Втрачений символ

Непохитною рукою він торкнувся кінчиком пера шкіри. Йому не потрібне було ані дзеркало, ані стороння допомога — лише його власне відчуття дотику та мислений погляд. Повільно і ретельно він вписував Втрачене Слово всередині кружальця уробороса на своєму скальпі.

Пітер Соломон спостерігав за ним із виразом невимовного жаху на обличчі.

Коли Малах закінчив, він заплющив очі, поклав перо і видихнув повітря зі своїх легень. Вперше в житті до нього прийшло відчуття, якого він досі не знав.

Я — довершений.

Я — цілісний.

Роками Малах удосконалював цей артефакт — власне тіло. І тепер, коли наближався момент остаточної трансформації, він відчував кожну вписану в нього лінію.

— Я — справжній шедевр. Повний і бездоганний.

— Я дав тобі те, що ти просив, — втрутився голос Пітера. — Пошли допомогу Кетрін. І зупини отой файл.

Малах розплющив очі й посміхнувся.

— Ми з тобою ще не закінчили. — Він повернувся до олтаря, взяв жертовний ніж і провів пальцем по тонкому залізному лезу. — Цей древній ніж був переданий Богом, — сказав він, — для принесення людських жертв. Ти ж упізнав його?

Сірі очі Соломона закам'яніли.

— Він унікальний. Я чув цю легенду.

— Легенду? Про нього розповідається у Святому Письмі. Ти не віриш, що це правда?

Пітер лише дивився і мовчав.

Малах витратив купу грошей, щоб знайти цей артефакт і заволодіти ним. Відомий під назвою ніж акеди[23], він був виготовлений понад три тисячі років тому зі шматка метеорита, що впав на землю. Залізо з небес, як називали його древні містики. Вважається, що саме цим ножем користувався Авраам під час акеди — коли він мало не приніс в жертву власного сина Ісака на горі Морія, про що йдеться в Книзі Буття. Вражаюча історія ножа розповідає про те, як ним володіли папи римські, нацистські містики, європейські алхіміки та приватні колекціонери.

«Вони захищали його і захоплювалися ним, — подумав Малах, — але ніхто з них не насмілився вивільнити його справжню силу, використавши для істинного призначення». Але сьогодні ніж акеди виконає свою місію.

Акеда завжди була священною в масонських ритуалах. На найпершому ступені масони вихваляли «найвеличніший дарунок з усіх, запропонованих Богу... підкорення Авраама волі Всевишнього і готовність принести йому в жертву Ісака, свого первістка...»

Малах відчув у руці вагу ножа, і це викликало у нього надзвичайне піднесення. Він нахилився і наново нагостреним лезом перерізав паски, якими Пітер був прив'язаний до візка. Вони впали на підлогу.

Пітер Соломон скривився від болю, коли спробував ворухнути занімілими кінцівками.

— Навіщо ти це робиш? Чого ти цим доб'єшся?

— Хто-хто, а ти маєш знати, — відказав Малах. — Ти ж досліджуєш древні епохи та ритуали. І мусиш знати, що сила таємниць криється в пожертві... у тому, щоб вивільнити душу людини з її тіла. Так було завжди — від самого початку.

— Ти нічого не знаєш про пожертву, — сказав Пітер голосом, сповненим болю й ненависті.

«Прекрасно, — подумав Малах. — Підживлюй свою ненависть. Це лише полегшить ритуал».

Малах походжав перед своїм полоненим, і його порожній шлунок невдоволено забурчав.

— У пролитті людської крові криється величезна сила. Всі це розуміли — від давніх єгиптян і кельтських друїдів до китайців та ацтеків. У людській жертві є своя магія, але сучасна людина стала заслабкою, надто настрашеною, щоб робити справжні пожертви, надто кволою, щоб пожертвувати життям заради духовної трансформації. Втім, древні тексти в цьому значенні є цілком однозначними. Тільки пожертвувавши найдорожчим і найсвятішим, людина зможе набути найвищої сили.

— Отже, ти мене вважаєш святою пожертвою?

Малах не втримався і голосно розреготався.

— Невже ти й досі нічого не зрозумів?

Пітер підозріло поглянув на нього.

— Знаєш, навіщо я тримаю вдома бак для сенсорної депривації? — спитав Малах і, поклавши руки на стегна, почав розминати своє вишукано прикрашене тіло, яке і досі прикривала лише пов'язка на стегнах.

— Я практикувався... готувався... чекав того моменту, коли стану лише розумом, коли покину свою смертну оболонку, коли принесу в жертву богам оце прекрасне тіло. Це я — священна жертва! Це я — неторкане біле ягня!

Пітер розкрив рота, але так нічого й не сказав.

— Так, Пітере, людина має принести в жертву богам те, що вважає найдорожчим. Свою сніжно-білу голубку... свій найцінніший та найдостойніший дарунок. Ти не є для мене цінним. Ти недостойний дарунок. — Малах вирячився на нього. — Невже ти не розумієш? Не ти жертва, Пітере, а я. Це свою плоть я дарую богам. Це я — дарунок. Поглянь на мене. Я приготувався, зробив себе гідним своєї завершальної подорожі. Це я — подарунок!

Пітер так і закляк, не кажучи ані слова.