоча полковник про це знати не конче має. Та що вродлива, тут він не збрехав, бо вродилася з усіх дочок найбагатшою на вроду, в його рід пішла, у матір покійницю, першу красуню Миргорода Степаниду Красноглядиху. Старші доньки теж доволі гожі вродились, а проте в Марти було щось таке, чого вони не мали. Повіддававши досить вдало їх заміж, Красногляд чекав для Марти вже не просто такого заможного пана, як Мозолевич, ні, його донька була варта когось заможнішого та шляхетнішого.

І ось дочекався. Щоправда, разом із вродою дістала бісова дівка й натуру блудливу його матері, котра майже все подружнє життя зраджувала покійного батька, синя ходила від биття, але свого не кидала. І ця душа окаянна така ж уродилась. Змія хитра та лукава, звабила того злидня Мірошника, справжня онука дячихи Красноглядихи. Як кортіло йому тоді завдати тварюці такої наминачки, щоб і місця живого не лишилось, нехай би скуштувала пекла ще тут, на грішній землі. Та ні, того робити не можна було. Пошкодив би вроду оту, від Васси викохану, спробуй тоді багатія для неї знайди. Ні, він хитро вдіяв, відібрав у неї тихенько Мірошника, а от про те, що може понести вража дочка, і не подумав, не взяв до уваги. А з якою ж радістю вертав він учора додому з Полтави, мов на крилах летів, не помічаючи ні холоду, ні заметілі. Що відзнака архієрейська серце зігрівала, а що несподівана прихильність пана полковника. Господар десяти прибуткових маєтків та безкінечних десятин масного чорнозему, тисяч посполитих душ, полковник, нащадок шляхетного, вельможного польського роду, він не погордував досить скромним містечковим попом, зацікавився дочкою його, та ще й вислухав приязно, і відповів згодою на запрошення в гостину. Як радів тоді Красногляд.

А тут маєш. Приїхав додому, а та клята блудниця такої свині йому підклала, прямо в лице кинула, що є пузата, а бодай їй те та се. Де й радість його поділася, не тямив він вже самого себе, кинувся на неї з єдиним бажанням – задавити тварюку. Забув і про Ковальського, і про все, і якби не Панас, удавив би гадину потайну.

Васса повільно звелася з лави.

– Зробив своє чорне діло? – тихим докірливим голосом запитала вона, поглянувши чоловікові прямо в вічі.

Отець Сава того погляду не витримав.

– Помовч, Вассо.

Вона у відповідь лишень головою похитала.

– І не шкода тобі дитяти? Не болить біля серця?

– Помовч, жінко.

– Досить, і так усе життя мовчала, – з непокорою в голосі відгукнулася дружина, і Красногляд відчув, як знову прокидається в ньому злість. – Мовчала, і як Марусю примушував за Прокопчука йти, і Ганну за того діда, приборкана тобою змолоду мовчала, а за Марту не можу.

Красногляд кинув на неї погрозливий погляд.

– Добалакаєшся ти в мене, Вассо, що поб’ю, і не встанеш.

Васса тільки покривила лице у відповідь, торкнулась пальцями розбитого чола й кинула:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Агония и возрождение романтизма
Агония и возрождение романтизма

Романтизм в русской литературе, вопреки тезисам школьной программы, – явление, которое вовсе не исчерпывается художественными опытами начала XIX века. Михаил Вайскопф – израильский славист и автор исследования «Влюбленный демиург», послужившего итоговым стимулом для этой книги, – видит в романтике непреходящую основу русской культуры, ее гибельный и вместе с тем живительный метафизический опыт. Его новая книга охватывает столетний период с конца романтического золотого века в 1840-х до 1940-х годов, когда катастрофы XX века оборвали жизни и литературные судьбы последних русских романтиков в широком диапазоне от Булгакова до Мандельштама. Первая часть работы сфокусирована на анализе литературной ситуации первой половины XIX столетия, вторая посвящена творчеству Афанасия Фета, третья изучает различные модификации романтизма в предсоветские и советские годы, а четвертая предлагает по-новому посмотреть на довоенное творчество Владимира Набокова. Приложением к книге служит «Пропащая грамота» – семь небольших рассказов и стилизаций, написанных автором.

Михаил Яковлевич Вайскопф

Языкознание, иностранные языки