Втрачений символ

— Що ж до решти моєї внутрішньої інформації, то закон про боротьбу з тероризмом дає мені право підслуховувати телефонні розмови кожного, хто, на мою думку, становить реальну загрозу національній безпеці. Я вважаю, що така загроза виходить від Пітера Соломона, і тому минулого вечора я вжила певних заходів.

Беламі не одразу усвідомив почуте — настільки неймовірним воно було.

— Ви прослуховували телефонні розмови Пітера Соломона?

— Так. Саме так я й дізналася, що викрадач дзвонив вам, коли ви були у ресторані. А потім ви послали Пітерові голосове повідомлення, де стривоженим голосом розповіли про те, що трапилося.

Беламі збагнув, що вона має рацію.

— Ми також перехопили дзвінок від Роберта Ленґдона з Капітолію. Він дуже непокоївся, що його заманили сюди. Я одразу ж поїхала до Капітолію і прибула раніше вас, бо мені було ближче. Стосовно ж того, що саме наштовхнуло мене на думку перевірити сумку професора на рентгенівському обладнанні... Я здогадалася, що Ленґдона втягнули в цю справу, тому наказала своєму персоналові ще раз вивчити ту начебто безневинну телефонну розмову між Ленґдоном та викрадачем Соломона, який назвався його асистентом. Викрадач переконав професора приїхати прочитати лекцію і прихопити з собою той маленький пакуночок, який Пітер віддав йому колись на зберігання. Коли ж Ленґдон не захотів розповідати мені про цей пакунок, я запитала рентгенівський знімок його сумки.

У Беламі голова пішла обертом від почутого; думки плуталися. Так, все, що сказала Сато, скидалося на правду, та водночас у її історії щось не сходилося.

— Але... Звідки ви взяли, що Пітер Соломон становить загрозу національній безпеці?

— Повірте мені, Пітер Соломон — це справді серйозна загроза безпеці нашої країни, — відрізала японка. — І, якщо чесно, то й ви теж, містере Беламі.

Архітектор різко випростався — і наручники знову різонули йому зап'ястя.

— Не зрозумів?

Сато удавано посміхнулася.

— Ви, масони, граєте у ризиковану гру, бо приховуєте одну небезпечну, дуже небезпечну таємницю.

«Про що вона каже — про древні таємниці?»

— Дякувати Богу, ви чинили правильно, приховуючи свій секрет від пересічної публіки. Однак останнім часом ви були необачні й легковажні, тому цієї ночі ваша найнебезпечніша таємниця може стати надбанням широкого загалу. І якщо ми цього не зупинимо, наслідки будуть катастрофічними.

Беламі отетеріло дивився на неї.

— Якби ви на мене не напали, — заявила Сато, — то швидко збагнули б, що ми з вами в одній команді.

«В одній команді». Ці слова викресали у Беламі думку, яка здалася йому неймовірною. «Невже Сато — член «Східної Зірки»? — Орден «Східної Зірки», який дехто вважав спорідненою з масонами організацією, практикував схожу містичну філософію поблажливої доброзичливості, таємної мудрості та духовної відкритості. — Одна команда? А я — в наручниках?! А Пітера — підслуховують?!»

— Ви допоможете мені зупинити цього чоловіка. Його потенціал здатний призвести до катаклізму, від якого наша країна ніколи не оговтається. — Її обличчя закам'яніло.

— А чому ж ви тоді його не вистежуєте?!

Сато саркастично поглянула на Беламі.

— Невже ви думаєте, що я не роблю цього? Слід, що вів до Соломонового телефону, обірвався, перш ніж ми спромоглися встановити його місцезнаходження. Інший номер, яким користувався цей чоловік, був на одноразовому телефоні, який майже неможливо вистежити. Приватна авіакомпанія повідомила нам, що замовлення на рейс зробив асистент Соломона з Соломонового стільникового телефону та через Соломонову картку «Марквис Джет». Ми не можемо вийти на слід. Утім, це не так важливо. Навіть якщо ми достеменно дізнаємося, де він, я б не ризикувала вживати заходів для його захоплення.

— А чому ні?!

— Я би воліла не розголошувати секретну інформацію, — мовила Сато, якій уривався терпець. — Прошу вас прийняти це на віру.

— І не збираюся!

Очиці Сато перетворилися на дві крижані цятки. Вона різко обернулася і гукнула крізь Джунглі.

— Агенте Гартман! Мій портфель, будь ласка.

Беламі почув сичання обладнаних електронікою дверей, і до Джунглів впевненим кроком увійшов агент. Він приніс блискучий титановий портфель-дипломат і поставив його на долівку біля ніг директорки відділу безпеки.

— Залиште нас, — наказала Сато.

Агент пішов, знову засичали двері, а потім запала тиша.

Сато взяла металеву валізку, поклала собі на коліна і клацнула замками. Вона повільно підвела очі на Архітектора.

— Мені дуже не хочеться цього робити, але ми майже не маємо часу і ви не залишили мені іншого вибору.

Беламі поглянув на загадкову валізку, і хвиля страху накотилася на нього. «Невже вона піддасть мене тортурам?» Він знову сіпнувся, марно намагаючись скинути наручники.

— Що в тому портфелі?!

Сато похмуро посміхнулася.

— Те, що переконає вас поглянути на речі з моєї точки зору. Це я вам гарантую.

РОЗДІЛ 81