Аліса в Дивокраї

— Значить, ці слова не є нападкою на тебе, — сказав Король і з посмішкою подивився в зал.

Панувала мертва тиша.

— Це каламбур, — сердито додав Король. Тоді всі засміялися. — Хай присяжні обдумають своє рішення, — сказав Король, мабуть, уже вдвана­дцяте за цей день.

— Ні-ні! — заперечила Королева. — Спочатку вирок. Рішення потім.

— Яка нісенітниця! — голосно промовила Аліса. — Тільки уявіть собі, спочатку вирок!

— Замовкни! — гримнула Королева, вся почервонівши.

— І не подумаю! — одрізала Аліса.

— Зняти їй голову! — зарепетувала Королева на весь голос.

Ніхто не поворухнувся.

— Хто вас боїться? — сказала Аліса. (На цей час вона вже досягла свого справжнього зросту.) — Ви лише звичайнісінька колода карт.

Тут уся колода знялася в повітря і налетіла на неї. Вона скрикнула, трохи від переляку, а трохи від гніву, і почала відбиватися від них, і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову на коліна сестрі, а та обережно прибирає сухе листя, що впало з дерев на обличчя Алісі.

— Ну ж бо, Алісонько, вставай! — сказала сестра. — Бач, як розіспалася!

— Мені наснився такий дивний сон! — вигукнула Аліса і розповіла сестрі про всі свої дивовижні пригоди все, що запам’ятала. Про них ви тільки-но прочитали.

Коли вона скінчила, сестра поцілувала її й погодилася:

— Це був, люба, справді дивний сон. А зараз біжи пити чай. Уже пізно.

Аліса встала і побігла. Але її весь час не полишала думка, що це був такий чудовий сон.

А її сестра продовжувала нерухомо сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як заходить сонце, і розмірковувала про маленьку Алісу та її незвичайні пригоди, доки сама не почала марити. І ось що їй привиділося.

Спочатку примарилася сама маленька Аліса. Вона вхопилася маленькими рученятами за її коліна і дивилася на неї блискучими жадібними оченятами. Їй навіть вчувався її голос і ввижалося, як Аліса химерно струшує головою, щоб відкинути волосся, яке розсипалося і завжди так і лізло в очі.

І, прислухавшись, почула, чи то їй так ввижалося, як навкруги неї ожили дивні створіння зі сну її маленької сестрички.

Висока трава біля її ніг зашелестіла під ногами Білого Кролика... Злякана Миша хлюпотіла в озері неподалік... Їй вчувався дзенькіт посуду — це Солоний Заєць і його товариші сиділи за своєю нескінченною трапезою... І пронизливий голос Королеви, що весь час посилала на страту своїх бідолашних гостей. Ось дитина-порося чхає на руках у Герцогині, а навколо розлітаються на череп’я миски й тарілки... Ось крик Грифона, скрипіння грифеля Ящура, сопіння вгамованих морських свинок заповнили простір, зливаючись з віддаленими риданнями бідної Фальшивої Черепахи.

Вона продовжувала сидіти, заплющивши очі, і уявляла себе в Країні див, хоч і розуміла, що варто їй розплющити очі, і все перетвориться на буденну дійсність. Трава зашелестить від вітру, а озеро захлюпочеться від коливання очерету. Замість брязкоту чайного посуду будуть чутися дзвіночки отари, замість пронизливих вигуків Королеви — голос хлопчика-чабана. Чхання дитини, крик Грифона і всі інші дивні звуки перетворяться (вона знала) на багатоголосий трудовий гамір ферм. А замість рюмсання Фальшивої Черепахи вона почує мукання далекої череди.

І нарешті вона уявила собі, як оця маленька її сестричка колись стане дорослою жінкою. Як вона буде нести через усі роки щире і ніжне серце свого дитинства. Як вона збиратиме навколо себе малюків і казатиме казки, від яких у них будуть жадібно горіти очі. А може, це буде навіть дивний сон про Країну див. Як вона буде вболівати за їхні маленькі прикрощі та радіти їхніми нехитрими радощами, згадуючи власне дитинство і щасливі літні дні.

Аліса в Задзеркаллі

Розділ І. Задзеркальний дім

Напевне відомо лише те, що біле кошеня до всього цього непричетне: в усьому винне чорне кошеня. Справа в тому, що стара кішка умивала біле кошеня протягом останньої чверті години і воно досить терпляче зносило це. Отже, як бачите, воно ніяк не могло бути причетним до цієї витівки.

Ось як Діна мила своїх кошенят: одною лапою вона наступала на вухо бідолашному малому, а другою мила його мордочку проти шерсті, починаючи від носа. Як я уже говорив, саме в цей час вона старанно вмивала біле кошеня, яке спокійно лежало і навіть пробувало мурчати. Без сумніву, воно розуміло, що все це робиться задля його ж добра.

Але чорне кошеня було вмите вже давно. Аліса сиділа, скрутившись калачиком у куточку великого крісла, і намагалася розмовляти сама з собою, хоч їй хотілося спати. Кошеня в цей час гасало за клубком вовни, яку Аліса намагалася перемотувати. Воно ганялося за клубком, доки той весь не розмотався. Усі нитки валялися на килимові, перекручені й заплутані, а кошеня поверх них ганялося за власним хвостом.

— Ах ти, шко`да така! — скрикнула Аліса і, спіймавши кошеня, поцілувала його. Цим вона хотіла показати, що кошеня потрапило в неласку. — Справді, Діна не навчила тебе розуму! Треба було вчити, Діно, треба було! — додала Аліса, намагаючись говорити сердитим голосом, і з докором подивилася на стару кішку.