Заборонені чари

Стен підвівся з колін, відступив від вівтаря й сів на лаву в першому ряду, не зводячи погляду з ікони, на якій було зображено молоду русяву жінку з лагідною усмішкою на вродливому обличчі. Саме такою Стен запам’ятав свою матір, коли бачив її востаннє, перед своїм від’їздом на північ Галосагу. І саме такою, за його наполяганням, художник зобразив її на іконі, дарма що церковні діячі воліли бачити Святу Ілону суворою та величною.

„Матінко,“ — думав Стен. — „Сьогодні я маю прийняти рішення. Дуже важливе рішення, що вплине не лише на мою та сестрину долі, а й на майбутнє тисяч, мільйонів людей і цілих народів. Ти знаєш: я ніколи не уникав відповідальності, але такий величезний тягар лякає мене. Це неправильно, ненормально, коли так багато залежить від однієї-єдиної людини. А проте так склалися обставини, і я мушу зробити вибір. Я не маю права на помилку, але не знаю, де правда, і не знаю, як її шукати. Я стою на роздоріжжі — хто вкаже мені правильний шлях? Моє серце? Воно мовчить і лише болісно щемить. Мій розум? Він у сум’ятті. Родичі-Конори? Їхні думки розділилися, кожен упевнений у власній правоті й не поділяє моїх сумнівів, адже над ними не тяжіє відповідальність за мій вибір. Тож вирішувати мені — і мені ж платити за свій вибір. Як би ти вчинила на моєму місці, мамо? Як учинив би батько? Як учинити мені?…“

Красива русява жінка ласкаво всміхалася йому й ніби говорила: „Вирішувати тобі, синку. Я свою земну місію виконала, тепер твоя черга.“

Позаду двічі заскрипіли двері — відчиняючись і зачиняючись. Занурений у свої думки, Стен не одразу відреагував на це непрошене вторгнення, а потім уже не встиг обуритися. Він почув тихий шурхіт шовкових спідниць, звук легких кроків, ніздрі йому приємно залоскотав знайомий ледь відчутний запах, який не можна було сплутати ні з чим іншим — ні в кого, крім Маріки, не було таких парфумів.

„І де вона їх тільки бере?“ — вже вкотре подумав Стен. Подумав суто машинально, за звичкою. Він неодноразово намагався довідатись у сестри, звідки в неї ці парфуми, всілякі креми, помади, мильні приналежності, деяка одіж, а надто взуття. Впродовж останніх двох років Маріка подарувала Стенові кілька пар черевиків — надзвичайно зручних, гарних та міцних. На всі розпитування сестра відповідала, що її постачальник не бажає розкривати джерела своїх надходжень, а сама вона не збирається називати ім’я постачальника, бо тоді втратить свою частку прибутку. Всі знатні та заможні жінки Мишковича знали, що через Маріку можна замовити такі чудові й дивовижні речі, яких більше ніде не знайдеш, і ладні були платити за них шалені гроші. Стен, що був не лише князем, феодальним правителем, а ще й торгівельним магнатом, шанував комерційну таємницю, але побоювався, що той невідомий постачальник міг ошукувати Маріку, граючи на її недосвідченості. Крім того, сестра нехтувала додатковою вигодою, купуючи дещо лише для власного вжитку. Скажімо, найкращими зі своїх парфумів, тими, які називала „шенел“, Маріка навідсіч відмовлялася будь з ким ділитися. Пояснювала, що їх дуже мало, вистачає тільки для неї, одначе Стен підозрював, що річ тут в іншому — вона просто хотіла підкреслити свою особливіть, адже так приємно володіти чимось таким, чого немає ні в кого зі знайомих…

За кілька секунд повз Стена пройшла юна дівчина в ошатній темно-синій сукні. Її розкішне золотаве волосся було дбайливо зібране в невигадливу, але гарну зачіску. Схиливши коліна біля вівтаря, вона поставила свічку перед іконою матері, потім підвелася й сіла на лаву поруч із братом. Її тонкі пальці легенько доторкнулися до його руки.

— У порту мені сказали, що ти тут, — мовила вона не голосно, але й не пошепки.

Стен ніжно стиснув м’яку теплу долоню сестри. Якщо їхня мати, княгиня Ілона, за словами священників, стала янголом на небі, то Маріка, поза сумнівом, була янголом земним — хоча й мала аж ніяк не янгольську вдачу. Струнка тендітна білявка з досконало правильними і водночас лагідними рисами обличчя та невинними очима кольору весняного неба, Маріка разюче відрізнялася від Стена — смаглявого кароокого шатена, високого, міцної статури, далеко не красеня, хай і по-чоловічому привабливого. Дивлячись на них, стороння людина нізащо не здогадалася б, що вони рідні брат і сестра.

За попередніх часів злі язики пліткували, що Маріка не донька князя Всевлада, але жодних доказів не наводили, ґрунтуючись лише на туманних підозрах про подружню невірність княгині. Зараз про це воліли не говорити, а коли й згадували, то вкрай обережно, побоюючись звинувачень у блюзнірстві. Сам Стен намагався не думати про таку можливість, але в будь-якому разі він твердо знав одне: що б там не було, його ставлення до Маріки від цього нітрохи не зміниться, він завжди любитиме її понад усе…

— Сьогодні зустрічаєшся з Флавіаном? — запитала Маріка.

— Так, — здивовано відповів Стен. — А як ти дізналася?

— Просто здогадалася. Адже це очевидно — раз імператор помер, то Флавіан не забариться знову на тебе натиснути.

— Авжеж, не забариться, — підтвердив Стен, спохмурнівши.