Втрачений символ

Під час допиту Пітер Соломон розказав багато такого, про що, мабуть, зараз і не пам'ятав. Від повторних «процедур» у бакові для сенсорної депривації він почав марити і став слухняним. Неймовірно, але коли Пітер «розколовся», то все, що він розповів, дивовижним чином збігалося з легендою про Втрачене Слово.

«Втрачене Слово не метафора... воно і справді існує. Це слово записане древньою мовою... воно було сховане впродовж сторіч. Воно здатне наділити неймовірною силою кожного, хто усвідомить його істинне значення. Воно залишається у схованці й донині... а масонська піраміда здатна вказати його місцезнаходження».

— Пітере, — сказав Малах, незмигними очима прикипівши до свого полоненого. — Коли ти поглянув на сітку символів, ти дещо побачив. Тебе осяяло і ти зробив відкриття. Ця сітка щось для тебе означає. Розкажи мені.

— Я нічого не розкажу, поки ви не пошлете допомогу Кетрін!

Малах посміхнувся.

— Повір мені, перспектива втратити сестру просто зараз — це твоя найменша проблема. — Не кажучи більше ні слова, він повернувся до професорової сумки і заходився виймати речі, а потім розкладати їх на жертовному олтарі.

Складена шовкова тканина. Сніжно-біла.

Срібне кадило. Єгипетське миро.

Флакон з кров'ю Пітера. Змішаною з попелом.

Чорне вороняче крило. Його священне стило.

Жертовний ніж. Викуваний із заліза метеорита, що впав у Ханаанській пустелі.

— Гадаєте, я боюся померти? — вигукнув Пітер голосом, сповненим гніву. — Якщо Кетрін помре, то мені більше нічого втрачати! Ви убили всю мою родину! Ви забрали у мене все!

— Ні, не все, — відповів Малах. — Іще не все. — Він засунув руку до сумки і витяг звідти переносний комп'ютер, який взяв зі свого кабінету. Потім увімкнув його і поглянув на свого полоненого. — Боюся, ти ще не повністю усвідомив істинну природу скрути, у яку потрапив.

РОЗДІЛ 117

У Ленґдона аж в животі похололо, коли спецвертоліт різко підскочив з галявини, заклав крутий віраж і помчав зі швидкістю, якої професор ніяк не очікував від гелікоптера. Кетрін залишилася видужувати. З нею зосталися Беламі й один агент ЦРУ, який продовжив обшук, чекаючи на прибуття підкріплення.

Перш ніж Ленґдон пішов, вона цьомкнула його в щоку і прошепотіла:

— Бережи себе, Роберте.

І зараз, коли вертоліт нарешті вирівнявся і взяв курс на Храмовий дім, професорові, в якого аж дух перехопило від страху польоту, це побажання видалося вкрай доречним.

Біля нього сиділа Сато і давала команди пілоту:

— Курс — на майдан Дюпон-серкл! — вигукнула вона, перекрикуючи оглушливий гуркіт. — Будемо сідати там!

Ленґдон спантеличено обернувся до неї.

— Дюпон? Та це ж за кілька кварталів від Храмового дому! Ми ж можемо сісти на стоянці безпосередньо біля Храму!

Сато похитала головою.

— Нам треба увійти до будівлі тихо й непомітно. Якщо об'єкт зачує наше наближення...

— Ми не маємо часу! — заперечив Ленґдон. — Цей псих збирається убити Пітера! Звук гелікоптера навпаки може перелякати його і зупинити!

Сато поглянула на нього своїми холодними крижаними очима.

— Я вже сказала вам, що безпека Пітера Соломона не є моєю основною метою. Здається, я зрозуміло висловлююся.

Та Ленґдонові не хотілося вислуховувати ще одну лекцію з питань національної безпеки.

— Слухайте, я — єдиний на борту, хто знає, як треба правильно орієнтуватися в тому будинку.

— Охолоньте, професоре, — попередила його японка. — Ви перебуваєте тут як член моєї групи, і я змушу вас повністю зі мною співпрацювати. — Вона на мить замовкла, а потім додала: — Втім, зараз вже час повністю поінформувати вас про надзвичайну серйозність сьогоднішньої кризи.

Сато потягнулася під сидіння і видобула звідти лискучий титановий портфельчик. Вона відкрила його, всередині виявився надзвичайно складний і «наворочений» комп'ютер. Коли директорка увімкнула його, на екрані з'явився логотип ЦРУ, а також командний рядок для логіна.

Ввівши свій реєстраційний код, Сато спитала:

— Професоре, ви пам'ятаєте оту біляву перуку, яку ми знайшли у помешканні того чоловіка?

— Пам'ятаю.

— Так от — в ній ми знайшли оптоволоконну відеокамеру, сховану у волоссі.

— Прихована відеокамера? Щось я не розумію. Сато спохмурніла.

— Скоро зрозумієте. — І запустила потрібний файл.

Будь ласка, хвилинку...

Здійснюється декодування файла...

Вискочило вікно, заповнивши весь екран. Сато підняла комп'ютер і поставила його Ленґдонові на коліна, немовби посадовивши його в перший ряд в кінотеатрі.

На екрані з'явилося незвичне зображення.

Ленґдон аж відсахнувся від несподіванки.

— Що це, в біса, таке?!

На розпливчастому і темному відео виднівся чоловік із зав'язаними очима. На ньому був одяг середньовічного єретика, якого ведуть на шибеницю, — петля на шиї, ліва штанина закочена до коліна, правий рукав сорочки закочений до ліктя, а з-під розхристаної сорочки видніються голі груди.

Ленґдон дивився на екран, не вірячи очам своїм. Він достатньо багато читав про масонські ритуали, аби збагнути, що він перед собою бачить.

«Масон-ініціат... готується отримати перший ступінь».