Аліса в Дивокраї

— Перерва на десять хвилин, щоб відновити сили!

Гейха і Гатта не гаючись почали розносити блюда з білим та чорним хлібом. Аліса взяла шматочок покуштувати, але хліб був дуже черствий.

— Не думаю, що вони будуть ще битися сього­дні, — звернувся Король до Гатти. — Піди і скажи, щоб починали бити в барабани.

Гатта пішов, стрибаючи, мов коник. Деякий час Аліса мовчки дивилася йому вслід. Раптом вона пожвавішала.

— Дивіться! Дивіться! — закричала вона, нетерпляче вказуючи пальчиком. — Он біжить Біла Королева! Вона вилетіла стрілою он з того лісу... Як швидко ці королеви вміють бігати!

— За нею, безперечно, хтось женеться, — зауважив Король, навіть не озираючись. — У цьому лісі повно ворогів.

— Хіба ви не побіжите їй на допомогу? — запитала Аліса, страшенно здивована тим, що він ставиться до цього так спокійно.

— Не варто! — відповів Король. — Вона бігає занадто швидко. Це все одно, що намагатися зловити Хап-Хапа. Але я напишу пам’ятну записку про неї, якщо хочеш... Вона — таке лагідне, доб­ре створіння, — ніжно повторив він про себе, розгортаючи записну книжку. — «Створіння» пишеться через два «н»?

Цієї миті Одноріг пройшов повз них, засунувши руки в кишені.

— Цього разу я взяв над ним гору, — звернувся він до Короля, ледве зиркаючи на нього.

— Насилу! — відповів роздратовано Король. — Ти не мав права колоти його рогом, розумієш.

— Це не заподіяло йому шкоди, — недбало зауважив Одноріг і пішов собі. Раптом його погляд упав на Алісу. Він рвучко повернувся і деякий час стояв, розглядаючи її з виразом глибочезної огиди на обличчі.

— Що... це... таке? — нарешті запитав він.

— Це дівчинка! — нетерпляче пояснив Гейха і виступив уперед, щоб відрекомендувати її. При цьому він простяг руку в її бік на англосаксонський манір. — Ми знайшли її лише сьогодні. Оце така її натуральна величина.

— Я завжди думав, що такі дивогляди існують лише в казках! — сказав Одноріг. — Вона жива?

— Вона вміє розмовляти, — урочисто відповів Гейха.

Одноріг замріяно подивився на Алісу і звелів:

— Говори, дівчинко!

Аліса почала, мимоволі посміхнувшись:

— Ви знаєте, я також завжди думала, що Одноріг — лише потвора з казок. Мені ніколи не доводилося бачити їх живих.

— Ну, раз ми побачили одне одного, — сказав Одноріг, — я згоден повірити у твоє існування, якщо ти повіриш у моє. Домовилися?

— Добре, якщо вам так хочеться, — погодилася Аліса.

— Ану, давай кекс з ізюмом, — продовжував Одноріг, звертаючись до короля. — Чорний хліб не для мене!

— Певна річ... певна річ! — забурмотів Король і поманив пальцем Гейху. — Розв’язуй торбу! — шепнув він. — Швидше! Та не ту, це з горохом!

Гейха дістав з торби великий кекс і дав його потримати Алісі, потім дістав блюдо і ніж. Аліса не могла зрозуміти, як все вміщалося там. Це схоже, думала вона, на фокус.

Тим часом до них підійшов Лев. У нього був стомлений і сонний вигляд, очі напівзаплющені.

— Що це таке? — запитав він, ліниво блимаючи на Алісу. Він мав низький, густий бас, що нагадував гудіння великого дзвона.

— Ага! Ну, що це таке? — зрадів Одноріг. — Нізащо не вгадаєш! Я і то не вгадав!

Лев стомлено подивився на Алісу.

— Ти тварина... рослина... чи мінерал? — запитав він, позіхаючи на кожному слові.

— Це казкова потвора! — вигукнув Одноріг раніше, ніж Аліса встигла відповісти.

— Ну, тоді, Потворо, роздай кекс, — сказав Лев і ліг, поклавши голову на лапи. — А ви сідайте, — (до Короля та Однорога). — Кекс будемо ділити справедливо, знаєте!

Король був сам не свій від думки, що йому доведеться сісти між двох величезних створінь, але іншого місця не було.

— От зараз би нам влаштувати бій за корону! — зауважив Одноріг, нишком поглядаючи на корону. Король так тремтів, що вона ледве трималася у нього на голові.

— Я б легко переміг, — заявив Лев.

— Не сказав би, — заперечив Одноріг.

— Мовчав би ти! Я за тобою гнався через усе місто, ти, курча! — сердито відповів Лев, наполовину підводячись.

Тут втрутився Король, щоб запобігти сварці. Він так хвилювався, що у нього тремтів голос.

— Через усе місто! — вигукнув він. — Ого, далеченько! Ви бігли через старий міст чи через базар? Зі старого мосту видно краще.

— Хіба я знаю? — проричав Лев, лягаючи знов. — У такій куряві нічого не видно. Довго ще ця Потвора буде різати кекс?

Аліса вмостилася на березі струмочка, поставила на коліна величезне блюдо і старанно розрізала кекс ножем.

— Це страшенно неприємно! — промовила вона у відповідь на зауваження Лева (вона починала звикати до того, що її називають Потворою). — Я вже відрізала кілька шматків, але вони вперто приростають до кексу.

— Ти не знаєш, як треба заходитися коло задзеркального кексу, — зауважив Одноріг. — Спочатку роздай його, а потім поріжеш.

Це звучало безглуздо, але Аліса підвелася і піднесла кожному блюдо. При цьому кекс сам розділився на три частини.

— А тепер розріж його, — запропонував Лев, коли вона повернулася на своє місце з порожнім блюдом.

— Я протестую, це несправедливо! — вигукнув Одноріг. Аліса в цей час сиділа з ножем в руці, неспроможна зрозуміти, з чого слід починати. — Потвора дала Левові вдвічі більший шматок!