ЖЖ Дмитрия Горчева (2001–2004)

Шляхетний лицар, що на той час вже став королем, віддав наказ про те, щоб негайно зловити усіх безпритульників королівства та одмити їх у бані, щоб з’ясувати, хто з них хлопчик, а хто дівчинка. Але безпритульників виявилося так багато, що в усьому королівстві не знайшлося вугілля, щоб накип’ятити на них гарячої води. Тоді шляхетний лицар витяг з сортиру царське військо за шкірку та разом із ними пішов воювати з німцями, щоб відібрати в них трохи вугілля. Але німці повискакували з пивних і так відлупцювали дерев’яними кухлями шляхетного лицаря з військом, що ті бігли до самої Білорусії, де й провалилися до багнища. Військо одразу ж потонуло, зате шляхетний лицар знайшов на багнищі торф, яким теж можна було розтопити баню.

Три роки він виколупував з багнища торф і просушував його на сонці. Харчувався шляхетний лицар жабами і комахами. А потім прийшли неголені черкеси та забрали весь торф, щоб опалювати свої жебрацькі саклі. Тоді шляхетний лицар повернувся до свого королівства й звелів порубати на дрова усі меблі з палацу. Та ж виявилося, що ще три роки тому це вже встигли зробитиселяни. Шляхетний лицар звелів повісити усіх селян, але в льосі знайшлося лише два метри мотузки, на яких вдалося повісити одного комірника.

Тоді шляхетний лицар нарешті замислився, знайшов у тумбочці олівець, шматок паперу й написав листа до сусіднього султана, пропонуючи товаришувати домами. Султан, якому до цього писали лише неписемні брутальні запорізькі козаки, дуже зрадів такому чемному листу, приєднав королівство шляхетного лицаря як провінцію і подарував йому свою дружину, яку обіцяв попередній король. Тоді шляхетний лицар написав султанові ще одного листа, і на його прохання в столиці колишнього королівства збудували мечеть, а стару церкву переробили під турецькі бані, в яких нарешті й одмили усіх безпритульників, які усі до одного виявилися хлопчиками.

На цьому історія шляхетного лицаря могла б скінчитися, але одного разу повариха впустила за пічку шпильку, а коли намагалася її звідти витягти, хтось вкусив її за палець.

Повариху заспокоїли, запросили п’яного двірника, і він дістав кочергою з-за припічку дуже брудну принцесу, яка, виявляється, прожила там усі ці роки. Принцеса спочатку злякалася двірника, але потім дуже зраділа тому, що шляхетний лицар обіцяв її нагодувати, якщо вона вийде за нього заміж. Її якось відмили, зачесали і всадили за весільний стіл.

Нарешті шляхетний лицар досяг своєї мети.

А коли гості почали топати ногами і волати «гірко», зі стелі звалилася чавунна люстра і вбила усіх до дідька.

Ось на цьому і закінчилася історія шляхетного лицаря, який покохав прекрасну принцесу.

5 октября 2001

Пиздец говорят приходит незаметно.

Это плохой Пиздец приходит незаметно, видели мы такой. Выскочит из кустов, Хуй покажет: оп-ля! Вот уж удивил так удивил.

Настоящий Пиздец приходит не так. Настоящий Пиздец выходит торжественный и сияющий как авианосец Миссури из Порта Приписки до Пойнт-оф-Дестинейшн. Проходит Суэцкий канал, Панамский, Гибралтар, огибает Мыс Доброй Надежды, раздавливает по пути сейшельские острова с лучшим на Земле климатом, даже не замечает, разве что пара кружек на камбузе треснула.

А мы мечемся по периметру нашего мелкого брунея: а? что? куда копать? вглубь? вширь? чем запасаться: крупой? водой? постным маслом? пистолетом с одним патроном, чтоб поднять на себе флаг и затонуть? Или просто встать на берегу гордо, как Пушкин на картине Айвазовского-Репина и рассказать прибою свои накопившиеся претензии? Хуй его знает.

Одно в таком Пиздеце приятно: он большой, а мы мелкие. Если он с первого раза не попал, то пока он вокруг Африки развернется, мы уже бороду сбрили, зубов навставляли, два раза женились да и окочурились от естественных причин, извините уж.

5 октября 2001

Я вот так думаю что на этом свете есть три-четыре вещи, не больше.

Безусловно есть Любовь, я верю в Любовь.

Кроме того есть еще Ненависть, Смерть и Жизнь.

В Добро и Зло я не верю, ну это ладно.

А все остальное: Электричество, Интертекстуальность, Индекс Доуджонса и Паровое Отопление они непонятно зачем придумали, лишнее это, ни к чему, сильно мешает.

10 октября 2001

Горе, горе. Осень. Я макаю усы в пену, думаю: а успеют ли убрать яровые? А озимые высадить?

Раньше я очень любил читать в газете целиноградская правда про ход уборки зерновых: в макинском районе еще косить и валковать, а в алексеевском уже почти все пожали. Сейчас такого уже негде прочитать.

Голубь-невермор на балконе остепенился: завел себе постоянных блядей, серут теперь в шесть жоп, половичок, вывешенный в июле для просушки занесло сугробами серо-белого говна. Я кидаю в блядей пустыми молочными пакетами через форточку, бляди смотрят на меня сквозь стекло с недоумением: а это еще кто? Лениво отходят в сторону. Невермор разъел морду совсем уже невозможную, на окружающее не реагирует, скучно ему.

Надо покупать Кальсоны с начесом. Раньше хорошие Кальсоны пошивала китайская фабрика дружба, а сейчас кругом только тайваньские подделки, неноские и маркие, дрянь а не Кальсоны.