Бот

Несподівано в динаміку пролунали притлумлені зойки Алондри. Джеффрі зашикав на неї, та зойкання не стихало. За кілька секунд запала повна тиша. Схоже, американець затулив чилійці рота долонею.

— Що сталося? — захвилювався Ральф. — Що там у вас?

— Мене зараз вирве, — прохрипів Джефф.

— Що там?! — від хвилювання канадець підвищив голос.

— Тут бот… прямо під нами… — Джеффрі говорив уривками. — Я не помічав його…

— Що з ним? Що він робить? Опиши нам! — гарячкував Ральф.

— Він стоїть… «малюк» просто стоїть, але… О, Господи!.. На ньому чиєсь лице.

— Що?!

— Він надягнув на себе чиєсь лице…

— Я не розумію тебе, Джеффрі. Повтори!

— Бот начепив на голову обличчя людини.

— Що ти таке говориш?

— Схоже, вони зрізали шкіру з якогось чилійця… зняли, як скальп… тільки не з тім’я, а з лицевої частини… і бот… він напнув цю шкіру на себе.

Тіана Емерсон застогнала. Стефан Ермґлен відсахнувся від передавача.

— Як ж казав тобі: вони дістались до людей, — обернувшись до Джепа, кинув Ральф.

У цю мить Тимур наче відключився. Схвильований гамір, що заповнив радіокімнату, долітав до нього віддаленим шепотінням. Програміст зловив себе на думці, що його не дивує повідомлення Джеффрі. Описана картинка вписувалась у його бачення ботів. Він, правда, ще не розумів чому.

Тимур почав пригадувати. Спершу демонстраційний тест для генералів з Пентагону: боти накинулися на «Мініґани», бо після двох тренувань «засвоїли» факт їхнього існування. Потім у пам’яті воскресли вечірні атаки ботів: «малюк», що засікав час появи охоронців. За ними зринула картина втечі: бот відкриває браму, набираючи код і «кахикаючи» в кулак.

Тимур відсунувся від решти і заціпенів. У «МАЙКОНі» Вадим Хорт працював над… макросами. Тимур знав про це. Знав давно, але спочатку чомусь не надав значення.

У більшості САПР існує можливість створення макросів. Щоб не будувати однотипні моделі чи креслення, щоразу починаючи з нуля, можна ввімкнути режим макроса. Під час першої побудови система запише послідовність натиску клавіш, вибору команд меню тощо. Утвориться код, який можна використовувати повторно, просто міняючи деякі параметри. Це і є макрос. У «МАЙКОНі» Хорт працював над тим, щоб дії користувача перетворювались на максимально гнучкий код.

І тут до Тимура дійшло. За секунду сталося прозріння — і хлопець усе зрозумів. Йому більше не знадобиться «MacrosVH.bcf». Він і без коду усвідомив, що закладено у тому файлі. Тимур аж підскочив на місці.

— О Боже, — прошепотів він і кинувся до радіостанції, виштовхавши Ральфа з крісла. — Джеффрі, ти слухаєш?! — закричав українець у мікрофон. — Говорить Тимур.

— Так, Тимуре, я тебе чую. Будь ласка, не горлай так, а то тебе слухатиму не тільки я, а заразом і пів-Атаками.

— Той «малюк» з чужим обличчям… — Тимур нервувався і говорив незв’язно, — ну, з чиєюсь шкірою на лиці… він ще там?

Радіо затихло. Джеффрі оглядав ущелину, шукаючи бота. Та ось пролунала відповідь, причому в голосі молодого американця проступили стурбовані нотки:

— Так… Він на тому самому місці. А що?

— Куди він дивиться? — не стишуючи голосу, випалив Тимур.

— На… ну-у-у… Він повернувся, дивиться сюди… але не на мене… наче трохи вбік.

Українець зробив глибокий вдих, стиснув кулаки і проказав:

— Джеффрі, я щойно дещо зрозумів, але не стану нічого пояснювати, бо це займе до біса багато часу. Ти повинен негайно…

Саме в цей момент щось відволікло увагу американця.

— Еге, народ, — присвиснув він, не дослухавши Тимура, — я бачу людей.

— Яких людей? — озвався Кацуро, відтіснивши голову Тимура від мікрофона.

— Дорослих… ем-м-м… це якась чортівня.

Тимур більше не міг стримуватися. Грубо відштовхнувши руку японця, він закричав:

— Джеффрі! Алондро! Валіть звідтіля! Тікайте заради всього святого!

— Тут люди… — мов зачаклований, твердив Джеффрі. — Вони дивні… ходять, мов сновиди… дехто лежить на піску.

— Ушивайтеся, якщо вам дороге ваше життя! — програміст кричав так, що ризикував зірвати собі голос. — Боти навчаються! Вони весь час навчались!!!

Вчені здивовано перезирнулись, всерйоз переживаючи за психічне здоров’я Тимура.

— Хлопче, з тобою все гаразд?

І тільки старий Кейтаро нахмурився.

— Жаль, що ми не прихопили камеру, — долинув голос із динаміків. — Чуваки, ви не повірите, що я бачу. Це якийсь сраний Освенцим, чесне слово… Тимуре, я не доганяю, чому ми повинні вшиватися? — Джеффрі нарешті звернув увагу на волання українця.

— Дурню, тікай! Хорт запрограмував їх на самонавчання! Кожну результативну дію боти перетворюють на код, який потім ними ж і керує. Хорт усе життя цим займався.

Кілька довжелезних секунд в ефірі панувала тиша.

— І що з того? — зрештою озвався Джефф. — Це щось міняє? Я знайшов їхнє лігво — і це головне.