Цієї хвилини в салон увійшли Консель і канадець; обличчя в них були спокійні і навіть радісні. Бідолахи не знали, що їх чекає.
— Слово честі, пане професоре, — звернувся до мене Нед Ленд, — наш капітан Немо — щоб його чорти забрали! — щойно зробив нам дуже люб’язну пропозицію.
— А, — сказав я, — ви вже знаєте…
— З дозволу пана — додав Консель, — командир «Наутілуса» запросив нас відвідати завтра чудові перлові розсипи Цейлону. Він був надзвичайно люб’язний з нами і поводився як справжній джентльмен.
— А більше нічого не сказав?
— Нічого, — відповів канадець, — він додав тільки, то й вас запросив на цю маленьку прогулянку.
— Справді, запросив, — промовив я. — Але чи не говорив він вам про деякі подробиці щодо…
— Ні про які, пане професоре. Ви підете з нами, правда?
— Я?.. Безумовно! Мені здається, що ви все більше починаєте розуміти насолоду підводних прогулянок, пане Ленд?
— Так, це надзвичайно цікаво!
— І небезпечно, можливо! — додав я вкрадливо.
— Небезпечно! — посміхнувся Нед Ленд. — Це ж звичайна екскурсія на перлову мілину.
Ясно, що капітан Немо не вважав за потрібне лякати моїх супутників думками про акул. Я дивився на них стривожено. Повинен я був їх попередити? Так, повинен, але я не знав, як приступити до цього.
— Може, пан розповість нам подробиці про ловлю перлових черепашок? — звернувся до мене Консель.
— Про саму ловлю, — спитав я, — чи про нещасні випадки, які…
— Про ловлю, — відповів канадець. — Перш ніж заглибитися на якусь територію, треба про неї щось знати.
— Що ж, сідайте, друзі мої, і я вам розкажу все, про що сам тільки-но дізнався з книги англійця Сірра.
Нед і Консель сіли на диван поруч зі мною, і канадець одразу ж запитав мене:
— Пане професоре, що таке перлина?
— Для поета, мій хоробрий друже, перлина — це сльоза моря, — почав я. — Для народів Сходу — це краплина затверділої роси; для жінок — це коштовний овальний камінь з матовим блиском, який вони носять на пальці, на шиї чи вухах; для хіміка — це суміш фосфорнокислих солей з вуглекислим кальцієм; нарешті, для натураліста — це хворобливий наріст на організмі, який утворює перламутр у деяких двостулкових черепашок.
— …що належать до типу молюсків, класу пластинчастозябрових, — додав Консель.
— Правильно, мій учений друже Консель. Отже, всі ті молюски, які виділяють перламутр, тобто блакитну, блакитнувату, фіолетову чи білу речовину, що покриває всередині стулки їхньої черепашки, здатні створювати перлини.
— А їстівні черепашки теж створюють перлини? — спитав канадець.
— Так, створюють, зокрема їстівні черепашки деяких водойм Шотландії, Уельсу, Ірландії, Саксонії, Богемії і Франції.
— Добре, віднині візьмемо це до уваги, — промовив канадець.
— Але, — знову почав я, — головним і найбільш плідним молюском, що дає перли, є черепашка-перлівниця. Перлина — це лише перламутровий наріст сферичної форми. Він утворюється або на стулках черепашки, або в складках тіла молюска. На стулках перлина приліплена міцно, а на тілі лежить вільно. Проте незалежно від місця перебування вона завжди має якесь міцне ядро — мертве яєчко, піщинку — навкруги якого протягом довгих років відкладається тонкими концентричними шарами перламутрова речовина.
— А чи багато перлин буває в одній черепашці? — спитав Консель.
— Так, багато. Деякі черепашки являють собою справжні дорогоцінні скриньки. Десь навіть написано, але я в це мало вірю, що в одній черепашці знайшли понад сто п’ятдесят акул.
— Сто п’ятдесят акул! — скрикнув Нед Ленд.
— Хіба я сказав акул? — ніяково перепитав я. — Я хотів сказати: сто п’ятдесят перлин. Акули ні до чого!
— Авжеж, — відізвався Консель. — А чи може пан розказати нам, як добувають перлини?
— Для цього використовують кілька способів. Часто, коли перлина пристає до стулок, ловці витягають її щипчиками. Але найчастіше черепашок кладуть на циновках, простелених на березі; молюски гинуть на повітрі і починають розкладатися, а через десять днів вони вже готові до обробки. Тоді їх висипають у великі басейни, наповнені морською водою, розкривають і миють. Після цього сортувальники спочатку відділяють перламутрові платівки, які йдуть на продаж у ящиках по сто двадцять п’ять — сто п’ятдесят кілограмів. Потім відокремлюють тіла молюсків і розварюють їх, після чого проціджують і вибирають найдрібніші перлинки.
— Цінність перлів залежить лише від їхніх розмірів? — запитав Консель.