Втрачений символ

Зважаючи на театральну преамбулу, професор очікував чогось більш істотного і вражаючого. Пакунок являв собою маленьку кубічну скриньку три дюйми в поперечнику, загорнуту у вицвілий пакувальний папір і перев'язану мотузкою. Велика вага та невеликі розміри скриньки наштовхували на думку, що всередині предмет з каменю або з металу. «Оце і все?» Ленґдон покрутив скриньку в руках і помітив, що з одного боку мотузка закріплена восковою печаткою, як древній сувій. На печатці виднівся двоголовий фенікс з числом 33 на грудях — традиційним символом найвищого ступеня в ієрархії франкмасонів.

— Послухай, Пітере, — мовив Ленґдон з іронічною посмішкою. — Ти ж Вельмишановний магістр масонської ложі, а не Папа Римський. Навіщо тобі запечатувати пакунки своїм перснем?

Соломон поглянув на свій золотий перстень і розсміявся.

— То не я запечатав цей пакунок, Роберте. Це зробив мій прадід. Майже сто років тому.

Голова професора різко сіпнулася догори.

— Що?!

Соломон підняв угору палець із перснем.

— Оцей масонський перстень належав йому. Потім він перейшов до діда, тоді — до батька, і нарешті — до мене.

Ленґдон підняв пакунок угору.

— Твій прадід запечатав цей пакунок сторіччя тому і його досі ніхто не розкривав?

— Саме так.

— Але ж... чому?

Соломон посміхнувся.

— Бо ще не настав час.

Ленґдон здивовано поглянув на Пітера.

— Час... для чого?

— Роберте, я знаю, що це прозвучить дещо дивно, але що менше ти знатимеш, то краще. Просто візьми й поклади цей пакунок в безпечне місце і, будь ласка, нікому не кажи, що я тобі його віддав.

Професор пильно вдивлявся в очі свого покровителя, шукаючи хоч якогось натяку на жарт.

Соломон мав схильність до нарочито драматичних та іронічних жестів, і Ленґдон подумав, що зараз його просто розігрують.

— Пітере, а ти впевнений, що це не хитрий масонський трюк: змусити мене думати, що мені ввіряють велику таємницю, щоб я зацікавився і вступив до ваших лав?

— Масони не вербують прихильників, Роберте, і ти це прекрасно знаєш. До того ж ти колись мені сказав, що волів би не вступати до нашої організації.

І це була щира правда. Ленґдон глибоко поважав масонську філософію та символіку, однак вирішив ніколи не прагнути ініціації, бо обітниця таємничості, яку йому довелося б приймати, не дозволила б йому обговорювати зі студентами тему франкмасонів. Саме через це і Сократ свого часу відмовився брати участь в Елевзинських містеріях.

Тож Ленґдон, споглядаючи загадкову маленьку скриньку з масонською печаткою, просто не міг не поставити цілком природне питання:

— А чому б не ввірити її одному з братів-масонів?

— Скажімо так: інтуїція підказує мені, що її безпечніше було б зберігати поза межами братства. І нехай тебе не вводить в оману маленький розмір цієї скриньки. Якщо те, що сказав мені батько, є правдою, то всередині криється могутня сила. — Він зробив паузу. — Щось на кшталт талісмана.

«Він сказав "талісман"?» За визначенням, талісман — це предмет з магічною силою. Традиційно талісмани привертали удачу, відганяли злих духів, а також їх використовували під час древніх ритуалів.

— Пітере, а чи відомо тобі, що талісмани вийшли з моди ще в часи Середньовіччя?

Пітер терпляче поклав руку Ленґдонові на плече.

— Я знаю, це видається дивним, Роберте. Я знаю тебе вже досить довго, і скептицизм є однією з твоїх найсильніших рис як вченого. Але водночас він є й твоїм найуразливішим місцем. Я знаю тебе досить добре, щоб розуміти: ти людина, яку я не можу попрохати у щось повірити. Я можу попросити тебе лише довіряти. Тому я й прошу тебе довіряти мені, коли я кажу, що цей талісман дійсно є могутнім. Мені сказали, що він може наділити свого власника здатністю творити порядок з хаосу.

Ленґдон мовчки дивився на пакунок. Ідея творення порядку з хаосу була однією з великих масонських аксіом. Orbo ab chao. Та все одно — твердження, що цей талісман міг наділити когось хоч якоюсь здатністю, не кажучи вже про здатність творити порядок з хаосу, просто смішне.

— Цей талісман, — вів далі Соломон, — може стати небезпечним у лихих руках, і, на жаль, я маю підстави побоюватися, що певні впливові люди хочуть його у мене викрасти. — Ленґдон іще ніколи не бачив такого серйозного виразу в очах Пітера. — Тому я хочу, щоб ти зробив мені послугу і потримав його деякий час у себе. Ти можеш це зробити?

Тієї ночі Ленґдон сидів сам у кухні перед пакунком, намагаючись уявити, що ж там всередині. Врешті-решт він вирішив, що все це — прояв ексцентричності Пітера і замкнув пакунок у стінному сейфі своєї бібліотеки. А потім просто про нього забув.

...до сьогоднішнього ранку.

Коли пролунав телефонний дзвінок від чоловіка з південним акцентом.

— Ой, професоре, я мало не забув! — вигукнув асистент, докладно пояснивши, як добратися до місця призначення. — Містер Соломон просив іще про одне.

— Що саме? — спитав Ленґдон, уже обдумуючи лекцію, яку він щойно погодився прочитати.