Втрачений символ

— А чому Пітер до вас звернувся? — спитала вона. «І чому він мені нічого не сказав?» Звісно, на долю її брата випало аж надто багато трагічних подій: в юності — смерть батька, а потім впродовж п'яти років він поховав спочатку свого єдиного сина, а тоді — матір. Але навіть за таких обставин Пітер з честю переніс ці удари долі.

Абадон сьорбнув чаю.

— Ваш брат звернувся до мене тому, що він мені довіряє. Окрім звичайних стосунків «лікар — пацієнт», нас також єднають інші узи. — І з цими словами він кивнув на документ у рамочці, що висів над каміном. Він скидався на диплом, але Кетрін помітила на ньому двоголового фенікса.

— Ви масон? — «Найвищого ступеня, не менше».

— Ми з Пітером — члени братства.

— Напевне, ви здійснили щось значуще, якщо вам присвоїли тридцять третій ступінь.

— Узагалі-то ні, — відповів Абадон. — Я успадкував чималі родинні гроші і багато коштів жертвую на масонську благодійність.

Тепер Кетрін збагнула, чому її брат довіряв цьому молодому лікареві. «Масон з успадкованими родинними грошима, філантроп, що цікавиться древньою міфологією?»

Лікар Абадон мав більше спільного з її братом, аніж їй спочатку здалося.

— Коли я спитала, чому мій брат до вас звернувся, — пояснила Кетрін, — то я не мала на увазі, чому він до вас звернувся. Я хотіла спитати, чому йому знадобилися послуги психіатра?

Лікар Абадон посміхнувся.

— Я здогадався. І намагався ввічливо обійти це питання. Взагалі-то, нам не слід його обговорювати. — Він на мить замовк. — Хоча мушу сказати, що я вкрай здивований тим, що брат не розповідав вам про наші зустрічі й розмови, враховуючи те, що часто вони безпосередньо торкалися вашої дослідницької роботи.

— Моєї дослідницької роботи? — приголомшено перепитала Кетрін, бо почуте заскочило її зненацька. «Невже Пітер обговорює з ним мої експерименти?»

— Нещодавно ваш брат звернувся до мене, бо його цікавив психологічний вплив тих фундаментальних відкриттів, що ви зробили і робите у вашій лабораторії.

Кетрін аж чаєм вдавилася.

— Та невже? Я... я дуже здивована, — тільки й змогла вона сказати. «Що Пітер собі думає? Невже він розповів цьому "психу" про мою роботу?» Їхні інструкції з безпеки містили пункт, яким заборонялося обговорювати з будь-ким те, над чим працювала Кетрін. Навіть більше — секретність була саме братовою ідеєю.

— Безперечно, ви знаєте, міс Соломон, що ваш брат глибоко занепокоєний реакцією, яку спричинить оприлюднення результатів ваших досліджень. Він вбачає в них потенціал для істотного філософського зрушення в усьому світі... тому і прийшов сюди обговорити зі мною можливі наслідки — з психологічної точки зору.

— Зрозуміло, — мовила Кетрін, і чашка з чаєм у її руці злегка затремтіла.

— Ми обговорюємо з ним дуже серйозні питання: що станеться з людством, якщо будуть відкриті великі таємниці життя та смерті? Що станеться, коли ті доктрини, що ми їх приймали на віру... раптом однозначно підтвердяться як факт? Або ж будуть відкинуті як міф? Дехто твердить, що є питання, які краще залишити без відповіді.

Кетрін повірити не могла в те, що чула, однак тримала свої емоції під контролем.

— Сподіваюся, ви не заперечуватимете, лікаре Абадон, якщо я не стану детально обговорювати з вами свою роботу. Наразі я не готова стверджувати, що неодмінно щось опублікую. Нехай поки мої відкриття лишаються надійно схованими у моїй лабораторії.

— Цікаво, — мовив Абадон і задумливо відкинувся на спинку крісла. — У всякому разі, я попросив вашого брата прийти сьогодні, бо вчора у нього стався розрив. Коли таке трапляється, я волію, щоб мої клієнти...

— Розрив? — перепитала Кетрін, і серце її закалатало. — Ви хочете сказати «нервовий зрив»?

Вона навіть думки не могла припустити, що у її брата може статися зрив чи щось подібне.

Абадон спробував її заспокоїти.

— Будь ласка, вибачте, — лагідно мовив він. — Бачу, засмутив вас. Зважаючи на це ніякове становище, уявляю, що ви відчуваєте, бо вам доведеться приймати якісь рішення.

— Доведеться чи не доведеться, — відказала Кетрін, — але мій брат — єдиний, хто лишився у мене з родини. Ніхто не знає його краще за мене, тому якщо ви мені скажете, що з ним, в біса, трапилося, то я, ймовірно, зможу вам допомогти. Ми всі хочемо одного: щоб Пітерові було добре.

Лікар Абадон довго мовчав, а потім повільно закивав, наче погоджувався з Кетрін. Нарешті він заговорив:

— Офіційно кажучи, міс Соломон, якщо я вирішу поділитися з вами інформацією, то лише зі сподіванням, що ваші проникливі судження дадуть мені змогу допомогти вашому братові.

— Звісно.

Абадон нахилився вперед і зіперся ліктями об коліна.

— Міс Соломон, під час зустрічей з вашим братом я відчув у ньому щире намагання приборкати почуття провини. Я жодного разу не наполягав, щоб він розкрився мені, бо не це привело його до мене. Однак вчора — через низку причин — я нарешті спитав у нього про це. — Абадон незмигно дивився на Кетрін. — І ваш брат розкрився — досить бурхливо і несподівано. І розповів мені таке, що я й почути не чекав... включно з докладною розповіддю про те, що трапилося тієї ночі, коли померла ваша мати.