Далі треба було з’їсти цукерки. Це призвело до деякого гармидеру і безладдя, бо великі птахи скаржилися, що не розкуштували своїх цукерок, а малі давилися, і їх довелося ляпати по спині. Нарешті з цукерками було покінчено, і всі знову розсілися кружкома й умовляли Мишу розповісти що-небудь.
— Ви обіцяли розповісти мені свою історію, пам’ятаєте? — звернулась Аліса. — І чому ви ненавидите... К. та С., — додала вона пошепки, побоюючись, що та знов образиться.
— Добре, я розповім. Але кінець такий довгий і сумний! — промовила Миша, обертаючись до Аліси і зітхаючи.
— У вас справді довгий кінець, — зауважила Аліса, здивовано дивлячись на мишин хвіст, — але чому ви називаєте його сумним? — І вона продовжувала сушити собі голову над цим питанням, а Миша повела свою розповідь, зміст якої зводився приблизно до такого:
Стрів
Бровко
мишку
в хаті
і почав
їй
казати:
«Я
тебе
позиваю,
ходім,
мишко,
на суд.
Відкладать
не
годиться,
мусим
нині
судиться,
бо
на мене
з безділля
напав уже нуд».
Каже
мишка
Бровкові:
«Що за
суд
безтолковий —
ні судді ж,
ні підсудка
ми
не
знайдемо
тут». —
«Сам
я
буду,
мишутко,
за суддю
й
за підсудка;
вже
і
вирок
готовий —
тобі
буде
капут».
— Ти не слухаєш! — гримнула Миша на Алісу, розлютована. — Про що ти думаєш?
— Пробачте, — покірно обізвалась Аліса. — Ви, гадаю, дійшли до найголовнішого.
— Нічого подібного! — закричала Миша пронизливо і дуже сердито. — Це тільки зав’язка!
— Зав’язка! — підхопила Аліса, завжди готова прийти на допомогу іншим, і стурбовано почала озиратися на всі боки. — Будь ласка, давайте я допоможу розв’язати її.
— І не подумаю, — сказала Миша, підводячись і прямуючи геть. — Ти ображаєш мене, говорячи таку нісенітницю.
— Я не хотіла образити вас! — благала бідолашна Аліса. — Але, бачите, ви така вразлива!
Миша тільки буркнула щось у відповідь.
— Прошу вас, верніться і закінчіть свою розповідь, — гукнула Аліса вслід.
Усі присутні хором приєдналися до неї:
— Так, просимо, верніться!
Але Миша лише роздратовано крутнула головою і ще швидше попростувала геть.
— Як шкода, що вона відмовилася залишитися! — зітхнув папуга Лорі, коли Миша зникла з очей.
А стара крабиха скористалася нагодою пожурити свою доньку:
— Бач, моя люба! Хай це буде наукою для тебе: ніколи не втрачай рівноваги!
— Прикуси язика, мамо! — відповіла донька досить роздратовано. — Ти можеш вивести з себе навіть устрицю!
— Хотілося б мені, щоб Діна була тут, дуже б хотілося! — вголос промовила Аліса, ні до кого зокрема не звертаючись. — Вона б хутко повернула сюди ту мишу.
— А хто така Діна, осмілюся запитати? — обізвався Лорі.
Аліса відповіла захоплено, завжди рада поговорити про свою улюбленицю:
— Діна — це наша кішка. Ви навіть уявити собі не можете, як добре вона ловить мишей! А коли б ви бачили, як вона ганяється за пташками! Вона з’їдає пташеня, ледве побачить його!
Ця промова викликала помітне занепокоєння серед присутніх. Деякі пташки похапцем пішли геть. Стара сорока почала щільніше кутатись, говорячи:
— Мені справді час додому. Нічне повітря шкідливо впливає на моє горло!
А канарейка покликала своїх діток тремтячим голосом:
— Ходімо, любі! Вам давно час спати!
Під різними приводами всі рушили геть, і скоро Аліса залишилася сама.
— І нащо я заговорила про Діну! — сумно докоряла собі Аліса. — Ніхто тут чомусь не любить її, хоч я певна, що це найкраща кішка у світі! Ох, моя люба Діно! Не знаю, чи доведеться мені ще побачитися з тобою! — І бідна Аліса заплакала знову, бо почувала себе дуже самітно і пригнічено. Проте незабаром вона почула здаля легеньке тупотіння і жадібно вдивлялася туди. Чи не Миша то повертається, щоб скінчити свою розповідь?
Розділ ІV. Кролик посилає в дім маленького Білла
То був Білий Кролик, що повільно повертався, уважно вдивляючись під ноги, ніби щось загубив. Аліса почула, як він бубонів:
— Герцогиня! Герцогиня! Ой, мої любі лапки! Моє хутро і вуса! Вона голову мені зніме, я вже знаю! Але де ж все-таки я міг загубити їх, цікаво!
Аліса зразу зрозуміла, що той шукав віяло та білі лайкові рукавички, тому з властивою їй доброзичливістю теж почала шукати, але їх ніде не було. Та і все навкруги, без сумніву, цілком змінилося з того часу, як вона плавала в калюжі. Великий зал кудись зник разом зі скляним столиком і маленькими дверцятами.
Згодом Кролик помітив Алісу, що теж займалася розшуками, і сердито гримнув на неї:
— Це що таке, Мар’яно, що ти тут робиш? Негайно біжи додому і принеси мені рукавички та віяло! Швиденько, ну!
Аліса так злякалася, що стрімголов помчала в тому напрямі, куди вказав Кролик, навіть не пробуючи пояснити його помилку.
— Він подумав, що я покоївка, — говорила вона собі на бігу. — От здивується він, коли дізнається, хто я насправді. Але краще принести йому віяло та рукавички... тобто якщо мені вдасться знайти їх.