20 000 льє під водою

От що я розповів капітанові Немо.

— Отже, — сказав він, — ще нікому не відомо, де загинуло третє судно, збудоване тими, хто зазнав аварії на острові Ванікоро?

— Невідомо.

Капітан Немо нічого не відповів і знаком запропонував мені йти слідом за ним у великий салон. «Наутілус» занурився на кілька метрів углиб, і віконниці відсунулися.

Я кинувся до вікна і під кораловими відкладеннями, що були вкриті фунгіями, каріофілеями, серед міріадів чарівних рибок побачив кілька уламків, які не могли витягти драгою: залізні ланцюги, якорі, гармати, ядра, форштевень — одним словом, усі предмети, що належали загиблим кораблям, а тепер були вкриті живими квітами.

У той час як я роздивлявся ці сумні уламки, капітан Немо сказав мені серйозно:

— Командир Лаперуз відплив з своїми кораблями «Буссоллю» і «Астролябією» 7 грудня 1785 року. Спочатку він причалив у Ботані-Бей, відвідав острови Гонга, Нову Каледонію, потім вирушив до Санта-Круца і зупинився на Намука — острові, що належить до Гавайської групи. Після цього кораблі Лаперуза припливли до невідомих їм підводних рифів Ванікоро. «Буссоль», який ішов попереду, наткнувся на рифи біля південного берега. «Астролябія» поспішила йому на допомогу і так само наскочила па риф. Перший корабель потонув майже одразу. А другий, що сів на мілину під вітром, протримався ще кілька днів. Тубільці досить добре прийняли потерпілих. Останні поселилися на острові і збудували з уламків двох великих кораблів маленьке судно. Кілька матросів добровільно залишилися на Ванікоро. А інші, кволі і хворі, поїхали з Лаперузом. Вони направилися до Соломонових островів і всі загинули на західному березі головного острова групи, між мисами Розчарування й Задоволення.

— Як ви довідалися про це? — вигукнув я.

— Ось що я знайшов на місці останньої аварії корабля.

Капітан Немо показав мені ящик з білого заліза, прикрашений французьким гербом і весь роз’їдений солоною водою. Він відкрив його, і я побачив сувій паперів, які хоч і пожовкли вже, але ще можна було прочитати їх.

Серед них були навіть інструкції морського міністра Лаперузу з власноручними помітками на полях Людовіка XVI.

— Це чудова смерть для моряка! — сказав капітан Немо. — Коралова могила спокійна, і я був би радий, коли б моїм товаришам і мені доля послала таку саму могилу.

РОЗДІЛ XX Торресова протока

У ніч з 27 на 28 грудня «Наутілус» покинув береги Ванікоро з надзвичайною поспішністю. Він узяв напрям на південний захід і за три дні пройшов сімсот п’ятдесят льє, що відділяють групу островів Лаперуза від південно-східної частини Нової Гвінеї.

1 січня 1863 року рано-вранці до мене на палубу прийшов Консель.

— Чи дозволить мені пан побажати йому щасливого нового року? — спитав бравий хлопець.

— Звичайно, Конселю, зовсім так само, як коли б ми були в Парижі, в моєму кабінеті при Ботанічному саду. Дякую тобі за побажання І тільки хочу запитати тебе, що ти розумієш під «щастям» у таких обставинах, в яких ми перебуваємо? Чи бажаєш ти, щоб цей рік приніс нам визволення, чи, навпаки, продовження цієї дивної подорожі?

— Справді, — відповів Консель, — я. не знаю, що сказати панові. Звичайно, ми бачимо цікаві речі, і протягом двох місяців, що ми тут, у нас не було часу нудьгувати. Останнє чудо завжди дивовижніше за попередні, і коли так триватиме й далі, то я не знаю, чим це закінчиться. Я думаю, що нам ніколи не трапиться подібної нагоди.

— Ніколи, Конселю.

— Крім того, капітан Немо цілком виправдовує своє латинське ім’я «Ніхто»: він нас ні в чому не обмежує, нібито його й зовсім не існує на світі.

— Ти правду сказав, Конселю.

— Отже, я дозволю собі сказати панові, що вважатиму щасливим той рік, який дасть нам можливість побачити все…

— Побачити все, Конселю? Це було б, мабуть, дуже довго. А що думає про це Нед Ленд?

— Нед Ленд думає зовсім інакше, ніж я, — відповів Консель. — Це людина з прозаїчним складом розуму і вимогливим шлунком. Йому набридло вже дивитися на риб і весь час харчуватися ними. Відсутність вина, хліба, м’яса дуже відчутна для справжнього саксонця, який звик до біфштекса і до помірної порції бренді або джину[48].

— Щодо мене, Конселю, то мене це ніскільки не тривожить, і я дуже добре пристосувався до режиму на цьому судні.

— Я теж, — відповів Консель, — і так само охоче бажаю залишитися тут, як містер Ленд утекти звідси. Отже, коли рік, що починається, буде нещасливий для мене, то він буде щасливим для нього, і навпаки. Таким чином хто-небудь з нас неодмінно буде задоволений. Нарешті, на закінчення, я бажаю панові того, що він сам собі бажає.

— Дякую, Конселю. Тільки попрошу тебе відкласти на пізніше питання про новорічні подарунки і натомість задовольнитися міцним потиском рук. Нічого більше не можу тобі тепер запропонувати.

— Пан ніколи не був таким щедрим, — відповів Консель.

Після цього він вийшов.