Втрачений символ

— Слухайте, Омаре, — спокійно сказав агент. — Усе буде гаразд. Їдьте якомога повільніше, щоб моя група встигла вас перехопити. Зрозуміло?

— Так, сер.

— А ваше авто обладнане внутрішнім зв'язком для спілкування з пасажирами на задньому сидінні?

— Так, сер.

— Добре. А тепер слухайте, що вам треба зробити.

РОЗДІЛ 74

Як відомо, Джунглі є основним елементом Ботанічного саду Сполучених Штатів, скорочено — USBG. Це живий музей Америки поруч із Капітолієм. Теоретично Джунглі, що являли собою тропічний дощовий ліс, розташовувалися у величезній теплиці, де вміщалися навіть височенні каучукові дерева, золотаві фікуси та вузенький місточок під стелею для відчайдушних туристів.

Зазвичай Ворена Беламі збадьорювали землисті запахи Джунглів та промені сонця, що пробивалися крізь туман, який напомповували всередину через спеціальні парові сопла у скляній стелі. Однак сьогодні Джунглі, освітлені лише місячним сяйвом, жахали його. Він рясно спітнів, скорчившись від болю, що завдавали йому наручники — він і досі був прикутий до лавки.

Директор Сато походжала перед ним туди-сюди, неквапливо пихкаючи цигаркою — це було чимось на кшталт екологічного тероризму в такому ретельно збалансованому довкіллі. У диму, пронизаному місячними променями, що пробивалися крізь скляний дах, вона мала майже демонічний вигляд.

— Отже, — говорила вона, — коли ви прибули цього вечора до Капітолію і довідалися, що я вже тут... ви прийняли рішення. Замість дати мені знати про свою присутність, ви потихеньку спустилися до підземелля, де, з великим ризиком для себе, напали на шефа Андерсона та на мене і допомогли Ленґдонові втекти з пірамідою та горішнім каменем. — Сато потерла плече, яке і досі боліло. — Цікавий вибір, нічого не скажеш.

«Вибір, який я зробив би знову», — подумав Беламі.

— Де Пітер? — гнівно вигукнув він.

— Звідки мені знати? — відказала Сато.

— Здається, ви знаєте все, що завгодно, але тільки не це! — кинув їй Беламі. Він не приховував своєї підозри щодо причетності директорки відділу безпеки до всього цього. — Ви знали, що треба йти до Капітолію. Ви знали, що знайдете там Роберта Ленґдона. Ви навіть знали, що саме треба шукати в його сумці за допомогою рентгенівських променів — горішній камінь! Вочевидь, хтось постачає вам багато внутрішньої інформації.

Сато холодно розсміялася і підступила до Архітектора.

— Так ось чому ви напали на мене, містере Беламі? Ви гадаєте, що я ворог? Боїтеся, що заволодію вашою пірамідкою? — Сато смачно затягнулася і випустила дим через ніздрі. — Слухайте мене уважно. Ніхто краще за мене не знає, як це важливо — зберігати таємниці. Я вважаю, так само, як і ви, що є певна інформація, яку не можна робити надбанням широкого загалу. Однак сьогодні в гру вступили сили, чию могутність, боюся, ви й досі не усвідомили. Чоловік, який викрав Пітера, володіє величезною міццю, масштаб якої вам іще належить усвідомити. Повірте мені, він — це ходяча бомба з годинниковим механізмом, здатна започаткувати низку подій, які призведуть до глибоких змін у тому світі, до якого ви звикли.

— Я не розумію, до чого ви хилите. — Беламі завовтузився на лавці, намагаючись хоч якось послабити біль від наручників.

— А вам і не треба розуміти. Вам треба слухатися мене. Зараз моя єдина надія на відвернення катастрофи полягає в налагодженні співпраці з цим чоловіком, щоб дати йому те, чого він потребує. А це означає, що ви зателефонуєте містерові Ленґдону і скажете, щоб він здався нам, прихопивши з собою піраміду та горішній камінь. Коли Ленґдон опиниться у мене під вартою, він дешифрує напис на піраміді, дістане ту інформацію, яку вимагає цей чоловік, і забезпечить йому все, що він бажає.

«Місцезнаходження ґвинтових сходів, що ведуть до древніх таємниць?»

— Я не можу цього зробити, бо поклявся не розголошувати таємницю.

Сато вибухнула.

— Мені начхати, яку там клятву ви давали. Ви опинитеся у мене за ґратами так швидко, що й не...

— Можете лякати мене чим хочете, — кинув їй Беламі. — Але я не допомагатиму вам.

Сато глибоко вдихнула і перейшла на зловісний шепіт.

— Містере Беламі, невже ви дійсно жодної гадки не маєте про те, що насправді відбувається просто зараз?

На кілька секунд запала напружена тиша, яку раптом перервав дзвінок телефону Сато. Вона встромила руку в кишеню і рвучко вихопила його звідти.

— Кажіть, — відповіла вона і стала уважно слухати. — А де зараз таксі? Скільки часу знадобиться? От і добре. Привезіть їх до Ботанічного саду Сполучених Штатів. Через службовий вхід. І обов'язково привезіть мені оту чортову піраміду разом із горішнім каменем!

Сато натиснула на кнопку і повернулася до Беламі із самовдоволеною посмішкою.

— Що ж... здається, ви швидко втрачаєте свою корисність як джерело інформації.

РОЗДІЛ 75