Аліса не хотіла комусь з них першому потискувати руку, боячись образити другого. Вона знайшла вихід зі скрутного становища, взявши руки обох зразу. І вмить вони втрьох почали танцювати колом. Здавалося, що так і треба (Аліса пригадувала потім). Вона не здивувалася навіть тоді, коли почула музику. Музика линула від дерева, під яким вони танцювали, і виходила вона тому (якщо Аліса правильно зрозуміла), що гілки терлися одна об одну, як смичок об струни.
— Було дуже смішно, — (говорила Аліса згодом, коли розповідала сестрі всю цю історію), — коли я помітила, що співаю «Потанцюймо навколо шовковиці». Я не пам’ятаю, коли почала співати, але у мене було таке враження, ніби я співала довго-довго!
Двоє інших танцюристів були товсті, тому швидко задихалися.
— Чотирьох кругів для одного танцю цілком досить, — ледве вимовив Близнюк, і вони спинилися так само раптово, як і почали. Тієї ж миті замовкла і музика.
Потім вони відпустили руки Аліси і мовчки дивилися на неї. Настала досить незручна пауза, бо Аліса не знала, як почати розмову з особами, з якими щойно танцювала.
«Зараз уже не годиться вітатися, — говорила вона собі. — Слушна нагода для цього минула».
— Сподіваюсь, ви не дуже втомилися? — сказала вона нарешті.
— Аж ніяк. Дуже вдячний за увагу, — відповів Близнюк.
— Велике спасибі! — додав Близняк. — Ти любиш вірші?
— Т-а-к, дуже... Деякі вірші, — не дуже впевнено відповіла Аліса. — Чи не скажете ви мені, як вийти з лісу?
— Що їй розказати? — запитав Близняк. Він не звернув уваги на запитання Аліси.
— «Морж та Тесля» — найдовший вірш, — відповів Близнюк, палко стискаючи брата в обіймах.
Близняк зразу ж почав:
На небі грало сонечко...
Аліса наважилася перебити його:
— Якщо цей вірш дуже довгий, — сказала вона якомога ввічливіше, — чи не скажете ви мені спочатку, якою дорогою...
Близняк лагідно посміхнувся і почав знову:
На небі грало сонечко.
Проміннячко ллючи,
І хвилі в морі сяяли,
Як золоті ключі, —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо це було вночі.
А місяць блимав пахмурно,
Сердитий був, як біс:
«Ну, що за сонце капосне —
Усюди пхає ніс!
Чи дня нема? Чого б ото
В чужі діла я ліз?»
Вода була мокрісінька,
Зате сухий пісок;
На небі ні хмариноньки —
Бо не було хмарок;
В повітрі ні пташиноньки —
Бо не було пташок.
Вусатий Морж із Теслею
Ішли по бережку
І гірко-гірко плакали,
Що стільки тут піску:
«Якби усе тут вимести,
Було б, як у вінку!»
«Щоб десять підмітальників
Поставити сюди,
Чи за півроку б вимели?» —
Питає Морж з біди.
А Тесля тільки схлипує:
«Пропали б їх труди!»
Ідуть, аж бачать — устриці.
Морж крикнув їм: «Привіт!
Ми дуже раді зустрічі,
Ходімо на прохід!
Ми чотирьох запрошуєм
До себе на обід!»
Мовчить найстарша устриця,
Лиш блимає на них:
Чого, мовляв, присікались
До мене, хитруни?
Нікуди йти не хочу я
З своєї мілини!
Та четверо молодшеньких
Враз підійшли до них, —
Умилися, прибралися
І взулись, як на гріх, —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо в них немає ніг.
За ними й інші устриці
Посунули слідом,
Вони ішли і парами,
Й одинцем, і гуртом,
По пінних хвилях вистрибом,
По берегу повзком.
Півмилі Морж із Теслею
Йшли по сухій землі
І на привал спинилися
На кам’яній скалі;
За ними гуртувалися
Всі устриці малі.
«Тепер ми поговоримо, —
Вусами Морж повів, —
Про чоботи і човники,
Капусту й королів,
Чи скоро море википить,
Чи крила є в корів».
«Пізніш, — гукнули устриці, —
Перш дайте звести дух,
Бо ми ж усі гладесенькі
І нас стомив цей рух».
«Спочиньте», — Тесля вимовив,
Порадував гладух.
А Морж сказав: «Хліб є вже в нас,
Буханочка на з’їд,
До хліба оцту й перчику
Додати теж би слід, —
Як ви готові, устриці,
Ми почнемо обід».
«Але не з нас! — всі устриці
Тут крикнули навкрич. —
Невже ви, любі, зважитесь
На цю жахливу річ?»
А Морж сказав: «Дивіться-но,
Яка чудова ніч!
За вас ми вам же й дякуєм,
Бо ви такі смачні!»
А Тесля мовив: «Ріжтеся
Обом — йому й мені.
Чи ви поглухли, устриці?
Ви чуєте чи ні?»
А Морж ізнов: «О боже мій!
Невже ми їх сюди
Із мілини принадили
Лише задля їди?»
А Тесля: «Їж, не бідкайся,
Та масла менш клади!»
Морж заридав: «Ой, устрички!
Мені так жалко вас!»
Та вибирав, де більшенькі,
Глитав по три ураз
І до очей хустиночку
Підносив раз у раз.
«Ну, нагулялись, устриці? —
Знов Тесля річ повів. —
Додому, може, підемо?»
Ніхто не відповів...
Не диво — Морж із Теслею
Всі устриці поїв.
— Мені більше подобається Морж, — сказала Аліса, — бо він, бачите, трохи жалів бідолашних устриць.
— Але з’їв він їх більше, ніж Тесля, — заперечив Близняк. — Розумієш, він закрився хусточкою, щоб Тесля не зміг полічити, скільки він з’їв. Навпаки.
— Яка підлота! — обурилась Аліса. — Тоді мені більше подобається Тесля... Якщо він з’їв менше від Моржа.
— Але він з’їв стільки, скільки йому вдалося, — промовив Близнюк.
Аліса зовсім розгубилася. Після паузи вона почала:
— Що ж! Вони обидва були погані... — Тут вона стурбовано замовкла, бо почула неподалік у лісі ніби пихкання великого паровоза і побоювалася, що це якийсь дикий звір. — Тут водяться тигри або леви? — несміло запитала вона.
— Це хропе Червоний Король, — заспокоїв її Близняк.
— Ходімо подивимося на нього! — крикнув Близнюк, і вони схопили Алісу за руки і потягли її туди, де спав Король.