Втомлені гори

МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ
Родився я за власним за бажанням,
Таки ж в своїх у власних, у батьків,
Як вівці щипали травичку в травні ранню
І ніжний вітер з полем лепетів.
Родився я за батьковим велінням,
Бажанням матері, щоб кріп СРСР,
Родився я при повному горінні,
Говорять – зразу ледь не піонер.
А як було? Як мати воду
Пішла відром на річку брать,
Втопила брожку і старанно
Давай із річки витягать.
Раз черпонула й не спіймала,
А вдруге – глядь – аж я в відрі...
Я пам’ятаю, так сказала
Мати і брату, і сестрі.
Було це в тридцять сьомім році
Десь по весні, ну а число
Дев’яте травня, день – неділя,
А свідки – річка і село.
Так отже, сам я з України.
Село Містечко. Назва ця
Пішла колись від Катерини,
З її починного слівця.
Район – Брусилівський – відомий,
Колись такий був генерал,
Область Житомирська, Полісся,
Серед лісів й гранітних скал.
Мій батько був в той час службовцем,
Бджолиний райглавагроном,
А мати просто робітниця,
А я шкодливим пацаном.
Мати сапала грядки в полі,
Вставала рано до зорі,
І я також, набравши солі,
Її тайком садив в ріллі.
Та не росла, не проростала
Та сіль, хоч як я поливав.
А мати суп варила, взнала,
І батько в школу записав:
– Оце тобі у покарання,
Щоб не робив, чого не слід.
Та це було моє бажання,
Яке чекав я вісім літ.
Отак ото й попав я в школу
Десь в сорок п’ятім у селі,
І більше вже не сіяв солі,
Яка стояла на столі.
Закінчивши десятирічку,
У ВУЗ поїхав я вступать,
Але невдало. Й п’ятирічку
Прийшлось за днів з десяток здать.
Отак й попав я на будову:
Хрещатик, 6, Облрембудтрест,
А колись у кожнім слові
Букварю свій ставив хрест.
Як пішов до школи,
Вчитись не хотів,
Добре, що хоч вчасно
Потім зрозумів.
Зрозумів, що вчитись
Необхідно нам,
Щоб хвости не чистить,
Не крутить волам.
Батько всяк старався
Й все робив для нас,
Тільки б закінчили
Хоч десятий клас.
Потім нас направив
У великий світ
Всього, що одягнутих,
Молодих, як цвіт.
Ні багатств, ні слави
З нас ніхто не мав,
Та зате освіту,
Розум батько дав.
З цим от і поїхав
Київ штурмувать,
Й так ото і став я
В місті працювать.
Йшли-спливали роки,
Мов із гір вода,
Як зробив я кроки
Ближче до Дніпра.
Ось я на будові –
Штукатур-маляр,
А колись по слову
Я читав буквар.
Писав я з римами й без рими,
Як вмів – і вздовж, і впоперек,
Але пробачте, люди милі,
Який же з мене ще поет?
А тому, може чути в змісті
Прийдеться нотки негативні,
То знайте: коми не на місці –
Вони у цьому всьому винні.
Закінчив десять, та й понині
Як треба синтаксис не знаю:
Знак треба ставить в середині,
А я його поставлю скраю.
Отож, якщо я вам потрібний,
То напишіть в мій край лісний:
Пролетарська, двадцять, бачите,
Номер не складний.
А кому? Мене там знають –
Дім, що в Ірпіні,
Й Валентином називають
Там мене всі дні.
Ну а прізвище – Кудрицький,
Бо кудрявий сам,
І на цьому, добрі люди,
Шлю привіт свій вам.
28.5.1959 р.

ІДУ ХРЕЩАТИКОМ
Який величний ти сьогодні,
Мій красень-Київ і Дніпро,
І люди, що ідуть з роботи,
Які будують в нас метро.
Ідуть Хрещатиком дівчата,
І кожна з них, як в полі цвіт,
Ну хто від них щось бачив краще,
Як їм було по двадцять літ?
15.7.1958 р.

ОСІНЬ ПУШКІНСЬКА
О, як люблю я, друзі, осінь,
Тумани сиві і дощі,
Коли втомивсь за літо промінь
Й ледве торкається душі.
Коли журлива горобина
Немов пригнічує тебе,
Сумною робиться ліщина,
Холодним небо голубе.
І від пори пожовкле листя,
І від капусти в полі пні,
Які завжди, як баба Христя,
Про сум нагадують мені.
15.7.1958 р.

ПРАЦЬОВИТИЙ
Кожен лишає на землі:
Хто розум, а хто ступу,
А інший, той, що тільки їсть,
Неначе гору – купу.
Ну, проїв ти дачу,
Ну, проїв ти дом,
Навалив ти купу
Гарну під вікном.
Хто не йде – любується:
– От так вже гора,
Видно, що людина
Трудова була.
Видно зразу: хлопець
Працьовито жив,
Бо хіба ж ледачий
Стільки б навалив?
27.2.2007 р.

ЩОБ БУТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ
Тому й не став ти Президентом,
Що ти не був інтелігентом.
19.4.2007 р.

КАМІННЯ ПРОТИ ЗЛА
Я пишу для друзів і знайомих,
Для дітей, онуків і рідні,
То ж, скажіть, чи можу я лукавить
І співать відспіваним пісні?
Проти честі й правди не попрете,
А якщо хтось скаже: "це не так" –
Він в мені відчує свого ката,
Бо за правду буду, як Спартак.
Я пишу для тебе, Україно,
Не за гроші, не за ордени,
А щоб люди ніжно посміхались
І раділи голосно вони.
Щоб держава наша молоділа
Від Карпат до самого Донця,
І людина щоб завжди раділа,
А не озиралась без кінця.
Я пишу не гімни для начальства
І не оди спритненьким ділкам,
А якщо і гімни, то народу,
У якого не душа – а храм.
І слова мої – то не бахвальство,
То – каміння проти сили зла,
Проти тих, що люд наш обікрали,
Й проти тих, що совість підвела.
Бо якби писав для кровопивців,
То давно б вже був на висоті
Тій, де всі і покидьки, і вбивці,
І нові непризнані святі.
19.1.2003 р.

МОНСТРИ
Помре колись людина
Проста і працьовита,
І замість неї монстри
Появляться сердиті.
І будуть нас ще більше
Душити і гнобити,
Бо що чекати можна
В державі від бандитів?
9.9.1992 р.

КАПІТАЛІЗМ
По дорозі, мов скаженний
Мчить до нас капіталізм.
І направо, і наліво
Тиче дулі всім під ніс.
По державі нашій мчиться
Ніщо інше, як кошмар.
От тобі і регіони,
От тобі і ідеал.
Хто без сорому і честі –
В того вілла вже і став,
То ж чи може в Бога вірить
Той, хто люд наш обікрав?
17.4.2007 р.

ЯНИЧАРИ
Над нами, куди б не сягнули в блакить –
Все небо, і небо, і поле пашить.
Всі пишуть про те, як листочки тремтять,
Але не про те, чому люди мовчать?
Як шефа нема – то хоробрі такі,
Що рот не закриєш хустинкою, ні!
А варто їх шефу з’явитись в вікні –
Як тут же відразу стають, як німі.
Стоять перелякані, мов боягузи,
Які – так як тільки – так зразу й в рейтузи.
– Чому? – я запитую, – ви замовчали,
Немов не тутешні ви, а – яничари?
Чи то наші люди і спраді чудні?
Коли ж в них проснуться вже справжні півні?
12.10.2001 р.

БІЛА ЖУРБА
Я тебе виловив з віків,
Бо цього дуже я хотів,
І от ми стрілися з тобою –
Як білий лебідь із журбою.
27.5.2005 р.

ДУРЕНЬ З ДУРНІВ
Я не дотягнувся до цивілізації
Руками своїх мрій,
Це стало привілеєм казнокрадів,
Пройдисвітів і повій.
І що я можу зробити, що я такий,
Як кажуть у простонародді, дурний?!
Не крав я в житті ні в кого,
Був батько з таких,
Отож, і говорять люди:
Він дурень з дурних.
28.10.2001 р.

ДИРЕКТОРСЬКА ПОСАДА
Я не належу до отих,
Що народились плазувати,
Й лизать не стану будь-кого
І за директорську зарплату.
Потрібно знать собі ціну,
І знать ціну своєму "тату",
І за порядність шанувать,
А не директорську посаду.
18.6.2004 р.

МОЯ РОДИНА
І ніхто не знає, і ніхто не чує,
Хто в моєму серці днює і ночує.
Світить ясно Сонце, до людей сміється,
І мабуть, від того серце моє б’ється.
Б’ється, бо навкруги люди, живі люди,
Тому й дихать хочеться нам на повні груди.
І ніхто не знає, і ніхто не чує,
Хто в моєму серці днює і ночує.
А в моєму серці – мій народ єдиний,
Бо весь світ навколо – то моя родина.
3.5.1959 р.

ПОКИ ЖИВЕ ЛЮБОВ
Поки в душі любов живе,
Ото людина і живе.
14.10.1992

ЧИ НЕ ТАК В ЖИТТІ ВЕДЕТЬСЯ?
В Ірпіні, в краю лісному
Новий дім будується,
З цегли, блоків і бетону
Швидко комплектується.
Серед сосен і беріз,
Біля шляхоброду,
Де козацькі ватажки
Пили з кіньми воду.
На одну з таких будов
Був і я подався,
А тому, як кінчив школу –
У похід зібрався.
І до мене /це я знав/,
З різних кінців світу,
Будуть люди приїзжать
Поклонитись цвіту...
Цвіт життя, що вдалині,
В річці, що хлюпоче,
Й захотілося мені,
Що в душі клекоче.–
Вилить щиро в моноліт
З цегли і бетону,
Щоб відчути інший світ
З шовку і бастону.
За що дякував собі,
За свою удачу,
Що в нелегкій боротьбі
Сам себе я бачу.
І за приклад я не брав
Я братву ту браву,
Що живе усе життя,
Тільки на халяву.
Тих, яким би погулять,
Побрикать, почаювать...
Я до цього добавляю:
Поки руки, ноги маю,
Буду, буду працювать,
Рай для діток будувать.
І хоч їх я ще не маю,
Але вже надію маю.
Не у мене, так в сусіда,
І таке маленьке, бліде..
– Мамо,– каже,– де наш дім,
Жити будемо в якім?
Спершу вірш хотів писати
Все ж пішов я будувати.
А писати не для нас,
Так сказати в добрий час.
Є без нас паперомари
З-за яких не раз я марив,
Й хоч проклять їм не бажав,
Але їх не поважав.
Пишуть все одну й ту тему,
Взяв якийсь зразок за схему,
Все про трактор, серп та молот,
Та ніхто із них про голод.
І вважають, що поети,
Бо римують вже куплети.
Про бідняцьку пише хату,
А сам дивиться на Штати.
О, поете, негодиться
Так вже зверхньо гонориться,
Бо оті ідеї гучні,
Всі для вас не будуть влучні.
Хай й редактору твій вірш,
Буде, ніби дуля в хвіст...
Все ж бажанно, щоб громада
Була дуже тобі рада.
От і я пишу вірші,
Й знаю: вам не по душі.
Й знаю: їх не надрукують –
Так мої думки віщують.
Я хоч часом і жахаюсь,
Та ніскілечки не каюсь,
І на вас не ображаюсь,
Бо в майбутньому надіюсь –
Крізь пісок я не просіюсь.
Ваші ж всі вірші епічні,
Безідейні, непрактичні,
Для людей всіх будуть хламом,
Які змиються ураном.
І ота уявна слава –
Книгомазная забава
Без зупинки і жалю
Полетить у пропасть злу.
Ой, ти, хмелю, ти, поете,
Про які ти мовиш злети,
Ти скоріше виліковуйсь,
Й загостри сильніше голос.
І пиши як у натурі
Веселяться люди хмурі,
Й потім голосно сміються,
Й шо дурні – не заїкнуться.
Отак і я почав свій вірш,
Згадав про віршомазів,
Та я хотів в вірші своїм
Сказать скількись абзаців;
Як в час, грабуючи себе,
Здоров’я не жалієш,
Живеш у світі для людей,
І це ти розумієш;
Та замість того, аби нам
Віддать належну шану –
За кров пролиту в боротьбі –
Тикнеш, як шарлатану
Під серце фінського ножа
Окропленого кров’ю,
Холодного, немов вужа,
Гартованого бронню.
Та дім, який побудував
Стоїть він і понині,
Про нього я писав вірші
Як там жили, мов свині.
В кімнаті повно нас було,
Жили ми як уміли,
Проте, не скаржився ніхто,
Бо всі вогнем горіли.
А потім осінь, холода,
Уже й зима настала,
Але тепла в нім не було,
Тому й душа кричала.
Та ми старались, як могли,
Але не ми виною,
Що із весни до осені
Всміхався дім одною
Стіною, що старались ми
Закінчить в стислі строки.
А хіба тільки він один,
Які наші пророки
Мололи в строк побудувать,
А розчину й бетону
Не поспішали доставлять
І завершать газони.
І хто ж причиною того?
Звичайно, ми зостались,
Як ми з образою для нас
Самі не здогадались?
Можливо винен бригадир?–
Хіба у ньому сила,
Якщо бухгалтер і касир
Побриються й без мила?
Можливо главбудінженер
Залишиться виною,
Що застарівший "Піонер"
Стояв з слабенькою стрілою?
Можливо, спритний комірник,
Ключів що носить в’язку,
Можливо, хитрий поставщик,
Що має з першим зв’язку?
Говорять – ні! То як мені
В ділах цих розібратись,
Щоб більш ніколи у житті
До них не повертатись?
І от в зарплату чи в аванс
Прийдеш, було, до каси,
Говорять: –Був хороший шанс,
Та мало вкладеної маси.
Та хто ж нарешті винен в цім?
Звичайно, ми зостались,
Як ми з образою для нас
Самі не здогадались?!
2.3.1959 р.

ВОВЧА ЗГРАЯ
Заліз і я у вовчу зграю,
Але по-їхньому не граю.
8.1.1989 р.

СЕРЦЕ ПЕРЕГРІТЕ
Я люблю дивитись людям прямо в очі,
Особливо в ніжні голубі дівочі.
І мені здається, серце перегріте
От-от запалає і почне горіти!
А як загориться – все згорить навкруги,
Так що пам’ятайте ви про це, подруги.
18.5.1961 р.

В. КАРПАЧОВІЙ
– Як же так? – до Президента
Мовить Карпачова,–
Ви загляньте у в’язницю,
Які там умови?
Треба винести параші,
З вікон грати познімать,
Адже там всі хлопці наші,
Ми ж Європа, так сказать.
Ну а я собі подумав:
"Й телевізор треба дать,
Ще й прислати проституток,
Щоб було кого... кохать".
Ходить, стогне Карпачова,
Але це усе до слова,
Щоб всім в’язням України
Персонально всім каміни.
Бо як їм це не дадуть,
То в Європу не візьмуть.
Адже в’язень – теж людина,
Хоч убив він Онесима,
Бабу Катю згвалтував,
Як брела та через став.
З ким такого не буває,
Як гарненько випиває?
Бо якби самі давали,
То хіба ж їх гвалтували?
Тож і їх судити треба,
Щоб не корчили дур з себе.
Треба мати й співчуття,
Коли капає з кінця.
Раптом й нас по волі неба
Дід Лук’ян гукне до себе
8.6.2006 р.

НОВА ЕПОХА
Недосконалий наший світ,
Кожен гребе, що тільки може,
І швидше руку відірве
Він ту, що комусь допоможе.
Всі стали менше говорить,
До нас прийшла нова епоха,
Стали здоровими всі вмить,
І головне, що вірить в Бога.
Навіть антихристи, і ті
Стали ходить до церкви, в храми –
Які не можуть відрізнить
Простий верстат від пилорами.
Нічого божого нема,
Хіба лише подібність божа,
І розвелось того лайна –
Що й обійти не кожний зможе!
13.9.2001 р.

ТІЛЬКИ КОХАЙ!
Один працює, аби жить,
А другий – світом щоб крутить,
А третій – щоб людей душить,
Четвертий – щоб пісні творить,
А я працюю, щоб любить,
І світ наш ще кращим зробить,
І щоб кохані любі очі
Міг цілувать, коли захочу,
І міг тулитися всю ніч
До грудоньок твоїх, до пліч.
Й мені не треба інший рай,
Тільки – кохай мене, кохай!
12.6.1990 р.

ВМАЗАНИЙ
Цілий день всіх допікає
Самодур наш вмазаний:
–Знаю я, що неправий,
Та робіть, як сказано!
5.6.1990 р.

НОВІ ЕРУДИТИ
Буть нормальним в нас –
Це бути ненормальним.
Бути скромним – просто маячня,
Бо якщо ти будеш ідеальним,
То тебе засвище і свиня.
В нас, немов, не люди, а, бандити:
Там пограбування, там розбій!
І це в нас – в країні ерудитів,
Де почався за корито бій.
Знову будуть автокатастрофи.
Ерудит, на те він ерудит,
Знову в нас почнуться нові бойні –
На арену проситься бандит.
А що нам лишається робити?
Тут уже не допоможе крик,
Тут – або підняти треба руки,
Або треба братися за штик.
Бути патріотом – це похвально,
Та без діла все це – тріпотня.
Піднімайсь, народе, на свій захист
Проти проходимців, проти зла.
Я не закликаю до погромів,
Я не закликаю до війни,
Просто, не дать змоги новій банді,
Щоб глумились над людьми вони.
А людина, в чім та винувата?
Може, що довірлива така?
Жаль мені ті личики кирпаті,
Що підуть за бакси під кнура.
То ж і розкошують проходимці,
А народ затурканий – мовчить.
Наша справа, чесні українці,
Наш народ сьогодні – розбудить!
21.8.2001 р.

ОДНІ ЖЛОБИ
Одні жлоби. Про що і з ким гутарить?
При виді їх, ну як тут не затарить?
7.2.2002 р.

ЖИРНІ КОТИ
Були колись люди як люди
І друзями звались вони,
Жили собі дружньо в Союзі,
Сьогодні уже це – пани.
Ні в кого ні їсти, ні пити,
Ледь зводять з кінцями кінці,
Зате на базарах – що хочеш,
Було б тільки в вас в гаманці!
О,Боже! Що сталось із світом?
О, Боже! Що сталось з людьми?
Куди ж це поділися друзі,
І звідки взялися пани?
Куди не поткнись – всюду війни,
Кого не послухай – біда,
Зникають корівоньки дійні
І люди кудись без сліда.
Десь зникли вже "друг" і "товариш",
Сьогодні це вже – бізнесмен,
Вже кожний поперся в артисти,
Став модним бандит і спортсмен.
А бідний, щоб вижить хоч якось,
Тягне на базар сумочки,
Бо треба дитинці купити
Хоча би якісь повзунки.
Бо діти осліпли від щастя,
А в хаті, хоч діжку коти...
Зате депутати "народні"–
На мерсах, як жирні коти.
30.12.1993 р.- 2003 р.

НОВІ УКРАЇНЦІ
Появились на Вкраїні
Нові українці,
Голова яких із баксів,
А душа з червінців.
І їм байдуже із кого
Ті червінці дерти,
Головне, було б що вмазать
Та куди "ніс"... вперти.
24.8.1997 р.

ВІРЮ І НАДІЮСЬ!
Хочу буть я сам собою
І робити, що роблю,
Цілуватися з тобою,
Як по вулиці іду.
Хочу буть я сам собою
І веселим, і сумним,
Щоб ніхто не біг за мною,
Як кільцем пускаю дим.
Хочу бути сам собою
І співать свої пісні,
Й не боятись, що трубою
Хтось огріє по башці.
Хочу я таку хатинку
Щоб у ній усе було,
І щоб, як наступить вечір,
В ній збиралось все село.
Хочу, щоб мої онуки
Не блукали по світах,
Де горили і гадюки
На людей наводять жах.
Хочу, щоб моя дружина
Не шукала день кефір,
І могла те, що захоче,
Все сказати у ефір.
Щоб у чергах не стояла
Десь за килимом весь день,
І щоб ми могли забути,
Що на світі є мігрень.
Хочу, рідна моя Ненько,
Щоб ти матір’ю була
І не лише для бандитів,
А й для всіх з мого села.
Бо уже усі від тебе,
Як від мачухи біжать,
Щоб не бачить і не чути
Як бандити реготять.
А в Верховній засідають,
Скільки літ вже верещать,
Й стільки всього обіцяють,
Що й незнаєм, де дівать!
22.11.1990 р.

НА УЗБІЧЧІ ЖИТТЯ
Перейшов своє я жито,
Йду вже по "обочині".
Мої ноги, мої думи –
Ніби потолочені.
Відчуваю, що для себе
Вже часу не стало,
Відібрала рідна влада
Навіть хліб і сало.
Везуть харчі з України
За моря, за гори,
Ми і так прожити зможем –
Ми ж бо вернигори!
Певно, в тім, що сплять вкраїнці,
Винен Кашпировський,
Що приспав усіх, як діток,
Гіпнозом заморським.
Я і сам став, ніби соня,
Мов найшло на мене!
Україна помирає –
Це поле зеленее,
На якому суху палку
Посадіть – і вродить!
А Вкраїна стільки років
З злиднів не виходить.
Бідні люди утікають
З дому в світ за очі,
Щоб не чути, як в борделях
Багачі булькочуть.
Як казав колись Шевченко:
"На панщину гонять".
А сьогодні самі біжать,
І пси не догонять.
Та куди ж це так, народе,
Ти біжиш сьогодні,
Що працюєш, як бульдозер,
А такий голодний?
Ти, мій братику, молився
За Дніпро, за волю,
А вона пройшла повз тебе,
Як ведмідь по полю.
Й знову панщина нависла,
Ніби чорна хмара,
І невідано, за віщо
Всім така нам кара?
О, мій братику Тарасе,
Ми теж хочем волі,
Тільки як буть можем вільні,
Як онуки голі?
Коли стогне Україна
І лани голосять,
Що на кожнім перехресті
Милостині просять.
Мій народе, піднімайся!
Годі плазувати!
Україна помирає,
Помирає Мати.
І невже козацьку славу,
Силу Прометея
Поміняєм на об’їдки,
На життя лакея?
Будьмо ж гідними синами
Ми землі своєї!
Україна помирає
З милості чиєї?
Чи ж не ми в тім винуваті,
Що пани нагліють,
А за містом Катерини
П’ятаку радіють?
Плакать хочеться від того,
Що то наші діти,
Українці! Чи ж нам личить
Плазувать, тремтіти?
Ну хіба ж ми – українці
Не славного роду,
Чи не час вже послужити
Рідному народу?
Чи не час вже олігархів,
Що нас згвалтували –
Запрягти у плуг, тих гадів,
Щоб відпрацювали!
Щоб ті болі і ті муки,
Чим нас наділили,
Щоб самі з корита того,
Того ж і відпили!!!
Українці, просипайтесь!
Годі, хлопці, спати!
Україна помирає,
Помирає – Мати!
1.7.2001 р.

ТРИ БАЖАННЯ
Він ніколи не снідає, бо до вечора спить.
Він вірить у справедливість, а сам все
руйнує.
В нього три бажання: поспать, поїсти,
потрахатись.
Найбільше його задоволення, коли люди
плачуть.
20.6.2002 р.

ЧЕРВОНИЙ КОЛІР
Встаю завжди о п’ятій:
Не люблю чужих слідів,
Іду, як Христос розіп’ятий
У безкінечність віків.
Над світом панує вічність,
А в чому вона?
–В тому, що тебе зустрів я,
Що радість на двох – одна.
Наді мною, над лісом, над полем
Панує любов,
Люблю я червоний колір –
Тільки не кров.
22.9.2001 р.

ПАЛІЇ
Як швидко люди в нас змінились,
Як стало пусто на столі,
Всі стали злі, немов шакали,
Й куди не глянеш – палії.
28.5.2003 р.

ПОВСТАНЬ, УКРАЇНО!
Що сталось з народом? Ніяк не збагну.
Всі в паніці, всі в ейфорії,
Готовий сусіда сусід розтерзать,
Що той посміхнувсь до Марії.
Що сталось з народом? Ніяк не збагну,
Де людяність ділась, порядність?
Всі збуджені надто, схвильовані всі,
Куди ж зникла в нас делікатність?
Мов неї у нас й не було,
Всі гени у всіх помінялись,
І ми в якусь мить стали зовсім не ті,
Що вічно до всіх посміхались.
Не ті, що сміливо дивились вперед,
Летіли на Марс, на Венеру,
Куди ж ми сьогодні, скажіть, летимо,
В яку ми попали холеру?
Любою ціною щоб розбагатіть,
Когось обдурить, облапошить!
Неначе без цього не можна й прожить,
І скрізь тільки й мови про гроші!
Де взять? Де знайти? Заробить чи віднять?
По суті, то вже неважливо,
Всі хочуть весь рік на Канарах "конать",
А жить безтурботно й щасливо.
Такий і сусід мій, таким став і брат,
Всі стали молитись нахабству,
А жінка доконує: ото будеш знать,
Як вірити Кучмі й начальству.
Й ніхто не спитає: чого хочу я?
Й чи довго в цім світі радіти?
Та знаю, що світ – то велика сім’я,
А ми всі разом – його діти.
При владі хто був, той усе захопив,
Прибрав він до рук все, що бачив,
І хто ж його правом таким наділив
І апетитом собачим?
Державу мою розтягли, рознесли,
Як вівцю голодні шакали,
Бандитизм поголовний – куди не піди –
Скрізь слуги себе показали.
Стоїть старий дід. На березку схиливсь,
І б’є кулаком себе а груди:
– Невже цей кошмар, що на нас наваливсь,
Невже це зробить могли люди?
Невже це мої земляки-козаки,
Якими пишалась держава!?
За скільки ж срібляників честь продала
Оця очманіла орава?
А може в нас честі й зовсім не було,
То – вигадки просто фанатів?
О, ні! Я не вірю, бо честь в нас була,
Коли не було в нас магнатів.
Б’ють дзвони на сполох по нашій землі
І будять народ просипатись,
Повстань, Україно, держава рабів,
Пора вже від слуг визволятись!
Вже гніву нема, щоб увесь передать,
Усе, що в душі накипіло,
Пора вже сокири гострить починать,
Ще поки ми маємо тіло.
Ну що ж бо ви, хлопці, чому мовчите?
То де ж ваша доблесть і слава?
Чи ждете, щоб зовсім вже вас роздягли,
І внуки колись заплювали!?
22.4.2003 р.

НЕЗНАЙОМКА
Перейшла дорогу дівчина мені.
Ой, які розумні і які ясні
Очі у дівчини, тільки придивись,
То в коханні будеш тільки їй клястись.
Перейшла дорогу, стала в стороні,
Посміхнулась ніжно зорями мені,
І навіщо, люба, ніжні почуття
Променем кидаєш ти в моє життя?
Йдуть-гудуть машини без кінця і краю,
Я стою, дивлюся й що робить не знаю.
Вже й товариш сіпає:
– Годі! Йдем додому.
Тільки як без милої житиму я в ньому?
28.11.1961 р.

СХАМЕНІТЬСЯ, НЕДОЛЮДКИ!
Схаменіться! Будьте люди!
Чи ж не нахватались?
Дайте й іншим ще пожити –
Тим, що вас підняли.
Скільки ж можна пить довір’я
Власного народу,
Чи в вас матері не було,
Чи рідні, чи роду?
Жаль дивитись на народ наш,
До чого довести,
Щоб лелеки дітей наших
З України несли?!
Бач, як влада наша славна
Здалека заходить:
Ніби Ющенко негідник,
Юлька лихословить?!
Всі, хто проти Президента,
Ніби-то придурки,
Та хотів би, щоб дали вам
Й вашим діткам – шкурки.
В вас у кожного – гареми,
Сауни і дачі,
Ну а бідні не всі мають
Й будочки собачі.
І ви хочете цю владу
Знову до присяги?
Та щоб вас всіх до одного
Гладили корчаги!
Щоб безбатченків зростали
Ще більші ватаги,
Бо у кого ж, як не в бідних,
Більше всіх відваги?
Ну а потім нашим хлопцям
Орден за відвагу
Вже приліпить їм не Київ,
А Москва, Гаага!
Чи ж не соромно? Покайтесь!
Схаменіться, люди!
Поки ще не появились
Нові Робін Гуди.
6.4.2003 р.

БУЛЬДОГИ
Лежу й на небо поглядаю,
Де хмарочки летять й летять.
Ті, що ледь вище, мов пір’їнки,
А ті, що нижче, ті пихтять,
Немов пани в корчмі пихаті,
Немов бульдоги, аж тріщать.
Чому ж вони живуть ще й досі,
Хотів би в Бога запитать?
Чому? За що така їм шана,
Що обікрали всіх підряд?
А може й правильно зробили,
Щоб перестав народ дрімать.
Можливо, й я б так само діяв
Якби мав право керувать?
Але навіщо стільки треба
Носить в штанах своїх дерма?
За раз три курки не осилиш
І трьох красунь не обійдеш,
І діжку пива сам не всушиш –
Нащо ж під себе все гребеш?
Взяв би та й з ближнім поділився,
Пограв би з ним у доміно,
І ти б побачив, як приємно
Зробити ближньому добро.
1.4.2003 р.

ДВАДЦЯТИЙ ВІК
Двадцятий вік!
Який же ти розумний,
Який кмітливий,
Скільки всього дав!
Ти дав мені і крила, і ракети,
І в Космос, ніби м’ячика підняв.
Та тільки жаль, прости за щирість,
Віру в майбутнє ти відняв.
Тепер не знаю, що б віддав я,
Щоб те, що взяв, назад віддав.
5.10.1987 р.

ПОВСТАНЬ
Не знаю, як жить нам? Не знаю, як бути?
Не знаю, кохана, любить чи забути?
Бо де ж наша гідність, що ниє, як біль,
Як любим одного, а з іншим в постіль?
Не вірю я в вірність, не вірю в любов,
І в те, що існує десь розова кров.
Не вірю, кохана, ні в чому тобі,
Що є десь на світі зірки голубі,
Не вірю віднині, хоч дибки ставай,
Що жінка – то свято, що жінка – то рай.
Не вірю в любов я, а вірю у секс:
Прийшов, розвантаживсь і весь тобі сенс.
І йди собі далі, як бик в череді
Й ніяких скандалів ні їй, ні тобі.
Й ніяких тобі – ані тещ, ні свекрух,
А стане бурчать – і її ставте в круг.
Хіба не до цього веде нас прогрес?
Налив стаканяку – і чухай їй прес.
Невже це вершина усіх вподобань?
Народе, проснись, проти себе повстань!
6.8.1969 р.

ОРДЕН ПОСМЕРТНО
Передав сам шеф наказ:
– Журналіста на Кавказ,
Непокірних всіх в Чечню –
Хай спокутують фігню...
Потім він залишив рубку
Й запалив, як Сталін, трубку.
Тут і Берія біжить:
– А з Гонгадзе що робить?
Ні прохання, ні погрози,
Ні купить, ні залякать,
Стільки там на нас крамоли,
Що не можна відпускать!
Шеф став думать й міркувать:
– Варшавянку заказать!..
А коли в державі смеркне –
Орден дать йому посмертно.
22.7.2001 р.

ЛЕЖУ ПІД НЕБОМ
Лежу я під небом на ліжку в кімнаті.
До мене зірки зазирають патлаті.
І Місяць забувсь, що сьогодні в нас піст
Й сміється, як легінь, на повний свій зріст.
А хмарки дрібненькі пливуть кудись геть,
І в очі мені заглядають ледь-ледь,
І Місяцю-батьку із різних сторін
Всю ніч посилають свій ніжний уклін.
Ось хмарка ледь більша вляглася під боком
І видно по всьому – накинула оком,
А він посміхнувсь їй: о, баюшкі-бай,
Як хочеш гульнути, то інших шукай.
Як гарно надворі! Яка благодать!
Невже нам прийдеться цей світ залишать?
Ці гори, ці зорі, моря і поля,
Невже ця планета моя – не моя?
Невже те, що бачу, то всього – є мить,
Яка, мов комета повз нас пролетить?
Невже те, що бачу, то всього – є мить,
То як же, пробачте, цю мить не любить?!
31.10.2003 р.

ПЕРШОПРОХОДЕЦЬ
Думаю про Шевченка:
Хто він? Пророк? Шайтан?
Він теж піднімався першим
І став над панами пан.
І звідки б не дув теплий вітер,
Він віє з такої душі,
Що вміє любить і мислить,
Що вміє писать вірші.
22.9.2001 р.

СМІЯЛИСЬ БДЖОЛЯРІ
Сміялись бджолярі на кутні:
Рій улетів, остались трутні.
1.7.2002 р.

ВОРОНИ
Іду у невідомість.
Туман на всі сторони.
Ніби попав у невагомість.
А навколо – одні ворони, ворони, ворони.
Зупиняюсь і думаю: де я?
А може вернутись?
–Ні! – каже сила якась невідома,
Йди без зупину,
Однаково вистрілять в спину.
І знову іду у невідомість,
І знову попав у невагомість,
І знову туман на всі сторони,
І знову каркають ворони,
А може то їхні останні вже стогони?
Нехай краще стріляють у спину,
Аніж на колінах загину.
Смерть не найгірше.
Гірше, коли помирають вірші,
Прострелені в потилицю часом.
Пити. Хочу пити. Амінь...
18.10.1992 р.

РОБІТНИЧИЙ КЛАС
Робочий клас мовчить, мов вимер,
Ніби його і не було.
А хто ж тоді зробив це місто,
Побудував оце село?
Хто збудував КАМАЗ, Магнітку,
Пустив у Космос кораблі?
Хто взимку мерз і жаривсь влітку,
Ходив з волами по ріллі?
То де ж дівався він сьогодні,
Коли іде такий грабіж?
Мабуть, не зовсім ще голодний,
Коли не взяв у руки ніж?!
2.7.1992 р.

МІЙ КОМП’ЮТЕР
Мій комп’ютер, відчуваю,
Вже пора в ремонт здавать:
Стали з пам’яттю проблеми,
Мікросхеми барахлять.
Одним словом, що казати,
У душі – нестерпний крик,
Моїй фірмі – мені тобто –
Наближається гаплик.
26.9.2001 р.

ДЕРЖАВНА ТАЄМНИЦЯ
Шеф робочих позвільняв
Й тут же цех в оренду здав,
І тепер Григорій Кий
Став ого який крутий!
Роздає всім милості –
Все "по справедливості"...
Хто був ближче до корита –
В того всього є досита,
А навіщо честь бандиту,
Якщо вже схватив корито?
– Де ж ти грошей стільки взяв?
– У аренду совість здав.
Щоб ніхто не заглядав –
Шеф паркан побудував,
Що б паркан той розібрать –
Можна б місто збудувать!
– Де ж ти грошей взяв?– до Гриця.
– То – державна таємниця!
28.6.2004 р.

ВУНДЕРКІНД
Він каже: ніколи дівчат не любив,
Не пив, не палив, не женився...
І звідки ж такий він в наш світ прилетів?
І звідки такий він з’явився?
25.2.2002 р.

КЕРМАНИЧ
Що ті думають магнати,
Що хотять нас залякати,
Може думають вони –
Що пройшли часи війни?
Ні! Війна була і буде,
Де тиранствують Іуди,
Де живе грабіж, обман,
Де керманичем – наган.
22.7.2001 р.

ЗАСЛУЖЕНІ
Ані в Кучми, ані в слуг,
Ані честі, ні заслуг,
Мало, що із горла преться,
Так й за пільги він ще б’ється.
Чим тобі не кашалот?
"Хай не спить,– мовляв, – народ".
В нас, щоб мати нагороду,
Тре’ буть ворогом народу.
– А народ?
– А що народ?
Йому можна й дулю в рот!
13.4.2000 р.

ІДУ ДО НЬОГО
Все більше і більше розум ясніє,
А тіло і серце все більше німіє,
Очі не бачать, вуха не чують
Слів тих чарівних, що душу хвилюють.
Що це: кінець чи початок нового?
Йду помаленьку я, певно, до Нього.
12.11.2001 р.

НЕМА ТАЛАНТУ
Не дав Господь талант мені брехати,
Тому й не можу я над світом панувати.
7.7.1994 р.

ДИКИЙ ТУР
– Нині виживе не щедрий
А хутчіше – жлоб з жлобів.
Так, пробач мені кохана,
Рідний уряд захотів.
А як жінка те почула,
Застрочила тут же вмить:
– А якщо почався ринок,
І мені пора платить!
–А за що, які заслуги,
Ти ж не вариш, не переш?
– А за те, що так як нічка –
"Дуньку" приступом береш.
– Розлучись, чого гвалтуєш,
Нічого з садистом спать...
В світі стільки "безробітних,"
Тільки свисни – прибіжать...
Тут дружина схаменулась,
І примкнула свій базар:
– Хочеш ти мене позбутись,
Щоб ходить самому в бар?
Щоб гулять, як тур у лісі?
Тут, браточок, не хитруй!
Ну, а фігу ти не хочеш?
Краще вже мене... гвалтуй!
12.1.1992 р.

ЗНАЙШЛИ ПРИЧИНУ
Вже й собаки гавкать перестали,
У селі хоч діжкою коти,
Люди всі забули вже про сало
Й про шикарні київські торти.
Як раніше вже не ходять в гості,
І бояться вийти за поріг,
Бо сьогодні майже в кожній хаті
Замість пляшки – вила і батіг.
Генофонд держави вимирає,
Люди вже давно всі у журбі,
Нація з лиця землі зникає,
Може й справді винні голубі?
24.7.2000 р.

МУЗЕЙ В УНІВЕРСАМІ
Якщо у вас віднімуть гривню,
Ви, певно, будете кричать,
А то хіба, скажіть, не рекет
Щотижня ціни піднімать?
Вже страшно і в сільпо зайти,
Ніби там скрізь, де ступиш, міни,
Бо магазини вже в музеї
Перетворили нові ціни.
Колись ходили в магазин
Купить баранини, свинини,
А нині йдуть, немов в музей,
Щоб подивитись на картини.
26.6.1992 р.

ДО ТИХ, ХТО МИСЛИТЬ
О, люди, сестри і брати!
Усі, хто ще хоч трохи мислить,
Не вірте, люди, брехунам,
Які над правдою повисли.
І не дрімайте, і не спіть,
Бо проспимо і Сонце й Місяць,
Й якщо боятись будем їх –
Нас всіх уб’ють або повісять.
Бо їм не треба вільний люд,
Їм тре’ раби або рабині,
Щоб міг усіх їх перегнуть
І так сказать… в любу хвилину.
А тих вгодованих бичків,
Отих, що нашим світом крутять,
Давно пора віддать під суд,
І хай самі той стронцій дудлять.
Не вірю я у комунізм,
Так як не вірю в справедливість,
Бо комуніст і чорта "з’їсть",
Аніж комусь він зробить милість.
А партії – і в нас, і в США –
То справжній зговір проти людства,
Щоб легше фей було дурить,
Бо жить не можуть без розпутства.
28.4.1990 р.

ДЯКУВАТИ ВЛАДІ
– Спасибі новій владі, –
Сказав Максиму Гліб, –
Що є ще в магазині
Перловка й чорний хліб.
І хоч крупою тею
Можна й ворон стрілять,
Зате став мільйонером,
І вільним, так сказать.
І хоч не завжди ситий,
Зате, ого! Орел,
І воду п’єм заморську
З українських джерел.
Травлю я анекдоти
Про все вже і про всіх,
Щоб це було в Союзі,
Хіба ж таке б я смів?
А те, що в нашім шлунку
У всіх уже бурчить,
То ж, вибачте, потрібно
І шлунку відпочить.
Зате що хочу можу -
У вічі всім сказать,
І навіть Президента
До мамочки... послать.
І я вже не боюся,
Що вишлють в Магадан,
Бо ж в нас свобода слова,
А я сьогодні – пан...
Печи вже, що захочеш,
Тебе не стануть бить,
То як же нову владу,
Скажіть нам, не любить?
Кричи вже скільки хочеш,
Хоч лобом бий в паркан,
Й ніхто тобі не скаже,
Що ти, браток, баран...
22.10.1992 р.

ЗАГАДКА
Я не ораю й не пасу,
Зате їм сир і ковбасу.
21.5.1997 р.

ЖЕБРАКИ
Людей, якщо сказать між нами,
Ніби створили жебраками,
Щоб ми, відтоді як родились,
То щось у кожного просили.
У Бога, щоб гріхи простив,
Яких ще ти і не робив,
Бо як любов вважать за гріх,
То це хіба, скажіть, не сміх?
За гріх, вважаю, буть злодієм,
Але злодії – всі живуть,
За гріх вважаю я убивць,
Та їх законом бережуть,
За гріх вважаю гвалтувати,
Але гріху немає меж,
А Карпачова всім доводить,
Що всі бандити – люди теж.
Народ, державу обікрали,
І їм все з рук. Їм все – дарма.
– Кого судить?– Кравчук питає, –
Як винуватого нема?
Гонгадзе вбили – вбили віру,
Для вбивць в’язниця – не зима,
І хто повірить в справедливість,
Як винуватого нема?
А хто ж тоді Кравчук і Кучма,
Що обібрали всіх до ніг?–
Хотів би в Бога запитати,–
Чи те, що творять, – то не гріх?
Ось рветься знов у депутати
І не боїться він гріха
Отой, що втік недавно в Штати,
Бо гроші кінчились в Павла.
Бо де ще є така держава,
Де можна вільно грабувать?
А нахватавсь – тікай у Штати,
І можеш ти на всіх плювать.
13.10.2005 р.

ПОДРУГА
Яка ж ти, скажи, подруга,
Як не заступишся за друга?
21.8.2002 р.

САМА ПРИБІГЛА
Сучий син прибіг з весілля,
Й так спішив, аж почорнів,
І додому за собою
Й шефу жіночку привів.
– Де ж ти взяв таку красуню? –
Шеф до пса, що бив хвостом.
– Де я взяв? Сама прибігла
За моїм ось поводком.
10.6.1992 р.

КАНДИДАТ І ДЕПУТАТ
Я дивлюсь, як всі рвуться до влади,
Скільки галасу і запевнянь,
Що не завжди даси собі раду,
Хто з них справжній, а хто із них – дрянь?
Гриць кричить, що віддасть людям землю,
А Петро – що потроїть оклад,
Хтось – що знищить він Київську греблю
Й наведе у державі лад.
А четвертий: –Продовжу відпустки!
П’ятий каже: –Чорнобиль зітру!
Шостий каже: –Дам всім перепустки
На Динамівську з Селтіком гру.
Рот роззявиш: кого вибирати?
І за кого кидать бюлетень?
А як вибереш ти його в "слуги" –
Як відразу настане мігрень.
Бо як тільки до виборів пруться –
Всі шляхетні, немов паничі,
А як тільки на Трон заберуться,
Замість янгельських крил – рогачі.
Видно, влада – це яблуко чварів,
Бо, забравшись на самий Олімп,
Він і носа свого вже не бачить,
Розважаючись в посмішках німф.
Видно, влада аж страшно сказати –
Варто лише до неї дійти! –
Вимикає в них пам’ять й про матір,
Щоб не відали люди, хто ти?
10.1.1990 р.

СУХА ТРАВА
Й соціалізм, й капіталізм – суха трава.
Якщо настав вже катаклізм – пусті слова.
Світ ненажерливий і злий, що гріх таїть?
Всі хочуть якнайменше дать, а всіх –
доїть.
27.9.2000 р.

ЛЕТЯТЬ ВІКИ
Летять віки й оновлюють планету
Гірляндами-витками світлих чар,
А десь в гаях сидять нові поети
І розумом сягають вище хмар.
Колись сидів і я біля кургана
Так як вони сьогодні у гаю,
Де перше слово вимовив я "мама",
А друге слово вимовив "люблю".
І якщо хто в гаю бував ночами,
Той, певно, чув, як тьохкав соловей,
То він нагадував поетам,
Щоб пам’ятали про людей.
3.4.1990 р.

ХРУЩІ
Душа мовчить, утомлена, як хмара
З якої ллється піт, немов дощі,
А я читаю мудрого Омара
Під вербами, де носяться хрущі.
І я радію, що не всі пропали,
Що стронцій їх не винищив ще всіх,
Бо ті хрущі моє дитинство знали
І верби ті, що я садив для їх.
А нелюди ще й досі травлять ріки,
Забруднюють озера і моря,
І пляшками з-під пива й пепсі-коли
Закидали вже майже всі поля.
10.6.1990 р.

НОТИ ЩАСТЯ
Як би я хотів з тобою
Десь у полі заблукать,
І дивитись, як над нами
В світ новий віки біжать.
Як веселий в небі жайвір
Гладить Сонечко крильми,
Й сипле з неба ноти щастя,
Щоб жили щасливо ми.
25.3.2000 р.

МАНДАТ
Наші люди зубожіють,
А куди не подивись –
Всюди форди, мерседеси,
Чи було таке колись?
Скрізь такі у всіх паркани,
Що і в казці не знайдеш,
Що конем уже й казковим
Чорта з два перестрибнеш.
От навіщо владі треба
Недоторканий мандат?
Щоб ніхто не зміг у неї
Награбоване віднять...
7.11.2000 р.

ЗАГАРБНИКИ
Щоб дав Ющенко зарплату
Всім панам, яку дав нам,
То я певен, що в державі б
Наступив давно вже храм.
Й не було б в державі нашій,
Ні інфляцій, ані криз,
Ну хіба ж це для вкраїнців
Ви скажіть, не був сюрприз?
А то кущ собі зірвали
Без усяких на те прав,
Чом би їм й не шкірить зуби,
Й не ловить по світу гав?
27.7.2000 р.-2006 р.

НАС НЕ ПОДОЛАТИ!
І хоч нам кругом підніжки,
І хоч скрізь нам тумаки,
Але ж ми народ терплячий,
Недаремно ж – козаки.
А тому, шануймось, люди!
Бережім свій оберіг,
Бо ніхто ще, навіть Цезар,
Свій народ не переміг!
28.7.2000 р.

ЕРУДИТИ
На очі мов найшла вуаль,
І того не помітили:
Як це так трапитись могло,
Що волю ми прокліпали?
І хтозна-кого тут винить,
Бо всі в нас ерудити,
І вміли так заговорить,
Що вже пора й на сполох бити!
6.4.2003 р.

НОВЕ МИСЛЕННЯ
У магазинах все було,
Але купить не міг ніхто.
І люди з голоду вмирали,
Ті, що і сіяли, й орали.
А що ж пани? А що пани?
Сміялись голосно вони,
Для них людина – не людина
А"говорящая тварина".
Ну а тварина – є тварина...
Бери батіг, а можна й дрина
І поганяй або доріж!
Треба ножа? Дадуть і ніж.
28.12.1993 р.

МИРНИЙ АТОМ
Прийшла весна в своєму розмаїтті,
І поле все джмелями загуло.
І чорногуз з гнізда, що на повітці,
Дививсь, неначе гетьман за село.
Стоїть верба, пишається вбраннями,
Яке подарувала їй весна,
І світиться вона, немов вогнями,
В ранкових променях садка.
А над цією Божою красою
Летять дощі з чорнобильських криниць,
А дівчинка з тендітною косою
Лежала під вербою тею ниць
І плакала. А люди помирали.
І смерть невидима носилась, ніби грім,
Без запаху, без смаку. Мирний атом.
Він як чума вривався в кожний дім.
А на Хрещатику колони демонстрантів
Кричали стоголосе – трай-ля-ля!
І несли там на транспарантах –
Всіх арештантів із Кремля.
26.4.1990 р.

ПЕРШИЙ ЗЛОДІЙ
Все начальство, скільки знаю,
Щоб не крали – нам кричало.
А самі оті орли
Все, що бачили – тягли.
Тож, хто більше всього крав,
Той сьогодні першим став.
Тож нехай живе Кравчук,
Янукович, Медведчук...
От чому ота вся свита
Мчить, як стерво до корита.
Кожен з них, як змій сичить,
Вони знають, що робить.
Видно, вкраденого мало
Чи чогось ще не добрали.
24.9.2000 р.

МИР І АТОМ
Вже так давно зима пройшла,
Але весна не наступила,
Бо, видно, як вона ішла,
Хтось наваливсь весні на крила.
Скажіть, хто з мислячих людей
Поставить мир і атом поруч?
Хіба що лише аферист
Або йому подібна сволоч.
Поставить поруч атом, мир –
Це всеодно, як "фрукт" і "геній",
І це сьогодні скажуть всі –
Навіть якби живий був Ленін.
28.4.1990 р.

НОВОМУ ЦЕЗАРЮ
Мої діти не будуть міністрами.
Я не хочу, щоб їх кляли,
Як вони будуть дудлить каністрами
Спирт і чачу, як воду воли.
Нехай краще траву косять косами,
І волам заглядають під хвіст,
Аніж стануть пихатими босами,
Як сьогодні у нас комуніст.
Нехай краще у полі зеленому
Крутять всі кобилицям хвости,
Аніж стануть іще одним Сталіним,
Аби потім всім душі трясти.
Нехай краще у полі під спекою
Цілий день боронують поля
І любуються в полі лелекою,
Ніж дріматимуть там, як теля.
Нехай краще, ніж здружаться з цезієм –
Та щоб чорт їх таких забрав!!!
Або стануть, не дай Бог, ще Цезарем,
Щоб з-за них хтось прокляв ще й мене.
9.1.1990 р.

ПРАЦЬОВИТИЙ
Я все, що мав, те і роздав,
А кажуть, що не працював.
11.3.1999 р.

ШАХРАЇ
Мої друзі гуляють у лісі,
П’ють шампанське, горілку, коньяк.
Всі вони поступили у партію,
Я ж не хочу ніяк.
Й не тому, що не п’ю я шампанського,
Чи не хочу гульнуть, як пани –
Бо себе і людей поважаю
Тих, яких обкрадають вони.
В них девіз: "Аби всіх обдурити".
Я ж не можу терпіть брехунів,
Бо не хочу я бути похожим –
На партійних отих шахраїв.
9.8.1969 р.

ПРАВО
Кожен має право на своє життя,
На курорт, на працю і на почуття.
– Кожен має право,– так сказав Аллах.
Та одне – на ділі, інше – на словах.
Тільки про робочих чомусь всі мовчать,
Бо у них найбільше прав, щоб працювать.
І нехай хоч лобом б’ється об ослін –
Прав на відпочинок не доб’ється він.
А тому й не дивно, що ота вся свита,
Як свиня погана, рветься до корита.
А тому й не дивно, що усім панам
Сочі за шкідливість, а робочим – БАМ.
23.4.1990 р.

ВИНУВАТІ
Ні краси, ні якості, ні кількості,
Просто – запланована брехня.
Ніби хтось навмисно коїть підлості,
Щоб звернуть на масіньке ягня,
Бо воно, що не кажіть – найменше.
І про те усі повинні знать:
Що найменші – вічно винуваті,
Як вовки із ложками сидять.
21.4.1990 р.

ПОЛЕ БИТВИ
Моє вже жито перезріло,
І вже пора його косить,
Але залишить світ не можу,
Бо ще не все я встиг зробить.
Не можу ще піти із поля,
Бо ще я свій не здав мандат,
Тому залишить поле бою
Не маю права, як солдат.
15.4.2003 р.

ЖИВИЙ АНЕКДОТ
Якщо ти той, що кажуть "жлоб"–
Ти не похожий на вкраїнця,
Бо українці – це народ,
В якого всім чарки – по вінця.
Бо українці – це народ,
Який похожий на Федота,
Йому і грошей не давай,
Йому аби була – робота.
26.1.2003 р.

ЩОБ НЕ ЧЕРВОНІТЬ
Ти на своїх поглянь діток,
Як це у світі скрізь ведеться,
Бо все оте, що в них вкладеш,
Те все й до тебе повернеться.
Як маєш суд над кимсь вершить –
То ти до себе придивися,
Щоб не прийшлося червоніти,
Коли прийдеться зупиниться.
24.4.2003 р.

В ГАЮ
Я пам’ятаю, як колись
В гаю з тобою обнялись,
Як Місяць цілу ніч сміявся,
Що я у тебе закохався.
12.8.2003 р.

ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ
Мені байдуже, хто твій батько:
Єврей, татарин чи грузин,
Все ж, як родивсь ти на Вкраїні,
То й мову мусиш знать, Максим.
Бо мова – то як кров держави,
І не потрібно тут язвить,
Якщо ти хочеш, щоб в державі
Було колись нам краще жить!
Бо мова рідна – це як кисень,
Це так, як вічність, як Едем,
Й тоді, як будем мислить нею,
То й лад в державі наведем!
29.9.2003 р.

ПЕРЕВОРОТ
Отак помалу-помаленьку
Без автоматів, так сказать,
Євреї Київ захопили,
Що й українцям ніде стать.
Де банк – єврей, де офіс – також,
А де базар – там Тель Авів,
І в кожнім тресті третій кожний
Родом також із тих країв.
Й нарешті, знов переворот –
Вже і в Верховній той народ!
А хто ж туди їх вибирав?
Звичайно, той хто розум мав.
Можливо, мудрий цей народ,
То буде кращий наш оплот,
І може нашу Україну
Братва та витягне з руїни?
Й за гроші ті, що з нас поцуплять,
Гляди, ще й нас із вами скуплять?
Чому б і ні, якщо, пробачте,
Народ затурканий мовчить?
Я й сам, можливо б, так вчинив би
Бо ж треба якось дурнів вчить.
1.5.2006 р.

СТОЮ НАВПРОТИ КДУ
Сьогодні в парку я стою.
Тарас Григорович Шевченко,
Дивлюсь на постать я твою,
Як до людей нагнувсь злегенька.
Я знаю: думаєш про нас,
І хочеш ти поговорити,
Та заважають, як колись,
У нас негідники й бандити.
Чого ж іще від них нам ждать?
Чого іще від них чекати?
Хотів би в тебе запитать,
Коли нам всім в похід збиратись?
Скрізь транспаранти і Іуди,
Кому ж ми служим, добрі люди?
30.8.1988 р.

КОЛИ СЕРЦЕ ПАЛАЄ
Коли серце палає коханням,
Я не хочу, щоб гасли зірки,
Хочу, щоб посміхалась кохана,
Хочу, щоб посміхались жінки.
Я не хочу, щоб білі берези
Почорніли, як в Прип’яті ліс,
І над світом палали пожежі,
Ті, які підпалив комуніст.
У голові гуде-гуде,
Земля з-під ніг кудись зникає...
Куди ж нас партія веде?
Невже про це ніхто не знає?
8.8.1988 р.

ЯКЩО Є ПЛЯШКА. .
Нема такої квітки на землі,
Щоб не подобалась мені.
І жінки теж нема такої,
Як пару пляшок є з собою.
10.5.2002 р.

ЯКЩО ТИ ЛІДЕР
Ти вже не лідер, просто – мрець,
Хоч поки ще і жеребець.
Бо той, хто трохи клепки має –
Той свій табун не обкрадає.
А ти? Що ти зробив з людьми,
Чи знаєш ти, ким стали ми?
О, ні! Не всі ще, як колись,
За кусень хліба продались.
Бо справжня все-таки людина
Не тільки хлібом є єдина.
Мудрість не в злі, а в доброті,
Сила не в біцепсах, в умі.
Мудрість шукають по крупині,
Та не в кориті, там де свині.
Якщо ти мудрість цю утямиш,
Досягнеш величі і слави.
Ще будуть червоніти люди,
Що піддались на клич Іуди.
А страх – це вічний стан рабів,
Яких розділи до штанів,
Якими правив Гітлер, Сталін
І з Біблії відомий Каїн.
4.1.2005 р.

ЯК ГРИБИ
Люди бідують і бідують,
А мерседеси, як гриби
Після дощу, пани купують
За наші біди і горби.
Приїхали б та подивились,
Як "бідні" слуги в нас живуть,
Які хороми і паркани
Навколо Києва ростуть!
Навіть великі королі
Таких не мали вілл, як ці.
А ті, що звуться депутати,
Вже переплюнули і Штати.
І це усе – моя держава.
Тому ото я і тужу,
Що приписала нам дієту...
Кому ж я, вибачте, служу?
4.4.2004 р.

ЖАЙВІР НАД ПОЛЯМИ
Жайвір над полями Сонечко вітає,
Бо воно коханням душі наповняє.
І летить той щебет, мов Ерота стріли,
Тільки б ми кохались, тільки б ми раділи!
А тому і поле росами палає,
Бо жаринки в полі жайвір розкидає.
28.8.1988 р.

НОВОМУ ЦЕЗАРЮ
В шоковому стані
Вся наша еліта,
В шоковому стані –
Наший Президент,
Що народ не вибрав
Нового бандита,
Того, що народ наш
Доконав би вщент.
4.11.2004 р.

НУДОТА
В нас все, що робили, – то все для народу.
Як глянеш на річ ту, немов на гидоту.
Чорнобиль, до прикладу, Київське море,
Хіба ж то не дурість, хіба ж то не горе?
Подивися збоку: аж жилки тремтять,
Не знаєш, коли і кого вже вбивать,
Бо ладні братки ті нас всіх заморить –
В кого нема блату і серце болить.
А люди щоб довше жили і раділи,
В них ліки відняли й до нитки розділи.
Бо голому, кажуть, мов, жить веселіше,
Нічого не тисне і простору більше.
То як же, скажіть, не любить таку владу,
Де все по-знайомству й великому блату?
26.6.1996 р.

КОМУ ТИ СЛУЖИШ?
Отак як люди, так і вірші
Є і від Бога, й сатани,
Отож, як пишеш їх, то думай,
Кому служитимуть вони?
19.5.1997 р.

РАБИ І ГНОМИ
Хто привик тягнуть з дитинства,
Як же зможе вам давать?
Як його привчила мати
Грабувать і віднімать!
І утямив він з роками,
Що він – монстр, що він є хтось,
Решта всі – раби і гноми,
Бо в роду їх так велось.
13.9.2001 р.

НОСИТЬСЯ СМЕРТЬ
Наді мною промчавсь ураган
Своїм чорно-кровавим потоком:
Арзамас, Єреван, Фергана
І Чорнобиль з прожареним боком.
Над планетою носиться смерть,
І всі люди уже задихаються,
А над нами летять журавлі
І назад вже до нас не вертаються.
Над планетою носиться смерть,
Невидима, без смаку, з апатії,
І руйнує довіру вщент
До Москви, комунізму, до партії.
5.4.1990 р.

ЖИВУ, ЯК МАТРОСОВ
Я був поза часом і поза людьми,
На світ наваливсь, як Матросов грудьми,
На світ казнокрадів і світ брехунів,
Щоб більше наш світ від брехні не чорнів.
24.8.1997 р.

ЦАР – ЯНИЧАР
Якісь думки неповноцінні
Обсіли мій духовний трон,
І ніби я – не я вже зовсім,
А цар якийсь, чи фараон.
І віддаю геть всім накази,
Щось на зразок: піди, подай,
А по палацу ходять Ази
І всі заманюють в свій рай.
Навколо скрізь одні лакузи,
Де не поткнись – одні раби,
І всі вовтузяться на пузі,
Що з ними вже що хоч роби.
Й мені їй-богу бридко стало:
– Невже це мій такий народ,
Якому б що не говорили –
А він мовчить, закривши рот?
Та що ж це, вибачте, за царство
Та і який із мене цар?
Певно, якщо такий народ мій,
То я в тім царстві – яничар?
20.1.1997 р.

КУДИ БІЖИТЬ МІСЯЦЬ?
Коли дивлюсь, як Місяць в хмарах
По небу синьому біжить,
То так і хочу запитати:
– Куди ж це він всю ніч спішить?
Куди біжить, куди несеться,
Що й не присяде ні на мить,
Невже і в нього є проблеми,
Чи на партзбори десь спішить?
А може в нього є кохана,
І на побачення біжить,
Й себе не хоче, так сказати,
Від злого ока засвітить?
Коли дивлюсь, як Місяць ясний
По небу синьому біжить,
То з кожним днем мені все більше
Бажання в світі цьому жить.
20.1.1997 р.

ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ
Не любила наша влада
Ні п’яниць, ані ханиг,
А де бачили тверезим
Хоч одного ви із них?
І хоч зроду для робочих
Не творила милості,
Та любила повторяти:
– Всім по – справедливості!
5.6.1990 р.

ВЕСЕЛИСЬ, НАРОД
Пий, народ, і веселись,
Згадуй, як ти жив колись,
Соплі витри рукавом,
І на панщину бігом.
Не хотів буть Прометеєм –
Будь підручним чи лакеєм.
Там не треба мислить, Сенька,
Взяв ярмо й тягни злегенька.
Мни у ступі свою долю
І співай пісні про волю,
Адже воля для мужла –
Чан любого шмурдяка.
Хай Америка працює,
Там прем’єр наш презентує,
І буржуїв старших вчить,
Як потрібно дурням жить..
Щоб не спали, не дрімали,
І панам не довіряли.
Бо пан з виду, ніби пан,
А в душі він – справжній хам.
То ж гуляй, кентиш-душа,
Я не Пашка, я – паша.
20.6.2000 р.

СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ
Окуджава
Прикро й журливо не за себе,
А за державу і народ,
З якого хами топлять сало,
Аби собі напхати рот.
Ми що, не можем жить, як люди,
І думать так, як честь велить?
Аби не дай Бог, як Гонгадзе,
Всіх нас не сміли розчленить!
5.4.2000 р.

НЕ ТА ДОРОГА
Вже відцвіли тюльпани і кульбаби,
І в’януть стала у степу трава,
Бо в нашій корумпованій державі
У кого трон – у того і права.
Так як директор, так і знай, що – злодій,
А як пройдисвіт, так і – голова,
А люди стогнуть, ніби при монголах,
Що навіть в’яне у степу трава.
Люди вмирають, люди голодують,
А купка знахабнілих до зубів
Народ уже й за бидло не вважає,,
Зробивши з нього гномів і рабів.
Вже душі так з нас всіх повивертали,
Що майже з всіх зробили з нас повій,
А Президент, як і Верховна Рада,
Ніяк не стануть до рішучих дій.
О, схаменіться і побійтесь Бога!
Просніться ж ви, нарешті, всі раби!
Бо попереду – не для нас дорога,
Чи не набридло вам тягать торби?
22.5.1997 р.

НАЙБІЛЬШ ЗАХИЩЕНИЙ
– Хто більш захищений від слуг?
– Слуги вважають, що пастух.
5.12.2000 р.

ПРЕЗИДЕНТУ
Я все думав, що ти справжній,
Що народний Президент,
Ти ж віддав бандитам лаври,
А народу – айн момент...
Тим, хто крав, підвищив ставки,
А хто бідний – тому буй...
Отакий-то ти народний,
А казав, що не холуй.
Як народ піднявсь за тебе –
Ти народом тим гордивсь,
А як став ти Президентом,
Став... оранжевий якийсь.
Вже оранжеві не треба.
Як в Шекспіра, так сказать,
Мавр зробив свою роботу
І його "пора кінчать!"...
31.7.2006 р.

ОЛІМП ХИТАЄТЬСЯ
Голови людей переповнені політикою до відказу,
Як в медоносний рік соти медом.
А я ще на морі не був ні разу,
То ж яким може буть моє кредо?
А вожді на трибунах розпинаються,
Ніби хоче народ неймовірного.
А стовпи під Олімпом хитаються,
Бо нема там ні жодного вірного.
24.5.1990 р.

ДЗВІН
Ми сьогодні один одному тисли правиці,
Бо з часів, як в Росії жив Герцен,
Щоб жила демократія – бив "Колокол",
А сьогодні це робить – Єльцин.
А тому, я горжусь тобою
Немов жіночки замужні,
Що є такі люди на світі –
І прості, і мужні.
24.5.1990 р.

ІДЕАЛ
Комуністам
Він не робив нікому злого
І доброго теж не робив,
Ото і всього, що всім посміхався,
Що всім обіцяв все і, задоволений,
Як кіт куснем м’яса, –
Дивився, мовчав і пив.
А не ідеали про щось сперечались, творили
І вірили у Комунізм.
І коли ми, здавалось, наблизились до нього –
До Комунізму –
Десь загубився той віз, що нас віз.
Першого комуніста питаю: – Де віз?
А він головою киває:
– Пішов ти кобилі під хвіст!
Другого теж питаю:
– Моя хата скраю.
Третьому голову впер у мангал!
А він кричить: – Я – ідеал!
І всі говорили, що всі – ідеали,
І мов хом’яки, всі соплі жували.
І кожен кричав, що людей він любив...
А що ж для людей ти конкретно зробив?
Кого і коли ти, скажи, захистив,
Коли навіть батька, братів не щадив?
Отакий він був комуніст – ідеал,
Бо думав про себе, про свій капітал.
Таким був і Петя – мій друг комуніст,
Такий і Петро Симоненко – двоїст.
Одне думає, а інше говорить,
Щоб весь мій народ десь в Сибір
запроторить,
Зробити іще геноцид над народом,
Аби той забувся зовсім свого роду.
А зараз, погляньте, як він розпинається,
Невже хтось і справді ще вірить,
Що він так для нас, вибачайте, старається?
Комунізму не було і не буде,
Досить про це навіть мріяти, люди.
Хіба той забор, що в Мостищах мурує,
Невже, ви вважаєте, вам подарує?
Усе це – утопія, маріння, люди.
Затемнення розуму. Цього не буде.
Бо потяг, що йшов в Комунізм – проморгали
Не ти і не я, а оті ідеали,
Які все, що бачили, те і хватали,
Ще більше ніж тигри, гієни й шакали.
Отакий він ідеал,
Що в дитинстві з печі впав.
І хай буде це між нами –
Є і безсловесні хами.
Бо, щоб в нас усіх не була хата скраю,
То якого б ще треба було людям раю?
А, пригляньтесь, ви до Ради,
Хто ж народ наш підло зрадив?
Цифра за триста вам що-небудь каже?
Чухайтесь довше – скаже!!!
28.10.2001 р.-14.07.2004 р.

ЄВНУХИ
Кажуть, що в державі нашій буде
безробіття
І що вивезуть, нарешті, все з Союзу сміття.
Я ж не вірю в те що кажуть, а вірю в
резерви,
Бо у нас ще є дівчата. Не дівчата – перли.
І хоч ще вони в підпіллі розважають свиту,
Бо у нас це все в Союзі роблять шито-крито,
Але впевнений, що скоро відкриють притони,
І до нас з усього світу підуть враз мільйони.
Бо роботу цю у світі і в нас
полюбляють,
А то, де в бюджет взять гроші, євнухи
питають.
25.5.1990 р.

ПРО ЩЕДРИХ
В нас знать завжди буває щедра,
Якщо комусь ламає ребра.
21.11.2007 р.

МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО
Кравчук Л. М.
Ми живем в такій державі,
Де любов і благодать
В нас межує із стрептизом,
Де вже нічого знімать.
Одним словом, на Вкраїні
Ніби стали всі блатні:
Ніби курочки – дівчата,
Ну а хлопці, як півні.
Приучають любих наших
Бути незалежними,
Як же наших добродіїв
Не назвеш чудесними!?
Поки ми розбагатієм,
То пани натішаться,
От і маєм те, що маєм,
Хоч бери і вішайся.
13.8.2001 р.

ДОМОВИЛИСЬ...
Сидять Стрельцов із Осипович
І бідні аж плачуть:
– І кому б це в УВК в нас
Іще насвинячить?
– Давай вигоним Шульмейстра,–
Васька їй картавить.
– О, не час ще, нехай рами
На балкон поставить.
– Ну, тоді давай Івана,
Щоб не мучив спини.
– Хто ж нам буде доставляти
В школу запчастини?
– Ну, тоді давай поета,–
І схопивсь за груди,–
Тільки ж хто тоді всі плани,
Нам писати буде?
– Ну тоді звільнять прийдеться
З нас когось одного.
– Непогана це ідея,
Знать хотів би, кого?
5.3.1981 р.

НА ПЕРЕХРЕСТІ
Дідок в Комуну торби ніс,
А тут іде Капіталізм.
–Що ти несеш? – в дідка питає
І хитро в очі зазирає.
–Несу усе своє життя
Із Небуття у Небуття.
–А можна глянуть хоч би оком,
Що в тебе в торбі, що йдеш боком?
І показав дідок під ніс –
Оте, що дав Соціалізм.
20.5.2003 р.

ЯКЩО ВИ ПРИ ВЛАДІ
У людей на хліб, на сало
Ні гроша немає,
Ну а Кучма, так як тиждень,
По світах гасає.
Світ, немов на недоумка,
Пальчиком показує,
Ну а він по лікоть руку:
– Ось вам всім! – показує.
17.1.2000 р.

ХТО МЕНІ ДОПОМОЖЕ?
Думав, що працюю на державу,
А воно насправді – на дермо,
На оте, що всіх нас обікрало
І до нитки всіх нас роздягло.
Завтра ось на пенсію піду я,
Хто мені з вас допоможе, хто?
Хто мені такую дасть зарплату,
Щоб було на хліб і на пальто?
Чи мені податися у Штати
Та чи мало там своїх старців?
Чи піти, щоб писк Павлу нам’яти,
Що залишив всіх нас без штанців?!
20.2.2000 р.

ПАВУК – ПАСТУХ
Все менше й менше зустрічаю
Своїх ровесників в селі,
І солов’ї не так співають,
Як це було у наші дні.
Не ті вже верби і тополі,
Не те Провалля вже і Здвиж,
І вже немає дроф у полі,
Як це було в ті дні колись.
От тільки каркають ворони
Й собаки виють цілу ніч,
І кожен тиждень нові дзвони,
Нові закони, нова річ.
Й не чуть пісень тих, що раніше,
А може просто я оглох?
Й те, що було колись колгоспне,
Пасе один павук-пастух.
І всі мовчать, як при Шевченку,
Тільки шепочуть ясени,
А на землі козацькій нашій –
З’явились вже нові пани.
22.9.2006 р.

ВІДЖИЛИЙ СВІТ
Снігом світ заметений, затрушений,
Чорні дні розгулюють в містах,
Бо життя бандитами спаплюжене
Тими, що гасають по світах.
Мати Божа, що ж ти наробила,
І кому довірила наш світ!?
Тим, що нашу Неньку розорили
Й наводнили криками сиріт.
Де ж ти є і чому не караєш
Тих, які шельмують мій народ?
Тих, що Україну обдирають,
Щоб собі напхати повний рот?
Де ж та кара, де ж та справедливість,
Про яку говорять стільки літ?
А пани на джипах роз’їжджають
І плюють на совість і сиріт.
9.12.1997р.

СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ
Всі ми ніби залякані діти,
Так на нашій землі повелось,
Як до влади дорвуться бандити –
То усіх ми тоді боїмось.
А чому? Бо так всіх нас привчили.
Чи ж не маємо власних ідей,
Чи немає чим всім нам гордитись,
Чи не так, як всі, родим дітей?
Та хіба ж в нас не сонячне небо,
Чи простору не досить думкам?
Скільки ж можна уже плазувати,
І лизати гудзиці панам?
З нас уже навіть кури сміються,
Вся Європа над нами гуде,
І кивають в наш бік, мов, погляньте,–
Недороблений вуйко іде.
Вже й качки, як раніше, не крячуть,
Навіть коні – і ті не іржуть,
А пани, ніби пси, нахабніють,
Ну а бідні солому жують.
І по світу ідуть жебраками –
Тільки б хто їм подав на обід,
І сміється вже й небо над нами,
І невже це козацький наш рід?
4.12.1997 р.

ПОКИ ЗНІМУТЬ ШТАНИ
В нашій вільній Україні
Всі поринули у сни.
Висипайтесь, напивайтесь,
Поки знімуть і штани.
Хліб з держави повивозять,
Нам гуманітарище,
Те, що в Штатах і в Європі
Звалюють на звалище.
24.1.2003 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ КРАСТИ
– Чому тобі красти можна,
А мені так ні?
– А тому, що я – партійний,–
Він сказав мені. –
А якщо ти красти хочеш,
То запам’ятай:
Не барись і не роздумуй –
Тут же в партію вступай.
Так було і вічно буде,
В цьому світі не вагайсь,
Бо держава для партійних,
А для бідних – БАМ і рай.
8.1.1989 р.

ВИНУВАТА СИТУАЦІЯ
Кравчук Л.М.
Розвалив Кравчук державу,
Всівсь на троні і сидить:
– Як нема вже комуністів,
То ж кого, скажіть, судить?
А як так,– сказав він далі,–
/ Тільки вслухайтесь в слова!/
Як немає комуністів,
То і винних вже нема.
Всіх людей довів до ручки
Під дзвінкі овації,
А тепер розводить руки:
– Винна ситуація.
11.10.1992 р.

КУДИ ВСЕ ДІВАЛОСЬ?
Народ, як проклятий трудивсь,
А ми котились вниз кудись.
Куди ж від нас все те дівалось,
Що нами в нас же вироблялось?
4.12.2004 р.

ЩОБ НЕ ДРІМАЛИ
Як же можна не радіти –
Стільки в світі перемін?!
Навіть ми, нарешті, маєм
Власний стяг і власний гімн.
В нас не стало рекетирів,
Це хіба вже не прогрес?
Навіть міліціонерів
Називаєм "пане мент".
Кожен день живемо краще,
Що вже там і говорить!
Хто що може – те і тягне,
Хто й не пив – той став вже пить.
З кожним днем живемо краще,
В животі у всіх бурлить,
Світом править, вибачайте,
Той, хто менш ночами спить.
То ж, як хочете щось мати,
Не збираюсь вас повчать,
Та ночами – я б порадив –
Вам також якменше спать.
От і думайте, панове,
Що потрібно вам робить,
Якщо хочете, так само
Як пани, заможно жить.
Я, як ви, не жебракую
І державу не виню
В тім, що нас та обікрала,
І що гірше всіх живу.
Бо, нарешті, дошурупав,
Хто, куди і чого йде.
Той, хто думає й працює –
Той сьогодні і живе.
Бо на власній шкурі знаю,
Звідки бідність та іде.
Той, хто хоче хоч щось мати,
Той не спить, а той – пряде...
15.8.2003 р.

МИКИТА
Став Микита депутатом:
Пільги всі собі і тату.
А народ? А що народ?
Його можна – в хвіст і в рот.
Бо у кого є мандат,
Тим на совість наплювать!
От чому так мчить та свита,
Як Микита, до корита.
14.4.2000 р.

ВІТЧИМ
Як дорвався до корита,
То хоч ви його убийте:
Він від нього не піде –
Хай хоч небо упаде.
Той солідний горе-чин
Він не гребує нічим,
Для своїх дітей він – батько,
А для інших всіх – вітчим.
12.4.2000 р.

ЗУСТРІЧІ У ФОРОСІ
Хто б подумав, що вони –
Ті пани і сери –
По ночах сидять й не сплять,
Щоб нас не обдерли.
А ми віримо і досі,
Як невігласи-глупці,
Що ті зустрічі в Форосі
Віч-на-віч були прості.
І під буквою закона
Мудрі з мудрих ті ченці
Зроблять так, щоб українці
Їли сало і млинці.
5.2.1997 р.

СПІДОНОСИ
Скільки живу, а світ і досі
Ніяк не можу зрозуміть:
Чом ті, які працюють, – босі,
А ті, що ні, – хоч жир топіть?
Чому одні, оті, що бідні,
Мусять завжди тягнути віз?
А ті, що жирні – гвалтувати
Їх баб без ПДС і віз?
Чому б і їх не загнуздати –
Отих бичків в той самий плуг,
Який колись тягла їх мати,
Поки пани не мали слуг?
11.10.2001 р.

ЯКИЙ ЦИНІЗМ!
Там гвалтують, там вбивають,
Ну а там хтось топиться.
А начальство руки в боки:
–Це ж для нас все робиться.
Нащо зайвий рот вам, люди?
Менш ротів – нам більше буде!
1.5.2001 р.

КОРІНЬ ЗЛА
Один оре, другий віє,
Третій – пожинає,
І таку мораль геройством
Шеф мій називає.
От чому в нас ще й сьогодні
Є роздягнені й голодні,
Бо не ті продукти ділять
Хто їх сіє, а хто – діє.
22.12.1982 р.

ВСЕ МОЄ
Все що державне – то моє,–
Сказав Ведмідь й Теля тягне.
25.3.2008.

ДИШЛО
Тим, у кого гарні ставки,
Тим і льготи, і надбавки,
Ну а бідним, так вже вийшло,
Що лишилось тільки дишло.
Світом правив й править долар,
Автомат і фараон,
От тобі і справедливість,
І для всіх один закон.
7.9.2000 р.

ХУНВЕНБІНИ
Кажуть, ніби на Вкраїні
Будуть скоро хунвенбіни,
От уже де сала буде,
Як панів візьмуть за груди!
7.9.2000 р.

КЕНТИШ – ДУША
Що нема чого в нас гризти,
То – дурниці. Було б пити.
А як вмажеш того зілля,
Куди підеш – скрізь весілля!
Бо, коли хильнеш смішного,
Оживає все навколо,
І бубнявіє душа,
І гуляй – кентиш-душа.
20.5.2004 р.

ЛЮБОВ ОЛІМПІЙСЬКА
Як же тре’ було бандитам
Свій любить народ,
Щоб створить такі умови,
Щоб нас всіх – і в хвіст, і в рот.
21.5.2004 р.

РАДІЙТЕ, ЛЮДИ
Як був хліб копійок двадцять,
То на все хватало,
А як вибрали прем’єра –
І три гривні мало.
По ціні солярка скоро
Обжене уже бензин,
Слава Богу, що при владі
Не єврей і не грузин.
На житло підняли ціни,
І на воду, і на газ.
Хай живе пан Янукович!
Це ж все робиться для нас!
Піднімається квартплата,
І проїзд на поїзди,
Слава Богу, Регіони
Не добрались до... туди.
Ще не встиг прем’єром стать –
Став по світу вже гасать,
Щоб узнать від татка – Вови,
Які нові настанови.
В світі де не стань – Росії,
Де не глянеш – там і грим,
Але їм і цього мало,
Дай Молдову їм, ще й Крим.
Янукович, Янукович,
Дай рабам просраться,
Аби знали недоумки –
Кому довіряться!
12.6.2006 р.

НОВА ЕРА
Розум в край світу впирається,
Лине кудись в далечінь,
Де грані віками стираються
І переходять у лінь.
Розум летить на Венеру,
Торкаючись таїнств світил,
Ми в нову вступаємо еру,
Ім’я якій – тротил.
12.7.1980 р.

ЗАКОДОВАНИЙ РОК
Нас всіх людей / та це між нами/
Створили ніби жебраками,
Щоб ми вподовж своїх всіх літ
Просили в Бога: Пощадіть!
Навіщо все це Богу треба –
Хотілось би спитати в неба?
Не вірю, це придумав Бог,
Це просто – витівки пройдох.
Щоб більше сильних ми боялись
І з ними ми не сперечались.
Сказав тобі іти в гараж –
І мовчки йди й весь день там лазь,
Сказав тобі лягать – лягай,
Ось нас який чекає рай.
Не смій в багатого просить,
Це ніби в серце ніж встромить,
Оце тобі моя порада,
Як стать не хочеш супер рабом.
Чому б не дать людині крила,
Щоб та літала і ходила,
І щоб в житті не знала згину
Поки любитиме людину?
А якщо людям вчинить зло,
То щоб її завжди трясло!
13.5.2005 р.

НЕ ЗАВАЖАЙТЕ ЛЮДЯМ ЖИТЬ!
Кожен знає, що він хоче,
Знає, що йому робить,
Тільки дайте людям волю,
Не мішайте людям жить!
І тоді у магазинах
Буде м’ясо, хліб, ікра,
І тоді не будуть люди
Утікать за три моря.
13.1.1992 р.

КІТ У МАСЛІ
Скільки душ прострелених в потилицю
Шастає сьогодні в небесах,
А убивці, як коти у маслі,
Й досі ще жирують по містах.
Всім їм в нагороду лімузини
За значні заслуги, ордени,
Бо ж вони – то витязі держави,
Всі відбірні партії сини!
І за те, що вірно ті служили,
І сьогодні їм усі права,
А над тими кого ті "любили" –
Поросла давно густа трава...
15.8.1992 р.

ПОРА ПРОСИПАТИСЬ
Ну ніяк не розумію
Я народ свій, хоч убий!
Його дурять, роздягають,
Ну а він – немов німий.
І не бачить, і не чує,
І не хоче, й не чіпай...
А як є там щось у тебе,
Так чому мовчиш, давай!
Та яка ж війна ще треба,
Як навколо все горить?
Тут уже пора проснутись
І кидать горілку пить.
І спитать у слуг народних,
Типу Пашки чи паши:
– Скільки ж будуть ті бандити
Суд над бідними вершить?
Тут пора вже так спитати,
Щоб аж гори загули,
І щоб нами всі пишались
Так, як Грузією ми.
20.5.2004 р.

ХОЧЕШ МАТЬ АКРЕДИТИВ?
Хочеш мать акредитив?–
Поступай в кооператив.
9.8.1988 р.

МОТОР
Над полем все більше гримить і гримить,
Частіше й частіше мотор барахлить,
Я знаю, що скоро, хоч як бережись,
Заглохне навіки мотор той колись.
Не знаю, куди тоді зникне душа?
Й не вірю, що та полетить в небеса.
Бо той, хто прожив все життя на землі,
Навіщо йому десь зникать від рідні?
Ну, звісно, якщо все життя він проспав,
Чи в карти, у покер, в футбол проганяв,
То, звісно, й душа за м’ячем полетить,
А що на землі цій їй далі робить?
5.10.1992 р.

КАШАЛОТ
Я став сердитим й невблаганним.
Певно, мій близиться кінець,
І вже не лаю карооких –
Тих жіночок, що йдуть на герць.
Жінку зробили капіталом,
Не знаю: зло це чи добро?
І стала вже вона товаром...
Ого, як всім нам повезло!
То йшов війною на чекістів,
А зараз йду на кравчуків,
Які моє грабують місто,
Аби хтось першим не посмів.
Які державу розоряють
І поневолюють народ,
От вже до чого ми дожились,
Звідки цей монстр, цей кашалот?
А на Майдані стогнуть сурми,
Б’ють барабани, брязкіт, стук.
І всі кричать одноголосно:
– Нехай живе бандит-Кравчук.
8.10.1992 р.

ПОСТУПАЙ У ПАРТІЮ
Якщо, брате, хочеш красти –
То одне запам’ятай:
Не барись і не роздумуй –
Хутче в партію вступай.
– Що робить, щоб не судили?–
Знов питаю братію.
– Тільки ж ми тобі казали:
Поступай у партію!
8.1.1989 р.

НЕОБ’ЯВЛЕНА ВІЙНА
Який же треба ще терор,
Як світом править прокурор,
Якщо, куди не киньте оком, –
Одні гармати і окопи.
Скрізь по Планеті йде війна,
Хоч й не об’явлена вона.
І бідний бідного стріляє
Тому, що розуму не має.
Навіщо ж, йолопе, вбиваєш
Такого ж дурня, як і сам,
А в нього ж, як і в тебе, – дітки,
Хто ж право дав вбивати вам?
4.4.2004 р.

ДЕ РОСІЯ?
Я об’їздив весь Союз з кінця в кінець.
Де ж, скажіть мені, Росія врешті-решт?
Там – калмики, там – буряти, чуваші,
Там – якути, там – чеченці, українці, латиші;
Там – евенки, там – татари, там – мордва...
Де ж Росія? Хто підкаже, де вона?
Як же можна, так загарбавши весь світ,
Запевнять, що то – Росія, стільки літ!!!
Це по-їхньому звучить приблизно так:
То усе і є Росія – де хоч є один русак.
9.1.1994 р.

"ПРОРОК"
Пану Д. Корчинському
Ще такого розбійника,
Такого бандита
Світ не бачив, як Ющенко
І вся його свита.
За словами Корчинського,
В бідах українців
Винен Віктор, винна Юлька,
Тільки не корчинці.
Що б де тільки не відбулось –
Винна його свита,
Та коли ж назвеш ти, врешті,
Справжнього бандита?
Коли ж в тебе заговорить
Честь громадянина,
Щоб на тебе не тикали,
Мов на того... сина?
18.3.2004 р.

НАШ ГОРАЦІЙ
Пан Корчинський наш Горацій –
Майстер овацій і провокацій.
8.3.2004 р.

ТИМ, ЩО НА ОЛІМПІ
Кожен з них знає, що – негідник,
І люди знають, що він – рвач,
По-їхньому, він пан елітний,
По-нашому – бандит-ловкач.
А паничам на честь начхати,
Їм шлюх і палаців давай!
Тому і рвуться всі до влади
І на хрена їм Божий рай!
Не вірте, люди, в їх порядність,
То – агітація і фарс,
Бо правда їм, як в горлі кістка,
Бо їхня правда – секс і бакс.
17.8.2006 р.

ЩОБ НЕ ХИЗУВАВСЯ
Д.Корчинському
Чим же тебе, Дмитре, так сказать,
Ющенко образив до нестями,
Що не можеш спати по ночах,
Поки не цапнеш його кігтями?
Він, звичайно, опозиціонер,
Але я чомусь на його боці,
Бо для мене він, як піонер,
А для тебе – як більмо у оці.
Видно, що ти любиш, як ніхто,
Із брудних дотепів хизуватись,
І того не можеш усікти –
З тебе стали й кури вже сміятись!
Всі ми вмієм файно ображать,
Цих дотепів в тебе не відняти,
Та чи варт за гривню, чи п’ятак
Честь свою і гідність шельмувати?
Може б і повірив я тобі,
Аби ти так надто не старався
І мав трохи доброти в душі,
І собою так не хизувався.
Хай він буде й тричі розмазня,
Як його ти встиг вже охрестити,
Але він не преться навмання,
Щоб дали нещасному напитись.
Може він і справді розмазня?
Та душа у нього українська,
Така чиста, як гірська вода,
І як мова – Київська і Львівська.
Хай вам не подобавсь Чорновіл,
Сам казав, що вбить його збирався,
Але Віктор – це той самий віл,
І служить він Ненці заприсягся.
Досить вже Героїв гвалтувать,
І свій ніс ти не дери до неба,
Перше, ніж судити про когось –
Придивись гарнесенько до себе.
31.5.2004 р.

ВОРОНА
Д. Корчинському
Є люди гірші від Іуди,
І це давно вже знають люди,
Та за гріхи, що сотворили –
Прощення в Бога попросили.
А ти ловив, напевно, гав
І притчу ту не дочитав,
Бо, видно, Ющенко і Юля
Для вас обох – як з маком дуля.
Поет, філософ й сучий син –
Такий ти є, Дмитре Корчин.
Скажи, оті, що вас родили,
За скільки вас обох купили?
Як придивитись, ти ж не псих,
Чому ж кидаєшся на них?
Невже нема більше на кого,
Нащо вдаєш з себе сліпого?
А раптом ті прийдуть до влади –
Куди ж тоді ти будеш драпать?
Невже знайшов двох самих крайніх?
Боюсь, твої пасквілі марні.
Чи мало "генія" одного,
Що розвалив усе довкола,
Що все дозволив всім трощить,
Аби за безцінь все скупить?
Невже це є твоя мораль?
Мені вас, хлопці, просто жаль.
З такою, брате, головою
Тобі б ходити з булавою,
А ти – неначе та ворона –
Плаче за вами, хлопці, зона.
Бо ти за кусень ковбаси
Боюсь, що й батька продаси.
Хто ж ти насправді, пане Дмитре?
Візьми свої хоч соплі витри.
21.4.2004 р.

ЖЛОБ
Яким потрібно бути жлобом,
Щоб забивати цвяхи лобом.
29.5.1997 р.

ВЧЕНА ВОРОНА
Дмитру Корчинському
Ти – принциповий – я те знаю,
За що тебе і поважаю.
Але, щоб більше заплатили,
Й на Кучму каркав би щосили.
Як гарно каркать ти навчився,
Мов справжнім вороном родився!
Але ж ворона є ворона,
Й чогось таки та й проворонить.
Ти слово скажеш, й ніби кіт,
Той, що наклав біля воріт.
Й очима по кутках стрибає,
Чи хтось з кілком не шкандибає.
Бач, як вам Віктор заважає,
Тому, що той порядність має.
Тут треба думать – що сказать,
Як масло хочете лизать.
Але ж тут треба ще й дивитись,
Щоб маслом тим не подавитись.
Дивись, як каркаєш на них –
Щоб не знайшовсь такий же псих,
Бо слово, Дмитре, то не птах,
Якого можна трах-бабах.
Бо слово та іще брехливе –
І для здоров’я теж шкідливе.
Пане Корчинський, ти ж не дурень
Крутить з есдеками амури,
Перше, ніж каркать, ти б спитав:
Де той пан стільки грошей взяв?
Бандит бандита захищає,
Коли вже захистять народ?
А Кучма лаври пожинає,
І з ним такий же поліглот.
12.10.2003 р.

ГАД
Яким же тре’ було буть гадом,
Щоб все життя всім перегадить.
27.5.1997 р.

ФІЛОСОФУ ПРОВОКАЦІЙ
Пану Корчинському Д.
В твою шикарну тріскотню
Вже навіть кури й ті не вірять,
А ти жуєш все і жуєш,
Як жук гівняний соплі діви.
Певно, що ти вже без зубів,
Що одне й те жуєш роками.
І що не бачиш кравчуків
З йому подібними панами.
Краще б щось мовив про Сурка
Або про Вовка для годиться,
Щоб я повірив, ти – орел.
А не якась відома птиця!
Й чим більше каркать будеш ти,
Філософ мудрих провокацій,
Тим будеш менше шансів мать
Ти від людей почуть овацій.
Чим Юлька з Віктором тобі
Так завинили? – я не знаю,
Та в їх порядність вірю я,
В твою ж – ніскільки – запевняю!!!
На Україні, як і скрізь,
Не люблять тих, що люблять каркать,
Які за снікерс чи п’ятак –
Готові хоч на кого гавкать.
25.4.2003 р.

ДЕ СЬОГОДНІ КАРМЕЛЮКИ?
Я завжди гордивсь, народе,
Що козацького ми роду,
Що з’являлись Кармелюки –
Як на світ з’являлись суки.
Де ж сьогодні Кармелюки?
Не могли ж купить всіх суки!
27.1.2003 р.

ГРАБУВАВ І МОЛИВСЯ
Він грабував й молився Богу,
І Бог прощав бандиту тому.
12.5.2005 р.

БУМЕРАНГ
Все, що ти робиш, мій козаче,
То все для себе – не одначе.
Зробиш добро – добро збереш,
Посієш зло, то зло й пожнеш.
Як будеш сам про інших дбати –
Будуть і люди шанувати,
Бо хто в житті про інших дбає,
Тому і Бог допомогає.
Хочеш радіть і процвітати?
Не смій ти бідних оббирати.
Бо зло, як бумеранг, мій брат,
Кинеш вперед – летить назад.
Отож, хто сіє зло, Іване,
Збере невдовзі урагани.
10.7.2001 р.

КАВА В ДЖУНГЛЯХ
Пану Д. Корчинському
Не знаю, хто я – дурень, геній?
В житті це важко довести,
Ким краще бути: непідкупним
А чи продажним, як ось ти?
І на цей лад, на цю державу
Так як вона на нас – начхать...
І пити десь у джунглях каву
І жіночок там спокушать.
9.11.2001 р.

КІНЕЦЬ СВІТУ
Від голоду бабку привезли в реанімацію,
А на центральній площі гриміли овації.
Люди, неначе з ними щось сталось,
Та, видно, не від картоплі і сала.
Що це? Я в урядовців вимагаю звіту,
Невже це і справді настав кінець світу?
20.10.2001 р.

ОТУПІВ, ОЗВІРІВ...
Отупів, озвірів і зневірився:
З Невідкуди іду в Нікуди,
Заворожений генієм партії –
Вже й незнаю, куди нам іти.
Я забувсь про любов, про життя.
І будую, будую, будую я
Проклятущий отой Комунізм.
Коли чую команду:
– Відставить! –
Розвертайтеся в Капіталізм.
І ламаю, ламаю я знову
Те, що стільки я літ будував...
А як з’явиться й ще один геній,
І напише нам новий устав?
9.9.1992 р.

ЗНОВУ З’ЯВИЛИСЯ ПАНИ
Чомусь така журба і туга,
Мов після похорон душа.
Бо світ – бардак, а доля – шлюха,
В кишені жодного гроша.
Й куди підеш, кому жалітись,
Що вас обдерли, як сурка,
Де ті прокляті душогуби?
Кравчук сказав, що їх нема.
То де ж вони, куди поділись?
І хоч всі знають та мовчать,
І знов пани – куди не підеш –
Неначе змії – скрізь сичать.
А де ж вони, куди поділись?
Ніхто не знає, де вони,
А на частині шостій світу –
Знов появилися пани.
9.9.1992 р.

ЛЕВОВА КУМА
– Я не файна, ще й чумна,
А все ж – левова кума.
21.6.2000 р.

ПАВУКИ
Як все набридло й остогидло
І світ став просто навпаки,
Де світом править всяке бидло
І ненажери-павуки.
Що все хапають і хапають,
Мов сотні літ зібрались жить,
Останню совість пропивають,
Пора по-путінськи – мочить.
Де була честь – безчестя стало,
Де була гідність – сором, страх,
Зате усі молитись стали
Із автоматами в руках.
Все в цьому світі помінялось
І править в ньому блат і факс,
І всі служить синьйорам стали
З коротким ім’ям – Секс і Бакс.
29.3.2003 р.

ЯРМО
Втомивсь ще більше, як худоба,
Яка запряжена в ярмо,
І як би ви її не били –
А їй, пробачте, – все одно.
Боровся я проти бандитів,
І що добився? І це факт:
У них ген, гляньте, – форди, вілли,
В мене ж інсульт та ще й інфаркт.
11.9.1992 р.

ЗВІДКИ БОЛЯЧКИ?
Всі стали коханок, коханців мінять,
Неначе хірург рукавички,
Немов кінець світу наступить, от-от
Спішать мужички й молодички.
Не знаю, чи вірно всі роблять, чи ні?
Судить я про це не беруся,
А потім питають:
– І звідки той СНІД,
І звідки болячки беруться?
22.4.2003 р.

АВРОРА
Роки ідуть, хмарки пливуть,
А ти на кухні крутишся,
А я чогось все жду – як ждав,
Мов має щось відбутися.
І так же само, як і вчора,
Хтось обікрав в селі когось,
І войовнича та ж Аврора,
З якої зло все почалось.
І ті ж листочки на березках,
Немов мої останні дні,
І Місяць так, як і раніше,
Всю ніч, як сторож у вікні.
Роки ідуть, хмарки пливуть
Й куди не гляньте – витрішки.
А люди новий постріл ждуть.
Невже вона не вистрілить?
11.1.2000 р.

Я ВІРЮ В УКРАЇНУ
Я не вірю, що знову настане негода
І що небо захмариться знов,
І хоч в серці моєму тривога –
Але вірю в порядність, в любов.
Бо я знаю – любов не зникає,
Де любов – там вершина всіх благ.
Але величі ті досягають –
В кого є власний гімн і свій стяг.
Бо де стяг, де є гімн – там і сила,
Там і слава, могутність і честь!
І хоч нам ще викручують крила –
Та Вкраїна була, буде, є!
Я не вірю, що в підлості вічність
І що зникне безслідно наш гнів,
То ж нехай шахраї пам’ятають,
За що люди не терплять панів.
21.3.2000 р.

ПЕРШИЙ СОРТ
Той, хто любить секс і спорт,
То людина – перший сорт.
28.1.2006 р.

БАНДИТАМ
Ці намістники Божі,
Що по горло в крові,
Чи невже вони й справді
Безнадійно тупі?
І невже ті не знають
Що війна – то змія,
То – найбільше страхіття,
Яке знає земля.
І невже зрозуміти
Ті не можуть ніяк,
Що людина – не робот,
Що вона – не слимак?
Їх не може дістати
Ані плач, ні мольба,
Що сказать таким можна,
Окрім слова – ганьба!
А тому я звертаюсь
До землян, так сказать:
– Вбийте першого того,
Хто накаже вбивать!
А Планета гуляє,
А Планета гуде,
Може завтра і нашу
Україну це жде?
2.3.2003 р.

ДО ЧОГО ДОЖИЛИСЬ?
Як же тут не станеш ти
Хвилюватись, брате,
Як держава вже для нас
Стала, ніби катом?
Що біжать з держави всі,
Хто ходить ще може.
І невже, хотів би знать,
Бог нам не поможе?
1.2.2003 р.

АБИ ВИЖИТЬ
В цьому світі щоб вижить –
Буть тварюкою треба
І душить всіх підряд. Особливо рабів.
Щоб, нарешті таки, ті проснулись горбаті
І за душу взяли всіх бездушних катів.
В цьому світі щоб вижить – не думай
Ні про яку порядність, не думай про такт,
Бо як ти не з’їси свою жертву сьогоднІ,
То вона тебе з’їсть, не вагайся, це – факт.
А тому, про порядність не думай,
І за тим, чого в світі нема, не жалій...
Як не хочеш ти жить, як порядна людина,
То будь вічним рабом і народжуй повій.
10.6.2001 р.

ПО ТРУПАХ
Ми – нові пани. Ми – крутії.
Нам треба раби і гарем.
По трупах, по трупах, по трупах
Ми до корита дійдем.
А всіх, хто дорогу перейде
І проти нас піде, зітрем!
По трупах, по трупах, по трупах
Ми до корита дійдем.
Бо честь і порядність – то догма.
Хто пискне – усіх без проблем...
По трупах, по трупах, по трупах
Ми до Олімпу дійдем.
11.2.2001 р.

ГАЧОК ДЛЯ ОЛЕН
Я не вірю сьогодні в порядність,
Бо де честь мала буть – виріс член.
І то просто гачок для наївних,
Для гарненьких, дурненьких Олен.
Бо у цьому жорстокому світі,
Де пасуться наївні дівки,
Там безпечно себе почувають
Всякі покидьки і вовки.
10.6.2001 р.

БОЖІ НАМІСНИКИ
О, як би я хотів, щоб люди
Стали добрішими в житті,
І не хапали всіх за душу
Так, як хапали нас вожді.
Кому така тре’ демократія,
Де пільги тільки для катів?
Для тих, що ходять з автоматами,
Щоб поробити з нас рабів.
Вони і досі ще жирують,
По списку першому живуть,
І їх усіх, немов релікти
Ще і сьогодні бережуть.
Оті, що стріляли в потилицю,
Глумились з людей, як з тварин,
Вони і сьогодні у милості,
І в кожного свій лімузин.
Для тих, що нас всіх грабували,
Тим – Ялти і хатки у зруб,
А тим, що як бик працювали,
Тим лагідне слово з трьох букв.
Бо усі ті, що там, – недоторкані,
Бо то – наш золотий генофонд,
Бо то – наші намісники божії –
Ті, що нам об’явили фронт.
Бо що будем всі ми робити,
Як раптом не стане вождів?
Бо хто ж буде баб гвалтувати,
А в плуг запрягать мужиків?
20.10.2001 р.

ДІДУСЬ І ГОЛОВА
– Хто тут з нас старший: ти чи я? –
Пита в дідуся Голова.
– Це як сказать,– дідусь в отвіт,–
По чину – ти, а я – від літ.
Та як на мене – той старіший,
Хто, певно, більше з двох мудріший.
13.5.1992 р.

ЧУЖЕ ДОБРО
– Як хочеш ти дружить з сріблом –
Не прись ти за чужим добром,
Чуже, мій хлопчику, добро
То є отрута – не срібло.
29.5.2003 р.

БУЛИ ЧАСИ
Були часи такі, Данило,
Коли трясло всіх і водило,
Боялись всього всі підряд –
Будь ти співак, чи кату брат.
Навіть боялися любить,
Щоб честь держави не зганьбить,
А ще не дай Бог в нічку пізню
Та хтось з нас влюбиться в заміжню!
То так і знай: дадуть під хвіст
Будь ти хоч тричі комуніст.
А зараз, чом би й не гордиться:
Яку вгребли – та і годиться!
А ми порядки ще ганьбили,
Видно, що мало дурнів вчили.
21.6.1990 р.-2006 р.

ЗАМОК
Дорога без кінця і краю.
А я біжу. Куди? Не знаю!
І от прибіг. А на дверях
Висить замок, як в клубі дах.
Висить замок над нашим світом
І надпис, що пройшло вже літо.
Поцілував я той замок
І зрозумів, що світ – це Вовк.
29.9.1990 р.

НОВІ УКРАЇНЦІ
Отакі вони сьогодні українці новії:
Не здоровкаються хлопці, бережуть калорії.
7.4.2000 р.

ЄДИНА РОДИНА
Ну, що з того, що ти об’їдаєшся воблою,
Й скільки знаю тебе – ходиш з торбою?
Що з того, що об’їдаєшся ікрою заморською,
Якщо ходиш завжди ти із кислою мордою.
А я б геть усе поміняв би на посмішку милої,
Ту, що нас всіх і вбиває, і милує,
Бо людина живе не хлібом єдиним,
А весь світ – то єдина родина.
9.6.1990 р.

В ШКІРЯНИХ ТУЖУРКАХ
Скільки вас невимовно гарненьких
Круглий рік у полі і в гаю
В платтячках прозоро-коротеньких
В нього красувалось на...краю.
Миготіли зорі білолиці,
Місяць, ніби півень, пас курчат,
Ну а він, як Зевс на колісниці,
Все нових розшукував дівчат.
Й звісно, що знаходили таланти,
Тих, кого вдавалось обдурить,
І в жінках шукали бриліанти.
В тих, що дозволяли всім любить.
Й хоч здавалось цьому полю квітів
Не було ні краю, ні кінця,
Та усім чомусь тоді хотілось
Дуже бути схожим на творця.
На отих, що в шкіряних тужурках,
Що, як пси обнюхували всіх,
Що любов важали за розпусту,
Та старались… як побільше їх.
Й хоч любов вважали за розпусту
А жінок за бидло, за дермо,
Та впрягти не проти були в бричку
Й в ній же натягнути... за одно.
То й тягали, а діток державі...
Хай вона те бидло і глядить,
Й потім знов співали всі про Галю,
Щоб ізнов ще когось підпалить.
4.6.1990 р.

ДЕБІЛИ
За що, скажіть, любить плебеїв?
За те, що думать не хотять,
Чи мо’ за те, що ті дебіли,
Як вгледять пляшку – аж тремтять?!
14.4.2000 р

БАНДИТСЬКА РАДА
У нас на дачі, як в селі,
Навіть півні весь день співають.
Виводять віволги пісні,
Бджоли гудуть, джмелі літають.
А в метрах ста на Окружній
Там, де гуляли вітри в полі,
Уже відверто свій товар
Вам пропонують – Галі, Олі.
От ми уже прийшли куди!
Ну як тут владу не хвалити!?
А щоб не мали ті... її,
Як би вони змогли прожити?
А поруч саркофаг й стоїть
бандитська рада –
Два джерела людських найбільших бід,
Та кожна з тих заробітчанок рада,
Що діткам заробила на обід.
19.6.1997 р.

ЖУРБА
Така журба, немов хтось в душу
Підклав тротил, щоб підірвать.
А я іду, розвісив вуха
І руку нікому подать.
Чому завжди душа вирує,
Чому завжди вона бурлить?
Бо на Олімпі нас не чують
Ті, що повинні нам служить.
19.1.1997 р.

СВІТ РЕКЕТИРІВ І ЗЛОДЮГ
Може Бог і є на світі,
Та повірю я тоді,
Коли тих, хто звів Чорнобиль,
Спалять в тому ж їх вогні.
А коли ще нашим світом
В нас керує КПРС –
Не бувать весні і літу,
І не вірю у прогрес.
Зараз Павлова немає
І нема його бандюг,
А народ ще більш конає
В світі рекету й злодюг.
14.6.1992 р.

ЩОБ БУЛО САЛО
Про занадто вже розумних
Йде негарна слава,
Бо їм скільки б не давали –
То все мало й мало.
Їм і дачі, і машини,
І часник, і сало.
Й хоч живуть – як кіт у маслі –
А все мало й мало.
Ладні першого схопити,
Якщо хтось прорветься,
Хоч в самого, як говорять,
Вже і з горла преться.
То ж не дивно і не смішно,–
Якось мовив Сава,–
Буде більше в нас розумних –
Менше буде сала.
Бо розумні та культурні
Люблять розважатися,
А щоб сало було, треба
У дермі копатися.
21.1.1997 р.

БИДЛО
Поки бидлом не назвеш,
Хрен йому щось доведеш.
12.3.1997 р.

ЯКБИ Я БУВ БОГОМ
Гуде в гаю весь день губатий,
Ніччю заплутавшись в дротах,
Стоїть сумна старенька хата,
Немов не хата то, а страх.
Я знаю: спокій всім потрібний,
Та я – щоб божу силу мав –
То працьовитих залишав би,
А всіх ледачих – умертвляв.
16.2.1997 р.

СТОЇТЬ В СТЕПУ БЕРІЗКА
Стоїть в степу берізка сиротливо,
Де поруч з нею річенька біжить,
А на душі так сумно і тужливо,
Що нас змогли так нагло обдурить.
Кравчук нас всіх перехитрив
І як болотом ротом,
Ніби коритом, всіх накрив,
Не кліпнувши і оком.
Як в революцію колись
Народ пролетаризований,
І невідомо ким і чим
Він так загіпнозований.
Кравчук нас всіх перехитрив
І балакучу братію
Купоном-пострілом убив,
А з ним і демократію.
– А де ж народ? Хто скаже, де?
– Нема. Мовчить.
Обіцянок наївсь, напивсь
І, певно, спить. Пора будить!!!
16.6.1992 р.

ПЛЮВАТЬ НА ЧИН
Мені плювать на ранг і чин,
Я чую те, що йде з глибин.
17.10.2006 р.

ЩЕ ВІТРИ ГУДУТЬ
Добра я хутко не чекаю,
Але й, склавши руки, сидіть не збираюсь,
Бо що то за радість – як бійки у Раді,
Як люди кричать, а пани при параді?
Як стогне твій розум, як стогне діброва,
Коли вже не вірять нікому ні слова,
Як поле і небо – всі плачуть дощами.
О, люди! О, небо, що діється з нами?
Чому стали ми і лукаві, й байдужі,
Немов поросята в великій калюжі?
Навіщо живими себе хоронить,
Як з маками жито ще в полі шумить?
Як поруч на лузі – де верби сміються –
Ще кізочки білі грайливі пасуться,
Як з жита на скрипочці грає цвіркун,
А поруч квітує розкішний буркун.
Бо вірю: не всі ще зіпсовані долі,
Коли ще шумлять українські тополі,
Не все безнадійно. Ще вітри гудуть,
І вірю, що славу ще нам принесуть!
11.11.2001 р.

ПАРОСТОЧКИ
Ось уже й в моєї дочки
Появились паросточки.
Я дивлюсь на ті росточки,
Що так пруться з-під сорочки.
А стоїть хлопча під небом
І до донькі:
– Що то в тебе?
І так хоче у садочку
Шмигонуть їй під сорочку.
Я дивлюсь, таке зелене –
А геть все пішло у мене,
І подумав: буде свято,
Якщо є таке хлоп’ятко!
8.3.1990 р.

ВЕТЕРАН
Сидить старенький ветеран
І мовчки сльози витирає,
А поруч з ним стоїть хлоп’я,
Й його медалі розглядає.
А потім ближче підійшло
До дяді й тихо запитало:
–Це ти мого вбив дідуся?–
Й на нього глянуло зухвало. –
За що, за що ти вбив його,
Ти ж не Іуда і не Каїн?
–Я вбив його лише тому,
Бо наказав мені так Сталін.
Коли дивлюсь на ордени
Й на тих мужів, що у медалях,
Мені здається, що із них
Чиїсь там душі визирають.
В них бачу я сиріт і кров,
Грабіж, розруху, сум і крики,
І стогін неба і дібров
Там, де пройшли ці орди дикі.
Я чую, як кричать вони –
Свої й чужі – що жить хотіли,
І за бандитів полягли,
Які на бідах багатіли.
Я чую, як кричать гаї,
В яких жінок не докохали,
Тому так довго солов’ї
Після війни в нас не співали.
Сидить і плаче ветеран,
І на медалі поглядає:
–А я ж їх чесно заробив,
Я ж всіх стріляв – кого казали.
9.5.1990 р.

ДОБРОЗИЧЛИВИЙ
Він щастя в світі всім бажає,
А сам – за Сталіном конає.
21.4.1990 р.

КРАДІЯМ
Скільки живу, за тих радію,
Що всіх навчились шанувать,
І за багатством не гонились,
Аби всіх в світі перегнать.
Чому у цьому райськім світі
Кожен щось хоче відщипнуть?
Оце якраз – скільки живу я –
Цього й не можу я збагнуть!
11.12.1982 р.

НІКЧЕМИ
Народ все чує і все бачить,
Та поки спить.
А може того він не знає –
Що робить?
Бо стільки крові вже пролито,
Що не сказать,
Що скрізь – куди уже не ступиш –
То всі мовчать.
Ну а злодії бенкетують
І живуть,
І, здається, непогано,
В чому ж суть?
Чи то ми такі нікчеми,
Чи такий могутній бос,
Що за себе постояти
Як зайці ми боїмось?
А тому сказати хочу
Вам від імені свого:
Того, хто вбивать накаже,
Вбий його!
21.11.1990 р.

МОЇ ВІРШІ
Уже і жито покосили,
І відшуміли комиші,
Куди ж мої дівались сили
Й чому мовчать мої вірші?
8.3.1981 р.

ЧОМУ МОВЧИТЬ ДАНИЛО?
Запитав я у Данила:
– Де береш таку ти силу,
Щоб мовчать, як батька мучать,
Чи ж не в’януть в тебе вуха?
– Я мовчу, бо треба мило,–
Мовив голосно Данило.
Я те саме бригадиру:
– Обіцяють, бач, квартиру.
– А тобі?– звернувсь до Асі.
– А мені потрібні яслі.
Всі мовчать, бо всім щось треба,
А начальству того й треба.
Бо в робочих, як я бачу,
Права й всього, що на працю.
Й хоч стріляй чи бий ти вовка –
Не поможе й перестройка.
5.1.1976 р.-10.12.1988 р.

ЧОРНОБИЛЬ
– Мамо, я хочу додому!– дитя прокричало.
А мати, мов того не чула, від горя мовчала.
Сльози по щічках збігали, як дощ по блиску
колон,
Та півень горлав, ніби Наполеон.
– Мамо, я хочу додому!– знов сіпала маму
Оксанка.
– Немає в нас доми,– згорбатила мама осанку,
Бо дім наш відняли у нас москалі,
І ми тепер житемо в іншім селі.
– За що вони, мамо, нас так не злюбили?
– За те, що себе боронить не ходили.
І бідна Оксанка, долаючи втому,
Весь день повторяла: – Я хочу додому.
А скрізь у газетах: – Яка радіація?
Чорнобиль? Не вірте, то все – провокація.
12.6.1990 р.

ОТАМАНУ – БАТЬКУ
О, якби ж ти, наш Богдане,
Хоч на мить піднявся,
Ти б за голову схопився –
З ким ти побратався!
Ти очам би – запевняю –
Не повірив зроду!
Скільки горя ті браточки
Принесли народу.
Скількох вбили, обдурили,
А скількох обдерли,
І, нарешті, щоб "раділи"
Нам реактор вперли.
Вже з Дніпра не п’ємо воду,
Не миємось в лазні,
Не цілуєм наших любих,
Бо вони – заразні.
Зажурились наші села,
Гинуть в полі птахи,
І не чуть пісень веселих
Як колись – крилатих.
А браточки подивились –
Більше ніщо брати,
Бо вже все те, що лишилось –
Щоб людей лякати.
Подумали, порадились
І давай тікати:
Кому треба із стронцієм
Ті жінки, і хати?
І не знають бідні люди,
Де шукати правду?
Ой, спасибі ж тобі, батьку,
За "Велику Раду".
Україно! Рідна Ненько!
Ми завжди з тобою.
І ніж повзать на колінах –
Краще вже до бою!
18.6.1990 р.

САЛО ПРИГОРІЛЕ
Усе у нього біле-біле,
А рот, як сало пригоріле.
5.6.2006 р.

БОГДАН
На Софієвськім майдані сам Богдан з’явився,
І на славне місто Кия грізно подивився.
Скрізь, куди не кинув оком, люди хмурять брови
Із тризубцями, з свічками:
– Звідки ви і хто ви?
– Ми прийшли до тебе, батьку, щоб віддати шану
Як великому з великих – пану-отаману.
Ти приглянься бо, наш батьку, що зробили з нами
Люди ті, яких колись ти називав братами.
Ті, з якими, славний батьку, ти уклав угоду,
А вони катами стали нашому народу.
То ж приглянься, атамане, що вони зробили?
Рідну Неньку нашу любу ледь не орусили.
Щоб народ був не піднявся, не схопивсь за вила,
То б усій державі нашій підрубали крила!
То й зібрались ми для того, щоб тобі сказати:
– Годі братикам московським Неньку
шельмувати!
Так що ти проснись, Богдане, бо терпіть не в силі
Оте братство, від якого все життя ми в милі.
То ж і просимо віднині: – Розірви угоду,
Якщо ти бажаєш щастя власному народу!
9.6.1990 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЛЮБОВ
Біжать по дорозі смерічки
В вечірній красі – тишині,
І тонуть хатинки в березках,
В вишневих садках, в бузині.
А з неба спускається казка
На втомлені села й поля,
І здалеку ще, як ромашка,
Всміхається людям вона.
20.11.1988 р.

СВІТ – БАРДАК
Світ бардак, а люди – б…ді,
А начальство – при параді.
22.1.2001 р.

ОЙ, ЯК ЗАЗДРЮ Я ТИМ
Ой, як заздрю я тим, хто кохається,
Тим, хто вміє в житті жартувать,
Хто до щастя, як кіт підкрадається,
І готовий його "розтерзать."
Ой, як заздрю я тим, що хвилюються,
І від дотику вічно гудуть,
Тим, хто щастям не лише любуються,
А тим щастям ще й вічно живуть.
2.11.1988 р.

ГЕНІЯМ НЕЩАСТЬ
Нарешті і "вожді" попросипались,
Як гриб малиновий над Прип’яттю здійнявсь,
І розовим смертельним покривалом
Над мудрістю могутніх засміявсь.
Проснулись короновані й завили,
Немов вовки, петляючи сліди,
Й мов таргани із усеї сили
Забігали по цвинтару біди.
А марево малиново-смертельне –
Найтяжчий злочин патріархів зла –
Немов траву, людей воно косило
В ім’я "прогресу, щастя і добра."
Творили смерть могутні мухомори
З партійним стажем – генії нещасть,
Яку земля їм не простить ніколи,
А люди і тим паче не простять.
В чому ж вони нещасні винуваті –
Ті трударі, що в полі день-у-день,
Ті жіночки довірливо-кирпаті,
І хлопці з українських поселень.
Три донечки матуся народила,
Три квіточки – і всі одна в одну,
Проте, одній подарувала крила,
А інщим двом– нещастя і біду.
12.11.1988 р.

ЧОРНОБИЛЬ
Мов ураган, ввірвалось лихо,
І вже забули всі про сміх,
І ходить Прип’ять тихо-тихо,
І вже людей лякає всіх.
Мов ураган, ввірвалось лихо
Комуністичних всіх ідей,
І ходить Прип’ять по Планеті
І всіх розстрілює людей.
Мовчать обурені і темні,
А ті, що знівечили світ,
Лежать, немов коти, в борделях,
І гладять, як гарбуз, живіт.
О, як би я ту "вчену" погань,
Що творять горе і біду,
Немов кроля, огрів по лобі
І залишив би на виду!
Щоб ті, які ще залишились,
Які жирують на біді,
Щоб і вони запам’ятали,
Що їх чекає у житті.
О, ви, кати мого народу,
Хто право дав вам люд судить?
О, якби я всю ту мерзоту
Велів в реактор посадить!
Щоб ті, як грішні в "Енеїді",
Кипіли вічно у смолі,
І щоб і їх нікчемні діти
Відчули те, що ми тоді.
За те дівча, що помирало,
За муки, що дістались нам,
Яке весь день води прохало
І помирало по ночам.
А короновані убивці,
Немов щурі із корабля,
Втікали сім’ями з столиці
Кудись поближче до Кремля.
У голові, немов в цеху, гуде,
Земля з-під ніг кудись зникає,
Куди ж ми – генії – ідем?
Хто нам цей ребус розгадає?
В світ ідеальний я повірив
І в коронованих вождів,
За що ж тоді мене і діток
Пройдисвіт той усіх роздів?
5.5.1988 р.

ГОРИЛИ І ШИМПАНЗЕ
Як з’явились люди
Хто з вас, дітки, хоче знать, де ви взялись?–
То ж сідайте тихо всі ви за столи.
Та, будь-ласка, прошу, як з’їсте млинці,
Перемийте посуд і протріть стільці.
Отже, тищі років, в царстві орхідей,
Появились перші признаки людей.
У лісах дрімучих, де ліан повзе,
Бігали горили й спритні шимпанзе.
Шимпанзе любили гратись і стрибать,
А горили більше їх за хвіст тягать.
Й так вони старались, так стрибали твіст,
Що в приматів деяких відірвали хвіст.
І примат безхвостий голову задер,
Та й побачив в небі, як летить орел.
З того часу часто в небо заглядав,
Й щоб спіймати птаха – дві ноги підняв.
І як став на задні – в лісі й по полях
Став ходить примат наш вже на двох ногах.
Потім й інші стали в небо поглядать,
Аби того птаха, що летить, спіймать.
Довго так дивились, але це між нами,
Що передні лапи стали в них руками.
Тож, із того часу й стали ті людьми,
Бо ходити стали, як сьогодні ми.
Й менші ті любили вічно пустувать,
А оті здорові – на малих кричать.
І Павло промовив: –Знаю нині все:
Хто в нас від горили, хто від шимпанзе.
– Ну і хто ж від кого? Вовочка гуде.
Шеф наш від горили, тять від шимпанзе.
– А ти звідки знаєш? – став Грицько питать.
– Бо на батька вічно шеф його ричать.
16.6.1988 р.

ПОРИЖІЛА ТРАВА
А бурі з Чорнобиля віють і віють,
Куди не поглянь – порижіла трава.
Чи й справді не знають пани із столиці,
Чому в українців болить голова?
19.10.1988 р.

СТЯГ
Кровавий стяг наш по Планеті
Промчавсь, як в бричці модний сер,
А вслід за бричкою, як вимпел,
Родився наш СРСР.
От тільки зараз зрозумів я
Той колір нашого вождя:
Щоб стяг не вигорів бувало –
Його вмокали в кров щодня.
Бо харч вождів – то свіжа кров
Й крики замучених з дібров,
Бо не були б вони вождями,
Аби не пили кров морями.
19.6.1990 р.28.6.1990 р.

КАТ
Як я про Сталіна читав,
Син якось в мене запитав:
– Хто ж був насправді більший кат –
Фашист чи наш партійний брат?
– Фашист душив чужі народи,
А комуністи – всіх підряд,
Отож, ти сам ото й кумекай,
Хто був насправді більший кат.
– А як же ти лишився жить,
Чому ж тебе не стали бить?
– Бо в тому, де я був загоні,
Вже не залишилось патронів.
19.8.1990 р.

ГЕНІЙ
Люди купаються і засмагають.
Я ж не купаюсь, бо часу не маю.
Люди гуляють в місцях відпочинку,
А я все шукаю для дачі начинку.
Люди купаються: хто на болоті,
Я ж на городі або на роботі,
Нічого не купиш, дають все по жмені,
Таку, брат, систему придумать міг – геній!
28.6.1990 р.

ГІПОКРАТОВІ СИНИ
– Хто такий був Гіпократ – люди знають,
І за це якраз його поважають,
А сьогодні хто вам скаже, де вони,
Ті, що послані богами – Гіпократові сини?
Просто соромно дивитись з сторонни,
Як ті руки простягають, щоб їм що-небудь дали.
І з-під лоба поглядають, як на зайця Білий Бім,
Й, головне, ви вибачайте, і не соромно всім їм?
А як глянете на них ви – писк свій стануть так кривить,
Що, якщо сказать відверто, так і хочеться вліпить.
Бо у вас не запитають, чи ти їв, чи ти не їв,
Бо їх всіх привчила влада з Кравчуком до хабарів.
А можливо, у бабусі чи в старенького бомжа
Залишилася і всього, як говорять, лиш душа.
Що ж воно ото виходить: їх не треба лікувать
Чи, якщо немає грошей, то живого закопать?
От до чого, люди добрі, ми сьогодні дожились,
А кому ж в халатах білих наші Янгели клялись?
Бо вони не хочуть думать, що той хворий ледь приліз,
А тому йому, можливо, вже було й не до валіз.
21.6.1992 р.

ДЯКУВАТЬ СЕСТРИЧКАМ
Що б робила медицина, як тоді б прийшлось нам жить,
Щоб не дай Бог ще й сестрички перестали нас любить?
Бо за посмішки, як ліки, нам би теж прийшлось платить,
Бо хто стане за безплатно нам ті посмішки носить?
І до того ж, я вважаю, кращі ліки на землі –
Ваші посмішки, сестрички,
Будьте ж ви завжди такі!
Докажіть ви всьому світу й в першу чергу Кравчуку...
І моліться ви за нього. Хай Господь пошле йому...
Бо не дай Бог, добрі люди, що ми будемо робить,
Як Верховний наш накаже ще й за посмішки
платить?
21.6.1992 р.

НЕНАДІЙНА МАСТЬ
В чужих краях, браток, не грійся –
То не надійна в світі масть,
Не жди, не вір і не надійся,
Що хтось колись тобі щось дасть.
А якщо дасть – то не вагайся –
Хіба що дрином під ребро,
Тому, вважаю, нерозумно
Лишати Неньку і Дніпро.
11.3.2000 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
Якщо ти людина,
Пам’ятай, небоже,
Що калічить землю
Тільки бовдур може.
19.10.1988 р.

ЄВРЕЙ І ЖИД
В.І.
Він хоч єврей, але як віл,
Бо як на нього подивлюся:
Настільки працьовитий він –
Що я, як братом, ним горжуся.
Він в житті минулім, певно, був хохлом,
Бо жиди не люблять бігати бігом.
В нього ж мертва хватка селянина-сина
І така ж точнісінька бджілочка-дружина.
3.5.2006 р.

Л.Г.
Ну а Льова, певно, – "голубих кровєй",
Бо ні дня не може жити він без фей...
Головне: вам буде в очі заглядати,
Й не моргнувши оком, як Кравчук, брехати.
Він одне говорить, думає про третє,
Так, як це робила Голда або Тетчер,
Як прийде на дачу, то до всіх у дім,
Ні хрена не робить й заважає всім.
То йому газетку, то журнальчик дай,
А нема газетки – вірші почитай.
Так ото й гасає з двору до двора,
Ніби на Великдень в селах дітвора.
По разів п’ятнадцять він біля дверей,
Зразу видно: Льова – жид, а не єврей.
20.5.2006 р.

НАША ФЕМІДА
Прийде час й Феміда наша
Добереться й до злодюг,
Й знов тоді почнеться каша –
Не з одного спустять дух.
7.6.2000 р.

МОНОЛОГ ПРО ДОБРОТУ
Учень, ніби підсвинок, іде,
А портфель бабулечка тягне,
Він для неї й досі піонер –
Хоч давно онуку за центнер.
Так пройде ну рік ще, ну ще два –
З піонера виросте свиня,
Буде потім предочків повчать,
І життя не стане їм давать.
А татусь, приховуючи зло,
Скаже:
– І в кого таке воно?
І в кого воно таке вдалось?
Не дитина, а – справжнісінький Барбос!
А до влади прийде той балбес –
Він же буде, як скаженний пес,
Хто його зуміє зупинить,
Щоб людину в ньому пробудить?
Не берусь бабулечок судить,
Кожна з них ще хоче послужить,
Тільки жаль, що з теї доброти
Виростають... хто б ви думали? Кати.
Бо як схопить внук колись кермо –
Перша ж вона вилетить в вікно,
Як худобу вижене з двора –
От чого та варта доброта!
Тож не будь злочинкою, стара,
І не балуй ти своє дитя!!!
9.9.1988 р.

БОМЖІ
Якби кругом були євреї,
А не якіїсь там жиди –
То певен я, що на Планеті
Люди б заможно всі жили.
А так ви лише придивіться,
Що в світі творять ці мужі?
І де пройдуть ці божі люди –
Там залишаються бомжі.
24.4.2003 р.

ЯКЩО ІДЕТЕ ВИ У ГОСТІ
Все хто що робить– все для себе,
Що посієш – те й пожнеш,
Тож винить когось не треба,
Як хреново ти живеш.
А як в гості йдеш, браточок,
Й це уже не відкриття,
Як не можеш взять "Вірменський",
То візьми, як жид – жидка.
Не стогни й не прибідняйся,
Ніби Мойша, й не кривись,
В найбіднішого єврея
Є усе, ти придивись.
Бо як зробиш добре другу –
І тобі все те дадуть,
Тож не треба йти й до руху,
Щоб цю істину збагнуть.
Бо як ти прийдеш до друга,
А у друга ні гроша,
То яку від того радість
Матиме яка душа?
Бо якщо ти християнин
І якщо у гості йдеш,
То, що брать з собою, знаєш,
А як знаєш, то й візьмеш.
Та й до тебе, як хто прийде,
Гостя маєш пригостить,
Ну а якже по другому
В цьому світі можна жить?
А як буде що гризнуть,
І як треба ще й хильнуть,
То будь певний, що до тебе
Й завтра гості теж прийдуть.
Тож нащо нам Президенти,
З кого можна приклад брать?
Пийте, хлопці і гуляйте,
Й пам’ятайте: так держать!
23.2.1998 р.

ДУБИ
Ой, ці дуби, ой, ці дуби,
Зім’яли б всіх, якби могли.
22.5.1997 р.

КОЗАЦЬКИЙ ДУХ
Тим, хто дуже хоче, братці,
Аби жив Козацький дух,
Голосуйте не за Кучму,
А за наш Народний рух!
23.2.1998 р.

ВУЛИК
Посивіла ти, кохана,
Охололи почуття,
А навколо світ вирує
Теплим кінчиком життя.
Як дивитись візуально –
Ніби все як і було,
А як ближче подивитись –
Скрізь грабіж, насильство, зло.
Кожен хоче обдурити,
Кожен хоче переграть,
І куди не киньте оком –
Всі чомусь спішать, спішать.
Над Планетою сузір’я
Безкінечності віків.
– Звідки ж ти прийшла, кохана,
Хто тебе в наш світ привів?
Вся Планета, ніби вулик:
Хтось сміється, хтось кричить.
І невже в людині злодій
Ще з первісних днів сидить?
5.12.2000 р.

ЩОБ НЕ ЗАНАПАСТИТЬ ДУШУ
Хто не грішив і не лукавив?
Хотів і я колись також
Очей позичити в лукавих
І стать партійним, як наш бос.
І кожен раз в останню мить
Мене якась тримала сила,
Ніби казала: схаменись!
Не лізь ти в те лайно, Гаврило!
17.6.1992 р.

ТВОЄ ДОВГОЛІТТЯ
Якщо хочеш довго жить? –
Тре’ добро людям творить,
Скільки ти добра зробив –
Стільки ти ото й прожив.
15.5.2005 р.

ПОВІРЮ В ПРАВДУ
Я тоді повірю в правду
Й в те, що Вовк Людині друг,
Якщо зніме наша Рада
Недоторканість із слуг.
Недоторканість щоб зняти –
Треба буть не кволими,
Це все одно, що пустити
Слуг по світу голими.
Недоторканість в нас знімуть?
Все це агітація!
А як знімуть, то почнеться
В нас легалізація.
14.4.2000 р.

ВЕРХОВНА ЗРАДА
– Що таке Верховна Рада?
– Не що інше це – як зрада,
Справжній зговір свого роду
Проти власного народу.
24.7.2004 р.

ВАШ ДЕПУТАТ
Народ розорити,
А землю продать,
І підпис під текстом:
Я – ваш депутат.
19.5.2005 р.

ГАРЕМ
Весь світ – гарем. Куди ми йдем?
28.5.2006 р.

ЗУБОСКАЛИ
У Верховній зубоскали
Ділять Ненечку мою,
Хто за снікерс, хто за сало,
Хто за місце на... бую.
20.5.2000 р.

РОСІЇ
Обікрала діток наших,
Роздягла дідів, бабусь,
Як же можна не гордиться
Нам тобою, мамо-Русь!
Та зате при орденах ти,
Скрізь в вас почесті герою,
Та якби не їх багнети –
Ти б давно була вдовою.
9.9.1992 р.

ТО ВСЕ РОСІЯ
Росіяни, скільки знаю,
Мислять десь приблизно так:
То усе довкіль Росія –
Де хоч є один русак.
1.2.2000 р.

ЩАСЛИВА НАЦІЯ
Хіба євреєм буть не щастя?
Самі не мелють, не кують,
А люди, ніби на весілля,
До них на панщину ідуть.
10.3.1997 р.

ТИП ЛЮДЕЙ
Є тип людей – пройти не в силах,
Хоч якби цього ти хотів,
І з ними лишишся назавжди,
Навіть, як вперше їх зустрів.
4.4.1997 р.

МІНІАТЮРИ НА ТЕМУ:
"ТІЛЬКИ Б НЕ БУЛО ВІЙНИ"
То дурниці, що за сало
Дід віддав свої штани,
Головне, як кажуть "Факти":
– Тільки б не було війни!
Вже на все підняли ціни
Наші доблесні сини,
Ну а "Факти" на весь голос:
– Тільки б не було війни!
– Ми Америку догоним
Й перегоним,– каже Гліб,–
Як штанішки познімаєм,
Й поміняємо на хліб.
– Те, що люди зубожіють,
Мруть, як миші, пацани,
То – дурниці,– кажуть "Факти",–
Тільки б не було війни!
Те, що в нас в державі рекет,
І що кожний другий п’є,
То – дурниці, та у лавці
Все, що хочете, вже є.
І хоч пенсія мізерна,
Й ту дають хто-зна коли,
Дідько з ними із грошима –
Тільки б не було війни!
Для правителів-мутантів
Ладні зняти і штани:
Хай цілують, куди хочуть –
Тільки б не було війни!
24.4.2000 р.
Справедлива в нас Феміда,
Справедливий Президент,
Пий, гуляй, кради, безчинствуй
І кайфуй – лови момент!
Три сосни давно зів'яли,
Почорніли ясени,
То дарма, що люди стогнуть –
Тільки б не було війни!
То дарма, що батько плачуть,
Без роботи всі сини,
Хай сестрички... заробляють –
Тільки б не було війни!
Скільки нас вже грабували,
Потім й гроші відняли,
Дідько з ними – із грошима –
Тільки б не було війни!
Нам чіпляють всі локшину,
Ми ж мовчим, як барани,
Хай кайфують: може лопнуть –
Тільки б не було війни!
Так мою нещасну Неньку
Обікрали вже пани,
Що не дай Бог нам і всього –
Не хватало ще війни!
То дарма, що у Таміли
Вщент розлізлися штани,
Можна жить і без штанішок –
Тільки б не було війни!
В нашій вільній Україні
Так говорять барани:
– Краще будем хрін... смоктати –
Тільки б не було війни!
12.4.2000 р
З кожним роком, як не дивно,
Стала нас лякать весна:
Там грабіж, там просто рекет,
Й винуватого нема.
То дорожчає солярка,
То дорожчає бензин,
Взимку стогне промисловість,
А весною – селянин.
То підвищилась квартплата,
То на хліб нова ціна,
Ну яка, скажіть, ще треба
Люду нашому війна?
Страх трясе мою державу,
Плачуть втомлені лани –
То отак господарюють
Наші доблесні пани.
А морози й лазаренки –
Бенкетують ті сини,
Бо вони уже не друзі,
Як говорять, а – пани.
Із простягнутими їздить
Наш по світу Президент,
А в Америці кайфує
Український десидент.
Та взяли б тих лазаренків
Й трахонули б всіх під зад,
Запевняю: Україна
Обігнала б всіх підряд.
Боже ж мій! В такій державі
Щоб із торбою ходить?!
Тут потрібно буть придурком,
Або зовсім вже не жить.
Довели людей до ручки
Наші "доблесні" сини:
Ні авансу, ні зарплати,
Й тільки б – не було війни.
У Верховній Раді нашій
Неймовірні брехуни.
Ну а в "Фактах", мов сказились:
Тільки б не було війни!
Більш кмітливого народу
Я не бачив ще ніде,
Як в Верховній Раді нашій:
Цей по трупахах, а – пройде.
І розмова там коротка:
– Пий, грабуй і владарюй!
А народ? Народ – то бидло!
Кинув кістку – й раком дуй!
Де й коли, скажіть, ходили
Козаки, як жебраки?
А сьогодні і до них вже
В нас добралися пани.
І хоч з нас давно й за ліки
Познімали вже штани,
Ну а "Факти" на весь голос:
– Тільки б не було війни!
От які пани невтомні,
Ніби після сказу,
За кордон вивозять бакси,
Звідти нам – заразу.
От який в панів державних –
Славнозвісний апетит.
От чому у нас панують –
СНІД, сухоти, гепатит.
17.11.2000 р.
В нас не просто депутати,
А справжнісінькі чорти,
Де, скажіть, в якій країні
Люд до нитки роздягли?
Вже давно на доньок наших
Роблять витрішки пани.
Головне: щоб жив Правитель,
Тільки б не було війни!
Щоб не це кубло зміїне,
Хто б тікав в нас з України?
А так ладні і в болото,
Щоб не бачить цю сволоту.
– Ну хіба ж це, добрі люди,
Не настав уже прогрес?
Кинув ти красуні долар –
І… качай до ранку прес!
Дві подружки, Катя й Ната,
Лізуть дядечку в штани:
– Ми себе покажем в сексі,
Тільки б не було війни!
Ті ж подружки, Катя й Ната,
Лізуть дядечку в штани:
– Краще будем хрен смоктати –
Тільки б не було війни!
Пустяки, що наші баби
Зайняли всі бардаки,
Та зате у нас літ сорок –
Не було уже війни!
Приучають наших любих,
Щоб ті не пручалися,
І за бакси, та за марки
З кожним... родичалися.
25.11.2000 р.
– Куди їдете, дівчата?–
Гриць питає Варочку.
– А куди ж іще? В Європу
По гуманітарочку...
На дорозі Окружній
Гриць освідчився одній,
А вона йому: ай-ай,
Бабки є? А ні? – валяй!
На Окружній усі ділянки
Зайняли малі пацанки,
Там за баночку ікри
Куди хочеш – всіх веди.
Дві гетери, як пантери,
Не підходь, бо загризуть.
І куди це нас ткаченки
Із морозами ведуть?
Я можу працювать й ночами –
Були б панелі і мости.
Мій бізнес в мене між ногами...
А покажи, що маєш ти?
З нас уже не тільки кури
А сміються і слони,
Ну а "Факти" на весь голос:
– Тільки б не було війни!
Бідним пруть – у хвіст і в рот,
А він каже, що народ,
Та який же ти народ,
Як відкрить боїшся рот?
17.11.2000 р.
Хлопці в нас ого!– кмітливі,
Палець в рот їм не клади,
Ще таких два Лазаренки
І не тре’ буде війни.
Що нам гори, що нам ріки,
Адже ми уже пани,
Можна жить й в чужій державі –
Тільки б не було війни.
От які вони насправді
Наші доблесні сини,
То ж якої, вибачайте,
Не хватає ще війни?
Що ж ви, хлопці, натворили,
А ще доблесні сини,
Адже ми вже так живемо
Що не треба і війни.
Ми уже не комуністи
Та проте, і не пани,
Поки маєм ще штанішки,
А як зносяться вони?
От як думають насправді
Супермени-хапуни,
То ж ото вони й волають
Тільки б не було війни!
То дарма, що в нас голодні
Всі пенсіонери,
Та зате в нас незалежні
Навіть піонери!
Щось не те воно в державі
Твориться, я знаю,
От що значить жить, як кажуть,
Моя хата скраю.
Йолочки, ой йолочки,
Йолочки та палочки,
В нашій вільній появились
Новенькі давалочки.
Аби нашим депутатам
Пенсії, як нам дали,
Отоді б хотів побачить –
Як змогли б ті без війни?
11.5.2000 р.

АДВОКАТ
Ти правий, чи ні? Не знаю,
Платиш гроші – захищаю.
Я – Радянський адвокат,
Той, хто платить, тому й брат.
5.5.1980 р.

ХИТРЮЩИЙ
От хитрющий Президент наш
/Тут вже нічого казать/,
Як дозволив гнать горілку –
То і цукру не дістать.
12.10.1992 р.

ЩОБ ДУМАЛИ СЕРЦЕМ
Щоб думали люди серцем,
А любили розумом –
То були б міста і села
Всі покриті золотом.
25.1.2001 р.

ЩОБ БУВ Я БАГАТИМ
Щоб я сильнішим був від Зевса,
Або прем’єром на землі,
Я б золоту зробив машину
І з жадними б втопив в Дніпрі.
10.11.1961 р.

БОГ І САТАНА
Я не знаю, є Бог чи немає?
Але знаю істину одну:
Якщо честі й совісті немає,
В тій душі шукайте – сатану!
12.2.1990 р.

БЮРОКРАТИ І ФАКТИ
– Хто сказав, що партократи
Хочуть все від нас відняти?
Ні, не все. Потрібні факти?
А Чорнобильський реактор?!
12.1.1990 р.

ГРЕЧКОСІЇ
Мій край був краєм гречкосіїв,
Сьогодні – втрачених надій,
Бо від Молдавії до фінів –
Законний рекіт і розбій.
11.3.2000 р.

КОМУНІСТ
У кого був червоний ніс –
Ото був справжній комуніст,
Він був за банки і за трасти,
Він був за все – де міг щось вкрасти.
11.1.2000 р.

СПРАВЖНІЙ КОМУНІСТ
Кожний справжній комуніст –
Поки в крісло він заліз.
А як в крісло він заліз –
То й забувсь, що комуніст.
7.9.2000 р.

НАД ГОРОЮ
Над горою вітер віє,
Над горою хмари мчать,
Баба вип’є – молодіє,
Ніби бабі – двадцять п’ять.
30.10.2006 р.

СНІГИ В РОСІЇ
Випали сніги в Росії,
Всі дороги замели,
Українці винуваті –
Німцям хліба не дали.
30.10.2006 р.

ПРО НАРОД
Тільки й мови про співачок,
Про шляхетних держиморд,
Ну а ті, що сіють, віють –
Ніби вже і не народ.
12.8.2006 р.

ПРО ПОРЯДНІСТЬ
Той, хто добро для людства робить,
Той не питає про ціну,
Той його творить, творить, творить –
Як кожен рік нам Бог весну.
10.12.1981 р.

ПРО ГЕНІАЛЬНІСТЬ
Душа оголилась, як поле квітуче,
Коли по тім полю промчавсь ураган,
Донині я думав, що я просто – геній,
Насправді ж, на жаль – Геніальний Баран.
12.10.1992 р.

МУКИ, ЯК ПІСНІ
Перетерплю і перемучусь,
Хоч надто боляче мені,
Зате, як витримаю "радість" –
То й муки будуть не страшні.
11.10.1992 р.

СМІЯВСЯ ВІД СЕРЦЯ
Він вмів сміятись й працювать,
Любив і випить, й погулять,
Й хоч був з гірчиці він і з перця,
Але сміявсь – завжди від серця.
8.6.2004 р.

У ВІДЧАЇ
Бувають порою хвилини журби,
Що вовком завив би на всі я дуби,
Що взяв би, здається, відрізок труби
І ним запустив на дуби ті з юрби.
27.7.1980 р.

ЩЕДРИЙ НАЧАЛЬНИК
Дуже щедрий наш начальник,
Обіцяльник – хоч куди,
А прийдіть по допомогу –
То не дасть вам і води.
5.5.1980 р.

ПРИВИД КАПІТАЛІЗМУ
По Вкраїні бродить привид
Вже капіталізму,
Залишають Україну
Навіть вже й заміжні.
14.4.2000 р.

ПО ГУМАНІТАРКУ
Мчать дівчата у Європу
Ніби пси по палку.
– Ви куди?– у них питаю.
– По гуманітарку.
9.4.2000 р.

ДІВЧАТА З УКРАЇНИ
Ми дівчата з України,
Босі і голодні,
А тому ото й гасаєм
По світах сьогодні.
13.4.2000 р.

СЛУГИ НАРОДНІ
Файні наші депутати,
Отакий у них і слід,
За кордон вивозять бакси,
З-за кордону ввозять – СНІД.
25.11.2000 р.

ОРДЕНИ
Усе, що міг, він гріб під себе,
А зараз все забрало небо,
Лишились тільки ордени,
Як пам’ять про часи війни.
14.10.2000 р.

ІДИ, КУДИ НАДУМАВСЬ
Куди надумавсь – йди туди,
І не звертай ніколи в світі,
Якщо ти хочеш побувать
Так, як Гагарін, на орбіті.
12.4.1961 р.

ХТО МАЄ ГРОШІ?
Багато грошей не той має,
Хто їх багато заробляє,
А той, мій синку, гроші має,
Хто їх на вітер не кидає
І їм ціну він справжню знає.
25.5.2004 р.

ЛЕДАЩО
Кому, вибачте, потрібне
Отаке ледащо,
Яке тільки й поглядає,
Що у кого вкрасти?
22.6.2005 р.

МОРАЛЬ ДАРМОЇДА
Там відщіпну,
А там лизну,
Там відірву –
Так і живу.
4.6.1981 р.

ЯКЩО НЕМА СОВІСТІ
Не знаю, є Бог чи немає,
Та знаю істину одну:
Де честі й совісті немає,
То там шукайте – сатану.
2.2.1990 р.

ВОВЧА ЗГРАЯ
Наш Олімп – то вовча зграя,
І мораль у них такая:
Першим буть біля корита,
Бо ж на те вона і свита.
14.4.2000 р.

ЛАЙНО
– Ну ж і дрянь начальник главка! –
Муляр докоряє,–
Кожен день себе парфумить –
А лайном воняє.
16.12.2000 р.

МІСИ І СІЙ!
Він вклав енергію між ніг
І, як не дивно, переміг,
А ти міси, браток, і сій:
На тому світі будеш – свій.
8.11.2000 р.

ЯКЩО Є МАНДАТ
Кожен день я розважаюсь,
І ніскілечки не каюсь,
Адже маю я мандат,
Я – народний депутат.
17.1.2000 р.

НАЙБІЛЬШЕ НАХАБСТВО
Усе простить тобі начальство,
Навіть якщо ти упадеш,
Та не простить воно нізащо,
Як більш від нього украдеш.
9.5.2004 р.

ІДУ У БІЙ!
Мій страх пройшов,
А слава вже не вабить,
Тому сьогодні сміло йду у бій –
Проти бандитів, казнокрадів,
Проти п’яничок і повій.
7.5.1990 р.

МОЯ РІДНЕНЬКА
Рідненька партія моя,
/Хай бос мій вибачає!/ –
Це та, що стане на дверях
І далі вже сама не йде,
І інших не пускає.
11.6.1990 р.

ШПАНА
Як дадуть селянам землю,
То віднімуть трактори,
Тож хоч мекай ти чи бекай –
А прийдеш ти до шпани.
14.11.1990 р.

КОМУ КРИЧАТЬ?
Розвела держава наша
СНІД, сухоти і чуму...
То ж чому кричать я маю:
– Віва! Слава! І кому?
14.11.1990 р.

ЩО МИ ЗНАЛИ?
Що ми мали?
Що ми знали?
Те й робили
Що тягали.
8.10.2003 р.

ЛІКИ ВІД ХВОРОБ
Ліки від усіх хвороб
У красі шукав народ,
Ну, а хто у кулаках –
Вічна пам’ять тим в віках.
21.3.2000 р.

ЩОБ НЕ ДРІМАЛИ
Що б вкраїнці не дрімали,
Ми б і Штати обігнали,
А тому в дермі й товчемось,
Бо в верхах одні нікчеми.
20.3.2000 р.

НАЙКРАЩІ ЛІКАРІ
Кращих лікарів немає,
Як в Верховній Раді, Майя,
Приписали всім дієту:
Раз на рік одну котлету.
4.12.2000 р.

КИМ БИ ТИ ХОТІВ БУТЬ?
– Ким би ви хотіли буть?–
Гриць пита у Владі?
– Буть хотів би жеребцем
У Верховній Раді.
28.4.2004 р.

МІЙ ДРУГ
– Мій друг – стакан, подруга – чашка,–
Хвалився друзям якось Яшка,–
Тому ні друзів, ні жони,
Бо п’є він більше, ніж вони.
10.10.2003 р.

ЯКЩО ДОБРАВСЯ ДО КРІСЛА
У світі істина одна:
Честь або є, або нема.
Навіщо честь, скажіть, міністру,
Якщо уже добравсь до крісла?
17.9 2003 р.

ЙОГО ЛЮБОВ
Він так людей усіх любив,
Що те й робив, що кров з них пив,
А як вже крові не було,
Тоді кричав:
– В розход його!
26.12.1992 р.

БАНДИТ В ЗАКОНІ
Хай живе наш Президент!
Ще ж не всіх роздяг він вщент.
6.7.1992 р.

ПЛАТА ЗА ГРІХИ
– Всяка хвороба, то від Бога,–
Сказав дідок біля порога.–
То ваша плата за гріхи.
І тут же сам: кахи-кахи.
9.1.2003 р.

ПРО ПРАВДУ
Стій не стій – в ногах немає правди,
Хоч в молоді б літа й посперечавсь,
Бо то і всього було правди,
Коли до ніг я добиравсь.
В ногах нема, як кажуть, правди,
Хоч там її літ сто шукай,
Проте, хто думає про правду,
Як перед вами божий рай!
12.6.1990 р.

ЩОБ БОГ ГРІХИ НЕ ПРОЩАВ
Бог мусить всім гріхи прощати,
До пенсії ще довго ждати,
Отож гріши, гріши, Лелеко,
Адже до пенсії далеко.
Бо щоб гріхи Бог не прощав,
То рай би вічно пустував.
Отож, як пенсії діждеться,
То вже грішити не прийдеться.
26.3.2002 р.

ЯКЩО ТИ РАФАЕЛЬ
Гей ти, чиновнику, поглянь,
Що ви з державою зробили,
Бо в кожнім з вас живе пірань,
Одні шакали і горили.
Всіх непокірних – на панель,
А принципових – в катафалку,
А той, хто був, як Рафаель –
Десь в США, або до "зоопарку".
В нас ордени не всім дають
А тим, хто служать в нас бандитам,
А принципових всіх в розход,
Щоб не мішали хлопцям жити.
27.4.2003 р.

БОГИНЯ НАСОЛОДИ
Хто з нас не знає, що життя не вічне,
Хто з нас не знає, що життя – це мить,
І кожен з нас тягне свій Хрест одвічно,
Поки ця мить, як мишка, пробіжить.
Отак і я тягну свої колоди,
Щоб міг тебе і ніжить, і любить,
Й тобі, як Богу Насолоди,
Щоб все життя я міг служить.
Бо що, скажи, миліше тебе,
Бо що солодше за любов?
Коли душа стає, як небо,
Коли в обох дубіє кров.
Тому й шукаю поле волошкове,
Тому й вриваюсь у безмежність зір,
Тому й шукаю те, що "коле"
Своїми кінчиками гір.
Де ще горять вогні бажання,
Які запалюють світи,
Які несуть у світ кохання –
Щоб ми щасливими були.
І я горжусь, що поки можу
Я в твій вриватись щедрий світ,
Й люблю тебе, як квітку божу,
Як люблять літо й первоцвіт.
13.9.2003 р.

ЩОБ ДОВГО ЖИТЬ
Як хочеш, брате, довго жить –
Учись із совістю дружить.
Бо той, хто в сад чужий заходить –
Своєму він здоров’ю шкодить.
Бо хто в садок чужий плигає –
Часто на ноги шкутильгає.
Бо на чуже хто зазіхає –
Своєю смертю не вмирає.
14.5.2004 р.

ПРО ГОРІЛКУ
Як хочеш жить, як Соломон,
То пий домашній самогон,
Бо від державної горілки
Спочатку – файно, потім – гірко.
Бо щоб про нас держава дбала –
Отруту б ту не продавала.
14.5.2004 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ МАТИ ДРУЗІВ
Якщо ти хочеш друзів мати,
Старайся менше випивати,
Бо той, хто більше випиває,
Від того навіть чорт втікає.
Бо кому хочеться ту "здобу"
Тягнуть додому, як худобу?
9.5.2004 р.

БОГ ВСЕ БАЧИТЬ
Життя як день: ось вам світанок,
А ось і вечір наступив
А Бог все бачить і спитає:
– Що ти, голубчику, зробив?
14.5.2004 р.

КРОВАВІ РОЗВАГИ
Тих, що не пили кров, як воду –
Вважали ворогом народу.
А той, хто кров, як воду, пив,
І досі той живе, як жив.
Як люди плакали – вожді сміялись,
Отак вони і розважались.
Чому вожді завжди сміялись?
Бо вірили, що їх боялись.
Якщо вселивсь в людину страх,
То не людина і не птах.
19.6.1990 р.

ЗЕЛЕНІ ПОМІДОРИ
Що й казать, в нас влада мудра:
Знає, що кому казать,
Вміє всім травити тюльку,
І локшину всім чіплять.
А зайдеш до магазину –
Хоч коти по нім м’ячем:
На полицях – щі, капуста,
Та шклянки з якимсь гнильцем;
Та зелені помідори –
Скрізь, куди ти не підеш,
Що і в Африці такого,
Навіть в джунглях, не знайдеш.
Та зате бери – не хочу,
Як говорять ті "орли" .
Оце так – я скільки знаю –
Бідні люди в нас жили.
А якщо десь появлявся
Дефіцитний в нас товар,
То всі люди із сумками
Бігли, ніби на пожар.
Та зате, для тих продукти,
Що забрались на Олімп,
Всі, які душа бажала,
За якісь копійки їм.
А за що, які заслуги,
Чим від нас той кращий псих?
А ще кажуть, ніби правда,
Що вона одна для всіх.
І виходить два народи
Проживає на землі:
Один – той, що сіє, віє,
Інший – той, що у Кремлі.
15.5.1991 р.

КОЛИ МОГЛИ
Колись, коли ми ще могли,
Ми всіх могли...
Отож, ти дурня не валяй
І поки можеш – не дрімай...
3.4.2003 р.

СЕРТИФІКАТ
Колись любив я поле й полонини,
І зорі, що шептались в небесах,
Я зарез вже, як вийду на стежину,
Ніби на мене нападає страх.
І хоч горять як і горіли роси,
І вітерець гуляє, як гуляв,
Та тільки я іду, неначе босий,
Ніби мене з людьми хтось обікрав.
Колись усе в душі моїй раділо:
Народ був бідний – та завжди співав,
І кожен з нас в своє майбутнє вірив,
Яке Кравчук від нас усіх відняв.
Усе та ж панщина, що й двісті літ потому,
Хто був при владі – той і панував,
Хто кріпаком – й понині їсть солому
І носить недоношений жупан.
Усе та ж панщина – що й двісті літ потому,
Проти якої предок мій повстав,
За що його поет уже тоді відомий
Апостолом наук усіх назвав.
Я не такою бачить Україну
Хотів, Тарасе, також, як і ти,
Яку у нас обдерли, як тварину
Ті знахабнілі леви і вовки.
Тепер я тільки розумію
Все, що раніше я не знав:
Навіщо все ломали і трощили?
Щоб потім хтось за безцінь все придбав?!
І хтось "отой", скажу, не забарився:
Весь наш колгосп разом з людьми украв,
А всіх, хто ще хоч трохи відбивався,
Немов зайців по полю розігнав.
І знову сидимо. Чого ж ми й ще чекаєм?
Що з того, що дали сертифікат?
Як де не глянь – одні бандитські зграї,
Які кивають: підітріть ним зад.
І думаю, ну як могло так статись,
Що нас усіх той гіцель обдурив?
Що дав усім нам ваучер. А потім –
Той ваучер в тампон перетворив.
26.4.2003

ПОЛЮБОВНИКИ
Невже не соромно, панове,
В своїх віршах брехню гонить?
І називать це словом новим,
Як під ногами лід тріщить?
Невже крім блошок й мандавошок
Більше нема про що писать?
А там же, у Верховній Раді
Відомі, признані сидять!
Чи хоч один з них, вибачайте,
Вірш про доярку написав,
Яку так чуйно і любязно
Він полюбовно обікрав?
Перетворили Україну
В державу шлюх і шахраїв,
Й чи хоч один з тих людолюбів
Спитав, що батько з дідом їв?
Ну як, скажіть, могло так статись,
/Я це не в силах передать!/,
Що нас змогли так ошукати
Оті – що в залі тій сидять?!
Ну як могло, скажіть, так статись,
Що на виду у всіх людей
Нас всіх змогли так одурманить
Й перетворити в шлюх всіх фей?
22.8.2005 р.

ЗА ТРЬОМА ЗАМКАМИ
Наш директор – ну й башка –
Він, як дуб у лузі!
Де ще в Києві хто має
Стільки замів, друзі?!
Сам не робить ні хріна,
І те саме – зами,
От що значить, коли шеф –
За трьома замками.
Наш директор – божий дар –
Любить грати в пулечку,
Телефакс собі,"Тойоту",
А підлеглим – дулечку.
8.6.1992 р.

ГОЛУБА ХУСТИНА
Дивлюсь я, як по вулиці
В хустині голубій
Іде дівча, шаріючись,
Щось хлопчик каже їй.
До вуха нахиляється,
Цілує їй лице,
А та хоч і соромиться,
Але за хлопцем йде.
Дивлюсь і серце тьохкає,
І думаю собі:
– Невже на них накинеться
Злий коршун в наші дні?
І мрії, ніби квіточки,
Не збудуться в житті,
Бо в самий розквіт ніжності –
"Гриб" стане на путі?
Невже дівча, як квіточка
В свої сімнадцять літ
В житті як сніп повалиться
Й не буде вже радіть?
Невже, невже це трапиться –
Бодай їх грім побив –
Отих, хто з смертю бавляться,
Хто з честю не дружив?!
Невже невинна посмішка
Навіки зникне з днем?
Бодай вам всім по сто чортів –
Хто грається з вогнем!
38.10.1966 р.

ТЯГНИ Й МОВЧИ!
– А ти мовчи,– Грицько до Гліба,–
Як хочеш мати хліб й до хліба,
Що тобі кажуть – те й роби –
Поки не виростуть горби.
4.4.2004 р.

ЯГІДКИ
Ми живем у вік чудесний –
Хай ви що не говоріть –
Скрізь грабіжники-нікчеми,
Як вовки, грабують світ!
Де не глянеш – крик і стогін,
Де не глянеш – скрізь брехня,
Ледь стемніє – в місті рекет,
Там – грабіж, а там – Чечня.
Там горить, а там палає,
А в Верховній – торгаші
Україну роздягають
До останньої душі.
Вже по всій моїй державі,
Де не станеш, – скрізь біда,
В муках Ненька помирає
Й винуватого нема.
А хапуги-Президенти,
Як колись було вожді:
–Почекайте, це ще квіти...
Ягідки ще впереді.
31.1.1997 р.

ВІДЦВІЛА КАРТОПЛЯ
А колорад картоплю доїдає,
Якими та, неначе мак, цвіте.
Ну а Верховна Рада засідає:
–Чого б іще придумать щось таке,
Щоб наш народ поставить на коліна,
Та так поставить, щоб і не піднявсь.
Живи красуйся, Україно!
Народ, на партію рівняйсь!
4.6.1997 р.
Відцвіла картопля, мов червоний мак,
А народ піднявся і сказав всім: "ТАК!"
Годі грабувати і чинить розбій,
Хоч народ стояв ще на нозі одній.
Пан Кравчук як глянув на червоний мак,
Зрозумів, нарешті, що робив " НЕ ТАК!"
5.2.2005 р.

ГІДНІСТЬ
Я не хочу, щоб думали всі так, як я,
Але є поняття для всіх спільні:
Це коли у людей за народ, за свій край
Є єдина і гордість, і гідність.
Це якраз та зернина, з якоє ти зріс,
Звідки велич твоя, звідки сила,
Сила та, що постійно душив комуніст,
Щоб, не дай Бог, його не скосила!
І цей новий божок все хотів помінять:
Спарувати ведмедя з козою,
Щоб все літо давала коза молоко,
А копита смоктала зимою.
Є ще й досі такі, що хотять змінить світ,
І все поле засіять брехнею,
Але світ вже не той, і вже люди не ті,
Щоб могли подружитися з нею.
19.5.1997 р.

ВОРОГИ
Скільки їх у модненьких краватках
Тільки те і роблять, що сопуть,
І не сплять ті генії ночами,
Думають: кого б і ще надуть.
Бо на світ для того народились,
Щоб придумать якнайбільше зла.
Хоч, як глянуть, – ніби янгелочки,
І не скажеш – схожий на козла.
Люди! Побратими! Не дрімайте!
І не вірте в посмішки братви,
Всі вони уміють гарно говорити,
А насправді – наші вороги.
8.7.1990 р.

ОТАК І ВИЖИВАЛИ
Менше платили – більше крали,
Отак всі люди й виживали.
6.8.2000 р.

ГОЛОДОМОР
В голові, як в танку – глухо.
В животі – голодомор.
Ну а слуги цідять "Віски",
П’ють "Шампанське" і "Кагор".
На своїх шикарних віллах,
Мов на фермах, доять фей,
В кожного по дві-три фірми,
А самі гудуть в хокей.
Пропивають Україну,
Пропивають і Дніпро,
І нема нікому діла,
Як там їх сусід Петро?
І кому жалітись будеш,
Як з них кожен – прокурор?
Про яких в народі кажуть
В нас російським словом: "вор".
О, машина ти залізна!
О, наш батьку отаман!
І коли ж уже, нарешті,
Свій напхаєш барабан?
Скільки ж можна грабувати,
Скільки ж можна люд дурить?
Чи пора сокиру брати,
Щоб ганьбу цю кров’ю змить?
А бандити-президенти
Там, де пальми шелестять,
Розробляють нові плани,
Щоб іще щось з голих знять?
25.12.1997 р.

ЗАСИДІЛИСЬ
Всі рвачі біля корита
А тому вони й еліта.
Бо хто всівся на коні –
Замовляє той пісні.
То ж чекай, браток, і диш,
Поки вже одержиш шиш.
31.1.2000 р.

СОЛОВКИ
Біля хати зажурились
І притихли ясени.
Як згадаю про минуле,
Хоч сьогодні хорони.
Роки-роки молодії,
Ніби в полі скакуни,
Хто ж мені сьогодні скаже,
Де поділися вони?
Над лісочком Місяць сходить,
Над лісочком сплять віки,
А мені ще й досі сняться –
Магадан і Соловки.
18.10.1997р.

НА НИВКАХ
Прощай, мій парк, – куточок райський,
Тебе, як жінку, полюбив,
Бо у твоїх озерах синіх
Свою я молодість лишив.
Прощай! Люблю і незабуду
Твою небесну я красу,
І якщо в Києві ще буду –
Обов’язково навіщу!
26.6.1992 р.

ЗГУСТОК ЕНЕРГІЇ
Іду із тяжкої роботи,
Із втоми викручую сміх,
Бо сміх – то здоров’я нації,
І мусить він бути для всіх.
Сміх – то є згусток енергії
І вибух незвіданих сил,
З яких в нас пульсують спермії,
Щоб світ наш у ніжності жив.
Іду із тяжкої роботи,
Із втоми викручую сміх,
І стогнуть під вечір чоботи,
Які я знімаю з ніг.
16.10.2001 р.

ІНТЕЛІГЕНТ
В студентських гуртожитках
Від КУНГа й КаПеІ
Студентки і студенти
Якісь глухонімі:
Ні здрастуй, ні бувайте,
Ні шість тобі, ні п’ять,
Пройдуть, як без’язикі
Й не знаєш, що казать.
Отож, дивлюсь і думаю:
І це – інтелігент,
Це той, що завтра буде,
Можливо, Президент.
Це той, якому завтра
Довіримо Дніпро,
Довірим Україну
І все своє добро.
І що з такого генія
Ти завтра зможеш взять,
Як він уже сьогодні
Пройде – й ні шість, ні п’ять?
Якщо уже сьогодні
Для нього ви – ніхто,
Хоч ви його наставник,
Фундамент і пальто.
12.1.1998 р.

ТАМ, ДЕ ШЕПЧУТЬ
Мене не влаштовує місто, де шепчуться,
Але й не люблю, де кричать і гудуть.
Я слухати хочу, як жайвір співає,
І весело квіти у лузі цвітуть.
Як голосно в полі дівчата співають,
І люди, сміючись, Хрещатиком йдуть,
Я зовсім не проти і сам випить чачи,
Але не люблю – там де п’ють і плюють.
5.5.1997 р.

ГОМО
Міняю злість на милість я,
Адже я ГОМО – не свиня...
18.4.2004 р.

КІТІКЕТ
Зника любов, як зайчик на стакані,
І гасне світло вже в моїх очах,
І вже мене не манять в поле Ані
Так, як колись, в юначих добрих снах.
І не шумлять так, як колись, тополі,
Можливо, я вже став недочувать?
І як колись, не стогне вітер в полі,
Навіть в селі собаки й ті мовчать.
Мовчить Вкраїна, ніби оніміла,
Народ сопе – завали розбира,
Ну а земля, немов осиротіла,
Вже кожний третій вимер із двора.
Мовчать раби, а банда розкошує,
І я одне не можу зрозуміть:
То де ж той Бог, якщо він нас не чує?
Хотів би я почуть на це отвіт
Мовчать Боги. Мовчать воли колгоспні,
Поки їх всіх, як нутрій, обдеруть,
І їхню шкіру й жалюгідні кості
На кітікет бандити перемнуть.
7.2.1997 р.

ЗОЛОТА МОНЕТКА
Я люблю людей хоробрих,
Чесних, гордих, з буйством злив,
Що не стануть словом терти,
Щоб хтось більше заплатив.
Бо в таких людей, що слово,
То – монетка золота,
І нагадують ту діву:
Бакс гони і я – твоя.
16.2.1997 р.

САМОВПЕВНЕНИЙ
Той, хто на всіх налазить рогом –
Вважає, що родився Богом.
28.5.2003 р.

КИДАЛО
Я за тебе стояв горою,
Замерзав на Майдані всі дні,
Так заслухавсь твоєю я грою,
Що повірив я навіть брехні.
Я надіявсь, я вірив у тебе,
Як нікому, ти вибач мені,
А тут грім ніби з ясного неба:
Президент не на тій стороні.
Сотні тисяч у нас вже шоковані,
Ніби дулю ти дав всім під ніс,
І став майже такий, як і Кучма,
І відомий Петро-скандаліст.
Більше вже я не вірю нікому:
Вам усім на людей наплювать,
Вам потрібні лакеї, бездомні –
Ті, що будуть вам попу лизать.
А сьогодні, як став Президентом,
Помаранчевий став вже якийсь!
Чи то й справді нема в світі честі,
То ж кому ми на вірність клялись?
Та і я був одним з тих нещасних,
Що повірив в шикарну брехню,
Що ж тепер я скажу своїм діткам,
Як сьогодні з Майдану прийду?
4.10.2006 р.

ПРЕЗИДЕНТУ
Оклад бандитам ти підняв,
Щоб кожен з них не грабував,
Та ті уже не брать не можуть –
Оклад й в сто тисяч не поможе.
Бо ті, що брали – й будуть брать,
Навіть, як руки відрубать.
Адже, хто буде їх судить,
Як скрізь, де станеш, там – бандит?
Психолог з тебе препоганий,
Бо ти не звідти все почав,
І хоч, як Швейк. ти хлопець – бравий,
Але ти партію програв.
5.10.2006 р.

РОЗМАЗНЯ
Всі порядні мають "Мерси",
Хто вже навіть й БМВ,
Ну а Ющенко до влади
На "горбатому" іде.
Ну хіба ж то є не сором,
Зупинімось на момент,
Як іде балатуватись
Із "горбатим" Президент?
Та якщо такий він бідний –
Це хіба не аргумент?
То ж нащо такий, пробачте,
Нам потрібний Президент?
Та хіба то вже політик –
Це кажу я, люди, вам –
Що не може заробити
Ні собі, ані людям?
Тож, нащо такий потрібний,
Вибачайте, прохіндей,
Щоб і далі тільки мучить
І своїх, й чужих дітей?
Ніби в нас й не Перше квітня,
Як відверто вам сказать,
То ж чи варт такого дурня
В Президенти вибирать?
От і виберіть повторно,
Ви такую розмазню,
І п’ять років знову будуть
Всі сидіть на букві... "ю"..
Будучи п’ять літ при владі,
Це хіба не аргумент,
Іздить й досі на "Горбатім"!
Та хіба ж це Президент?
11.11.2009 р.

БІДНЕНЬКИЙ
Ну а цей іще бідніший...
От пішли у нас мужі!
Взагалі нема машини,
Та зате – два гаражі.
11.11.2009 р.

НЕДОУМКИ
Я дивлюсь на їхню наглість,
Й якось боляче мені.
Що оті два "супермени"
Думають, що всі дурні?
11.11.2009 р.

АДВОКАТ
Ми – люди надто принципові:
Як є в вас бакси стопудові,
І будь ти злодій чи бандит,
Заплатиш? – буде і вердикт.
Ми будем захищать хоч чорта,
Була б грошей у нього торба.
Немає грошей? – будь хоч геній,
Хай бідних захищає – Ленін!!!
Ми б захищали і ораву,
Та не працюєм на халяву,
Ми – адвокати, люди честі,
Дерем з усіх: і з батька й з тещі.
А що про нас говорять люди –
На те ми чхать хотіли всюди!
Дивлюсь на тих я ерудитів,
Що захищають в нас бандитів,
І тихо думаю про себе:
А як же честь, порядність, небо?
От вам і вір у справедливість!
Чого ж ми всі, скажіть, добились,
За що стояли на Майдані
Наші Марії, Ані, Тані?
Невже за тих, що з горла пре,
Щоб їм добавили іще?
6.6.2006 р.

КАМАЗ
Морда, як в КАМАЗА скат,
Зразу видно – депутат.
22.4.2006 р.

ВРИВАЮСЬ В КОСМОС
Вже не влаштовує сьогодні
Усе, що я донині знав,
Мій розум в космос вже, як в поле
Скакун веселий поскакав.
По Всесвіту, по океанах,
По Сонцю, Місяцю, зірках,
Щоб потім, з Космосу вернувшись,
Міг спалахнуть в нових думках.
18.1.1997 р.

СВІТ – ГАРЕМ
Весь світ – гарем, а ми – султани,
Це всім давно відома річ,
Бо нас оточують путани,
Як світлий день і темна ніч.
Тому й ходжу я у діброви,
Аби послухать солов’їв
Й всю ніч дивитися на брови
Серед веселих яворів.
Не хочу палаців, ні храмів,
А якщо храм – лише в душі,
Тому й терпіть не можу хамів,
Що брешуть як і їх вірші.
Тому й люблю гаї, діброви,
Люблю поля я запашні,
Де ходять в полі чорні брови
Й за ними – всі думки мої.
4.5.1997 р.

ЖИТТЯ – СПЕКТАКЛЬ
Я світ вважаю надто мудрим,
Як, скажем, гру у доміно,
Й тільки недавно зрозумів я:
Життя людське – це як кіно,
Де все продумали до крапки –
Ті Мойши, Пашки – фахівці,
В яких давно вже, любі, з вами
Всі сидимо ми на кінці.
1.2.1997 р.

ДИВІДЕНДИ
Якби мене батько навчив був брехать,
Або хоч би як прикидатись –
Сьогодні в житті я б не став жебраком
Й по світу не став би тинятись.
Сьогодні я, певен, вже б мав "Мерседес"
Чи іншу б якусь іномарку,
Й купався б десь в Ялті серед стюардес
І їв би ікру, пив би чарку.
Бо той, хто сьогодні на честь наплював,
Собі накрутив дивіденди,
Двох слів він не може до купи зв’язать,
А він уже – став Президентом.
І все ж, я не заздрю таким ані чуть,
Бо шельму, як кажуть, Бог мітить,
Тому краще буду спокійно я спать
І міцно хай сплять мої діти.
Бо знаю: безкарним не може буть зло,
А стогін не бути почутим,
Отож, як сьогодні тобі повезло,
То ти не викручуй всім руки.
19.12.1997 р.

ДВОХГОЛОВИЙ ПРОВОКАТОР
Із кожним днем все важче встать,
Зникають сили десь хутенько,
І все ж, не можу я мовчать,
Коли мою грабують Неньку.
Коли ще й досі в наш-то вік
Є провокатори – лужкови,
Які, щоб рейтинг свій піднять,
Ладні зірвать з усіх підкови.
Й вони далеко недурні,
Дурнями вбивці не бувають,
Вони підпалять і підуть,
А дурні – Крим хай розгрібають.
21.1.1997 р.

ЯКЩО СВЕРБЛЯТЬ РУКИ
Люди, люди! Всіх світів і націй
Вслухайтесь у пісню солов’їв,
І невже цей патріарх-чудесник
Вас своїм він співом перегрів?
І невже ми мало пережили
Горя, лиха і дитячих сліз,
І невже не боляче дивитись,
Як старий на милицях поліз?
Як горіли і міста, і села,
Як живих палили у вогні,
І невже із пам’яті людської
Можна оті вивітрити дні?
Люди, люди! Стійте, зупиніться!
Перестаньте гратися вогнем!
Бо ніде ніколи будь-які ракети
Вам не допоможуть, войовничий Сем.
А як руки в тебе засвербіли дуже,
То за слово, бовдуре, ти мене прости!
Так знайди такую ж ти бандитську пику,
І вже скільки хочеш в неї ти гати.
Бийте скільки влізе ви один одного,
І горіхів стільки в душу ту напхай,
Щоб із вас вже жодний,
як колись проснеться,
Не казав, що пекло – краще є за рай.
8.7.1981 р.

ТИМ, ЩО БІСЯТЬСЯ
Якщо не любиш ти людей,
Будь ти хоч тричі імператор,
Для людства ти – не Одісей,
А просто – підлий провокатор.
Людям потрібна не війна,
Доїть ракет ніхто не буде,
А ти доводиш, що вона –
Ніби прогрес несе всім людям.
5.11.1982 р.

МИР – ЦЕ ТРОЯНДИ
Я пам’ятаю крик і сльози,
І роки страшної війни,
Як навіть плакали берези
А разом з ними – ясени.
Як мати плакала все літо,
Сльози ховаючи щораз,
А нас бомбили мессершмідти,
З землею змішуючи нас.
Я пам’ятаю: фріц поганий
Топтав троянди під вікном,
І ті стогнали теж, як люди,
Під їх фашистським чобітком.
Топтав геть все, що червоніло,
Бо цього кольору боявсь,
І в нього пика сатаніла,
Як колір крові появлявсь.
Я пам’ятаю, до окопа,
Як месер в небі появлявсь,
Навіть Сірко, немов з окропу,
В бліндаж з людьми разом ховавсь.
Його розумні пильні очі
Все розуміли як людські,
А поруч охали фугаси,
І рвались кулі запальні.
Я пам’ятаю в ніч ту грізну,
Як небо все було в вогнях,
Батько забіг з передової
Весь у крові і в синяках.
І хоч навколо рвались міни,
Батько нас всіх поцілував,
І, обіймаючи всіх зразу,
Весь закривавлений стояв.
Він говорив: о, дітки любі,
Яке це щастя – буть разом
І грітись в хаті біля грубки,
А не в окопі із Сірком.
Яке це щастя, як в садочку
Весь день розгулюють дрозди,
Я б радий спати і в воронці,
Щоб з вас ніхто не знав війни.
12.8.1961 р.

КОЛИ ПЛАЧУТЬ ДІТИ
Люди, погляньте, який ясний Місяць,
Чи ж ненабридло стрілять вам і вішать?
Люди, погляньте, як світяться зорі,
Чи ж на планеті без війн мало горя?
Люди, погляньте, яке ясне Сонце,
Чи ж не набридло дивитись в віконце?
Ні! Не закриєте вікна бетоном –
Атомна бомба знайде і під домом!
Ні! Не сховаєтесь ви ні на мить,
Навіть, як дуже захочеться жить!
Люди, послухайте звуки гітари,
Нащо ж, скажіть, вам ті вічні кошмари?
А того, хто каже, що треба війна –
Без суду і слідства судіть чурбана.
Світ наш великий, та місця не стане
Всім, хто на світ наш гарматами гляне;
Ті, хто обвуглить невинних дітей,
Знайте: знайдеться й на їх Прометей.
А потім, як з них хто залишиться жить,
То буде ще смерті у Бога просить.
Буде роками ходить і шукать –
З ким би зустрітись, щоб слово сказать.
Може вам важко це все зрозуміти,
Так в чім винуваті берізки і діти?
Та звідки ж у всіх вас собача та лють?
Та вас же й в могилах усі проклянуть!
Я – будівельник. Родивсь будувати.
Скільки ж ви будете світ руйнувати?
Згарища, попіл. Чи ж вам не набридли
Сльози вдовині, руїни і злидні?
Чи вам, якщо більше біди на землі,
То тільки тоді ви – царі й королі?
27.10.1966 р.

ДОЖИЛИСЬ
Як хочеш бути адвокатом –
Не смій судити депутатів.
6.6.2006 р.

ОСТАННІЙ ВОЇН
Люди народжують дітей,
Бо в них Майбутнього основа,
Щоб не пропав людський наш труд,
І не пропало Боже слово.
Люди народжують дітей
Ні для гармат, і ні для воєн,
А для продовження життя,
Щоб зник останній в світі воїн.
Щоб зникли полум’я війни
І щоб не гинули планети.
Люди, народжуйте синів
Та не давайте їм багнетів!
Бо зрозуміть нескладно річ,
Заглянувши у давність часу,
Чому на протязі сторіч
Гинули нації і раси!
Адже Господь нам розум дав
Щоб ми творили і любили,
А не для того, щоб вбивать
Тільки тому, що ти – Гаврило.
24.9.1967 р.

КРАЩЕ ПРИТОНИ
Якби усі оті трильйони,
Що йдуть на війни і на зло,
Пустить для щастя всіх народів,
О як би – всім нам повезло.
Ви уявіть, третина люду
В світі працює на війну,
Друга третина – захищатись
І тільки третя – на весну.
І я, напевно, не обмовлюсь,
Якщо скажу такі слова,
Що краще бари і притони –
Ніж смерть, розруха і війна.
Краще всім світом розважатись
Та з жіночками "воювать",
Ніж руйнувати і вбивати
І це – геройством називать.
20. 8.1982 р.

В КРАЇНІ ДИКУНІВ
А десь і соняхи квітують,
А десь і віволга співає,
А десь закохані всю нічку
В кохані очі заглядають.
Десь косять сіно косарі,
І я також нарівні з ними,
Піднявшись рано до зорі
Дзвінкоголосі сиплю рими.
А десь в країні дикунів
Риють печери, бомби кроять,
Навчають убивать синів,
І підживлять поля, як гноєм.
То ж треба повним буть придурком,
Щоб внукам виписать патент,
Щоб ті жили в норі з єнотом,
Бо він сьогодні – Президент.
Чи ти від роду божевільний?
Не Президент ти, а – бандит,
Бо, якби був ти Президентом,
На кров не мав би апетит.
Їм би розпалювать пристрасті,
Бо крові їм хочеться, крові,
Бо що їм до горя людського,
І що до чужої любові?
10.8.1981 р.

ПОДУМАЙТЕ ПРО ДУШУ
Ніхто не знає, скільки буде
Він в світі Божому ще жить,
То ж чи потрібно всім нам, люди,
Скандалить, цапаться, грішить?
Пора й про душу вже подумать,
А не про золото й живіт,
І що про тебе скажуть люди,
Як залишатимеш цей світ?
7.2.1967 р.

ЗУПИНІТЬ БОЖЕВІЛЬНИХ!
Більшої краси і насолоди
Від кохання у житті нема,
А тому і вижили народи,
І цвіте трояндами весна.
Люди, люди! Бережіть кохання,
Мир і Місяць, Сонце і гаї,
Бо хоч жити можна навіть і в пустелі,
Але як же можна жить без солов’їв?
Як же жити можна без очей коханих,
Без очей щасливих, ви мені скажіть?
А тому, благаю, ви часу не гайте
Й тих, що хочуть крові, люди, зупиніть!
Бо не буде щастя ані вам, ні дітям,
Бо в печерах жити міг лише дикун,
Ну а нам берізка простягає віти,
Віти, ніби руки, як малий пустун.
Зупиніться, люди! Зупиніться, люди!
Мир гаям потрібний, селам і містам,
Не нейтронні бомби, а жіночі груди,
Нам – людям потрібні – пісня, хліб, бальзам.
Уявити страшно: що то вбить кохання!
І не долюбити, і не докохать,
І з твого коханого чи з твоєї милої
Шкіру ніби з жаби з кожного з них знять.
О, прокляті вбивці! Вам би кров,
страждання!
Вам би генеральські, маршальські чини,
Щоб на вас дивились, як на суперменів
Ваші недоумкуваті донечки й сини!
О, прокляті вбивці! Вам би кров,
страждання!
Згиньте, божевільні, поки є гаї,
Поки є на світі чарівне кохання,
Й поки ще співають людям солов’ї.
18.7.1981 р.

ХТО Є ХТО
Всі вже знають, хто є хто:
Хто Кравчук, в хто Махно.
18.7.2003 р.

НЕ ВІРЮ В ТИШУ
Тихо-тихо в степу,
А в душі – урагани,
Буреломи, тайфуни
І холодні дощі.
Бо ніколи ніде
Знать не будем ми спокій,
Поки житимуть в світі
Безхребетні ссавці.
Бо у нашім житті
Де не глянеш – хамлюги,
Бізнесмени-рвачі,
А в верхах – кримінал,
Який творить для всіх
Він нестерпні умови,
Щоб кидало людей
То у холод, то в жар.
А тому без меча
Я не можу ходити,
Хоч хотів би співати
Про кохання, весну.
А тому, якщо меч
Ще не можу лишити,
Значить, я ще не вірю
В житті – в тишину.
3.12.1968 р.

ЇХ СВЯТО
Війни були і, звісно, будуть,
Поки при владі будуть іуди.
Що їм від того, що хтось помирає,
І грошей ні в кого на ліки немає?
Радість для них – це коли в людей горе,
А ще більша радість – як крові там море,
Бо кров міліонів, то вічне їх свято,
А хто непокірний, тих можна й за грати.
Бо правда для них, то закони є Лінча,
Дикі порядки Середньовіччя,
Будьте ж уважними й пильними, люди,
Поки на тронах гарцюють – іуди.
1.8.1968 р.

ЛЮДИНА КОСМОС ПІДКОРИЛА
Людина Космос підкорила,
І майже Місяць обняла,
Не вірю я, щоб ця людина
До миру шляху не знайшла.
Ви тільки лише придивіться,
Яка людина чарівна,
Невже по Божому велінню
Для смерті створена вона?
Ні! Я не вірю, що Планету
Перемішають із вогнем
Оті, в кого душа з багнетів,
Й не розлучаються з мечем.
Ні! Я не вірю й вимагаю
Себе і людство поважать,
І хоч би як свербіли руки –
Але їм волю не давать!
А як хто хоче дуже крові,
Знайди таке ж хамло, як сам,
Й пуляйте ви один в одного,
Поки не вивернетесь там.
2.6.1967 р.

УКРАЇНІ
Моя любов – ти, Україно,
І ніжність вся моя в тобі
В піснях веселих солов’їних,
В твоєму щасті і журбі.
І ти – це мій початок сили,
Моя любов, моя сім’я,
І де б по світу не носило –
Однак прийду до тебе я.
Прийду, щоб предкам поклонитись,
Сусідам шану передать
І за Майбутнє помолитись,
Як буду світ цей покидать.
24.6.1967 р.

НАДІЙСЬ НА СЕБЕ!
Я не надіявсь ні на батька, ні братів,
Тому й досяг – чого хотів.
18.4.2004 р.

ВТОМЛЕНІ ГОРИ
Моїй матері Марії Василівні присвячую
Люба мати моя! Я за все тобі вдячний,
Ти навчила мене і жаліть, і любить,
Ти навчила мене і радіть, і сміятись,
І за те, що не вчила, ненавидіть і мстить.
І для мене цей світ нарекла ти казковим,
Як на нього дивлюсь – він і справді такий,
І сміються з берізками втомлені гори,
І щось мріє вербичка, а вечір який!
А що робиться там, де палаци, де трони,
А що робиться там, де гарячі моря?
Де ніколи ніхто і не бачив ікони,
Бо на місці ікон в них ікона сво-Я?
Бо якби той, хто ТАМ, та він вірив у Бога,
Бо якби той, хто ТАМ, нам-людям співчував,
То ніколи б в житті не приніс стільки горя,
І якби вже сам крав – то і нам би давав...
Рідна мати моя, я за все тобі вдячний:
Ти навчила мене і любить, і прощать,
Але як же оті, в яких ген які дачі,
І де можна було стільки грошей їм взять?
І невже мої друзі – всі тупі і ледачі,
І невже в них ні в кого – ані мозку, ні рук?
То ж чому ти мене не навчила брехати
І дивитись всім в очі, як це робить Кравчук?
28.9.1968 р.- 9.2.2007 р.

ПРОКУКУКАЙ, ЗОЗУЛЕНЬКО
Надворі тепло, як весною,
От тільки жаль – нема зозуль,
А так хотілось під вербою
Сказать:
– Зозуленько, кукуй!
Кукуй! Так хочеться знать правду,
Скільки ще нам на світі жить,
Чи й справді ми такі нездари,
Що нас нема за що любить?
27.1.1975 р.

СИНЯК
Я пішов із другом на Хрещатик
/Це було якраз у вихідні/,
Бо хотілось дуже поштовхатись
В тому товаристві і мені.
Й де не стань – там Алла Пугачова,
Барабани вибивають дріб:
– Вчора завалили Горбачова,
Став дорожчим цукор в нас і хліб.
Підняли квартплату у три рази,
А жінки вже стали, як товар.
Стали очі всі на всіх шарашить,
Кидать стало в холод нас і в жар.
А придурки б’ють у барабани,
І кричать невігласам: Ура!
Може прийдуть нові генерали,
Що людей позбавлять і двора!
І стає їх більше все і більше,
І ще більший став в них апетит.
Словом, так і видно, що до влади
Рветься не хто інший, як бандит.
Та до того в нас нікому діла,
Люди дудлять водку і шмурдяк,
А про те, що буде, і не мислять,
Як на троні всядеться синяк.
Все було задумане панами
Й світ вже був поділений давно
Тими ізраїльськими синами –
Все, як у найкращому кіно.
4.7.2001 р.

ЧОМУ Я РВУСЬ ДО ВЛАДИ?
– Чому я рвусь до влади? Бо знаю добре я,
Що в мене будуть пільги і житиме сім’я.
Бо жить біля корита – це не бетон носить,
Це – Ялта, Гагри, Сочі й нічого не робить.
24.2.1990 р.

ДЕРЖАВНІ...
Проходимцям і ділкам
Всім відкриті двері,
І ті хлопці служать нам
Тільки на папері.
Й щоб про них хто не казав –
Хлопці унікальні:
Їм дозволено усе,
Бо ж вони – державні!
6.2.1997 р.

ШЕРШЕНЬ
Збудували ми Магнітку,
Збудували Дніпрогес,
А тепер, немов непотріб,
Всіх старасеньких під прес.
Де ще є така держава,
Де ще є такий народ,
Щоб старих, неначе бидло,
Як хотіли – в хвіст, і в рот?!
6.2.1997 р.

НЕСПОКІЙ
У мене все сьогодні є:
Квартира, пенсія і дача,
Дружина, внуки і сини,
Тоді чому, скажіть, я плачу?
Усе вже є, що вже й казать,
Але забравсь неспокій в душу
І точить душу, як іржа
Так, як шашель у лісі грушу.
Бо вже не хочеться любить
Навіть і пісню солов’їну,
Бо як же можна вільно жить –
Коли грабують Україну?
14.12.1997 р.

ТОМУ І ПЕРЕМІГ
Я все зробив, що вже й не міг,
Тому, можливо, й переміг.
4.4.2004 р.

МАЙБУТНІМ І СЬОГОДНІШНИМ ЦАРЯМ
Якщо народ тобі довірив,
Не віднімай у нього віри,
Бо хто довір’я віднімає –
Той яму сам собі копає.
Який хоробрий ти не будь,
Будеш нагліть – тебе зітруть,
Так що не гладь свою ти рясу,
Терпіння – до пори, до часу.
Якщо ти втратив честь і сором,
То про який ти мовиш гонор?
Чим та похвалиться душа,
В якої сорому нема?
Ми всі буваєм неправими:
На все свій час, на все свій вік,
Але, якщо відчув, що винен –
То будь же ти, як чоловік.
Ми всі буваєм неправими,
То визнай хоч свою вину,
І Бог тебе простить – я певен,
А Бог простить – і я прощу.
5.10 – 10.10.2006 р.

НАЦІЯ МІЛЬЙОНЕРІВ
– Кажуть, ніби українці
Стали мільйонерами!
– Ще б побув Кравчук при владі –
Стали б мільярдерами.
30.1.1997 р.

ОРДЕНИ
Щоб дали всім депутатам
Замість пенсій ордени,
Отоді б хотів поглянуть –
Як радітимуть вони?
16.7.2001 р.

СТАНЬ НАД СОБОЮ
Знайди в собі сили, друже,
Коли тебе лають, б’ють,
І стань над бідою дужим,
Сильніших від тих, що рвуть.
І ти відчуєш відразу
Силу свою над злом,
Яке може знищить фізично,
Але – не умом.
10.10.1980 р.

ПЕТРУ СИМОНЕНКУ
Сьогодні знов підняв свій хвіст
Наш найнайбільший комуніст,
Отой, що знає що робити
Щоб тих, хто ще живий – добити.
25.2.2006 р.

ХАПУНИ
Поки будуть на Вкраїні
Панувати хапуни,
То упевнений – ніколи
Нам не бачити весни.
7.2.1997 р.

ПРОХІНДЕЙ
– Хто ж вам відкрив ворота раю?–
У прохіндеїв я питаю.
– А хто ж іще, як не Кравчук,
Який в людей все вирвав з рук.
25.12.1997 р.

ПІТОН І НАРОД
– Я надто вже люблю народ,–
Сказав Пітон, розкривши рот.
17.1.1992 р.

НЕ ОЧОРНИТЬ
Ніхто не зможе очорнити,
Якщо по правді будеш жити.
6.4.2003 р.

ЩОБ СТАТЬ ДЕПУТАТОМ
Щоб я був наглим, як твій тато,
То був би теж я депутатом.
17.1.2000 р.

ТОМУ І ПЕРЕМІГ
Він крав усе, що тільки міг,
Тому і в Раду переміг.
8.1.2002 р.

НЕ ОБГОНИШ
Знать в нас надто працьовита
Тоді, як рветься до корита.
21.3.2000 р.

ЯКЩО ОБДУРИШ
Якщо товариша обдуриш –
Не допоможуть процедури.
27.1.2003 р.

ГАДЮЧНИК
В нас було усе колгоспне,
Все нічийне, так сказать,
Ну а зараз навіть жінку
Боїмось одну пускать.
14.9.2000 р.

ОРЕНДА
Чудеса в нас, чудеса,
Що вже й без патенту
Свою жінку, аби вижить,
Кум здає в оренду.
14.9.2000 р.

ПРОДАЮТЬСЯ СОСКИ
Всі повії і путани
Відкрили кіоски,
І об’яву написали:
– Продаються соски.
15.11.2000 р.

СІДНИЦІ НА ВАГУ
А повії, що зі стажем,
Відкрили крамниці,
Й написали: продаються
На вагу сідниці.
15.11.2000 р.

БАТЬКО – ТЕЖ ЛЮДИНА
Якби батьків ти поважала,
То так би їх не обдирала,
Адже і батько – теж людина,
Ти пам’ятай, про це, Марина.
Хто батька, дітки, поважає,
Той до трусів не роздягає,
Його не тре’ за душу брать,
Як буде зайве – сам віддасть.
29.5.2003 р. -13.10.2003 р.

КУДИ ІСУСА ТИ ПОДІВ?
Ти тіло пакував, а душу забував,
Куди ж Ісуса подівав?
11.3.2000 р.

НЕ ПРИСЬ ЗА ЧУЖИМ!!!
Як хочеш шану, синку, мать,
Старайся більше працювать,
Не прись ти за чужим добром –
Бо будеш битий батогом.
29.5.2003 р.

ДЯКУВАТИ ВЛАДІ
– Ой, спасибі ж рідній владі,–
Танічка сказала,–
Що б не хрен і не цигарки,
З голоду б пропала...
12.4.2000 р.

В ЧОМУ ДОВГОЛІТТЯ?
Головне, не скільки жив,
А що добре ти зробив,
Бо якраз у тих суцвіттях –
Зміст людського довголіття.
4.12.2000 р.

ВИРОК
На людину можна наговорити,
Але не можна очорнити,
Бо весь на неї наговор –
То ваш в майбутнім приговор.
6.4.2003 р.

ХТО СЛІДУЮЧИЙ?
Був Чорновіл. Ось вже й Гонгадзе,
Хто ж на черзі завтра, братці?
23.7.2001 р.

ДИВИСЬ ПІД НОГИ
Якщо ідеш – дивись під ноги,
Як позбивать не хочеш роги.
17.11.2001 р.

З НІГ НА ГОЛОВУ
Все поставили в нас з ніг на голову,
Бо такого ми маємо Президента і Голову.
29.8.2001 р.

ПОМІНЯЛИСЬ ГЕНИ
Стають зовсім другими гени,
Як в животі бурчить у Гени.
11.11.2001 р.

ХОДИ ПРЯМО
Я не люблю зигзагами ходить,
Ріжу те в очі, що болить.
4.4.2003 р.

НЕ РЕПЕТУЙ
Розум пізнай у співстоянні,
Але не в силі ураганній.
4.4.2003 р.

ГОРИНИЧ
– Хто державою колотить:
Бог, горинич чи шпана?
– Ні! Не Бог і не горинич,
А горинича жона.
15.11.1990 р.

ДОБРЕ, ЩО ПИВ
Я тільки й вижив, бо я пив,
Коли Чорнобиль я гасив.
16.4.21004 р.

ВІВЧАРКИ ОЗВІРІЛІ
Є тип людей страшенно неприємних,
Бо душі в них з брехні і пліток темних,
Що ходять, як вівчарки озвірілі,
Коли побачать, якщо хтось при ділі.
9..6.1990 р.

КОЗЛИ
Стоїть Козел на криші хати,
Й до Голови, немов сміється:
–Ти зміг прогнать мене із лугу,
А от сюди не доберешся.
2.2.1990 р.

ЮН І В’ЮН
Не чув ніколи Гриць про юн,
Не бачив він Карпати,
Зате він знав, де жиє в’юн
І як його спіймати.
3.2.1990 р.

КАЇНИ
– Хто це навколо нас: привиди, люди,
Чи чортовщина якась?
Звідки вони оті каїни, юди,
Звідки ця погань взялась?
20.10.1997 р.

СМІЛИВИЙ ВЕРШНИК
Борису Єльцину
О, як мій вік в Комуну рвався,
Поки сміливий чоловік
На всім скаку схопив за гриву –
Немов коня – двадцятий вік;
І так йому зашпорив ребра,
Що той спинивсь на всім скаку,
Й щоб ніг не встиг піднять передніх –
Певно б зваливсь у пропасть злу.
І хоч у прірву не звалився,
Але, здавалося в ту мить –
Вершник в сідлі не удержиться,
І от-от в пропасть полетить.
А як той вершник взяв вуздечку,
Кінь хоч хвицавсь – та покоривсь,
І під копитами історій
Союз Радянський розваливсь.
Що буде далі? Я не знаю,
Чи плакать треба, чи співать?
Але про вершника, я певен,
Будуть романи ще складать!
3.1.1990 р.

ПЕРША СКРИПКА
Горбачову М.С.
Хто перестройці заважає?
Перше за все, найбільше – Рая.
Проти дружини не попреш,
Це вам не МУР, не КЕГЕБЕ.
А перестройці щоб звершитись,
Тре’ було Міші розлучитись,
Та як же зміг би він без Раї,
Як Рая першу скрипку грає?
Та ще й до того – так, до слова –
Пішла ва-банк на Іванова.
Воно-то ніби і дурниця,
Але це як вже подивиться...
8.1.1990 р.

СЕЛО, ЯК ЦВИНТАР
Чомусь невесело на серці,
А в голові якийсь сумбур,
Ніби хтось в душу сипле перцем,
І в слід за ним спускає бур.
Ніде під Сонцем не сховатись
І ні з ким випити сто грам,
Стоять пусті старенькі хати,
Де жив Семен, де жив Іван.
Помер Пилип, Марко і Костик,
Мій батько, мати і брати,
І я б в село приїхав в гості –
Але, до кого і куди?
Село, як цвинтар – тільки згадка:
Одні старі і наймити
І ще між ними тії слуги,
Яких панами нарекли.
Бо пан – то пан: то є володар
Над світом, а не над людьми,
А цей себе вважає Богом,
І в цьому винні тільки ми.
Панів нічого не цікавить
Окрім, як всіх закабалить,
Отож, пора нам всім подумать,
Як будем далі, хлопці, жить?
13.8.2001 р.

БУЛЬВАРЩИНА
Скрізь пішла бульварщина,
Скрізь пішла похабщина,
Наша Ненька-Матінка по руках пішла.
І сміються голосно
На Олімпі дядечки,
Що нарешті, їхня все-таки взяла.
Та не дуже ви радійте,
Виродки нехрещені,
Не завжди на світі масниця котам,
Буде ще на вулиці
І на нашій свято,
І прийде розплата – навіть і панам!!!
11.11.2001 р.

МОЛОТОК
Навіщо голови безмозким?
Невже, щоб шапки купувать,
Коли дорожчають ондатри,
І гроші нізвідки узять?!
А так і гроші цілі будуть,
Й макітра лишиться жива,
Як хтось кілком її огріє,
Як по снопу ціпком в жнива.
А руки й ноги хай ще будуть,
Руки в безмозких – молоток,
То хай хоч руки ще послужать,
Коли затрублять у рожок.
Народ все чує і все бачить,
Але мовчить,
Бо поки він ще й сам не знає,
Кому служить?
Народе мій! Та скільки ж можна
Отак дрімати і мовчать,
Невже не чуєш, як на площі
Сурми на сходщину сурмлять?
21.11.1990 р.

КОЗАЦЬКА ДУША
Я не хочу, щоб думали всі, так як я,
Але є поняття для всіх спільні:
Це порядність і честь, це щоб Ненька моя,
Як козацька душа, була вільна.
Не збираюсь літать я за хмарами, ні!
Як і всі, я істота наземна,
Але соромно надто за себе й людей,
Що душа в слуг настільки нікчемна.
А чому? Бо – вовки, бо вони – глитаї,
/Тут не знайдете кращого слова!/,
Бо порядні хіба ж так змогли б розорить
І лишити дітей наших крова?
8.5.1997 р.

БРАТУ ВОЛОДИМИРУ
Ні добрих слів, ні злості я не маю.
Лишився тільки смуток співчуття,
Коли тебе, мій братику, стрічаю
В старім жупані на краю села.
Давно в тобі погасли всі надії,
І ти живеш – аби, як кажуть, жить,
Бо всі твої найкращі світлі мрії –
То є той зуб, який завжди болить.
І в тому правда. Їй же Богу, правда.
Бо час уже не той, що був, настав,
Як на столах у всіх лежала "Правда",
Яку ніхто – крім тебе – не читав.
Якою ти, немов сліпець, пишався,
І тут тебе я можу зрозуміть:
Бо стільки літ ти в "люди" пробивався,
Щоб і собі – як Сталін – прогриміть.
І ти гримів, як всі тобі подібні,
На всіх і вся, неначе грізний пан,
Що навіть брата ти не пожалів би,
Аби сказав на кермача: баран.
Я не суддя й судить тебе не стану,
На це є Бог, є люд, з яким ти жив,
І ти, можливо, в тім не винуватий,
Що з тебе він начальника зліпив.
А зараз ти нікому не потрібний,
Коли лишивсь з вавками сам на сам,
А той, який довів тебе до вавки,
Ти тільки подивись, який відгрохав храм!
У нього, бач, і "Волга" персональна,
І хата більша, ніж у місті клуб,
А в тебе що? Квартира комунальна
І кожен день болить все той же зуб.
А зараз навіть дім він твій обходить,
То де ж вони, оті твої святі?
Чи хоч один спитав:
– Ну як, Володя,
Чи ти сьогодні що-небудь хоч їв?
Бо ті щурі сидять сьогодні в норах
Над награбованим й забули про людей,
Це якраз ті, яким ти стільки вірив,
Пишаючись їх величчю ідей.
До тебе я без злісті і любові,
І не в тобі шукаю я біду,
Адже з тобою ми одної крові,
Та кров я бачу – брата не знайду.
Та звинувачувать тебе я не беруся,
Бо нас усіх вели оті "орли",
Одне простить тим виродкам не можу –
Що брата ті від мене відняли.
Прости мене, якщо я винуватий,
Якби ти знав, як рвавсь завжди в село,
І так завжди тягло мене до брата,
А варт було приїхать – все гуло.
До тебе йшов завжди із хлібом-сілью,
Й завжди радів, коли ти посміхавсь,
Зате від тебе йшов мов із похмілля,
І що ноги не буде в тебе – присягавсь.
Та час проходив, рубцювались рани,
І знов тягло у батьківське село,
Де з радістю заходив я до Ганни,
Ніби рідні у мене не було.
Потім всю ніч ходив один по греблі,
Де зустрічавсь з думками юних літ,
Що берегли в ставку очеретянки,
Ніби казки про невідомий світ.
Ти про гріхи висловлювавсь сміливо,
А сам і вздовж, і впоперек грішив,
А от коли дружиноньки не стало –
Тоді лише її ти оцінив!
А ця твоя розгнуздана кобила
Не витримала навіть тижнів трьох,
Яка тебе, партійного, добила,
Як і до цього перших своїх двох.
16.2.1991 р.

ЯКЩО РОДИВСЯ СОБАКОЮ
Скільки ти не вчи собаку –
Задере одначе лапу.
12.1.1989 р.

ХАМЕЛЕОН
Комуністу
Він бив себе в груди, що кращий за інших,
Він бив себе в груди, що знає він все,
А я посміхався, дивився і думав:
Яке ж самовпевнене надто лице.
Він бив себе в груди: "Я – прапор прогресу,
Я – символ і розум, я – доблесть і честь!"
А решта усі, то нікчеми й дебіли,
Бо той, хто не з ними, для тих той – балбес.
Він бив себе в груди: "Я – совість народу,
Я – правда його, я – його гегемон!"
А я посміхався й дививсь на ту морду,
Й мені увижався – хамелеон.
Він бив себе в груди: "Я – чесний, я – справжній!"
Він бив себе в груди, що він комуніст,
А я посміхався й дивився на нього,
І дуже хотілось дать дулю під ніс.
О, краще б, мій брате, ти був безпартійним,
Тоді я б, можливо, тебе зрозумів,
А поки, мій брате, не чванься ти дуже,
А ближче пригляньсь до безсмертних томів.
І їх почитай, і до них придивися,
І взнай, хто ж насправді такий комуніст?
Це той, хто за правду під кулі кидався,
Й куди непотрібно не сунув свій ніс.
Бо той комуніст, що вогню не боявся,
Й за правду завжди він ішов в повний зріст,
Хто перший від благ, від посад відмовлявся,
І в груди не бив, що він є комуніст.
Для партії ти не прикраса, а – горе,
Для партії ти – то одвічна ганьба,
Бо ти її ім’я священе спотворив,
Бо міри і честі у тебе нема.
Ганьбиш її тим, що такий непутящий,
Ганьбиш її тим, що тупий, як скала,
Ганьбиш її тим, що тверезим ніколи
Не бачив тебе я ні жодного дня.
Ганьбиш її тим, що не маєш ти міри,
І тим, що у всьому ти завжди правий,
Ганьбиш ти ту книжечку, з ім’я якої
Світ наш почався новий.
А вам – всім прийдешнім і нашим сучасним –
Скажу тільки всього одне:
– Не партії творять й творили добробут,
А ті, безпартійні, хто сіє і жне.
23.4.1988 р.

НАС НЕ ПОДОЛАТИ
Все життя з неправдою боровся,
А чого сьогодні я досяг?
Замість шани вмазали по писку,
Що не той я взяв у руки стяг.
Розвернули в протилежний напрям
І сказали: ось туди іди,
Й знову я іду, як і раніше,
Тільки вже до іншої біди.
Люди! Зупиніться і не бійтесь,
Досить цим служити хом’якам!
Нас багато, нас не подолати,
Скільки ж можна вірити вовкам?
Знаю, що мої пройшли вже роки,
Та Бог з ними – я прожив своє,
Але жаль, що діти і онуки –
Кожен не доїсть з них, й не доп’є.
А тому благаю: зупиніться,
Досить нам тремтіть, як в таборах!
Бо тоді, як зможем розігнутись,
Отоді й осилимо свій страх.
Я не вірю, що колись бандитів
Наш народ не зможе подолать,
А тому, народе, піднімайся –
Хто не хоче безхребетним стать.
29.3.2003 р.

ЙОГО РАЦІОН
Сало, хліб і самогон –
Ось його весь раціон.
6.7.2006 р.

БОРИСУ ЄЛЬЦИНУ
В житті моєму вечоріє,
І на висках повис туман,
Коли по всій моїй державі
Промчавсь страшенний ураган.
Тоді ніхто не знав, не відав,
Що буде завтра, через рік,
Як над людьми, немов над світом,
Піднявсь цей мужній чоловік.
І білий дом, нарешті, рухнув,
І хоч гадюками кишів,
Та всі розбіглись ті, як мухи,
Як дикі кози із кущів.
І от, коли вже вечоріє,
І лине ніч у мій покій –
Горжусь тобою я, Росіє,
Що Єльцин є в душі твоїй!
Що розбудив він всю державу,
Як перший пролісок весну,
І що, нарешті, вся планета
Мов пробудилася від сну.
21.11.1990 р.

ДАЙ СИЛИ
Там, де зорі шепочуть в гаю над Дніпром
І в ромашках купаються білих,
Дай припастись мені до тюльпанчиків губ,
До твоїх кавунцят перезрілих.
Хочу пити любов, як іскристе вино,
І з’єднатись лише в поцілунку,
І в твоєму вогні, що в душі аж на дні,
Пошукать від журби порятунку.
Щоб подалі втікти від бандитів отих,
Що державу мою обкрадають,
Що від жиру й розваг кожен став, як варяг,
І самі чого хочуть – не знають.
Дай, кохана, мені стільки сили, вогню,
Щоб зібралась душа моя з духом,
І отих, що ганблять Україну й народ,
Міг я словом огріть, як обухом.
17.4.1997 р.

НОВІ БРЕХУНИ
Вже боюсь навіть слухати Раду
І останні новини вмикать,
Бо не можу терпіть, як там леді
Про любов до народу галдять.
Всі обізнані вже з цілим світом,
Знають все: де Гавайї, Бомбей,
Тільки й мова у всіх них про літо,
Про футбол, ресторани, хокей.
Я не стану душею кривити
І гріха в тім не стану таїть:
Стало й справді в нас весело жити,
Але тим, в кого віла... стоїть.
То ж радійте, пишайтесь і смійтесь,
Що у нас вже не буде весни,
Що у нас розвалилося військо,
І при владі – нові брехуни.
Перші крали, то й нам хоч давали,
Хтось з них в гречку частенько стрибав,
Але з ким цього в нас не бувало,
Якщо статус в житті дозволяв?
А сьогодні вже всі не вилазять
З теї гречки – в кого й не стоїть...
І забули про честь, і про ЗАГси
За якихось усього сім літ.
Все що бачать ламають, хапають,
Як татари підряд все гребуть,
І з – під лоба на нас поглядають,
Щоб і ще щось із нас хапонуть.
Бо сьогодні анархія повна:
Все що хочеш – бери і роби,
І ніхто тобі й слова не тявкне –
От для чого їм треба раби!
7.2.1997 р.

ОПТИМІСТ
– Чому на фрезерний втік Сава?
– Бо там оцінки кращі ставлять.
25.2.1981 р.

ДЕНЬ І НІЧ
Пройдуть літа, а молодість ніколи
У тій душі, яка вогнем горить,
У тій душі, що любить ріки, гори,
У тій душі, де веснами шумить.
Тремтить осика листям білоликим,
І кожен раз не знаю я, де стать?
І кожен раз, коли я вийду в поле,
То хтось немов гукає пошептать.
І я іду. Вслухаюсь в далечіні,
Які всю ніч шепочуться в гаях,
І бігають по полю, ніби тіні,
В яких як ніч – завжди ночує страх.
Шумлять гаї, шепочуться, шумують,
Шипшина колеться, як кінчик олівця,
Але все те ніхто не помічає,
Що ніч і день – безкрайні й без кінця.
Отак вони по Всесвіту й блукають:
І день, і ніч у парі – все життя,
Ніби один одного доганяють,
І все іде по задуму Творця.
Шумлять гаї. З шипшиною шепочуть,
А далечінь безмежна і ясна.
А я іду. Літа іти не хочуть,
Коли в душі – шепочеться весна.
7.12.1961 р.

В ФІЛАРМОНІЇ
Нілі Крюковій
У вестибюлі до прем’єри
Стояли мирно глядачі,
І от, нарешті, вийшла Ніла
З томом Шевченка в голові.
А хтось із тих, що зверху слухав,
У розпорядника спитав:
– Чи не сказали б мені, любий,
Хто цю крамолу написав?
Бо в ті часи проти начальства
Ти спробуй що-небудь скажи,
Тебе пошлють телята пасти
Разом з дітьми на Соловки.
9.11.1990 р.

СУЧАСНИМ ГЕНІЯМ
Ну за що, скажіть, поети,
Поважати мушу вас?
Бо коли я вас читаю –
Ніби трачу я свій час.
Краще б вже піти з косою
Й десь у полі покосить
Або чогось, коли смеркне,
У красуні попросить.
Бо поезія, мій любий,
Я б сказав, що то не гра,
Щоб хвалити тих бандитів,
Що вбивать давно пора.
Чи, можливо, поважати
За ті гайки, що писав,
Чи за те, що всім бандитам
Ніби пес ти догоджав?
Чи за те, що днем і ніччю
Ти кричав їм всім "ура!",
Як ті вішали невинних
Майже з кожного двора.
Бо поет, якщо він справжній,
Пише не за гонорар,
Бо поезія для нього –
Не корито, не базар.
А якщо й писати буде
Він колись за гонорар,
То за тих, що не допустять
Сталінград і Бабин яр.
18.6.1990 р.

КРИТИК
Вітер віє, вітер віє,
Розмовляє з митником,
Той, хто сам писать не вміє,
Той стає вже критиком.
30.6.2004 р.

СТОРОЖ
Якщо ти сторож й хочеш жить?
Ти мусиш знать: де й що лежить.
7.4.2000 р.

ГЕНЕРАЛИ
Я ніколи не був комуністом,
Бо не бачив там щирих людей,
Хоч, якщо вам сказати відверто,
Був прихильником їхніх ідей.
Ця ідея, звичайно, не нова:
В ній закладено вчення Христа,
А тому, як прийшлось вже до слова,
Я завжди був за вчення це "за!"
Але ця, як і інші ідеї,
То лише для бандюг прикриття,
Для отих, які рвуться до влади,
Прикриваючись ім’ям Творця.
Бо під цим прикриттям генерали
Гвалтували людські почуття,
А тому й не хотів я, щоб предки
Проклинали мене все життя.
А тому я завжди проти партій
І так названих світлих ідей,
Бо за ними стоять цілі банди,
Щоб зручніше неволить людей.
13.5.1997 р.

ЖЕРЕБЕЦЬ
Боже мій! Який бухарик
Преться в Раду, як чума.
Ви на ту погляньте харю,
А жінки всі – без ума!
Та ж йому ви дайте владу –
Проклянете ви той час,
Буде спереду і ззаду
Всіх підряд – як схоче вас.
Я нікому з них не вірю,
То ж не гнівайте Творця,
А можливо, людям й справді
Не хватає жеребця?
27.9.2007 р.

ЯК БІЛЬШЕ ВКРАДЕШ
Чим більше вкрадеш – менш відсидиш,
Так що кради, браток, й не рипайсь.
1.7.2004 р.

НЕ ТА ШКОЛА
Я не жалію, що був щедрим:
Як зайде гість – все на столі!
І не носив я гирі в серці,
Якими б’ють по голові.
Я не жалію, що був щирим,
Й думок своїх я не ховав,
Тому й не міг я жить без квітів,
Без праці, фей і білих кал.
Я не жалію, що мій батько
Певно, занадто поспішив,
А то, можливо, так як шеф мій,
І я б уже в хоромах жив.
А може батько не в ту школу
Мене, що треба, записав,
Не в ту, де вчився Сталін, Каїн –
Бо, видно, він таких не знав.
А може й знав,але проїхав,
Бо дуже він любив людей,
Тому й мені не міг дозволить,
Щоб катом став для їх дітей.
8.2.1997 р.

ЗА КОГО ГОЛОСУВАТЬ?
Голосуй, Грицько, за Ваньку,
Тільки не за де Порт’є,
Бо Порт’є убив Гонгадзе
І тебе також уб’є.
19.9.2007 р.

ЇХ ЛЮБОВ
Любиш ти, як Янукович,
Що вже тут і говорить:
Обіцять і посміхатись,
А насправді – морди бить.
29.9.2007 р.

МОЄ ПРИЗВАННЯ
Я хочу про любов писать,
І в цьому – все моє призвання,
Бо що на світі краще є
Від жінки, неба і кохання?
Колись учили нас вожді,
Що все найкраще в світі – в праці,
І ми сиділи в тім лайні,
Немов жуки голодні в... пастці.
Може й даремно їх винить,
Що ті нас всіх не вчили думать,
Навіщо їм було нас вчить,
Як не було коли нам думать.
Бо знали: дай нам шмурдяка
Або промаслену фуфайку,
І ми кричатимем "ура!"
Під Марсельєзу й балалайку.
А зараз що? Змінилось щось?
Усі гуртом гребуть під себе,
І боронь Боже ти скажи,
Що роблять ті не те, що треба.
Жаль і Оксан мені й Світлан,
Які неначе Прометеї
Тягнуть за всіх ледачих Сар
І їм будують привілеї.
А ті, як брали, так й беруть,
Навіть прислугу прикупили,
І вже відкрито всіх... ї..ть,
Щоб ті елегій не творили.
Ну як же можна їм мовчать –
Отим морозам,симоненкам,
Що захищають свій живіт,
Які плюють на нашу Неньку?
Я не виную роботяг,
Які завжди в роботі, в полі,
Так чому ж ви всі сидите
І мовчите, як жопи голі?
Де і коли таке було,
Хіба це вже не диктатура,
Що вже за бакси – все село
Те і гляди - піде під тура?
25.9.2007 р.

ТРОМБОН
Сьогодні в передачі кожній
По всіх каналах тільки й чуть,
Що стали ми уже заможні,
І люди краще вже живуть.
Сьогодні все у нас чудесно,
І депутатам всім ура,
Що кожний з них вже став "законно"
Господарем мого добра.
А Голова, як півень, кривить
Свій писк в оточенні хапуг,
І посміхається, як фюрер,
Ніби і справді нам він друг.
Дивуюсь генію, Морозе,
Й шикарній мудрості твоїй!
Навіть і Цезар не спромігся
Перетворити всіх в повій!
Тобі ж, як бачиш, це вдалося,
Тут ти уже не скажеш – "ні".
Тепер і я переконався,
Як вірно служиш ти мені.
Дивуюсь вашому терпінню,
До вас звертаюсь я, раби!
Невже ми з вами народились
Тягати цим левам торби?
14.7.2007 р.

ЕМІГРАНТ
Я люблю свою державу,
І люблю я свій народ,
Та терпіть не можу тих я,
Що завжди свій кривлять рот.
Хто свою державу рідну
Ставить нижче рангом,
Ніби він в ній народився
Вічним емігрантом.
11.3.2007

ХТО ТВІЙ ТОВАРИШ?
Не можу я на те дивитись,
І слухать більше ту бузу –
Як рідну Неньку рідні слуги
Патрошать, ніби Вовк Козу.
А Президент, неначе Котик,
Очі зажмурив й ніби спить,
А ще на площі надривався,
Що буде всіх бандюг судить.
Та як посадить у в’язницю
Свого він кума чи Кучму,
Як вже і сам став олігархом,
І все до лампочки йому?!
І хоч не вірю вже нікому,
Але за нього й ще борюсь,
О, як би я хотів повірить,
Що в цей раз вже не помилюсь!
О, люди-люди, будьте пильні,
Якщо ви вірите кому!
Але якщо йому не вірить,
Тоді, скажіть мені – кому?
Можливо, дуже постарів я,
Але знімать не буду шум,
Та як я можу вірить шефу,
Як знаю, хто у нього кум?
25.9.2007 р.

ЩОБ НЕ ЗГИНАВСЯ
Я чоловік уже старий
Й мені вже слава не потрібна,
Але не можу я з життя
Зникнути просто так – безслідно.
Бо все – чим жив і що писав –
Для вас я, людоньки, старався,
Тому я вас і лінчував,
Як перед паном хтось згинався.
26.9.2007 р.

ЧОМУ ЛЮДИ БІСЯТЬСЯ?
Я не знаю, чому люди бісяться,
Й невдоволені вічно вони,
Коли зорі шепочуться з Місяцем,
І всміхаються людям лани?
Я не знаю, чому люди сваряться?
Може думають – більш проживуть,
А тому так ото і стараються
Вилить всю із душі каламуть.
Може думають дужими сварками
Зможуть ніжність до себе вернуть,
І бренчать цілі дні балалайками –
Поки врешті пенька їм дадуть.
18.4.1968 р.

ПІСКАРИК
Ось іще один піскарик
Виліз з гною, ніби жук,
І почав слова картавить,
Ніби добрий старий друг.
Потім "мило" подивився
Як Батий на Київ-Русь:
–Все зроблю вам, обіцяю,
Тільки виберіть, клянусь!
27.9.2007 р.

РОЗДУМИ НА ДОЗВІЛЛІ
Сиджу із спінінгом над ставом,
Й дивлюсь, як косить Гриць отаву,
І думу думаю із жалем:
– Навіщо армії державам?
І відповів Грицько з городу:
– Щоб захищатись від народу.
12.2.2007 р.

"ГЕНІЇ "
В нас "геніїв" і так хватає,
А про людей ніхто не дбає.
18.4.2004 р.

ФІЛОСОФ І ПОЕТ
Заходжу, ніби в казку, в Гідропарк,
І промені мене цілують мило,
Зі мною давній приятель Ремарк,
Єсенін – мій кумир, моє світило –
Поруч ідуть, жартують, сміючись,
А небо ясне – ясне, даль – безмежна.
– Ну що ж, поет, притих, неначе рись,
Розповідай, як лірику належить,
Чим світ живе, і чим живуть поети,
Що думають філософи нові,
Чи й досі пишуть, як колись, сонети,
Чи ще не зникли в селах журавлі?
Як солов’ї? Колись кишіли ними
Гаї й діброви з краю в край;
По солов’ях Вкраїну впізнавали,
Так що звітуй, та тільки міру май!
Філософ і поет, тут відмагатись марно,
Бо в цих словах – і розум, і душа,
Зникають жайворонки в полі,
Гинуть зайці, орлів нема.
Що й говорить – і солов’їв менш стало,
Жить стало краще, а от люди – злі,
Зате ми на планетах побували,
І є у нас космічні кораблі.
20.6.1978 р.

ФІНІТА ЛЯ КОМЕДІ
Все ніби як було й лишилось,
Але насправді все не так:
Хто був при владі – став багатим,
Хто був їздовим – став батрак.
Колись хоч міг посперечатись,
Сьогодні ж спробуй рот відкрий,
То будеш з себе сам "сміятись"
Так, як під Києвом Батий.
І хоч ти бийся головою,
І хоч кричи ти цілий вік –
Ніхто не піде за тобою,
Бо ти уже не чоловік.
1.5.2006 р.

ОЛІГАРХИ
В нас в пошані олігархи
І злодії всіх мастей,
Хай живе Верховна Рада –
Символ рекету і фей.
14.9.2000 р.

УЗАКОНЕНИЙ ГРАБІЖ
У Грицька відніме гривню,
А в Івана – цілий бакс,
Так ото держава рідна
І грабує разом нас.
8.3.2000 р.

ЗБИВАЮТЬ ГРУШІ
Понапихали лоєм туші
Й весь день збивають членом груші.
Такий у нас патріархат,
І так як слово – так і мат.
2.10.2000 р.

ЩОБ СТАТЬ ПАНОМ
Весь народ пообдирали,
Й олігархами всі стали,
То ж як хочеш паном стать? –
Вчись народ свій обкрадать.
20.3.2000 р.

НА ХАЛЯВУ
Повивозив Вовк з держави
Всі кострулі до панів,
/Як говорять, на халяву./
А Кравчук куди глядів?
10.3.1997 р.

ГРИЦЬКУ КІВАЛОВ
– Кради, грабуй,– Грицьку Ківалов,–
Як будуть гроші – оправдають.
23.3.2007 р.

МЕЦЕНАТИ
Звідки ви такі взялися,
Меценати чорних справ?
От вам хлопці-українці,
Нічого ловити гав.
26.8.2003 р.

ГРОШІ
На умі у Гоші –
Тільки гроші й гроші,
Й де б не був, щоб не робив –
Він про гроші говорив.
29.5.2003 р.

СОН БАБИ КАТІ
Сон приснився бабі Каті,
Ніби наші депутати
Спать не можуть по ночах,
Бо вже всім ім сниться страх.
7.5.2006 р.

НЕ ПОСПІШАЙТЕ
Якщо хочете в багатих
Довше працювати –
Борони вас Боже, любі,
З ними сперечатись!
22.5.1997 р.

В ОДНОМУ ЕКЗЕМПЛЯРІ
Я несу гармонь свою в футлярі,
І куди не гляну – скрізь село.
Всі в житті в одному екземплярі,
Скільки б нас багато не було.
3.2.2007 р.

НОВИЙ БРЕХУН
Як ішов у депутати –
Обіцяв, як мамка тату,
А як став він депутатом –
То забувсь, як мамка тату.
11.2.2007 р.

ЧОГО МИ ЧЕКАЄМО?
Ті кравчуки нас, як дебілів –
Коли хотіли й як хотіли,
А ми мовчали й мовчимо,
Чого ж ми й досі ще ждемо?
20.6.2007 р.

КОЛИ ПРОДАЮТЬ СОВІСТЬ
Куди не підеш – вітер віє,
Навіть зозулі не кують,
Я ні за чим вже не жалію,
Як люди совість продають.
11.2.2007 р.

КУЛЬТУРА
Занедбали в нас культуру,
Розвалили все вже вщент,
Хай живе Верховна Рада,
Й разом з нею – Президент.
14.9.2000 р.

СМІЙТЕСЯ ВІД ПУЗА
Писав для себе і сім’ї
Ті, що читаєте, вірші,
І їх не думав друкувать,
Поки друзям не став читать.
І всі, кому їх став читать,
Просили їх надрукувать.
От і друкую їх вам, друзі,
Отож, і смійтесь всі від пуза.
15.6.2007 р.

ХВАЛЬКО
Жив-був на світі в нас хвалько
На прізвище – міністр Цушко,
Що "видатне" він встиг зробить?
Це демократію убить,
І доказать всім: той ніхто,
Хто не прем’єр і не Цушко.
23.3.2007 р.

МЕДВЕДЬКО ПРО КРАВЧЕНКА
Він в себе вистрелив два рази,
Та як відомо всім – не вбив.
Хотів ще вистрелити втретє –
Та хтось його випередив.
23.3.2007 р.

НАЦІОНАЛІСТ
Тим, хто любить Україну,
Кажуть – він націоналіст,
А як любить хто Росію,
То – інтернаціоналіст.
Непогано в них виходить:
Ніби всі ми – диваки,
Мов, вони одні розумні,
Ну а решта – маньяки.
19.7.2007 р.

ЩОБ БУТЬ ЩАСЛИВИМ
Світ не кращий, не гірший,
Як був сто літ тому,
Тільки люди змінились,
Невідомо чому.
І відразу всі стали
Надто жадні і злі,
І щоб тільки щось вкрасти –
В них усіх на умі.
Світ не кращий, не гірший,
А такий, як він є,
Бо усе, що ти бачиш,
То уже не твоє.
Бо вже нова порода
Появилася – сук:
Все, що бачать, хватають,
Тут при всіх, прямо з рук.
То ж хапай і ти також
Все, що можеш ще взять,
Бо хапуги заморські
Все з гіллям об’їдять.
Бо на нашу природу
Їм усім наплювать,
То ж про нашу державу
Ти не смій забувать.
Світ – не дійна корова,
Та структура така:
Будеш більше давати –
Буде більш молока!
А як хочеш буть вічним,
То завжди пам’ятай:
Менш бери від природи,
Більше їй залишай.
А оті олігархи –
Хай же знають вони,
Що щасливим не можуть
В світі буть хапуни.
20.9.2007 р.

ЩОБ БУТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ
Що ти розумний і не сало –
Це ще ти спробуй доведи,
Бо того – що молотиш – мало,
Себе в роботі покажи.
Те, що розумний ти, я знаю,
Та якщо хочеш довго жить –
Навчись не лише жить для себе,
А ще і людям щось робить.
23.9.2007 р.

БАНДИТСЬКЕ ПРАВО
Кожен з них привласнив право
На моє, як на своє,
А хто ж дав на те їм право
Називать своїм – моє?
20.8.2007 р.

ІДЕ КАПІТАЛІЗМ
В нас по дорозі йде капіталізм
Та бідних він не помічає,
Бо кожен з них, як вовчий хвіст,
Що в ополонці відмерзає.
Бо тягнуть ті в соціалізм,
А капітал це не прощає.
3.10.2007 р.

МОЯ ПОЗИЦІЯ
Мені не було коли думать про себе,
Бо я будував комунізм,
І символів в мене більше, ніж треба,
Які зруйнував комуніст.
І хоч був я маленьким гвинтиком,
Але я завжди боровсь
Проти тих, хто варив ту кашу,
І підмішував в кашу кров.
9.3.2007 р.

НЕ ВІР НІКОМУ
Не злись ніколи в цьому світі,
А краще вічно посміхайсь,
Зривай в садку кохання квіти
І в їхніх посмішках купайсь.
І не хвали нікого в світі
Але нікого і не гудь,
Й про те, що в тебе кращі діти
Аніж у когось, теж забудь.
І будеш ти найкращим в світі,
Й про тебе скажуть: о, мужик!
Бо ще ніколи і нікого
Людей не красив злий язик.
Ми часом всі категоричні
Із діда – прадіда – дідів,
Але усі ми ідентичні –
І в цьому істина віків.
Пригляньтесь ближче до сусідів,
До доньок їх і небожів,
Тільки тупі і непрактичні
Чужих осуджують синів.
А якщо хочеш зле сказати,
Краще вщіпни себе за ніс,
Бо розум злий – він ще нікому
Добра і слави не приніс.
Отож, аби з вас не сміялись,
І вас в житті не мучив гріх,
То ж як судить чужих беретесь –
То придивіться до своїх.
21.9.2007 р.

НІЯК НЕ ПРОСНЕТЬСЯ
Народ і справді дурнуватий,
Бо захищає тих панів,
Що посадили всіх за грати
І всіх лишили без штанів.
А януковичі і гершки –
Одні й ті ж ланцюги ярма,
От тільки жаль, що людям й досі
Ніяк не дійде до ума.
1.9.2007 р.

МІГРЕНЬ
Якщо вам сказать відверто –
Не терплю я жидовні,
Від тих нових "українців"
Тільки й біди всі земні.
Бо хто ж ще, якщо відверто,
Держить впроголодь народ?
Він вам казочку розкаже,
І гони їм пару сот.
Ось, візьміть телепрограми,
Де концерт – там і Абрам,
І хоч тямить примітивно,
Та встигає тут і там.
Якщо кліп який поставить,
Так і знай,що цілий день
Буде йти по всіх каналах,
Наганяючи мігрень.
І якщо вже він вчепився
За канал або за трон,
Чорта з два він інших пустить,
Будь ти хоч Наполеон!
А чому? Хіба не ясно? –
Там де гроші – там – єврей:
Той – банкір, а той – бухгалтер,
Адвокат або старлей.
І виходить, вибачайте,
В нас держава вже жидів,
І до нас перебереться
Скоро весь вже Тель – Авів.
Бо вони вже захопили
Всі у нас грибні місця,
В них вже ринки і заводи,
Нам же – що спаде з кінця.
Всі вони вже – українці,
Всі на "ук" або на "о",
Той – Ткачук, той – Червоненко,
Ну а ми тоді є хто?
В них вже й діти на екранах
Десь з п’яти, семи, восьми,
Ну а ми, хіба дурніші?
То ж чому дрімаєм ми?
28.9.2007 р.

ПРАВИМ ФЛАНГОМ
Плюю на вас я і на ранги
Так само як і ви на нас,
І йду на вас я правим флангом –
За мною, мій робочий клас!
21.7.2007 р.

ТИ – КОМУНІСТ!
Ти – комуніст. Звучить це гордо,
Як Данко в горьківськім вірші.
Але скажи, скажи мені,
Чи люд той по душі тобі?
О, по душі! О, по душі!
Та тільки жаль, що ти до нього –
О, без душі, о, без душі!
5.5.1975 р.

ВЕРХОВНА ЗРАДА
Продала все барахло
Всім буржуям я назло,
Ледь свою прикрила попу –
І гайда мерщій в Європу.
Хай побачать і вони,
Що зробили з нас пани.
Так ото й живуть дівчата…
Хай живе Верховна Зрада!..
Всі такі крутими стали,
Як гієни і шакали,
Що як правду вам сказать –
Нікого і на… послать.
30. 6. 2001 р.

ЩОБ СИЛЬНІШЕ ГОРІЛА
Вогонь в печі горить сильніше,
Як підкидать дрова частіше,
Так і в житті воно, мій друже,
Чим більш цілуєш – люблять дужче.
23.2.1998 р.

ЖИВУ, ЯК МІСЯЦЬ ПІД ГОРОЮ
Живу рибалкою і грою,
Як ясний Місяць над горою,
А в безкінечному просторі –
Робіть, що хочете зі мною.
11.2.2007 р.

ЖОПА
Пів держави цар привласнив,
Решту привидам роздав,
І за це царю отому
Привид пам’ять змайстрував.
А щоб всім була робота –
Замість ряси і манти –
Пригвоздили файну жопу,
Щоб усім... було куди.
А коли проснулись вранці
Можновладці-паничі,
Ще й не всі поцілували –
А хтось жопу вкрав вночі.
– Що ж тепер робити будем?–
Стали привиди кричать, –
І кого ж тепер ми будем
Як стемніє – цілувать?
.Тож, нехай падлюки знають –
Можновладці всіх часів –
Що народ героїв знає
І не терпить шахраїв.
І в якій, скажіть, країні,
Де ще є такі вожді,
Щоб не їм творили шану
А вони самі собі?!
28.9.2007 р.

ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ
Я Неньку-Матір не міняю
Ні на повій, ні на срібло,
Бо на срібло міняє Неньку
Або – хамло, або – мужло.
9.7.2005 р.

КИЦЯ МУРКА
Ну не дівча а киця Мурка:
Який станок, яка фігурка!
21.9.2004 р.

МАЙДАН
Це вже не той Майдан, що був,
Що те й робив – що тільки гув,
Там, де колись людей хватали
Й на Соловки десь відправляли.
Це вже живий людський потік,
Як на весні розливи рік,
Там, де вже міг сказати слово
Про те, що думав кожний вголос.
Майдан, де стрівся наш народ,
Який готовий у поход.
Який з усіх приїхав міст
Й піднявся він на повний зріст.
Піднявся проти він свавілля
Аж від Алупки до Поділля,
І вперше гордий мій народ
Всім заявив, що він – НАРОД!
4.1.2005 р.

СОЛОМОНОВІ СИНИ
Народ мій вимре. Й на їх місці,
Дивись, появляться жиди,
Тому так нас і обдирають,
Ті соломонові сини.
Тож, якщо й далі жить так будем –
То нас візьмуть і без війни.
12.12.2007 р.
Я писав, писав, писав,
Що писав – і сам не знав.
А як сів і почитав,
Що я дурень – й сам не знав.
Боже мій! Який гігант,
Хоч і дурень – все ж талант!
27.11.2006 р.

ШПАНА
О, апетит розгорівся
В наших вовків-біднячків,
Що б в череду їх запустити –
Не треба було б і бичків.
О, апетит розгорівся!
Й очима не встигнеш мигнуть,
Як все, на що глянуть, хапають,
Як все, на що глянуть, гребуть:
Хто сковорідки, хто ложки,
А хто і кастрюлі з двора,
І де ж вона й звідки взялася
Ота нечестива шпана?
Дивлюсь і очам вже не вірю:
Держава була яка!
А зараз, куди ти не глянеш,
Як в пісні: зима і зима...
І звідки вони всі взялися
Ті Мойші, ті Гоші, Вано?
Яких, о прости мене, Боже,
Гонить вже пора всіх давно!
А ми мовчимо і все терпим,
Чому і навіщо? Пора!
Пора підніматись, народе,
За власні, за наші права!
І годі служить нечистивцям,
І годі служить хапунам,
Невже ми свою Україну,
Невже віддамо ми... жидам?!
30.8.1991 р.

ГОЯМ
Єврей стоїть у стороні,
І зрить на нас, як на придурка,
А ти прислужуєш йому
Й гребеш від себе, ніби курка.
Розслабся, брате, зупинись,
Не жди від жида порятунку,
А краще встань і розігнись –
Годі служить чужому шлунку.
31.7.2007 р.

МАСОНІЗМ
Масонізм іде у наступ,
І не тре’ його винить,
Що кладе на все він лапи,
Де погано щось лежить.
Наші люди – справжні лохи,
Бо довірливі без меж,
Їм би десь попліткувати,
Як будує жид котедж.
Не виніть їх в лицемірстві
А робіть, як ті пани:
Ті обвішують, грабують,
Й їм робіть так, як вони.
Щоб відчули вражі діти,
Ми – не лохи, не – раби,
Хоч і всіх занадто любим
Й довіряємся завжди.
Світ пройти брехнею можна,
Та назад ти не пройдеш,
Тож,якщо ти жид розумний,
Пам’ятай про це ти теж.
2 7.7.2007 р.

ЦУКРОВА ЛИХОМАНКА
От і закінчилась цукрова лихоманка,
І люди розійшлися по домах,
А що нам завтра скаже наша мамка,
Який сюрприз вона готовить нам?
Були касети імпортні і наші,
А зараз ти хоч Київ підпали,
Ніде не знайдете і не старайтесь навіть,
Хіба що десь, в когось, і з-під поли.
Була "Нева", насильно всім давали:
Бери! – не хочу, ще й казали: цить!
А зараз вже й "Супутника" не стало,
Отак з дерма в нас роблять дефіцит.
Гуля над світом мафія насильства,
Чортополох такий – хоч голоси,
А ще говорять, що людина сильна
І створена для щастя і краси.
31.3.1988 р.

ГАНЬБА НАРОДУ
Де ваші води і тихі трави,
Де ваша гідність і ваша слава?
Як же ти терпиш ганьбу, народе,
На що міняєш козацьку вроду?
Бо я вважаю: ганьба народу,
Який не цінить свою свободу!
7.5.2007 р.

ПРО ПОЕТА
Як хочеш ти поетом стать,
То мусиш дві стріли ти мать:
Одною ніжить, чарувать,
Ну а другою – убивать.
В поета, як воно не дивно,
Все, що на серці – на виду,
Тому поети дуже часто
Терплять то радість, то біду.
Поет, це якби індикатор
Той, що фіксує ритм життя,
І в той же час – він як локатор,
Який сприймає почуття.
Поет, немов стенограф віку,
Йому на ранги наплювать,
І хоч порою, мов "з привітом",
Бо не уміє він мовчать.
Але якщо поет він справжній,
То – вічний символ доброти:
Він і підступний, й недоступний,
Такий, як я, такий, як ти.
Він може плакать і сміятись,
І по-дитячому радіть,
Буде на вас, як тигр, кидатись,
І буде лагідним, як кіт.
Поет, що думає, те й мовить,
То з виду, ніби він слабкий,
Зате ніколи він не збреше,
Хоч ти його кілком убий.
4.11.1982 р.

ГЕНИ
Дивлюсь на нашого патрона –
На вигляд, ніби як і я:
І вуха, ноги і розмова,
І навіть кругла голова.
А от коли він став вже шефом,
Ніби його хтось підмінив,
І поміж ним й його думками
Хтось ніби стежку проложив.
Бо тільки й знав одне, що днями
Про код, про рід свій говорив,
І що його створили гени,
І що колись вовків ловив.
А я собі оте все слухав,
І тихо думав про народ:
Лиш варто вибитись в начальство –
Як враз міняється і код.
А щоб не трапилось такого,
От що, мій люде, пам’ятай:
Все те, що сієш і збираєш –
Вовкам ніколи не давай.
Посидить тиждень-два голодна
Та надто вчена голова,
То стануть знов на місце гени
І всі обов’язки й права.
27.1.1989 р.

ОЙ, ПОЇХАВ Я У КИЇВ
Ой, поїхав я у Київ прогулятися,
І об гарних жіночок поштовхатися.
Хочу тими жіночками налюбитися,
І на них, немов на квіти, надивитися.
Стоїть жінка молоденька – груди грають,
Хлопці дивляться й очима – роздягають.
А вона стоїть – сміється – сонцем сяє,
Що вся вулиця на неї поглядає.
Стоять хлопці молоденькі під горою
І сміються навіженні наді мною,
Що стою старий такий я з бородою,
І дівчиною любуюсь молодою.
25.6.1999 р.

ТРІПОТНЯ НА СНІДАНОК
Як гарно в нас і пишуть, і говорять,
Не вірю я в ті завчені слова,
Де правди стільки – як вогню на морі –
Коли надворі дощ, немов з відра.
Не вірю я ні лівим, ані правим,
Тим більше коронованим панам,
Що як царки всі рвуться тільки править,
А що вони, скажіть, зробили нам?
Та ж тріпотня на ранок, на вечерю,
І так щодня, і так – із року в рік;
Всіх заганяють знову нас в печери
Тими АЕС і стоками з їх рік.
Півсвіту вже поранено довічно,
Зруйновано, як Трою в давні дні,
І що магнітні бурі цілорічно
Постійно приписались на землі.
І атомні ніскілечки не страшні,
І браво! – атом, як томатний сік,
От тільки ви працюйте, дорогенькі,
Та менше слухайтесь усяких, там, базік.
25.4.1988 р.

ВІЛЬНА ДЕРЖАВА
От тобі й держава вільна,
От тобі і каша,
В місті ціни європейські
А зарплата – наша.
27.7.1999 р.

ГОЛОВА ІДЕ ПО КОЛУ
Голова іде по колу,
Особливо у садку,
На яку б не глянув, хочу:
І стару, і молоду.
13.8.1999 р.

ХТОСЬ ДО КОГОСЬ ГОРНЕТЬСЯ
В світі нашому завжди
Хтось до когось горнеться:
Кіт до кішки, пес до пса,
Горличка до горлички.
Вишня тягнеться до Сонця,
Циган до циганочки,
Ну а я весь час тягнусь,
До своєї панночки.
20.8.1998 р.

ЯКЩО ТИ ТОВАРИШ
Хоч груди в тебе в орденах,
І кулаки, неначе гирі,
Та я б тобі свого життя
Хоч землю рий – то не довірив!
В розвідку б також не пішов
З тобою я. Чому? Не знаю...
Бо ті медалі й ордени –
Вони мене чомусь лякають.
Бо ті медалі й ордени –
Вони на тебе і несхожі,
Бо знаю, ті, чиї вони,
Давно лежать десь в полі босі.
Бо ті медалі й ордени,
Якими ти прикрасив груди,
То бачу – не твої вони
То хоч повідай, хто ті люди?
Мені бійців тих жаль, що полягли,
Й не хочу, щоб хтось жив з нас на халяву,
Тому про себе краще помовчи,
І хоч сьогодні поверни їм славу.

ХРЕН В РЕБРО
Шефу дачі, шефу й квоти,
Шефу пенсії і шпроти,
А трудязі-селянину
Хрен в ребро під саму спину.
Тож хай знають барани,
В бій за кого йдуть вони.
13.4.2000 р.

ПЕРЕДБАЧЛИВІ
У мене друзі біднуваті,
А ті, в яких із горла пре,
Ті не запросять вас до хати,
А то не дай Бог – ще помре.
25.5.2006 р.

КОТИ В ЗАСАДІ
Є люди вільні і невільні.
Вільні – це ті, що при кермі.
А решта всі – то є невільні,
Які копаються в дермі.
Вільні все думають, що вкрасти,
А як і де? Ті – знатоки.
Для цього в них є банки, трасти,
І в камуфляжах парубки.
А будуть гроші – буде влада,
Буде любий тобі закон,
Буде вам "Мерс", і "Форд", і "Лада",
Твій буде "Беркут" і "ОМОН".
Будуть стрічать вас модні дами
У чобітках по саме... ось,
Й вас називатимуть панами,
Або коротким словом – бос.
Вони, немов коти в засаді,
Сидять і вижидають мить,
Коли нарешті вийдуть... леді,
Щоб на сніданок заробить...
Панів і те вже не хвилює,
Чи то вона, чи то вже він?
Він і на хлопчиків полює,
А ти ковтай гемоглобін.
Й таке вам ревище влаштують
Ті новоспечені орли,
Що ніби мамонти, кентаври
І динозаври ожили.
Всі наші біди й неудачі,
Що ми не боримось, а – плачем,
Що людям всім добра бажаєм,
А от про себе забуваєм.
21.5.2004 р.

ГОРБАТИЙ
Що б не трапилось в державі –
Люд наш винуватий.
Так тобі, народе, й треба
Щоб не був горбатий.
А, можливо, в нас народу
І нема, до речі?
Бо що б був, то б не дозволив
Гнути бідним плечі.
Отакі, які в нас слуги,
То такі й порядки,
Тож біжать – хто з головою –
Всі десь безоглядки.
12.4.1990 р.

ЗАКАДИЧНОМУ ДРУГУ
З тобою хліб і сіль ділив,
Тебе приймав завжди за брата,
А ти мою довіру вбив,
І зрадив дружбу, гірше ката.
Я так в житті тебе любив,
І міг би дать усьому раду,
Я б всі гріхи тобі простив,
А от простить не можу зраду.
Колись, ще в Київській Русі,
Якщо не дай Бог друг вас зрадив,
Як тут же брали за кадик,
Щоб більш нікому він не гадив.
4.2.1997 р.

СИЧІ І ПАНИЧІ
Як жили ми при Союзі,
То у всіх були в нас друзі,
Зараз всі немов сичі,
Та зате вже – паничі.
22.2.2002 р.

ВІДМОРОЗКИ
Всі забули про прозу, про вірші,
Про божественне і святе,
Кожен хоче нагребти як більше –
Що у руки йому попаде.
Кожен хоче нагребти як більше,
Щоб під себе весь світ підім’ять,
Аби тільки йому було ліпше,
Аби тільки йому царювать!
Бо він мало що вже на Олімпі,
Що руйнує, гвалтує, краде,
Так йому пилосось ще й дороги
Як бандит до бандита іде.
Він привчить хоче всіх плазувати,
А себе божеством величать,
Та й чому б на людей не плювати,
Якщо ті, ніби риба, мовчать?
Та хіба в цьому світі буть хамом
Це і спраді престижно, скажіть,
А як хтось і у вас кине камінь
Або ранить ножем у живіт?
Що тоді – ти скажи – заспіваєш,
І який дифірамб затягнеш,
Чи якщо ти крові не нап’єшся,
То, як клоп, ти уже не заснеш?
Ну хіба в цьому світі не чемно,–
Хай хто скаже тупому мені,–
Бути просто людиною честі,
Щоб про тебе складали пісні?
Я сиджу і вдивляюсь в простори
Все так само, неначе колись,
Були люди усі в нас як люди,
Звідки ж ці відморозки взялись?
26.3.2004 р.

КОЛИ РОБИЛИ НА СЕБЕ
Колись робили всі на себе,
А зараз роблять на панів,
Тому сьогодні й янголята
Навіть літають без штанів.
7.2.2002 р.

ЧАЧА
Ми дівчата з України,
Кажуть, що ледачі,
Але хто від нас спроможний
Випить більше чачи?
Кажуть, ніби українки
Надто вже ледачі,
Хай хто більше перепустить...
Та ще й не заплаче?
14.4.2000 р.

ХОЧЕШ В НЕБО ПОДИВИТИСЬ?
Як погляну я на ниву,
Що з вітрами грає,
І невже це все не наше,–
Сам себе питаю?
Якось важко аж повірить,–
Хай мене розтрощать вщент,–
Що оце усе народне
Міг відняти Президент?
І що нафту, газ, вугілля,
Все це він віддав братві,
Ну а нам – щоб ми раділи –
Дав всім ваучер в ті дні.
І ходжу я з папірцем тим,
І не знаю, де приткнуть,
Папірець мільйона вартий,
А мільйона не дають.
Ну не можу в те повірить,
Якщо чесно вам сказать,
Він такий закон придумав,
Щоб у нас без нас віднять.
Може завтра й небо скуплять,
Ті браточки і брати?
Й скажуть:
– Хочеш в небо глянуть?
То, братеня, заплати.
14.4.2003 р.

ГАРАНТ
Сім літ Гарант гастролював,
Поки останній рік настав.
Став із народом загравать,
Навести лад пообіцяв.
А де ж ти був усі ці роки,
Коли в людей тріщали боки,
Як ті стогнали і ревли,
Що їх до нитки роздягли?
21.5.2004 р.

ХОМ'ЯКИ
Ви подивіться на їх писки –
Які всі впевнені в собі,
І спробуй ти йому щось пискни,
То не позаздрю я тобі.
На вигляд кожний, ніби кішка,
Що аж охота пригорнуть,
А от погладьте проти шерсті,
І вас хто-зна чи вже знайдуть.
Така вона – система нова,
Такі вони – нові вожді,
Навіщо ж нам така держава,
Де скрізь при владі шахраї?
А от як з виду подивиться –
Ніби попали в божий рай:
Такі всі милі, делікатні,
Хоч всіх до рани прикладай.
До чого не люблю начальства –
Типа вовків та дмитруків,
Які – чим більше придивляюсь –
Похожі всі на хом'яків.
5.4.2003 р.

НАША НІНКА
Тільки сьогодні наша Нінка
Може гордитись тим, що жінка,
А колись – скажу з журбою –
Це вважалося ганьбою.
6.4.1999 р.

САМ НА СЕБЕ НАДІЙСЬ
Сам на себе надійсь і людей не вини
Що вони тільки й мріють про себе,
Бо настали такі в нас сьогодні часи,
Що нікому вже вірить не треба.
І усе через тих знахабнілих панів,
Що усе підім’яли під себе,
І лютують ще більше від того, що в нас
Не змогли відібрати ще й небо.
Я дивлюсь з гіркотою на те,
Як бандити вривали ті жили,
Але де ж ви були всі тоді, мужики,
Як бандити ламали й трощили?
Як оті недолюдки – картаві пани –
Що над нами біду цю чинили,
Де ж тоді ми були, мужики,
Що до цього ми їх допустили?
От і маємо те, що маємо:
Не сміємось уже й не співаємо,
А хіба стало менше смішного,
Чи нема вже сміятися з кого?
На людей сподівайсь, але сам не дрімай –
Як нам мудрість народна глаголить,
Бо вже тих у верхах, що схопили пиріг,
Не зупинять ні ріки, ні гори.
Сам на себе надійсь і людей не вини,
Що вони тільки й мріють про себе,
Бо настали такі вже сьогодні часи,
Що нікому вже вірить не треба.
30.8.2001 р.

ВОВЧА ЗГРАЯ
Світ такий настав, що люди
Стали м’ять друг-другу груди,
Вже і той, хто совість мав,
Теж її комусь продав.
Тягне кожний, хто що може,
Бо ніхто вже не поможе,
І, виходить, світ вже, Рая,
Став неначе вовча зграя.
10.2.2001 р.

ДОЖИЛИСЬ
І Лігачова, і Горбачова пора гонить,
Поки не встигли ще державу розвалить,
Бо так звана перестройка не для нас,
Хоч хотілось, щоб це сталось в добрий час.
То один збирав машини й ордени,
Ну а цей пішов ще далі – по чини,
Ну а ти, дурний Іване, як тягав так і тягни,
Тільки вже якщо ти тягнеш –
Не кривись, і не стогни.
П’ятий рік вже обіцянки,
П’ятий рік вже тріпотня,
Ой, як всі її наїлись: я і вся моя сім’я.
То казали, комуністи є вершина всіх висот,
А сьогодні всі відчули,
Як любив нас той народ.
То були в нас всі, як друзі, всі свої,
І щоб з голоду не вмерли – залишали хоч ... її
А сьогодні на прилавках є і масло, й камбала,
Є і шинка, і ковбаси. А яка на них ціна?!
От і зрозумій цю владу, це я вам кажу без зла,
Гроші є – немає м’яса, м’ясо є – грошей нема.
15.5.1990 р. -10.2.2006 р.

ПАРАФІЯ
Скажіть, хто з нас не помилявся,
Й хоч раз у чомусь не вагавсь?
Але я тих в житті шаную,
Хто падав, повз і піднімавсь.
Були помилки й в Горбачова,
Але могло б їх і не буть,
Щоб прислухався до народу
І щоб вникав в житейську суть.
Бо той, хто відданий народу,
Того в житті не побороть,
Бо він бере від нього силу,
Якщо він з ним – від плоті плоть.
А може в тім, що боягузи?
Не варт чиновників винить!
Кому ж із них тоді хотілось
Свою парафію лишить?
7.1.1990 р.

ТРИ ЦИТАТИ
В наших жінок одна розмова,
Хтось їх навчив в житті три слова,
І кожен день оті три слова:
"Ти мусиш","дай" і "будь здоровий".
Проте, і в інших є ці вади,
/ Та це торкається вже влади/
Які теж знають ці три слова:
"Ти мусиш","дай" і вся розмова.
Отож, як жінка, так і влада
Мають одні й ті самі вади.
11.4.1988 р.

НЕ ХОДЯТЬ В ГОСТІ
Відквакали квакви
Вже свої весілля,
І в болоті стало
Тихо, як в раю.
Вже не ходять люди
В гості з хлібом-сіллю,
Як колись, провідать
Друзів і рідню.
27.4.1992 р.

ГЕНІЇ
Люди купаються, люди гуляють.
Я ж не купаюсь, бо часу не маю.
Люди на морі в місцях відпочинку.
Я ж все шукаю для дачі начинку.
Люди в кафешках, як буслі в болоті,
Я ж на городі або на роботі.
Нічого не купиш, дають все по жмені,
Таку, брат, систему придумать міг геній.
28.6.1990 р.

БАРАН
Я завжди в житті роботу
Ставив скрізь на перший план,
А тому, можливо, дехто
Й називав мене "баран".
Бо в моїй дурній макітрі
Було стільки всяких мрій,
Що коли було там думать
Про Оленок і Марій?
А тому, сьогодні, друзі,
Не ятріть моїх вже ран,
Бо, нарешті, й сам побачив,
Що я був таки – Баран.
Бо, колись, як був ще юним,
То довірився вождям,
Що на першім плані праця:
Дніпрогес, Донбас і БАМ.
Так ото й ганяв по світу,
Як за возом вовкодав,
Щоб мені, як й іншим дурням,
Гарну кісточку хтось дав.
28.10.2005 р.

ШАНА ХОРОБРИМ
Хотів би я Місяцем стати,
І бути сміливим, як він.
Тоді б я зміг всіх обнімати
І буть, ніби з медом графін.
Бо той, хто сміливий, – тим шана,
А тим, хто солодкий, – хвала.
Пісні їм складає Ошанін,
Кричать всім сміливим "ура"!
Бо вічно в житті так ведеться,
/І ти про це теж пам’ятай/,
У всіх боягузів щось рветься,
Бо дуже їм хочеться в рай.
28.11.1968 р.

БАЛАДА ПРО МАТІР ТА ДОНЬКУ
На дорозі двоє: мати і донька,
Мати – сільська проста, а донька – міська.
Мати – в спідничині, у рясній довгенькій,
А в доньки – мов хвостик заячий-куценький.
Сидор, що привезла для доньки з собою,
Так і гне матусю до землі дугою.
Мати кажуть:
– Доню, приїзди додому.
Та відповідає:
– Што мнє дєлать в ньому?
Мати кажуть:
– Батько поламали ногу.
– Ну і штоже, визьвіть скору допомогу.
Довго мати доньку стоячи благала,
Поки на дорозі від образи впала.
Схаменулась донька, стоячи тут поруч,
А в матусі слізьми полилося горе.
Випав із торбини сидор для Надії,
І розбив надії й материнські мрії.
Покотились з торби шклянки по дорозі,
А донька-міщанка колупалась в носі,
І, немов чужую, матінку повчала,
Щоб "скорєй" з асфальту шклянки позбирала.
Я дивлюсь і думаю: хто ж тут винуватий?
Дяді кажуть – донька, тьоті кажуть – мати.
Може воно й справді винувата мати,
Щоб надалі знала: тре’ кого кохати.
Що кидає мужа, а доньку шукає,
Доньку, що про матір навіть не згадає.
Мати – звісно мати, але ж треба знати,
Що найбільше мужа треба шанувати.
Може воно й правда: діти – то є діти,
Тільки разом з батечком матері старіти.
1.4.1971 р.

МОЄ ЖИТТЯ
Пройшли роки. Куди? – не знаю.
Ніби туман, як і весна,
І вже до них жалю немає,
Бо що жаліть – чого нема?
Мені минулого не шкода,
Я не сидів і не дрімав,
Бо жив для рідного народу –
Писав, творив і будував.
І дай Бог всім людям у світі
Прожить життя, як я прожив,
То світ давно б весь був у цвіті
І кожен честю б дорожив.
Мені не жаль літ, що промчались,
А жаль, що все не встиг зробить,
Але як Бог проявить милість –
Ще зможу людям послужить.
18.10.1986 р.

ПОКИ ГРАЮТЬ РОСИ
Я впевнений, що прийде час,
Коли набриднуть автомати,
І всім захочеться тепла,
Яким колись нас гріла мати.
Людям захочеться розваг,
А не сидіти десь в окопах,
Кохану ніжно обнімать,
А не царю-садисту "хлопать".
Людям захочеться вина,
Десь прилягти на сінокосі
Й дивитись, як іде весна
І розкидає в лузі роси.
Тоді й згадаєте мій вірш,
Який про зорі і зітхання,
І чи щось краще в світі є
Від Сонця, жінки і кохання!
12.10.1986 р.

БУДЬ МУЖИКОМ!
Я за те, щоб не грубили,
Та одне тобі скажу:
Хочеш, щоб жінки любили –
Не жалій свою й чужу...
Буде корчитись, кривитись,
Буде битись і стогнать,
Та як будеш, як годиться,
Буде плакать й... цілувать.
5.7.1986 р.

НАТО
Що мені втрачать, як в мене
Ні кола, ні двору.
Тільки й знаю, що тягати
То згори, то вгору.
Що ми знаємо про "НАТО"
І про їхню рубку?
Зараз дмем, потім ще більше
Будем дуть в їх дудку.
Наше панство стільки всього
Вже награбувало,
Що тепер їм треба Нато,
Щоб їх захищало.
Хай я стільки награбую,
Як мій шеф з Кіндратом,
Може й я тоді попруся
Як вони, у "НАТО".
30.11.2002 р.

ОБІЙМИ МЕНЕ, КОХАНИЙ
Влий тепла, коханий, в мене,
Пригорнись і обійми,
Адже в цім раю сьогодні
Тільки небо, тільки ми.
Тільки жайвори веселі
Шлють пісні нам з далини,
Обійми мене, коханий,
І до себе пригорни.
18.8.1998 р

ЛОПУХИ
Я хотів би піднять келих
За Вкраїну-Неньку,
Щоб до нас з Європи бігли
І старі й маленькі.
Село наше Ковганівку
Стали звати Лопухівка,
Бо куди ти не піди,
Скрізь у полі – лопухи.
Навіть бджоли, як й народи,
Жить не можуть без роботи,
Бо як в них нема роботи
Жалять всіх, хто йде навпроти.
16.5.2002 р.

ЛЮДИНА СЛОВА
Я будівельник і пишу, як вмію
Про свої бажання, про народні мрії,
У житті не був я прихвостнем від роду,
І служив я вірно рідному народу.
Мною верховодили тільки честь й порядність,
І завжди нестримана до роботи жадність.
Не любив чванливих та іще багатих,
Бо душа в людей цих, як в чортів рогатих.
Був я безпощадним до людей, до друзів,
Що перед начальством повзали на пузі.
Я людина честі і людина слова,
А тому й коротка з дурнями розмова.
12.6.2002 р.

ВАГОМА ПРИЧИНА. .
– Ти чому до депутата
Так прилипла, мов до тата?
– Бо у цього депутата
Гроші є, машина й хата,–
Так сказала Олі Ната.
22.3.2002 р.

ВІН НЕ ЦАР
Він не цар, та він все може –
І карать, і гвалтувать.
Й головне, що цьому поцу
Ти не можеш відказать.
В нього власна охорона,
Меч, караючий рабів,
І хоч він не Йосип Сталін,
Та страшніший від звірів.
11.4.2002 р.

МОЛОДЧИНА ІВАНОВ
Молодчина Іванов,
Слухаєш і хочеться,
А як в Раду попаде –
Ніби з ним щось робиться.
Як промовець обіцяє
Все, що людям хочеться,
Так і знай, що він у Раду,
У Парламент проситься.
Ладні хлопці навіть з чортом
Підписать обітницю,
Аби тільки могли вірить
В їхню нісенітницю.
Як на Площі мітингує –
Все що хочеш, те й почуєш,
Стільки вам наобіцяє,
Що й куди дівать – не знаєш.
А як дійде до корита –
Забуває все Микита.

ЯК ГОВОРИТЬ ДЕПУТАТ
Як говорить депутат,
Так аж рот роззявиш, брат,
Все він знає, все він вміє,
Просто, аж душа радіє.
Ніби Троцький тарахтить,
Що й з кілком не зупинить.
15.3.2002 р.

ПУСТОМЕЛЯ
Сьогодні слухав кандидата,
Чого він нам не обіцяв!
Що буде в кожного з нас хата
З садком вишневим, буде став.
Що дасть зарплату всім, як тату,
Ось тільки дайте трон мені,
Будете всі в сріблі і в златі
Ходить, як графи і царі.
А я те слухаю й міркую:
– Невже ще є такі дурні?
Які, пробачте, /це між нами/ –
Ще й досі вірять тріпотні.
14.3.2002 р.

МОРДА, ЯК В БУЛЬДОГА
В нього морда, як в бульдога,
А живіт, як ласти,
А він й досі поглядає,
Щоб іще десь вкрасти.
28.11.2002 р.

ЯКЩО НАВИТЯЖКУ ГРУДИ
В кого навитяжку всі груди,
Тим треба вірить менше, люди.
7.1.2003 р.

НА ОДНІЙ БУДОВІ
Цілий тиждень на дільниці
Екскаватори гурчать,
Трактористи дурня "ріжуть",
Інші – ледь живі сидять.
Я звернувсь:
– Чому в вас, хлопці,
Всі "гуляють" трактори?
– Бо чекаємо, як прийдуть
На дільницю маляри.
10.11.1976 р.

ЩОБ ВІЧНО ЖИТЬ
– Як на світі гарно жить,
Варт з начальством подружить,–
Говорив Грицько до Люди,
Б’ючи сам себе у груди.
Я дививсь на того мужа,
Де душа, немов калюжа,
Що за пиво й за таранку
Лад терпіти й лихоманку.
Й так хотілося сказати:
– Не спіши невільним стати,
Бо як хочеш вічно жити –
Треба з правдою дружити
І, не дивлячись на чин
Правду в очі ріж, мій син!
13.12.1974 р.

КОХАНІЙ
Солодко люба у ліжку зітхнувши,
Стала збирати косу,
А я, ніби злодій, до неї підкравшись,
Став і дивлюсь на дівочу красу.
Так би, здається, й припав би губами
До звабливих тих джерелець,
Аж поки дружина /скажу це між нами/
Просто сказала:
– Ну ти й молодець!
20.11.1968 р.

СОН ГЕНПІДРЯДНИКІВ
Генпідрядникам приснилось,
Що в них мудрість появилась,
І що згадані об’єкти –
Всі здають вже без дефектів.
Ніхто дир не б’є, не валить,
За що їх начальство хвалить.
Щоб такі не снились сни,
Менше, генпідрядчик, спи!
17.12.1974 р.

НОВОСПЕЧЕНЕ ЦОБЕ
Як став Васька виконробом –
Став соромитися роби,
Не підходьте, як іде
Бо вже як не як – цобе.
То ж під Новий рік тій плоті
Сниться: йде, мов, по болоті,
Жаби кумкають зелені
А одну він держить в жмені.
І говорить жабі так:
– Хай я геній чи дивак,
Хай люблю людей чи ні –
Знать начальству те й мені.
Схочу, випущу, уб’ю,
Страх зелених не люблю.
Шеф твої не любить звуки,
Хочеш жить? – віднині мукай.
А з тобою що робить?
Це уже мені судить!
4.1.1976 р.

ТИ ЗА ГРОШИМА НЕ ГОНИСЬ
Я не спішив, але й не вірив,
Що швидко так життя пройде,
Хоч і надіявся, що Ліра
Мене в цім світі обжене.
Жить не спішив, проте незчувся,
Коли і молодість пройшла,
І досі, доле, я не знаю,
Чи ти пройшла, чи не дойшла?
Як жаль, що ми в житті не вічні
І що уже не молоді,
І що живем вже майже в січні,
Немов картопля в лободі.
Тому усі, хто молодий ще,
Ти за грошима не гонись,
Бо їх "вожді" щодня штампують,
Отож, дивись, не помились.
Краще збудуй просту хатинку,
Де будуть дітки татка ждать.
Нащо тобі ті хмарочоси
Й жінки, які усіх... хотять?
14.11.2002 р.

ЯКЩО ДОТОРКНУСЬ
Не доторкайсь до мене, бо не поручусь,
Що буде з тобою, якщо доторкнусь...
Бо знаю, кохана, коли доторнусь,
То хай би й кричала – а свого доб’юсь.
12.4.2002 р.

ХТО СКАЗАВ НА КУМА "САЛО"?
– Хто сказав: на кума "сало"?–
До Григорія Петро,–
Головне, аби стояло...
А кохать знайде кого.
17.11.2002 р.

ГОРБОКОНИК
Я так хотів, щоб ти лишилась,
Щоб заглянуло Сонце в сад,
І щоб не плакала гітара,
Що крає душу невпопад.
Я так хотів, щоб щебетали
В садку кохання пташечки,
Вони ж садок мій обминали
Й летіли далі. А куди?
Невже туди, де більша хата,
Де красувались "Жигулі",
Бо мій маленький "Горбоконик,"
Певно відлякував її.
Від того часу – зливи й зливи,
Від того часу йдуть дощі,
І тільки плачуть мокрі сливи,
Як струни ніжної душі.
Я так хотів, щоб ти лишилась,
І перестали вже дощі,
І більш не плакала гітара
В моїй закоханій душі.
8.6.2002 р.

І ЗНОВУ ОСІНЬ
І знову осінь. Й знову в лісі
Горять осінні багаття.
Й берізки, мов дівчатка голі,
Хлопців заводять в забуття.
Сонце їх пестить і цілує,
І обнімає цілі дні.
О, як же хочеться порою
Бути берізкою мені.
Щоб і мене так хтось поніжив,
Або хоча б поговрив,
Бо ось прийшов вже грудень місяць,
А я ще ніби і не жив.
Не жив, не ніжив, не сміявся,
Все працював та будував,
І що на старість пристарався –
Кучма і те останнє вкрав.
14.11.2002 р.

ТВОРЦЯМ КУЧМОВОЗА
Ті, хто повірив у вождів,
Й не знав нічого, окрім воза,
Похожі стали на бомжів,
Стали творцями кучмовоза.
17.10.2002 р.

ПЕТРО І ГРИЦЬКО
– Про яку мораль ти мовиш?–
Грицю голосно Петро,–
Як начальник в рік вже вп’яте
Поміняв своє авто.
14.11.2002 р.

БУЛА КОЛИСЬ ДЕРЖАВА
З кожним днем живем все краще,
Веселіше з кожним днем.
В нас колись була держава,
Зараз Кучма із Плющем.
17.11.2002 р.

ПОЕТ ТИМОХА
Цей поет, – скажу про нього,–
Був таланту "видатного".
І за те йому всі лаври,
Що не цапав олігархів.
Як напише вірш Тимоха,
То трясе тебе усього.
Будеш рік в вірші копаться,
Щоб до істини добраться.
А як стане говорить,
То не зможеш зупинить.
Буде бігать він по хаті
Й слова вам не дасть сказати,
Хоч поезія у нього –
Ні про що і ні про кого.
Всі дивились і мовчали,
Мов в штани понакладали,
Та зате сам Президент
За ніщо – йому презент,
Та ще й орден йому дав,
Щоб і далі так писав.
4.12.2002 р.

ІЛЮЗІОНІСТИ
Колись я вірив і гордився,
Що мчав галопом в комунізм,
І соромно, що помилився,
Що був такий ілюзіоніст.
Та хрін за редьку не солодший,
І я такий був не один,
Та тільки жаль, таким же дурнем
У мене став – і внук, і син.
7.2.2002 р.

ДЕПРЕСІЯ
Як перестав горілку пить –
Така депресія настала,
Що ніби хтось кілком огріб,
Щоб клепки знов на місце стали.
3.4.2003 р.

ЩОБ ІЩЕ ЩОСЬ ВКРАСТИ?
Шеф вже стільки нахватався,
Що не може навіть встать,
І однако зором водить,
Щоб іще щось з когось знять.
А у мене, і в родини
Ні двора, ні хати,
То хіба він більш працює –
Сатана проклятий?
14.11.2002 р.

СОБАЧА ЗЛІСТЬ
Якщо ти можеш бить пляшки,
Плювать на зорі і на небо –
Вважай, козаче, що життя
Давно закінчилось для тебе.
Звідки така собача злість,
Що всіх, щоб міг, то перегриз би?
А щоб тебе хто взяв за хвіст
І як кота по писку тицькнув?
Що ви, хлопці, не кажіть,
Як не ніжтесь нею,
Та якщо вона свиня –
Й лишиться свинею.
27.6.2002 р.

НЕ БУВ Я ПАНОМ
Не був я паном і не буду,
Але й не буду батраком.
Страх не люблю, як плачуть люди,
Як їх стьобають батогом.
15.6.2002 р.

ГЕНІЙ
Все-таки наш Кучма геній.
Де ще в світі стільки геїв?
6.6.2002 р.

ЯКЩО ВІН ГЕНІЙ
Він не з бронзи і не з сталі,
Але він – товариш Сталін.
21.8.2002 р.

ЩОБ МІЙ НАРОД НЕ ПЛАЗУВАВ
Що б мій народ не плазував
Та менше слугам довіряв,
То певен – наша б Україна
Давно б забула про руїни.
Й не вчили б ми своїх синів,
Щоб буть придатками панів.
Ми б в цьому світі раювали,
А не Госпіднього чекали.
Отак ми,братці, живемо,
Тоді чого ми всі ждемо?
На смітниках шукаєм вдачу,
Ми ж не коти, не пси бродячі.
Плазуємо перед панами,
Щоб ті нам кісточку подали.
Та що б козацький мій народ
Не зажимав в тисках свій рот,
Та весь до жодного проснувся,
То певен я, що й світ здригнувся б.
25.12.1997 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ НІЧ
Так як ніч приходить – з неба
Зорі визирають,
То дівчата, як русалки,
Женихів чекають.
Обнімають і голублять
До самого ранку,
І як рибку хлопців ловлять
На свою приманку.
Знають же ж, що хлопцям треба,
Ті стрункі чаклунки,
А тому і ловлять хлопців
Всіх на поцілунки.
25.12.1997 р.

ЧАРІВНА, ЯК СВІТ
Хто так навчив тебе сміятись?
Хто так навчив тебе кохать?
А дівка з поля:
–Вчила мати,
Щоб всіх могла я чарувать.
1.1.1990 р.

НА БУДМАЙДАНЧИКУ
Закричав на мене майстер,
Силючи дрімоту:
– Ти чому по-міністерськи
Ходиш на роботу?
– Бачиш, майстре,– відповів я,–
Я б прийшов раніше,
Якби ти матеріали
Доставляв справніше.
А привозиш по обіду,
То ж – Господь з тобою,
Щоб від ранку за тобою
Бігав я з трубою.
Дисципліна, дисципліна!
Як звучить красиво,
От, якби ж начальство наше
Теж її любило!
Я ж людина на будові
Вже давно не нова,
І дивлюсь не із Венери
На перебудову.
І підряднників, вважаю,
Підганять не варто,
Дайте їм матеріали
Й хоч у Крим валяйте.
10.1.1976 р.

НАРОД МОВЧИТЬ
Народ мій стогне і мовчить:
Невже це рок, а може – мить?
5.12.2000 р.

ПЕРЕБУДОВА
До начальника вбіг майстер
І кричить:
– Ой, виручайте!
Як наряди закривать?
Бригадири всі кричать!
– Хай кричать, а ти – мовчи,
Ну невже ж тебе тре’ вчить?
Більше їм ти посміхайся,
А от в руки не давайся.
Корч із себе дурачка,
Бач, робота в нас така.
Анекдот їм розкажи,
І ніколи не кричи.
Бо ж на те й перебудова,
Щоб була свобода слова,
А підуть – роби своє:
Крик, бач, честі не дає.
5.1.1976 р.

СПРАВЖНІЙ КОМУНІСТ
– Як взнать,– Грицько питає,
Почухавши свій ніс,–
Шеф наший безпартійний
Чи справжній комуніст?
– Ось всі запам’ятайте,–
Спокійно мовив Ліст,–
Як пє горілку шклянками
І суне скрізь свій ніс,
І каже, що все знає,
І любить танець "твіст",
То вас я запевняю,
Він – справжній комуніст.
– А звідки ти це знаєш?–
Спитав той в пісняра.
– Дружинонька у мене
Точнісінько така.
17.11.1990 р.

В КОГО ТАКЕ ВРОДИЛОСЬ?
Спочатку Гриць в бабусі брав,
А потім у матусі,
Потім у всіх вже, хто давав,
В дідуся і татуся.
А коли став він підростать,
Став в менших вимагати,
І ви попробуйте йому,
Як просить, та не дати.
А потім в школу він пішов,
І там йому давали:
Хто п’ять копійок, а хто руб,
Хто бублик, хто рогалик.
Вступив наш Грицик в інститут,
І там його боялись,
Тому й давали, хто що міг,
Щоб Грицик не штовхались...
І так він звик до теї гри,
Добрався й до начальства
Чекав, підлеглі щоб дали,
Хіба ж то не нахальство?
А вдома батько дивувавсь:
– Скільки не дай, як в бодню?
І хто його таким зробив?
І тут же сунув сотню.
А ще десь через місяць-два
Вже хлопця й посадили...
А батько, мати і дідусь:
– В кого ж воно вродилось?
1.1.1989 р.

З МЕТОЮ ЕКОНОМІЇ
У ЦК рапортували:
– Справи в нас завидні –
Ранше місяць лікували,
А зараз – за три дні.
– І чому так інтенсивно?–
Запитали Голову
– А ми трьом відтяли руки,
А одному – голову.
19.1.1976 р.

ПРО ВІЧНІСТЬ І ПРАЦЮ
Скоро вже куранти
Нам проб’ють за північ.
Чую: крок за кроком –
Як летять літа.
Як над нами, брате,
Запанує Вічність,
І погасне світло
Голубого дня.
Ні! Я не боюся
Світ цей залишати,
Хоч душі й не байдуже,
Де і з ким їй буть.
Тільки було б Сонце,
Був би мир та праця,
Ну а хліб й до хліба
Зможу роздобуть.
Й хоч куди – не знаю –
Я з Землі полину,
Й хоч куди – не відаю –
Я з Землі піду.
Та, проте, я вірю,
Що людина вічна,
А тому і впевнений,
Що і не помру.
Знаю, що до мене
Прийде новий ранок,
Зійде нове Сонечко,
Прийде Новий Світ.
Але як же зможу я
Жити без роботи,
Як для мене праця,
Як для бджілки цвіт.
8.12.2001 р.

ПЕРЕСТАРАВСЯ
Став ударником Бугай –
Збільшилась зарплата.
– Де ж телятка, о гай-гай?
Що? Одні козлята?
11.12.1976 р.

СТРАШНИЙ СОН
Перед очима все пливе,
Земля з-під ніг кудись зникає,
Певно, то смерть моя іде
Й кілком ще здалека киває.
Пірнув під ковдру я й лежу
А раптом та і не помітить,
А сам від страху весь тремчу,
Бо не поможуть – знаю – діти.
Думав її перехитрить!
Й тут сниться сон, що я спіткнувся,
І все-таки перехитрив,
Бо в ту ж хвилину я проснувся.
Стою й тремчу, мов впав в барліг.
Добре, що встиг за двері взяться,
А тут і жінка на поріг:
– Коли ж ти встиг так нализаться?
15.6.2001 р.

ЯК ХОЧЕШ МАТИ КОРОВАЙ
Жінок негарних не буває,
Й хоч кожна має таїну,
Та хто секрет їх розгадає –
Той буде мати не одну.
Тому не спи і не затримуйсь,
І ребус сам свій розгадай,
Та тільки довго не роздумуй,
Як хочеш мати коровай,
Бо розхватають – так і знай.
8.2.1998 р.

ЯКЩО БУДЕШ КРАСТИ
Якщо когось ти обкрадеш –
Те саме завтра й сам знайдеш.
27.1.2003 р

ЯКЩО ДУША І СПРАВДІ ВІЧНА
Через многі роки
З іншого життя,
Я прийти хотів би
До свого житла.
І зустріти маму,
Їй сказать:
– "Привіт",
Як жила без мене
Так багато літ?
І піти під яблуньку
Ту, що сам садив,
І зайти в будинок
Той, що сам зробив.
І спитать в нащадків:
– Як ся живемо?
Чим мене порадує
Батьківське село?
Глянути на поле,
На сосновий бір,
Той, що ми садили
У підніжжя гір.
І почути ранком
Віволгу в садку,
Й як гудуть веселі
Бджоли на кутку.
Чи живе ще й досі
Зайчик-русачок,
Що завжди дражнився:
– Дожени, Вальок.
Ну а потім сісти
На порозі хати,
І додому з Космосу
Братиків чекати.
25.6.2001 р.

ЩО ЛЕГКО ДАЄТЬСЯ
Все, що дається легко в руки,
То все до швидкої розлуки.
27.1.2003 р.

САМОКРИТИЧНІ
– Якщо хочеш спать? – лежи,–
Каже мужу жінка,–
Виклич лікаря й скажи,
Що болить печінка.
– Всі тягнуть і ти тягни,–
Каже Таня Вані,
Шеф... – Параску, тітка – хну
А ти – лікарняні.
7.12.1976 р.

СКЛЕРОЗ
– Що таке склероз, мій друже,
І в кого буває?
– Це як хтось щось обіцяє –
Й тут же забуває.
А найбільше в нас склерозом
Виконроб страждає,
Особливо, як наряди
Майстрам закриває.
30.1.1976 р.

СКЛЕРОЗ – 2
– Що таке склероз, мій друже,
І в кого буває? –
Якось йдучи через поле
Гриць в Петра питає.
– Як тобі сказати, Грицю, –
Той відповідає, –
Це як прийдеш ти до жінки,
А чого? Не знаєш...
30.1.1976 р.

ДЕ МОЇ СІМНАДЦЯТЬ ЛІТ?
Така природа: поле, цвіт!
О, де мої сімнадцять літ?
18.4.2004 р.

ПРО РОБОЧУ СУБОТУ І БЕЗОПЛАТНУ РОБОТУ
До робочого підходить
Виконроб і каже:
– Оце, любий, як за тиждень
Всі дірки замажеш,
Значить матимеш на день
По червінцю, друже,
Попрацюй у вихідні,
Прошу тебе дуже...
Ти ж бо знаєш, що то буде
В тресті на парткомі,
Як не дай Бог не здамо
Цей об’ект вагомий.
– Добре! – каже робітник,–
Вийду і в суботу,
І у власні вихідні
Виконав роботу.
Виконроб цвіте, росте,
За роботу радий…
А прийшов час закривать
Майстрові наряди –
Виконроб стоїть, сопе,
І закрив – п’ятірку,
Ніби й справді майстер той
Пропустив десь дірку.
Майстром гнів оволодів,
Кинув він роботу:
– Що ж тоді я заробив
За оту суботу?
Що ж скажу дружині я,
Що скажу я діткам?
А я ж з ними обіцяв
В Крим поїхать влітку.
– Ну а я то тут при чому?
В них є батько й мати,
Я ж не дійная корова,
В мене ж фонд зарплати!
Майстер весь пополотнів –
Гордість збунтувалась:
– То ж навіщо ви просили,
Нащо обіцяли?
Й до начальника пішов.
Шеф до виконроба:
– А квартира в нього є,
Чи давно в нас робить?
– Має, звісно, власний дім,
Писані віконця.
– Якщо так, то закривай –
Півтора червонця!
9.2.1976 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
У все я вірить перестав:
У честь, в порядність, в совість, вірність,
Й коли слова ці написав,
Тут забурлила в серці гідність.
Хто ж я тоді такий, скажіть,
В якому світі моє ложе,
Невже керує всім живіт
І те, що між ногами тоже?
Але в житті й щось більше є –
Яке і поруч, і над нами.
Адже родились ми людьми
І стати мріємо панами.
Тоді чому ж так спішимо
З вершини в яму опуститься,
То чи ж не краще б нам було
На світ і зовсім не родиться?
Адже мать честь – це буть людьми,
А не шкарпеткою в принцеси,
Й собі подібних не ганьбить,
І мати спільні інтереси.
І той, хто випхався в пани,
Мусить завжди це пам’ятати:
–Завжди людям допомагай
І славу добру будеш мати.
25.12.1998 р.

ЯК ХОЧЕШ В РАЙ
Як хочеш ти попасти в рай –
Життя легкого не шукай.
27.1.2003 р.

ЯКИЙ САВА
Чим більший негідник –
Тим більш охоронців,
Чим вища посада –
Тим більший бандит.
Бо цей як дорветься,
Як Вовк до корита,
Про що тоді зможеш
Ти з ним говорить?
Про болі, про горе
Чи може про матір,
Яка помирає
Від мук і образ?
Отож я і думаю:
– Звідки та наглість?
Звідки та впевненість,
Вічний садизм?
І тут же відразу відповідаю:
Усе йде від влади –
І честь й бандитизм.
Бо все те, що вчили,
Колись нас у школі,
То все ГЕНІАЛЬНО,
Але то – фігня.
Бо де таке видано,
Де таке чувано,
Щоб вовчу мораль
Ухвалило ягня.
Сиджу і вдивляюсь
У тих, що на троні,
Та то ж хижаки,
Яким рівні нема.
Собі надрукують
Вони торбу грошей,
А ти надрукуєш –
То жде Колима.
Для нього одначе –
Ти голий чи босий
Бо честі у них –
Як на Сонці води.
Отож, поки в світі
Ще є ці удави,
То щастя і правди,
Мій друже, не жди.
11.2.1998 р

ВІДКРИТТЯ ВІКУ
У всіх жінок є "же" і "на",
Звідки і назва їх "жена".
І якщо чесно вам сказати,
Звідти пішла й япономати...
8.2.1998

УКРАЇНІ
Коли ж ти, Нене, розігнешся
І станеш рівно вже стоять?
Скільки ж тебе, як півень курку,
Кому не лінь – будуть топтать?
Невже і досі як повія
Себе всім будеш підставлять?
Чи й справді віриш в добродіїв,
Яким на честь твою плювать?
Не жди, не вір і ненадійся,
А якщо хочеш жить ще й жить,
То всіх панів отих пихатих,
Як пацюків пора гонить.
20.2.1999 р.

НЕ ВІРЮ НІКОМУ
Вже хоч убий!– не хочеться нічого,
Окрім, десь впасти і поспать,
Або, усівшись над рікою,
Десь за хмарками поблукать.
Й дивитись днями десь за гори –
Де ні початку, ні кінця,
Де все сьогодні – так як вчора,
Усе по задуму Творця.
І хоч не вірю вже нікому,
І світ неначе уві сні,
Та, якщо в писк не дать рудому,
То зробить те рудий мені.
4.3.1999 р.

ОДУМАЙТЕСЬ, БРАТИ МОЇ!
Колись спитає всіх Творець,
Що ти зробив, мій брат-агнець?
І що ти скажеш, друже мій,
Що пив, гуляв, чинив розбій?
Що ти братів своїх й сестер
Усіх до ниточки обдер,
І там, де тільки побував,
Усе, що міг, те й грабував.
Що ти людину нашу дужу
Загнав, як жабу у калюжу,
А з наших мам і інституток
Зробив повій і проституток?
А вік короткий наш людський,
Одумайсь, поки ще живий,
Бо й кліпнуть ти не встигнеш оком,
Як сам лежать ти будеш боком.
19.2.1999 р.

ТЕРОР І ГОЛОДОМОР
У всіх є слабкості й дивацтва,
Своя і радість, і печаль,
Та як доводять до жебрацтва –
Таких правителів не жаль.
Нема страшнішого нічого,
Як мучить вас голодомор,
І в тій державі, де живеш ти,
Куди не кинься – скрізь терор.
23.7.1999 р.

О, ЯНГЕЛ МІЙ
О, Янгел мій, Моя Принцеса,
До тебе хочу притулиться,
І в промені твого кохання –
Тобою ніжитись й гордиться.
Бо гори ці й дрімучий ліс,
Ну що вони без тебе варті?
І листя з біленьких беріз,
І дуб, який стоїть на варті?
12.8.1999 р.

САМІ ВИНУВАТІ
Не жаль, що роки пролетіли,
А жаль, що світ наш не змінивсь,
І так як був він живодером,
Так і по цей день він лишивсь.
І хоч у Космос ми злітали,
І хтось на комусь одруживсь,
Бога ж, на жаль, не розбудили,
Щоб він за бідних заступивсь.
Тому не плачу й не радію,
Дивлюсь на все спокійно я,
А що в Комуну я не вірю,
В тому заслуга не моя.
23.7.1999 р.

ЛАВКА КВІТІВ
Люблю осінню прохолоду,
Що освіжає розум мій,
І всі думки мої фільтрує
Гарячим вогнищем подій.
А в полі, як у лавці квітів,
Куди не глянеш – Божий рай!
І все ж сумую я за літом,
Як і за мною певно гай.
20.8.1999 р.

ТВОЇ ОЧІ, ЯК ВОГНИКИ
Твої очі, як вогники з ніжності,
А коли я дивлюсь на твій рот,
Так і хочеться врізать по вічності,
Щоб скоріше відкрила свій грот.
Цілувати твоє повнолуння,
І твій звабливий вічно живіт,
Як же хочеться ніжності, люди,
Коли ми починаєм старіть.
7.9.1998 р.

ДЕРМО І ТРОН
Пора пройшла надій, розваг,
І залишились тільки муки,
Бо як дермо зійде на трон
То повикручує всім руки.
Нехай не думають пани,
Що всі на світі барани,
Бо Бог все бачить і фіксує,
Як пан над бідними кепкує.
2.9.1998 р.

ЩО ТО ЗА ПТАХ?
Що то за птах, якщо без крил,
Що за гроза, якщо без грому,
І що за дівка то, скажіть,
Якщо не треба вже нікому?
Що то, скажіть, за соловей,
Якщо співати він не вміє,
Що то, скажіть, за чоловік,
Як вгледить жінку й не радіє?
Що то за жінка, ви скажіть,
В якої розуму немає,
Й не дасть вам хоч ви як просіть,
Поки у мамки не спитає.
15.9.1998 р.

У КОЖНОГО СВОЯ ДОРОГА
Для кожної істоти на землі
Є хліб і сіль, мороз і спека,
Надто сумні й веселі дні,
Свій журавель, чи свій лелека.
Своя кохана, свій бойфренд,
Своя стежинка, чи дорога,
Бо землю створено, як стенд,
Де подарунки всім від Бога.
17.8.1998 р.

В ТРАМВАЇ
У трамваї їдуть люди
Іззовні – гамлети,
Про порядність щось гутарять
Та про оперети.
А в цей час зайшов п’яничка
Й став до всіх чіпляться,
Й зупинить бояться хама,
Бо культурні, бачте.
П’яний бачить, всі "культурні",
Та більш нахабніє,
Ось уже й стару бабусю
Благим матом "гріє".
Мовчать "мудрі та культурні" –
То ж не їхня мати,
І не кліпнуть, вражі діти,
Хоч тікай із хати!
Ну а п’яний відчув волю –
Що його бояться,
І уже до тих "культурних"
Став він добираться.
Чим би скінчилась поїздка?–
Важко передбачить,
Щоб в трамваї не з’явився –
Хлопець бородатий.
Подививсь навколо сухо,
Хлопця взяв за груди,
Та як вліпить тому в вухо
Й до присутніх:
– Люди!
Я б і вам вліпив так само,
Як і цьому мужу,
Бо хіба людина чесна
Може буть байдужа?
23.5.1976 р.

ПРЕЗИДЕНТ
Він все, що міг, в народа вкрав –
Тому і Президентом став.
14.10.2000 р.

ПРЕМІЇ
Робітник у виконроба
На зборах питає:
– Чом це я тружусь, як робот,
А премій не маю?
– Інші також не гуляють,–
Той почав повчати,–
Будеш менше виступати!–
Більше будеш мати.
– Я жалітися піду
В Ради і Профради!
– Був такий... Ходив колись...
Сам тепер не радий.
29.4.1976 р.

БРИДКА ПОТВОРА
Я дививсь на тих всесильних
І кипів від злості!
Скільки раз мені хотілось
Перем’ять їм кості.
Але спробуй зачепити
Ту бридку породу,
Як поставлять вас до стінки,
Як "врага народу".
І куди ти не поткнися,
В місті чи в районі,
Скрізь одні і ті ж бандити –
І в ЦК, й в Обкомі.
29.4.1976 р.

В ЇДАЛЬНІ
– Чом горланить завїдальні,
Мов під танк попала?
Бо кухарки в неї вкрали
Те, що в них та вкрала.
5.7.1976 р.

АВТОРИТЕТНИЙ КАПЕЛЮХ
Баба діду настирливо:
– Купи капелюха.
– Чи ж тебе бува, бабусю,
Не гризнула муха?
Та ж навіщо він старому,
Щоб корів лякати?
Ще, гляди чого, й сусіди
Будуть глузувати...
Баба ж клята не здається:
– Ось візьми Гаврила,
Як нацупив теє чудо –
Став за бригадира!
А Грицько, що був їздовим,
Також капелюха
Як натяг, то попросили
Зразу головбухом!
Дід вшурупав баби хитрість,
Мов їдку коросту,
І радіє, що вже стане –
Головним колгоспу!
Цвіте баба разом з дідом,
Радіє, сміється,
– Може й нам життя віднині,
Діду, посміхнеться?
І пішли гулять під вечір
Вдвох вони до моря,
А там вітер шляпу в руки...
І поніс у гори.
Плаче баба і не може
Вже ні йти, ні сісти.
– Зачекай, ось кращий купим,
Що візьмуть – в міністри!
23.5.1976 р.

БОЖІ ЛЮДИ
Других Президентів не бачив,
Других Президентів не знав,
А тих, що зустрів я і бачив –
То краще б їх чорт всіх забрав.
20.1.1998 р.

НЕ ПЕРЕХИТРІТЬ СЕБЕ!
Я всіх люблю і всіх я поважаю,
/Куди діватись – вік такий настав/
Одних – за честь, а інших – бо кохаю,
А Василя за те, що ром достав.
Люблю за те, що всі такі ви різні,
За те, що ви довірливі і ні,
Люблю за вірність і за вашу зраду,
Бо все, що в вас – геть все є і в мені.
І може хтось вдає святого з себе
Так само як і я, коли до інших йду,
Я й тих люблю, бо в них завжди навчаюсь –
Коли до них на зустрічі іду.
Люблю за те, що впевнені, як гори,
Що кожний з них на витівки мастак,
І хоч із них ніхто не скаже правди,
Та мов качки горлатимуть: так-так.
І хоч вони жорстокі й недоступні –
Люблю й таких, бо учать не дрімать,
А реготіть, як плачуть всі на кутні,
Які себе не вміють захищать.
Бо якби всі були ми однакові –
Я б не пізнав ні болю, ні тривог,
Не знав би я ні зради, ні любові,
Бо я б не знав, де дідько, а де Бог.
І ворогів також я поважаю –
Відвертих, чесних з ріжками і без,
Бо злість і мудрість я від них черпаю,
І силу вижить я беру в них теж.
Така вона, як бачите, людина,
Усе в ній є: і радість, і журба.
І не шукайте іншу ви людину,
Бо іншою ніколи не була.
А якщо десь і є така людина –
До нас прийде десь років через сто,
Коли на всіх уродять мандарини,
І зникне страх з планети, СНІД і зло.
24.5.1976 р.

РОБИ ДОБРО
Роби ти людям, друже милий,
Те, що б хотів – тобі робили.
25.5.2003 р.

НЕ ЛЮБЛЮ ОБЕРЕЖНИХ
Не люблю обережних,
Бо в їх душах застій,
І розводять грибки лиш
У державі моїй.
Не люблю обережних,
Бо настільки нудні,
Ніби білі поганки,
Що зігнулись на пні.
Не люблю обережних,
Бо завжди ті тремтять,
Варт на їх всього лише
Тільки руку піднять.
19.10.1988 р.

ПРОФЕСІЙНА ЦІННІСТЬ
Чом горланить комендантша,
Ніби недобита,
Ніби браги напилася,
Як свиня з корита?
Посміхнулася крізь зуби
Та нечиста сила:
– Якби я кричать не вміла –
Чи ж я б тут робила?
29.12.1976 р.

ПОЕТУ
Якщо ти хочеш вічно жить,
Перше за все – навчись любить,
І там, де шепчуть явори,
Присядь, з людьми поговори.
Піди по чергах поштовхайся,
Й хоч раз у когось закохайся,
А потім вже бери перо
Й пиши хоча б і про Дніпро.
Ну що ти зможеш написать,
Якщо ти з хати не виходиш?
Де пси оберігають сад
В якому ти "щедеври" твориш?
19.11.1988 р.

П’ЯНИЙ ПІД ВЕРБОЮ
Стогне п’яний під вербою,
Як глухий тетеря,
Б’є по стовбуру руками,
Щоб відкрились двері.
– Відчиніть, такі-сякії,
Ах ви ж крокодили!
Що ж я вам зробив погане,
Що мене закрили?
12.6.1976 р.

ДОВІДКА ДЛЯ ДОВІДКИ
Раз пішов я у лікарню
Лікарняний лист закрить,
Там блондиночка-сестричка
Нафарбована сидить.
Повеліла паспорт дати.
– На прописці,– я в отвіт.
– Значить, довідку такую
З РоВеДе ви принесіть.
Я побіг у відділ кадрів
Й довідку прохаю,
Завкадрами все вислухав
І відповідає:
– Щоб в лікарню написати
Ми могли ту справку,
Хай з лікарні нам напишуть,
Що їм треба справка.
11.6.1976 р.

В ЧЕРЗІ ЗА РИБОЮ...
В лавці черга за лящами
Десь кілометрова,
Та ще й риба – дрібна-дрібна,
Як в скирді полова.
Інваліди йдуть та йдуть все
І нема відбою:
– От за що ми воювали,
Братику, з тобою!
4.7.1976 р.

СКІЛЬКИ БУДЕ М’ЯСА?
– Скільки знаю, у нас м’яса
Було як картоплі,–
Говорив Петру товариш,
Тешучи голоблі.
– Почекай, ось незабаром
Пакт підпишем з Марсом –
То й картоплі буде стільки,
Як сьогодні м’яса!
16.7.1976 р.

САМОЗВАНЦІ
Відмирають на Вкраїні,
/Чи то постаріли/
Слова божі: сало, м’ясо,
Ковбаса, кефіри.
Чи то люди, вибачайте,
В нас недобачають?
Чи ті люди, що працюють,
Грошенят не мають?
Вже з держави й те зникає,
Чим земля гордилась.
І ніхто не скаже, звідки
Горе те звалилось.
Де взялись ті хитрожопі
Кравчуки та Кучми,
Що народ загнали в жопу
Аж по самі ручки.
Ось яка вона в нас влада –
Властні самозванці,
Та бодай би трясли її
В вечері і вранці!
19.2.1998 р.

ЗАДЕКЛАРУЙТЕ ДОХОДИ!
Бомжі, каліки й жебраки,
Задекларуйте всі доходи,
Бо тільки ваші п’ятаки
Вкраїну-матінку відродять.
18.2.1998 р.

ДЕРЖАВА І ГЕНЕРАЛИ
Як хочеш мать доход, державо,
То думай не про генералів.
Бо генерали хоч і браві,
Та рвуть із рота, як шакали.
Бо так ніхто, як генерали,
Ще наш народ не грабували.
18.2.1998 р.

СУХОМЛИНСЬКОМУ
За які такі заслуги
Все найкраще – дітям?
А у що ж тоді накажеш
Всіх старців одіти?
А куди ж бабусь, дідусів
Їх куди дівати?
Чи ж коли стара людина –
Можна і... списати?!
То ж й не дивно, що вже діти
Теж "тямущі" стали,
Щоб могли, то батька й матір,
Певно б, закопали.
Отож, мої добрі люди,
Про це пам’ятайте,
Не балуйте діток своїх
А добру навчайте.
Щоб могли за честь, за друга,
Гідно постояти,
А не як побачать гуся –
То в кущі втікати!
Дай відчуть своїй дитині
Радість вечоринки,
А би він відповідати
Міг за свої вчинки.
Дай ти їм пройти ту школу,
Сам яку проходив,
Щоб до всього так же само,
Як і ти, доходив.
Щоб коли стареньким станеш,
Не вмивавсь сльозою,
Що при дітках і при внуках
Став ти сиротою.
10.2.1998 р.

ФІЛОСОФИ
Не всі бородаті – філософи,
Й не всі ті що пишуть – поети,
А на душі пахне осінню,
О, молодість, де ти, де ти?
8.2.1998 р.

РОЗДЯГАЮТЬСЯ БЕРЕЗКИ
Роздягаються березки,
Роздягаються дуби,
Всі готуються завчасно
До веселої зими.
Ось роздівсь вже клен і ясен,
Та вербички все тремтять,
Перший раз стрічають зиму,
І бояться, і... хотять.
26.9.1999 р.- 23.10.1999 р.

ЩОБ ЛЮБИЛО НАЧАЛЬСТВО
Якщо хочеш в нашім світі
Ти приматом жить –
То, звичайно, ти повинен
Менше говорить.
Бо воно – начальство наше –
Як тобі сказать –
Любить, аби ми, як риба
Всі могли мовчать.
Друге правило утям ти:
Шеф завжди правий,
Будь він тричі божевільний
І як пень тупий.
Ну а третє, пам’ятаєш,
Як казав Цушко,
Що якщо не Президент ти,
Значить ти – ніхто.
3.2.1999 р.-13.7.2009 р.

ЛЮБИ ЛЮДЕЙ!
Краще вже усіх любити,
Ніж на всіх кричать,
Щоб тебе могли й підлеглі
Навіть величать.
3.2.1999 р.

НІКОЛИ НЕ ЗАГАДУЙ
Ким би ти не став би,
Як би не жилось,
Ніколи не загадуй,
Як хочеш, щоб збулось.
3.2.1999 р.

ДЕПУТАТ
Він доступний, як повія,
І слизький, немов слимак,
Від якого стервом віє;
І на вигадки мастак.
Їх зненацька не застанеш,
Пальця в рот їм не клади,
Бо відкусить того пальця –
Аж до самої... туди.
Їх зненацька не застанеш,
В них язик, як помело,
І обкрутить вас усіх він,
Не зарадить і село.
6.9.1998 р.

МОЯ ДУША
Моя душа, немов веселка,
А працьовита, як бджола,
І хоч ще поки не поет я,
Але здається – вже пора.
21.10.1998 р.

РЕКОРДСМЕН
В нас повії владу учать,
Як потрібно всім давать:
В яку дирку й скільки зразу
Можна їм сосисок пхать.
Ну а "Факти", чи не бридко?–
Переплюнули вже всіх:
Хто кого і скільки трахнув,
Й скільки зразу було їх?
Вже жінки, мов сучки стали,
Як же не любити їх?
В кого більший, в кого менший –
Всі все знають і про всіх.
Та, мабуть, усі рекорди
В нас побив би наш ЦК,
Аби виставили хрена
На Вкраїні Кравчука.
От до чого довели нас,
Дякувать прагматику,
Що люба за бакси гола
Пройде й по Хрещатику.
Що воно за світ віднині?
Маєш гроші, значить – пан,
А не маєш – будь хоч геній,
Сядь і соплі жуй, баран.
2.9.1998 р.

ОЦЕ ТАК ЕКОНОМІЯ!
– Вип’єм, хлопці, за начальство,–
Мовив злодій Сава, –
Що ми маємо горілку,
Й до горілки сало.
– А чому б пак за начальство? –
Ті заверещали...
– А тому, що копу світло
Вимкнуть наказало.
Бо якби горіли лампи,–
Буркнув той Григору,–
Як би ми тоді залізли
З вами у комору?
11.12.1988 р.

ТАКІ ПОРЯДКИ
Робітник у виконроба
Розчину прохає,
Треба десь йому з відро –
Ванна протікає.
– Ні не можу! – хоч убий,
Хтось побачить – клямка! –
Мовив тому виконроб
І губами плямка.
– Як не можна? – робітник
Аж скипів від гніву,–
Жартувати ти жартуй,
Тільки май же міру!
Та у вас же кожен день
Пропадають гори,–
Виконробу робітник
Сипонув докори.
– Так – то так воно, браток,
Тільки, що ти вдієш?
В нас хай краще пропаде –
А давать не смієш.
23.11.1976 р.

БРАК
Чому люди в нас робочі
Так часто бідують?
Бо як якісно щось зроблять –
Річ ту експортують.
А тому, що брак гоню я –
Вибачайте, друзі –
Бо ото тільки і всього
Лишиться в Союзі.
17.11.1976 р.

КРАСИВИЙ ЧОРТИК...
Там, де явір із вербою біля річки шелестів,
То знущався наді мною білий чортик, як хотів,
Ну а я, пробачте, дурню, цілий вечір ще й радів,
Що красивого, нарешті, в полі чортика зустрів.
7.6.1999 р.

ТИМ, ЩО НА ОЛІМПІ
Я в тонкощах політиків не знаюсь,
Й мені на те усе начхать,
Мені дай хліба і видовищ
І щоб було кого кохать.
Робітникові трон не треба,
Його не вабить і портфель,
Йому дай кельму і лопату
І він – як справжній Рафаель.
Йому потрібна воля, праця,
Колиска, жінка і дитя,
Бо в них своє він бачить щастя,
Бо вдача вже його така.
І не повірю я ніколи,
Що є країна... Де шукать,
Що хочеться робітникові
Десь з-за бандитів помирать?
Ті, хто на троні – всі бандити
І це усі повинні знать,
Тому ото вас і питаю:
–Скажіть, за кого воювать?
Невже оті, що там, на троні,
Там є хоча б один святий?
Їм всім давай якбільше крові!
Бо він, як бачте, не простий
Війна політикам потрібна,
Щоб нас в покорі всіх тримать,
І шельмувать не заважали
І нами нас же і лякать.
Бо якщо сам ти вб’єш бандита,
То ти – ізгой,
А як з наказу Президента,
То ти – Герой.
І не повірю я ніколи,
Що люди хочуть убивать,
Це не під стать робітникові –
І це усі повинні знать!
30.3.1978 р.

В ПРОЦЕДУРНІЙ
Шепотілись хворі жваво
Там, де процедури,
Мов, сьогодні на обід
Будуть хворим кури.
Хтось із гурту засміявся
Скільки мав він сили:
– Їх ще з ночі між собою
Сестри поділили.
Хтось горланить:
– Караул!
І гукає Светку:
– Йди ставай у караул
Щоб дали котлетку.
30.3.1978 р.

МІСЯЦЬ В СТАВОЧКУ
Іду, дивлюся, як в ставочку
Зірки купаються ясні,
А з ними Місяць, ніби квочка,
Щось їм нашіптує на дні.
3.4.1978 р.

НЕМА РІВНІ
Я знаю, ти – вірна і знаю – кохаєш,
Та тільки кого – і сама ти не знаєш,
Проте, твої очі завжди неспокійні,
Бо в світі ніяк не знайдеш собі рівні.
3.4.1978 р.

ЗА ЩО ДАЮТЬ ПРЕМІЇ?
За горду, друзі, чесну вдачу,
Вже сорок років з лишнім плачу,
А спритним, що кричать"Ура!" –
Квартири, премії, моря.
27.5.1978 р.

ЗА ЩО ГРОШІ?
В нас продукти – скільки знаю –
Не дорожчі й грама,
А якщо вони й дорожчі –
Винна в тім реклама.
Ось, наприклад, на "Московську"
Хтось навісить "Віски",
І тоді плати за пляшку
Вже не три, а вісім.
А якщо на ту гидоту
Вчеплять ще й прикраси,
То платить тоді прийдеться
Й ще більше в два рази.
Ми раніше ображались:
Дорого,мов, страшно,
Ну а зараз платим більше
І не знаєм, за що?
24.12.1976 р.

СЛУЖИ ІСТИНІ
– Як хочеш, брате, хамом стать,
То вчись начальству догоджать,
Бо той, хто хоче гідно жить,
Не зможе згорбленим ходить.
Хоч в нас начальство тих цінує –
Хто перед ним, як вуж, плазує.
27.5.1978 р.

ЖИТТЯ НЕСКІНЧЕННЕ
– Навіщо вам, – питають люди,–
Такий великий треба дім?
Адже старий ви вже занадто
Й до смерті може днів із сім.
І відповів мені чемненько
На те запитання дідок:
– Життя в людини безкінечне –
Як має внуків і діток.
7.7.1989 р.

ЯБЛУНЬКА
– О, яблунько, голубонько моя,
Чому ж ти стільки років не квітуєш?
Всього десь рік тебе не бачив я –
А ти уже мене мов і не чуєш.
Чи ж я тебе колись не поливав,
Чи ж я тебе,голубонько, не пестив,
Чи ж Сонечко від тебе закривав,
Чи ж стовбур не підбілював щовесни?
– Ну як же я, скажи, могла цвісти,
І як могла в садку я красуватись,
Якщо мене замучили вітри
Оті, що дмуть з завода "Хімікати"?
Якби на тебе, замість АШ ДВА О
Та дустом сипонули з хлорофосом,
Хотіла б чуть я, щоб ти говорив
І як би ти крутив своїм розкішним носом?
Аби тебе, як гуся, кожен день
Поїли аміачною водою,
Хотіла б бачить, як би ти розцвів
І що б тоді було, скажи, з тобою?
29.4.1988 р.

ГАЮ МІЙ ЗЕЛЕНИЙ!
Похилилась вітами
На траву верба,
Ніби моя туга,
Як моя журба.
Гаю мій зелений,
Братику мій милий,
Підкажи, порадь мені,
Чому не щасливий?
Чому мене матінка
З дому відпустила –
Як у мене зовсім ще
Неокріпли крила?
Чом про Робін Гуда
Й досі ще співаю,
Ніби Кармелюків
В нас своїх немає?
13.9.1978 р.

А ЦЕХ КОПТИТЬ
І знов почався Новий рік,
І все так само, як торік,
І знов цехи заверещали,
Немов розлючені шакали!
Клянеться щиро бригадир,
Що він за дружбу і за мир,
І знову той же голова
Нам обіця все ті ж права.
А цех коптить, як і коптив.
Кому із них душа болить,
Навіщо розум їм "сушить",
Як є що їсти і що пить?
Вони ж живуть поза законом –
Їм привезуть все з-за кордону,
А ти ковтай ті гербіциди,
Як хочеш, брате," довго" жити!
Їм би путівку в Магадан –
А він вибрикує, як пан.
О, розмахнувсь "пенсіонер" –
На все вікно кондиціонер.
Скажи йому про комунізм –
Так він же перший тебе з’їсть.
Всі знають: треба щось робить,
А що? Бояться говорить...
Так що тримайсь, робочий клас,
Надії тільки всі на вас!
Бо ці гнилі інтелігенти –
Вони неначе інтервенти.
На їх мораль людська не діє,
Такі вони в нас добродії!
3.1.1989 р.

НАВІЩО ДРУЖИНА?
Сиджу і міркую:
– Нащо мені мак,
Навіщо дружина,
Як можна і так?!
1.9.1989 р.

ТРАНСПАРАНТИ
Я хочу відпочить
Від тих крикливих гасел,
Щоб поруч ти була
І тьохкав соловей,
І зорі в небесах
Ніколи щоб не гасли,
Під шум цикад
І блиск твоїх очей.
З тобою хочу буть
І слухать голос неба
З твоїх грудей
І шепотіть:
– Люблю!
О, як мені
Набридли транспаранти,
І крики
Помираючих в гаю.
Я хочу пить любов
З очей твоїх блакитних,
А ти весь час:
– Я хочу відпочить,
А вже до нас
Повзе по скронях старість,
Коли ж, скажи,
Ми будемо вже жить?
О, як мені
Набридли транспаранти,
Щось на зразок:
– "Дайош Отчізнє БАМ!"
А завтра
Ненажерливі куранти
Вже новий план
Напишуть дурням-нам.
15.1.1989 р.

НА ХРЕЩАТИКУ
У Чорнобилі біда,
На Хрещатику – ура!
Та кому ж кричить – ура!
Ця доросла дітвора?
1.5.1989 р.

БАТЬКІВ ЗАПОВІТ
Мені завжди чомусь здавалось –
То Бог зі мною гомонить,
Коли гуде ночами поле,
І вітер струнами бренить.
Як підступає з поля казка –
Зірки притомлені мовчать,
Бо хочуть всі, немов підслухать,
Про що ж ми будем розмовлять.
І Місяць в полі, як найстарший,
Поглянув десь з-за хмар на світ,
І, ніби мій старенький батько,
Всім побажав щасливих літ.
Згадав про батька і заплакав:
Життя було на волоску,
А він іще про бджілок думав
І посміхавсь до них в садку.
Й весь час прохав мене:
– Синочку!
Мій час пройшов, а ти живи,
Та про комах цих надзвичайних
Прошу тебе, ти напиши.
Комаха ця – свята від роду,
І людям створена служить,
Сам Бог її створив для того,
Щоб вчились ми, як треба жить.
Так, так! Я, друзі, не обмовивсь,
Що тут багато говорить?
І ще щоб нас вона навчила,
Як треба край свій боронить.
23.6.1989 р.

ЗАКОН І БЕЗЗАКОННЯ
Для селян і для робочих –
В них свої закони, хлопці.
Жаль, що в цю статтю не входять
Ті, хто ці закони творять.
Бо щоб бідні люди знали,
Що там твориться в Кремлі –
То давно б його рознесли,
Щоб не мучив він землі.
7.7.1989 р.

ЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ
Летять журавлі над полями,
Торкаючись крилами зір,
Все ж зорі лишаються з нами –
А птахи летять в бездну гір.
Журливо на серці і млісно,
І хочеться вслід закричать:
Невже на Вкраїні вам тісно
І простору мало співать?
І білі журавки по зову
Курликнули нам за Десну:
– Ми летимо, щоб вам знову
На крилах принести весну.
17.11.1978 р.

МАТИ – МАЧУХА
Хто, скажи, в любов твою повірить,
І в люб’язний материнський світ,
Як діток своїх ти обкрадала,
Скільки я тебе вже знаю літ?
І від них завжди ховала правду:
Там не стань, а з тим не говори,
І по тюрмах їх селила справно,
Щоб жили, як їм накажеш ти.
Та зате всіх інших ти любила
І для них готовила обід,
А своїх світ за очі гонила,
Щоб вони забули про свій рід.
Я ж від них парканів не мурую
Й від чужих також не горожусь,
Бо їх болі як свої я чую
Й ними я гордився і горжусь.
Бо їх вчу я Неньку захищати,
А не всім служити, як верблюд
За гнилі консерви й шоколади –
Що із звалищ дурневі дадуть.
А тому і вчу, щоб знали мову,
Щоб своїх любили солов’їв,
І щоб посміхались нам діброви,
Так як Сонце в полі до гаїв.
2.9.1989 р.

ПОСМІХАЙСЯ І РАДІЙ!
Вийшов з дому, а назустріч
Йде сусідонька сумна,
Й так на мене жалюгідно
Подивилася вона,
Що не зміг пройти я мовчки
І сказав сусідці тій:
– Хочеш жить красиво й довго –
Посміхайся і радій.
– Як же можу я радіти, –
Та мені відповіла,–
Як у мене босі діти,
А на дворіі вже зима?
24.6.1989 р.

ТРУДОВИКИ
Колись від старості вмирали,
А зараз кажуть – від нудьги,
Бо хлопці навіть не дивились,
Кого вони у дім тягли.
Їм би ще жити й плуг тягати,
І це сьогодні знають – факт:
В одного сифиліс від праці,
В Петра від "трипера" – інфаркт.
Видно, немало потрудились
Ті славнозвісні бугаї,
Які на всіх підряд стрибали,
Коли шепталися гаї.
Видно, немало ті "трудились"
І повторяли знов і знов,
Бо якби менше ті трудились –
Не погубила б їх любов.
20.8.1989 р.

ЯКЩО ЛЮБИШ ВОЛЮ
Не заглядай в чужий ти двір,
Бо житимеш, як в клітці звір.
27.1.2003 р.

СУЦІЛЬНИЙ КРИМІНАЛ
Ви тільки лише придивіться,
Хто більше всіх у нас краде?
Невже хтось є, що може думать,
Що той, хто сіє і гребе?
А всі міністри, депутати –
То всі нещасні, всі бомжі,
Адже без дачі, без квартири –
Аж плакать хочеться мені!
А Президент розводить руки,
Оклад іще їм підніма,
А хто працює, як бульдозер.
Усім – зима, зима й зима.
Та це ж хіба, скажіть, не здирство?
Хіба це не голодомор?
Казать одне, робити інше –
Зробить так може тільки вор.
Та ви погляньте на ті ручки,
Та то ж – суцільний кримінал,
Бо хто ж довів людей до ручки,
Якщо не цей професіонал?
А люди де? Мовчать, телята,
Мовчить наш робітничий клас,
Тому кліщі оті пихаті
І смокчуть все, що можуть, з нас.
Усе гребуть, бо все їм мало,
А на народ їм всім – начхать,
А ви питаєте:
– Де сало,
Й чому заводи в нас стоять?
І ластівки не принесуть весни,
Як вкриють небо яструби.
8.9.1989 р. -2006 р

ХТО ТАКИЙ КОМУНІСТ?
– Хто такий комуніст?
– Це той, хто плодив підхалимів,
Це той, хто в невинних стріляв,
І з хижого лютого звіра –
Себе під ягня маскував.
10.91989 р.

ВІСЛЮКИ
Наказав Віслюк маститий
Іншому за чаєм
Щуку кинути у став,
Бо лини дрімають.
А десь через десяток літ –
Вже новий шеф і новий звіт:
–Потрібно Щуку в інший став,
Щоб і Карасик не дрімав.
–А як же бути із линами?
–А хіба є ще ті між нами?
Хто ж вам накаже Щупака,
Як в нього в главку є рука?
З ставка лини десь всі зникають,
А Щуку в чині піднімають.
20.2.1989 р.

ЩО СТАЛОСЬ ІЗ СВІТОМ?
Життя – мов затяжні дощі,
Хоч вся Планета молиться,
Що стало з світом? Поясніть,
Чому усе вже колеться?
І де вона – ота струна,
І де та біль кінчається?
Де ниточка, що держить світ,
Як той перевертається.
Здається, й ліс вже відшумів,
І річка заспокоїлась,
Ну а душа, як взимку гай,
Немов щось з нею скоїлось.
І хоч навколо йде весна,
Що по полях волочиться,
Та жити радощів нема,
І помирать… не хочеться.
3.3.1998 р.

ЧАС ВЖЕ БРАТИ МІТЛУ
Покажіть ви на всю Україну,
Як поети, селяни живуть,
Ті, що орють, що сіють, що віють,
І державу свою бережуть.
Як живуть, як вони процвітають,
Без штанів, без костюмів, пальто,
Та зате, ніби привиди всюди –
Стіморол, шоколад, доміно.
А де ж наше українське сало,
Де ж подівся дешевий наш хліб,
Де ж поділась картопля й цибуля
По ціні ще недавніх тих літ?
Хай тоді були голод й розруха,
Хай тоді була в світі війна,
Але наша сьогоднішня влада
Шкоди більше всього принесла.
Тож навіщо потрібні ці слуги?,
Кому служать ці важні пани?
Чи ж не варт вже цю погань мітлою,
Щоб й синам заказали вони.
Та погляньте на їхні ви писки,
Сала більше вже, як в кабана,
А народ розгубивсь і не пискне,
Мов народу і зовсім нема.
Над державою круки літають,
По державі гадюки повзуть,
А народ все чогось вижидає
І його майже зовсім не чуть.
Сплять усі, ніби сном лотаргічним.
Боже милий! Хто ж їх так приспав?
Всі немов не свої, а пришельці,
Щоб проснувсь і себе б не впізнав.
Так привик вже народ наш до сплячки,
Що і хлібом його не корми,
І хоч ти вже довби його в жопу,
А він буде кричать, що святий.
Від горілки всі вимокли клітки,
Це держава уміє робить!
І до цього людей приучає,
Треба ж їх хоч чим-небуть кормить.
А ті п’ють, а ті п’ють, в дурня грають,
А пани на весь світ реготять,
Україну мою розкрадають,
То ж чи можна ще й далі мовчать?
А якби ветчина і ковбаси
Стали втроє дешевші, ніж є,
Ми б тоді всі пили за Вкраїну,
За здоров’я твоє і моє.
А якби подешевшало сало,
Не кажу вже про м’ясо і мед,
Я б прославив вождів і державу,
Як науку колись Архімед.
І до чого ми вже докотились,
Та до цього народ, видно, звик,
Бо чим більше його обкрадають,
Тим охотніше йде на шашлик.
От тому буть не можу спокійним
І вдавать, що я зовсім сліпий!
О, народе, ти пий, пий горілку,
Тільки ж розум ти свій не пропий!
Наші люди привикли до крику,
Це як пісня для них перед сном,
Головне аби чарочку випить,
Або душу поніжить вином.
Він стогнав і в минулім столітті,
Він стогнав і в античні часи,
І хоч він не стояв на узбіччі,
Та з дівчаток знімали труси.
А всі гітлери, сталіни, каїни,
Це як Щука, щоб Лин не дрімав,
Тож, народе, прошу, просипайся,
Бо здається, що час вже настав.
19.2.1998 р.

КОЛИ ГОРМОНИ НАПИРАЮТЬ
Як жінка файна – то удача,
Навіть, якщо вона й ледача.
Коли гормони підпирають,
Тоді про вроду не питають.
10.11.2008 р.

ПРО СІМЕЙНЕ ШАСТЯ
Присв’ячую всім трудівницям світу
Жіночко-голубонько моя,
Неспокійна вічна трудівнице,
Поклади свій шпатель на "козла",
Низько тобі хочу поклониться.
За оті автографи життя,
Що даруєш людям, ніби долю,
За твої жіночі почуття,
Що горять калиною у полі.
Кожен день на хвилях красоти
Пишеш ти будинками сонети,
Та нажаль, що про таких як ти
Не завжди писать хотять поети.
Не зупинить майстер, як колись,
Не гукне начальство відпочити,
І міністр не скаже:
– Зупинись,
Ну навіщо і куди спішити?
Зробиш більше – новий план дадуть,
І ще більшу норму, як сьогодні,
То ж чи варт на погань спину гнуть,
За які такі гріхи господні?
За які такі гріхи, скажіть,
Протяги колючками шпигають?
Лізе взимку в пазуху мороз
І сніжинки душу освіжають.
А в газетах наших і в кіно,
Що в державі працю величають...
Чому б ні, не стань ти працювать –
То пани геть всі повимирають.
Дуже вже багато в нас тих слуг,
Можна було б й греблю загатити,
А який оптимістичний дух,
І хотять братки ще краще жити.
Ну а ти гони все та давай!
А конвеєр крутить, ніяк чхнути,
А захочеш в туалет сходить –
Мусиш до начальника звернутись.
От тому, кохана, не хапайсь,
Ні не варто з сили вибиватись,
І мене, голубонько, не лай,
Що не міг тобою любуватись.
І завжди, рідненька, пам’ятай,
Що сім’я від посмішки щаслива,
А тому хоч трішки залишай
Ти і їй тепла свого і сили.
І ніколи ти не забувай,
Бджілочко моя ти працьовита,
Що роботи непочатий край,
А сім’я тоді буде щаслива,
Як у тебе буде в серці май,
І для неї лишаться ще сили.
7.7.1981 р.

ЗНІМІТЬ ОРДЕНИ, СОЛДАФОНИ!
Зніміть ордени, "ветерани"–
Символ гніву і образ,
В них я бачу біль і рани,
Гори трупів в різний час.
Як зіщулившись в хатині,
Голосила дітвора,
Ну а ти катам-убивцям
Все вигукував – ура!
Познімайте ви медалі –
Символ всіх людських підлот,
Бо і мертві вже піднялись
Захищати свій народ.
Бо як бачу я медалі,
Що звисають в вас з грудей,
Бачу сльози і печалі
Всіх знедолених людей.
І відмовтесь ви від пенсій,
І віддайте дачі тим,
Кого ще не встигли вбити –
Інвалідам і старим.
А тепер сказати хочу
Ось що я тобі, народ:
– Той, хто більш тебе гвалтує,
В того більше й нагород.
10.9.1989 р.

ПРО ХЛІБ ТА ГРАФОМАНІВ
"Поету" В. Юхимовичу
Пишуть всі про хліб та колосочки,
Про ліси зелені запашні,
Про дівочі стегна та пупочки,
Працю величаючи і ні.
Всі ми вмієм гарно говорити
Про любов до праці трударя,
Та на жаль не вміємо цінити,
Бо землі не знаєм букваря.
Й чи багато тих інтелігентних,
Хто так "щиро" любить праці дзвін,
Чи хоч раз спецівку із брезенту
Одягнув просмаленую він?
Чи ходив по зоряному полю?
Чи хоч знає, що таке роса?
Як стерня у ноги людям коле,
І які над полем небеса.
Що він знає про життя, про працю?
Про отих замучених людей,
Тих, що влітку з чотирьох вже ранку
Дома не знайдете ви ніде.
То ж чому замовкли всі, як риба?
Хто про хліб вам право дав писать?
Хліб привик до чорних рук і роби,
До дощів, до скрипу коліщат.
Я сьогодні проти вас ополчивсь,
І щасливий тим, що жив Тарас.
Що б ми знали про поля, про землю,
Якби тільки друкували вас.
І не вам, у кого білі руки,
Хто боїться пилу й саранчі
Говорить про хліборобські муки,
Краще пий, поете, і мовчи.
Тільки знай, що хліб – то скарб безцінний,
Мало там романтики, прости.
То безсонні ночі хліборобські
Стеблами у полі проросли.
26.5.1976 р.

НЕ ПНИСЬ
Коли несеш свій хрест – не пнись,
Однаково прийдеш кудись.
25.5.2003 р.

ОЛІГАРХИ І СМІТТЯ
В нас сміються з німців,
І сміються з турків,
Ніби ті дурненькі,
Ну а ми святі,
Але де знайдете
Ви ще більших дурнів,
Ніж у нас, пробачте,
На моїй землі?
Де, скажіть, знайдете
Хоч в одній державі
Пластикові пляшки
Чи якісь кульки?
А у нас всі ріки
Ними перекриті,
Що і не проїхать
Вже і не пройти.
А у нас, де глянеш,
Так як гай – так смітник,
Вить охота вовком –
Свинство, де не глянь.
Ну а олігархам –
Їм на все начхати,
Так ото й судіть ви,
Хто ж насправді дрянь.
1.7.2009 р.

СУСІДУ
Я думав, що ти просто дурень,
А ти до всього ще й нудний,
Видно, в дитинстві падав з печі,
І те, чим мислять, – все відбив.
Видно, тебе добру не вчили,
А тільки стукать й ображать,
А нас учили стукачів всіх,
Немов паскудників, вбивать.
Ти ніби та базарна баба,
Яку і хлібом не годуй,
Їй дай лише когось обмазать,
Поки їй в рот не всунеш... буй.
1.7.2009 р.

ПОБАЗАРУВАВ
Якось я поїхав в Київ
Побазарувать,
А людей у місті стільки –
Не проїхать, ані стать.
Як поглянув, що почому,
На той світ,
Хочте вірте чи не вірте –
Я схопився за живіт.
Закружилось в голові вже
Від тих цін,
От що робить Президент наш
І кабмін.
А верстат штампує гроші –
Живодер,
Бо вже гроші ті дешевші
Від шпалер.
Всі стояли розважались –
Хто як міг,
Але я валивсь відверто
Просто з ніг.
А верстат штампує гроші –
Живодер,
Хоч ті гроші вже дешевші
Від шпалер.
Щоб були ми не жидами,
Та щоб не хохлами,
То давно б в державі нашій
Всі були б панами.
А то одні шибко гнуться,
Інші гоноряться,
А евреї й українці
Вже й жидів бояться.
Маруся ти Маруся –
Рожевий мій букет,
Що з тобою сталось
Від тюльки і котлет.
4.10. – 1.7.1998 р.

А ВІЗЬМІТЬ ПЕНСІОНЕРІВ:
За те, що мовчали,
То і їх, як білу гуску,
Братки общіпали.
Чи за їхню рабську працю,
Чи за їх порядність?
Що не можуть постояти
За національність!
30.7.1998 р.

ПАНУ ЖИРИНОВСЬКОМУ
Жириновський так, як Цезар:
Дайте ви йому права,
Перетрахає жінок всіх,
Будь то дівка чи вдова.
Кинув би і Кремль, і Думу –
Дідько б все оте побрав –
І упевнений, що в яслях
Сам би нянечкою став.
Адже, як колись казав він,
Діткам досить й п’ять хвилин;
То ж спілкуються хай з батьком
Всі по телеку з картин.
Тож чому б вже і сьогодні
Не почать експеремент,
Поки в нього часу більше
Й поки ще не Президент.
Був би з нього добрий батько,
Що вже там і говорить,
Бо хвилину для дитини
Міг би в місяць приділить.
Й чхать би він хотів на Думу
І на Путіна давно.
Головне, щоб Жириновських
Більше отприсків було.
20.9.1998 р.

КОХАЙТЕСЯ!
Кохайтесь всі! Ви того варті,
Мій друг для вас завжди на варті.
16.1.2008 р.

НАТАЛІЇ ВІТРЕНКО
А Наталія Вітренко –
Посади її на трон –
Буде пушками палити
На усіх з усіх вікон.
Як же ти тоді до неї
Зможеш підступитися,
Як не вміє та нічого
Окрім, як сваритися..
20.9.1998 р.

НЕВТОМНИЙ ПРАЦІВНИК
Хто вміє брехать – той жирує,
А той, хто невміє – сопе,
Тому з двох один голодує,
А інший – під себе гребе.
Гребе і не томиться, бидло,
Й не лопне ніяк той хом'як.
Такий Президент наш і спікер,
Такий і директор Кузьмяк.
У всіх них один Бог – це гроші,
У всіх них мораль – це брехня.
І я не здивуюсь, як в крісло
Усядеться й більша Свиня.
Я знаю, у чім вина бідних,
В яких ні кола, ні двора,
Щоб менше кричали придурки
Червоній меншині "ура".
Тому що за правду і віру
Готові віддати життя.
Так що ж це воно за держава,
Де править людьми сатана?
Та що ж це воно в нас за люди,
Що вічно лякає їх грім?
Зате у нас вільна держава
І є вже свій прапор і гімн.
24.11.1998 р.

ГЕРАКЛ
Хто в нас самий язикатий,
Наглий, дужий і багатий,
Знає, що кому сказать?
Це – народний депутат.
Він спортивний і активний,
Руки, плечі – ну – Геракл,
Що люба вам молоденька
Буде й Богу ще молиться,
Щоб себе йому віддать!
20.2.1998 р.

ТИ МОЖЕШ РОЗУМ ВБИТЬ!
Колись я шефу говорив:
– Ти можеш розум вбить,
Але не вб’єш уже ту думку,
Що розум встиг той породить.
28.1.1998 р.

НАРОД БІДУЄ?
Хто сказав, що наш народ
Стогне і бідує?
То погляньте, які вілли
Він уже будує!
Хто сказав, що Президент наш
Ворог України?
А хіба ми не такого
Разом всі хотіли?
Хто сказав, нема в нас м’яса
Чи нема сметани?
Може б те народ й побачив,
Щоб не був він – п’яний?
23.2.1998 р.

Я НЕ СУДДЯ
Я не суддя. Я – коментатор,
А сама вперта річ, то – фактор.
18.4.2004 р.

МАЛІ ДВЕРІ
Скількох жінок я пам’ятаю,
В них бачив пристрасть і любов,
Але куди все те зникало,
Як охолоджувалась кров?
Чом та ставала, мов мегера –
Не підійти, не підступить,
Чи то малі ставали двері,
Чи розучилися ходить?
І звідки в них та злість і піна,
І звідки з рота чорнота?
Чому замовкла мандаліна,
Чому мовчить її душа?
Звідки в жінок та вічна сила,
Що тягне всіх нас, як магніт,
Що варт на неї лише глянуть –
І перед вами інший світ.
27.10.1998 р.

ТАКА ПОРОДА
От народ вже так народ,
Палець не клади у рот...
А як вмаже ще чарчину –
Все йому тоді до спини.
І хай дощ весь день шумить,
Вам його не розбудить.
Чи то він дурний від роду,
Чи така його порода?
19.6.1998 р.

ХТО КОГО ЦІЛУЄ?
Зараз світ мене дивує
Чи то я дивую світ,
Хто кого й куди цілує –
Й скільки раз за день, за ніч?
20.9.1998 р.

НА РОЗДОРІЖЖІ
В цьому світі всі ми, ніби кляті,
Ніби хтось над нами насміявсь,
Щоб були в нас бідні і багаті,
І багатий з бідного сміявсь.
Й слово те, що нарекли в нас паном,
Істини людської мало в нім,
Бо воно межує більше з хамом,
Так, як в небі блискавка і грім.
А тому життя – це та ж дорога,
По якій ідемо я і ти,
Зліва лікоть відчуваєм Бога,
А праворуч лікоть сатани.
Гарно як. Про що вже й говорити,
Де вже тут до істини дійти,
Ну чому б і їх не помирити,
Щоб жили у мирі і вони.
Але ж ні! Ніхто вступить не хоче,
І не хоче уступить свій трон,
Що ж тоді про нас вже говорити,
Коли кожний з нас, як Соломон.
Так і стоїмо на роздоріжжі,
Слухаєм про пекло і про рай,
А в той час "шляхетні" проходимці
Обкрадають душі і мій край.
Так ото я все життя й воюю
Сам з собою,– вимовив Кіндрат,–
Хочеться і Бога не гнівити,
Й не порвать з дияволом контракт.
Так і виникають суперечки,
Хоч я знаю: істина одна:
Якщо ми забудемо про Бога,
Значить переможе сатана.
23.10.1998 р.

Я СВОЮ ВАМ НЕ ВІДДАМ
Може я і несучасний,
А можливо, дурень, хам?
Тільки ваших... я не хочу,
І свою вам не віддам.
28.6.1999 р.

ІМЕНА
Імена, імена.
Мов ромашки: і Танечки, й Нелі.
Й кожне з них, як зустрінеш, – весна,
Поки ти їх ведеш до постелі.
Бо нема в світі правди, нема
І не знає ніхто, де та ділась
І куди вмить зникає вона
Після того, як жінка розділась.
24.9.1998 р.

НЕБЕСНІ КУПОЛИ
Роки вже юності пройшли,
Веселим цвітом відшуміли,
А я люблю небесні куполи,
Які жінки і носять, і носили.
Любив, люблю за той одвічний дзвін,
Яким від мене втому проганяють,
Бо варт його почуть – зникає лінь,
Якщо ті дзвони з блузи визирають.
Тому й дивлюсь я на Молочний шлях,
І з нього все життя очей не звожу,
І хай на мене кажуть, що хотять,
Та я без них – отих дзвіниць – не можу.
Бо жінка – то мистецтво всіх епох –
І вічну силу тільки в ній знаходжу.
15.7.1999 р.

РАДНИКИ І РАДНИЦІ
У нас є радники і радниці,
Яких в нас вибирають
Не завжди по розуму,
А по задниці.
А тому з нас сміються вже і кури,
Бо де не глянь – то більшість дури.
19.8.1999 р.

ПИЙТЕ НА ЗДОРОВ’Я!
Що не кажіть, люблю я цілуватись,
А ще як оковитої піддати,
Бо як хильнеш отого зілля,
Піде люба – не треба і весілля.
І що цікаво, хочу ще сказати,
Чим більше п’єш – більш хочеться кохати.
Навіть вівця, як вип’єте ви більше,
Від королеви ані чуть не гірша.
Ну чим же оковита – то не чудо?
Отож і пийте, на здоров’я, люди!.
21.8.1999 р.

МАЄМО, ЩО МАЄМ
Отож, маємо, що маєм –
Як колись казав Кравчук –
Не сміємось, не співаєм,
Та зате не чути стук.
Розважайся, насолоджуйсь,
Якщо є у тебе чим,
На всі смаки любу сраку,
Мій шановний Онесим.
– Як же можна жить без честі?–
Я до тих що в Раді.
– Мабуть, можна, та спочатку
Доберись до влади.
30.7.1998 р.

СТАРШИЙ БРАТ
Ні в чому міри ти не знаєш
О, мій великий старший брат,
Тільки сидиш і поглядаєш,
Як би і ще щось з нас зідрать.
6.10.1989 р.

ЩОБ ЗЕМЛЯ РОДИЛА
Хочуть всі мать землю й хто її не мав,
А чи хоч один з них заступ в руки брав?
Отоді б й побачив, що, де і почім,
І ще як трудитись треба на ній всім.
Бо земля, як жінка, вибачте мені,
Що даси ти жінці – те дасть і тобі.
Те саме й земелька в далі голубій,
Як даси земельці – дасть тоді й тобі.
А чи хватить вміння, а чи хватить сил
Добривом підживлювать, чи бур’ян косить?
Це не те, що сісти десь у лісозмузі
З дівкою, як дрофа, з чаркою на пузі.
Треба, щоб земелька теж тебе любила,
А для цього треба доброта і сила.
24.10.1998 р.

ПІДЛІСТЬ НІКОМУ НЕ ПРОЩАВ
Я все життя боровсь за правду
І все ж, нарешті, зрозумів,
Що не було її й не буде,
Хоч якби цього хто хотів.
А той, хто каже, що борітесь,
Хоч істина в словах цих є,
Хотів би дуже подивитись,
Скільки філософ той живе?
І все ж під музику начальства
Я у житті не танцював,
Бо це вважав завжди за підлість,
Яку нікому не прощав!
За що себе і поважав.
31.7.1998 р.

ІЄРАРХІЯ
Навіть песик, добродію,
Знає ієрархію,
Як відчує, хтось сильніший,
Вмить на спинку падає.
4.12.1989 р.

ПАРТІЙНИЙ
Є в нас хлопець з виду милий,
І проворний, і вродливий,
Діловий такий, поважний,
Й підступитися аж страшно.
Хто його у нас не знає?
Всім і все він обіцяє,
Не ступне, як не брехне,
І парфумами не тхне.
– Ти ж дав слово!– дорікаю.
Він:
– Я дав, я й віднімаю.
Бо хоч він і не надійний,
Та зате він – член партійний.
Він же, як з лайна пакунок,
Тільки й думає про шлунок.
Видно, що чиновник – штатний:
Так як слово – й мат гарматний.
В голові, як в мухи жару,
Але любить все на шару,
Хоч і двох не зв’яже речень,
Та не любить заперечень.
А скажи йому щось проти,
Розімне тебе, як шпроти.
Й мало того – вас до всього –
Зробить ворогом народу!
Я б таких партійних членів
Десь туди б – за Обь,за Лєну,
Хай би там жили і мали,
І самі себе махали.
11.9.1989 р.

НЕ ЗАЗДРЮ БАГАТИМ
Не заздрив я в житті багатим,
А тим, що вміють щось робить,
Які не можуть днями спати,
Або горілку днями пить.
Завидую – розумним, мудрим,
З ким можна щось поговорить,
І вже, якщо із кимсь десь випить,
То тільки з тим, хто вміє пить.
6.10.1989 р.

ПІД ДУЛОМ АВТОМАТА
Може хтось захоче і зі мною,
Щоб поговорити тет-а-тет,
Щоб з рядків моєї одісеї
Відтворити сталінський портрет.
Коли правда й честь були в загоні,
А в пошані – кривда і хула,
Як текли по світу ріки крові,
І носилась смерть, як сатана.
Як невіглас по указці "тата"
З нами що хотів – те і творив,
Як жили під дулом автомата,
Й це тоді вважали за прорив.
Як же не згадать тут Чингізхана,
Гітлера та інших маньяків,
Як вони на "відьом" полювали,
І були страшніші від вовків?
Бо людей й за бидло не вважали,
Ті корячконогі вояки,
Які скрізь вбивали й гвалтували,
І були, як справжні хижаки.
17.9.1989 р.

ПРО ПОЕТА ТА ЧЕСТЬ
Якщо писать якусь брехню,
То чи не краще вже мовчати,
То хоч коли помрете ви –
Вас будуть гідно шанувати.
Зфальшивиш раз, зфальшивиш два –
Це як зірвать незрілу грушу,
Бо хто в житті брехнув хоч раз –
Це як продав він чорту душу.
І скільки б ти не маскувавсь,
Одначе з тебе маску знімуть,
Знімуть медалі й ордени,
Так само їх як і надінуть.
Краще ори, поете, й сій
І їж хліб свій і ти цим самим
Хоч збережеш повагу й честь,
І рід козацький не знеславиш.
2.10.1989 р.

ПИШУ ДЛЯ ТЕБЕ...
Пройдуть часи, і я те знаю,
Що будуть жить мої вірші,
Бо їх писав не ради слави,
А щоб шуміли комиші.
Хоч я не Пушкін, не Шевченко,
Але я знаю: буду жить,
Бо вчив людей не грабувати,
А шанувати і любить.
І слава Богу, не спішив я
Свої вірші у світ пускать,
Бо вкласти в них хотів я душу,
Й як більше м’язи накачать.
Писав вірші не ради слави,
А щоб народ свій розбудить;
Писав для тебе, Україно,
Аби могла ти вільно жить.
І я упевнений у тому,
Що буду довго-довго жить,
Бо, навіть, як мене й не стане,
Й тоді панів я буду бить.
І облетять вірші Планету
Так, як народні трубачі,
І будуть заздрить ще поети,
Ті, що писали за харчі.
3.10.1989 р.

ДОПРАЦЮВАЛИСЬ
В нас все "робили" комуністи,
А що ж тоді робив народ?
Який часу не мав й присісти,
Бо не давав йому город?
6.10.1989 р.

ЖИВИ І НЕ НАГЛІЙ
Живи, радій і не наглій,
І де б не був ти, будеш – свій.
8.102003 р.

НАШІ КУРОРТИ
Чорна кіптява великих думок –
Ось вона тут, як у горлі комок.
Де ж справедливість і де ж той Ілліч,
Що обіцяв всім нам тепленьку піч?
Де ж ті надії і мрії людські?
Певно, у вічній лежать мерзлоті.
А де ж ті гіганти великих ідей?
Певно, із феями грають в хокей.
А нам, щоб не нудились наша братва,
Кращі курорти в тайзі віддала,
Тільки пригляньтесь: Сибір, Колима –
Ну як за ту "щедрість" не крикнеш –"Ганьба!"
6.10.1989 р.

ХТО ТАКИЙ ЧЛЕН ПАРТІЇ
В хаті із буквариком Танечка стояла:
– Хто такий член партії? – в татка запитала.
– Це така порода, як тобі сказати,
Що любила людям всім все обіцяти.
Ну а хто не вірив в їхню тріпотню,
Тих або до стінки, або всіх в Чечню..
– А навіщо тре’ було їм людей вбивати?
– Щоб не заважали членам царювати.
Тож ходили селами й на "цимбалах" грали
І дівчат гарнесеньких скрізь вони шукали:
Щоб так, як при Цезарю, всі йому давали...
Бо, мов так потрібно все це для держави.
Бо щоб їхня влада мала процвітати,
То державу треба було кров’ю поливати.
А мужчин тому ті вилупки вбивали,
Щоб ті дурні менше їм "Ура!" кричали.
6.10.1989 р.

ЩОБ СЛУХАТЬ ПТАХІВ
Якщо послухать хочеш птахів –
То в ліс іди без жінки й свахи.
18.4.2004 р.

КОРОВАЙ
В голові не розум – каменюка,
Що готова будь-кого вже вбить,
Може наш Олімп мені підскаже,
Що мені й народові робить?
Зими з кожним роком холодніють,
На полях бур’ян, як ліс, росте,
А Кравчук туди-сюди гасає,
І ніхто до мене не іде.
Над землею ніби смерч пронісся,
Хоч давно вже не було війни,
І до кого ти не повернися –
Всі вже стали злючі, як вовки.
Що ж це воно сталося зі світом,
Хто ж на всіх нас мор цей напустив,
Що зима вже стала навіть влітку,
Ніби хтось Планету підмінив.
А в верхах все ділять Україну:
Кому буде Буг, кому Дніпро,
І ніяк не може вгамуватись
Спікер комуністів – пан Петро.
І Мороз – то ваший він, то наший,
То в Москву, то в Мюнхен, то в Шанхай,
От як манить Президентська каша
Й безрозмірний панський коровай.
А над нами – голод, смерть, розруха,
Хто що може – тягне і гребе,
Україна стала вже, як шлюха,
Хто її вже тільки не... довбе.
Ну а хлопці, знай своє всі знають–
Той в Москву, той в Мюнхен, той в Шанхай...
Бог із ним. Народ хай вимирає,
Головне б не втратить коровай.
13.1.1998 р.

ЛАЮТЬ
Мене всі лають, як біду,
Що я не впав, що я іду.
4.4.2004 р.

КАЇНАМ-ЦЕЗАРЯМ
Шеф із главку подививсь на мене:
– В Бога я не вірую, Семене,
На тім світі рай мені до спини,
Я – царю, значить, я – людина!
Інші в мене погляди на вроду:
Я родився володіть народом,
А тому й держу в державі ката,
Щоб в покорі міг рабів тримати.
Не терплю рабів я голомозких –
Це ж душевна травма і убозтво,
Нічого плодить неповноцінних –
Надто вже і так того насіння.
Щоб були могутніми народи:
Кволим – плаха, сильним – нагороди.
Нічого плодить оті суцвіття,
Що весь світ перетворили в сміття.
19.10.1989 р.

ЯКБИ Я НЕ ПОСТАРІВ
Якби був я молодий,
Та мав свої вілли,
То, вгадайте, де б у мене
Ви тоді сиділи.
Ну а поки подякуйте
За ту мені ласку,
Що люблю я вас ще й досі,
Як красиву казку.
І якби не постарів я,
Ви не посивіли,
Може б ви на тому місці
Й досі б ще сиділи.
11.2.1998 р.

ЧУГУННА СПИНА
Ніби й схожі на людину,
А як пси ви – гнете спину,
Чи то вже така людина,
Чи така чугунна спина?
4.12.1989 р.

КОМПЕТЕНТНІ ЖУЛІКИ
Кому ж так стало вигідно
Усе трощить, ламать?
Звідки прийшли ті виродки,
Яким на все начхать?
Кому ж це стало вигідно,
Хотів би запитать,
Свою державу гудити,
А іншу захищать.
Навіть в людей здорових
І то щось та болить
А наша ж Україна
Ще ж учиться ходить.
То може почекаєм,
Поки пройде та біль,
І вийде з наших хлопчиків
Уже нарешті хміль.
Чи то така вже тактика,
Чи то новий прийом,
Чи супер нова практика,
Щоб заробить мільйон?
Що сталось, люди, з совістю?
Куди дівалась честь?
Чому на кожнім кроці
Людей чекає жесть?
Коли ж ви встигли, людоньки,
Себе переродить?
І знову претесь в щілинку,
З якої вийшли жить?
Коли ж ви встигли, людоньки,
Переродить себе?
Й поринути в дикунство,
Забувши про святе?
Невже була потреба
Перевертать все дном,
Щоб стать цивілізованим
І справжнім дикуном?
Нічого в цьому світі
Не розумію я,
Кому так заважала
Провірена сім’я?
Хіба ж не у Форосі
Почався той дует,
Як Горбачов із Рейганом
Зустрілись тет-а-тет?
Про що ті говорили
Не відав і не знав,
Та тільки з того часу
Союз наш і розпавсь.
Був колись один в нас дім,
Ну а зараз вулики.
Та зате куди не глянь –
Компетентні жуліки.
25.2.1998 р. – 3.3.1998 р.

ЯКЩО ТИ ЖУЛІК
Помста є, була і буде,
І якщо ти сучий син,
Не сховаєшся ніде ти,
Будь ти турок чи грузин.
Я упевнений на триста,–
/Хай Господь простить мене!/ –
Не сьогодні, значить завтра
Справедливість дожене.
А тому давно пора вже
Всім пройдисвітам збагнуть,
Що ніякі охоронці
Не врятують там і тут.
17.3.1998 р.

ДИВНИЙ НАРОД
Вже майже всіх нас вигнали з двора,
І без тюрми в тюрму нас посадили,
А люди й досі ще кричать "ура"!
І де у них береться стільки сили?
Не можу просто уловить,
Хто скаже, що з народом сталось,
Його грабують, душать, б’ють,
Роками грошей не дають,
А він живе, ще й смокче каву.
25.1.1998 р.

МИКОЛІ КАЗАКОВУ
Він же – Кислий
Директору тютюнової фабрики
Де ж ти стільки грошей цапнув,
Що й не знаєш, де дівать?
Чи не ти творив ті Трасти
Щоб народ наш грабувать?
І тобі довірить владу–
Отакому хапуну,
Який навіть батька зрадить
За невідану платню.
А тому я не здивуюсь,
Новий мій Наполеон,
Як ти завтра й матір зрадиш
За якийся там мільйон.
Адже ти з усіх найкращий,
Як і шеф твій, пан Петро,
Від якого, як й від тебе,
Тхне давно уже лайном.
І твої придворні кралі
Ті, яким ти довіряв,
І тебе вже обікрали,
Поки інших грабував.
Чи і досі в те ще віриш,
Що про себе сам писав,
Ніби був ти ювеліром
Самих кращих в світі справ?
Бо у школі, там, де вчився,
Перепортив всіх дівчат,
А тому, вважаєш, можеш
І на інших теж кричать?
Кажеш, в школі гарно вчився
І англійську добре знав,
От навіщо навіть паспорт
Ти сьогодні поміняв?
Всі ви банда знахабніла
Всім відомих кровопивць,
От за що вас ненавижу,
Всіх перевертнів і вбивць.
Бо нічого в вас святого,
Вам вершить би і хапать,
От чому туди ти рвешся –
Де ще можна грабувать. 12.13.1998 р.

ЯКБИ ТИ СОВІСТЬ МАВ
Якби ти совість, брате, мав
І поважав себе хоч трішки,
То "Волгу" б ти в колгосп свій здав,
А сам з людьми ходив би пішки.
Сам говорив, що рух – життя,
Чому б не жити й царювати,
Адже не дай Бог ще помреш,
Хто ж буде нами керувати?
18.10.1989 р.

НОВІ КАДРИ
Все нові і нові кадри
В нас штампує наш партком,
Підростають нові дами,
Що плюють на честь бігом.
І штампують тії кадри,
Щоб було для вас і нас,
І до всіх вони гасали,
Хто покаже руб чи бакс.
Все нові й нові красуні
Підростають, як гриби,
І до хлопців, як на свято
Вже біжать самі вони.
18.10.1989 р.

НА БІЛОМУ КОНІ
– Хто дав тобі такі права,
Що я – ніхто,а ти – глава?
Чом мушу кланятись тобі,
Бо ти на білому коні?
Чом мушу я тобі давать?
Я ж не гетера, і не б...дь!
18.10.1989 р.

ХРИСТОС ВОСКРЕС
Фея спустилася з небес:
Христос воскрес, Христос воскрес.
24.7.1999 р.

ВОРОШИЛОВСЬКІ СТРІЛКИ
Били ми білогвардійців,
Шляхтичів і куркулів,
Й захищали, як виходить,
Друзів ми від ворогів.
А тепер, мов над покійним,
Ми голосимо всі дні:
– Ой, які ж були лихі ми!
Ой, які ж були дурні!
Ну а ті головорізи –
Ворошиловські стрілки –
Та як звикли грабувати,
Так і грабили вони.
А тепер на роздоріжжі
Жебраками стоїмо,
І гукаємо:
– Подайте
Остолопу на вино!
От яка тачанка мчалась
По аулах і містах.
Слава, слава яничарам,
Хай боронить їх Алах!
19.10.1989 р.

ВЛАДА
Сиджу і думаю собі
Про нашу рідну владу:
– Чому її майже ніхто
Не любить і не радий?
І відповів мені мій внук:
– Вона, як тітка Аза,
Жуйку вже вп’яте обіця –
А не дала ні разу.
17.10.1989 р.

"ЩЕДРА" ВЛАДА
Не вірю я ні грама владі,
Бо для людей вона – як біль:
Як вас в в’язницю не посадить,
Посадить вас на хліб і сіль.
18.10.1989 р.

ЗВІДКИ РОКИ ВЗЯЛИСЬ
Звідки роки взялись?
Того й сам я не знаю,
Ну а я ще і досі
Когось виглядаю.
Виглядаю я волю,
Справедливість і гнів,
Щоб вони розтоптали
Наших всіх ворогів.
2.2.1998 р.

ПРО ОБІЦЯЛЬНИКІВ
Тим, хто багато обіцяє,
Чомусь не вірю, хоч убий,
А от чому? Це кожний знає –
Я недовірливий такий.
19.10.1989 р.

РОЗДУМИ ПРО ЧЕСТЬ
Коли дивлюсь на жирні страви,
Де свині ловлять хробаків,
Я ненавиджу ту державу,
Яка вирощує рабів.
Я ненавиджу ту систему,
Що породила біль і крик,
В якій в пошані – тільки дурні,
Віслюк, трамвай, і з возом бик.
Але й бики сьогодні інші,
І світ захоплень мають свій.
Бика розлютиш – покарає,
То ж жартувати з ним не смій.
Бо якщо ти його розлютиш,
То краще вже мерщій втікай,
Тому що вже не допоможе
Тобі ні Бог, ні танк, ні рай.
А ти, немов свиня, жируєш,
І знаєш "хі" та "ха-ха-ха",
Отож, живіть і не доводьте
Краще биків ви до гріха.
20.10.1989 р.

НОВІ АФЕРИСТИ
Як набридли ті газети,
Де про працю тільки й чуть,
Ну хоча б тобі у жарт щось
Хтось про щастя що-небудь.
То було все про троцькистів,
То про Сталіна було,
Зараз тільки те і чути,
Що про місто та село.
То було про комуністів,
То про вічних паліїв,
Зараз вже про депутатів
І про нових шахраїв.
А сьогодні стало модно
Вже про інопланетян,
Все про ванг та кашпировських,
Про Чечню та Єреван.
Все про цезій та про радій,
Все про СНІД і про вино,
А коли ж уже про мене,
Про людей та доміно?
Ну а що мені робити,
Де про ніжність прочитать,
І невже уже сьогодні
Всі старі в нас, що мовчать?
27.10.1989 р.

ОДНІ ЦІЛІ
– В нас одні з тобою цілі,–
Бюрократ почав повчать,–
Твоє діло – будувати,
А моє – щоб грабувать.
20.10.1989 р.

ТВІЙ ПОГЛЯД
Твій погляд – ніби промінь зір,
Немов потік лавини з гір,
Як в той потік ти попадеш –
Від неї ти вже не підеш.
20.10.1989 р.

ІНКВІЗИЦІЯ
Скількох людей згубила інквізиція
При допомозі ксьондзів і попів,
Бо в кожного із них була своя позиція –
І все це, мов, від імені Богів.
А Бог в цей час мовчав в своїх гаремах,
Коли людей палили на кострах,
Невже у цім була в Богів потреба,
Щоб на людей такий наводить жах?
Невже, аби у рай попасти,
Треба було як більш вбивать,
Чи через кров у рай дорога, –
Хотів би в вас я запитать?
Бо щось до мене не доходить
Жорстокість відданих ченців,
Невже ж Богам це до вподоби
Як слуги мучили синів?
А якщо так? Кому той рай потрібний,
Якщо той рай із крові і страждань?
Де всі тремтять, навіть йому подібні,
Невже в насильстві смак бажань?
5.1.1998 р.

ОЙ, ВИ, КОНИКИ МОЇ
Стало помилкою те, ще й фатальною,
Що зустрів тебе таку – сексуальную.
Думав, що моя любов стане – вічністю,
Ну а я, як Соломон – особистістю..
Стало серденько моє бити дзвонами,
Як погляну я на тебе під віконами.
І не знаю, що тепер серцю діяти –
Надімною мчить любов разом з мрією.
Мчаться коні вороні, ніби дзвоники,
Ой, ви, коники мої, ой, ви, коники.
30.4.1998 р.

ЗНАК ПИТАННЯ
Скільки в світі ще не зрозумілого –
Важко навіть, просто уявить,
Чому Бог створив Ведмедя Білого
Й наказав на Півночі десь жить.
Ну а Бегемоту, Леву десь у Конго –
Там, де вічні зливи і дощі,
Де від Сонця неймовірна спека
І сичать удавами кущі.
Що це – кара чи винагорода?
Зразу все не просто зрозуміть,
Ну чому тепло для Бегемота,
А повинен мерзнути Ведмідь?
Що це – кара чи винагорода?
Якщо кара – за які гріхи?
Чому Бог так любить Бегемота,
А Моржа й Ведмедя навпаки?
Ну чому, чому?– одні питання,
Хтось же людям мусить це сказать?
Ну а поки скрізь одні зітхання,
І про це ніколи нам не взнать.
12.3.1998 р.

ЗОЛОТАВІ СВІТЛЯЧКИ
Загорілись в лісі, в полі
Золотаві світлячки,
Надто вже розкріпостились
Наші любі жіночки.
Ти скажи одне їм слово,
А вони вам двадцять п’ять,
І ніколи не вгадаєш
Те, чого вони хотять.
8.1.2009 р.

КОЖЕН ДУМАЄ
Кожен думає, що хтось, мов, дурніший,
Кожен думає – він розумніший.
13.9.2003 р.

ДОЖИЛИСЬ
Довела народ держава –
Що ні їсти ані пить,
А якщо хто хоче їсти –
Мусить з торбою ходить.
Добре, що в людей лишилось
Дещо ще із тих часів,
Як не знали бізнесменів
І наглющих торгашів.
Добре, що хоч щось лишилось
Ще із тих страшних часів,
А то б вже давно ходили
Всі без їжі і трусів.
Я не проти бізнесменів
І не проти торгашів,
Хай торгують, на здоров"я,
Та не стягують штанів.
Бо для них що честь, що совість
То усього лише гра,
Їм аби рабів побільше–
Без кола і без двора.
А тому коли я бачу
На панелях жіночок,
Так і хочеться вліпити
Тому гаду у сучок.
2.12.1998 р.

ДОНОЩИКОМ НЕ БУВ
Донощиком не був і не лизав нікому,
Нікому! Й ні за які ордени,
І не збивав я підлості оскому,
Як деякі "заслужені" сини.
А стукачів терпіть не міг ніколи,
Як мерзість і підлоту всіх віків,
Бо ще в той час, коли ходив до школи,
То до людей душею прикипів.
Для мене честь – найвища нагорода,
Тому й не маю пільг і нагород,
Зате я був бажанним для народа
І непідкупним, як простий народ.
24.6.1999 р.

СТО ЛІТ НЕ ЗА ГОРАМИ
Сто літ в житті не за горами,
І час іде,
Тоді ніхто на нас не гляне,
Як він прийде.
Живи сьогодні, посміхайся
І радій,
І прав ні в кого не питайся,
Живи – і дій.

ВОДА ХВИЛЮЄТЬСЯ
Вода хвилюється, як хлопець,
Що на побачення іде,
Ну хто ж до дівчини уперше,
Хлоп’я незаймане веде?
6.5.2009 р.

ЦИМБАЛИ
Вибивають в моїм серці
Цілу ніч цимбали,
Скільки хлопців домагались,
Ми ж дурні втікали.
От що значить, коли Місяць
Світить над водою,
От що значить, як не ладно
В нас із головою.
25.6.1999 р.

НЕ МОЖУ РОЗГАДАТЬ
От скільки літ уже живу
Й не можу розгадать,
Чому, як жінка з іншим ходить,
То всі на неї кажуть б..дь?
23.6.1999 р.

ХАЙ ЗНАЮТЬ ВСІ
Хоч знають всі, що я – повія,
Та знаю будуть всі мовчать,
Й ніїто не скаже чоловіку,
Що всім селом мене хотять.
Хай знають всі, що я повія,
Але мені на це начхать,
Бо надто цю люблю роботу,
І знаю я – кому як дать...
23.6.1999 р.

ДУША ПОЕТА
В поета душа "нарозпашку"
Й від неї щедріших нема,
І любить не просто він Машку,
За те, що вона молода.
Поету начхати на ранги,
Де, хто і який в нього чин.
Бо любить, неначе мустанги,
Гасать по степах голубих.
Поет не потерпить зневаги,
Яке б не було там лице,
Як в серці не знайде відваги,
То словом його допече.
Йому б ордени за відвагу,
За доблесть, за мужність, за честь,
Та в нас тим, хто служить народу,
Куди не підете – там жесть.
13.3.1999 р.

СКІЛЬКИ МОЖНА ВИПИТЬ ЧАЧИ?
– Скільки можна випить чачи?–
Запитав в Петра Дмитро.
– Як є з ким, та ще під настрій –
Можна й більше, як відро.
20.9.1999 р.

ЖИТТЯ ІДЕ
Життя іде, життя вирує,
І хто б нам що не говорив,
Однако він її цілує,
Якщо у поле заманив.
Було так вчора, буде й завтра,
І буде так воно завжди,
Бо всі жінки без дров не можуть,
Так, як мужчини без... біди.
І так було, і так і буде,
Скільки б наш світ не існував,
Аж поки врешті зникнуть люди,
І той, хто їх людьми назвав.
Одні приходять в світ любити,
А інші – шкоди натворить,
Тож будьте пильними, земляни,
І знайте ви кого любить.
22.21999 р.

ЧУЖА
Що є краще від чужої,
Як чужа корона?
Бо своя і дасть й не дасть–
Все одно – ворона.
До чужої як підеш –
Будь зима чи літочко,
Тож очей не відірвеш,
Бо ж вона, як квіточка.
Крутить попою сусідка,
Як тайфун вербою,
От що значить як чужий,
Стрінеться з чужою.
23.6.1999 р. -19.9.1999 р.

КОХАНІЙ
– Сьогодні я б тебе убив,
А я ж тебе колись любив!

ДЕ БІЛЕНЬКІ ХАТИ
Покидають Україну
Її діти босі,
І вважають – буде краще
Так Петру і Фросі.
Ну, напхаєш собі шлунок,
Купиш "Мерседеса",
Але ж Лондон – це не Київ,
Навіть не Одеса.
Будуть в хаті, як в музеї,
Меблі, ковроліни,
Ну а як же дома мати
Та маленькі Ліни?
Як же житимеш без Буга,
Без Десни, без Неньки,
Де вербички, де смерічки,
Де хатки біленькі?
Як же лишиш ти Карпати,
Степи, полонини,
Ті ставочки, ті озера,
Де ростуть модрини?
Як же зможеш залишити
І Дніпро, і небо,
Де і люди роботящі
Та і кріпші нерви?
Їм не треба ні зарплата,
Не страшні суботи,
Їм, аби була кирпата,
Та була робота.
Тут і дихається легко,
І світліше небо,
І малесеньке хлоп’ятко
Тягнеться до тебе.
А ти будеш дихать смогом,
А як станеш паном,
То, гляди, і в туалет ще
Вестимуть з наганом.
Де побачиш стільки квітів
І озер блакитних,
Де ще прапор, як природа
Є жовтоблакитний?
Той, хто кидає Вкраїну –
Гірко він жаліє,
Бо ніщо, як рідне Сонце,
Так людей не гріє!
7.7.1998 р.

ДВАДЦЯТИЙ ВІК
Мені нагадує мій вік
Їзду в трамваї у час пік:
Хто перший вскочить – той і дядя,
Бо де захоче, там і сяде.
Але, щоб сісти у те крісло,
Потрібно бути комуністом,
А щоб проскочить всіх раніше –
Потрібно буть ще й проворнішим.
І будь хоч тричі ненадійний –
Аби ти мав квиток партійний.
Отож, що маємо – те й маєм,
Не тих ми в Раду вибираєм.
А зараз що, хіба не так?–
Хто не начальник, той – мудак,
Отак воно було і буде,
Бо в нас раби – то вже не люди.
28.9.1989 р.

БОГ БАЧИТЬ ВСЕ!
Боги, що десь в раю живуть,
Нагадують про парашут:
Де віжка кожної стропи –
З’єднує з кожним навпрямки.
І щоб ти, брате, не творив,
Бог бачить все, і все він знає,
І в час, як прийде Божий суд,
Він кожного про все спитає.
28.10.1989 р.

РОМАНТИКА І СИМФОНІЯ
Жила людина на землі
Й завжди кудись спішила,
Тому й придбала лімузин
Із маркою "кобила".
Махнеш злегенька батогом –
І понеслась рідненька
По грунтовій, по луговій,
Як всюдихід хутенько.
І їй до лампочки ДАЇ,
І всі ті штрафплощадки,
І чхать хотіла на бензин
Й не треба їй солярки.
Ну а водій, це – їздовий
Наспівує частівки,
А ще як вмаже триста грам –
То чути й до Дубрівки.
Й не треба вам ніде шукать
Ні гривень, ані фантиків,
Як вам у полі припече
Нечаянно романтики.
А якщо в місто попадеш –
Не обійдешся бубликом,
Бо як захочеш в туалет,
То заплати паскуднику.
А як немає чим платить,
Біжи у філармонію,
І там під шум і крик фанфар
Маскуйся під симфонію.

ДЕКОЛЬТЕ ДО ПОЯСА
Здрастуй, моя любенька,
Чарівна СС,
Видно, і в селі у вас
Вже почавсь прогрес.
Декольте до пояса,
Шорти до пупка,
Тільки ти лишилася
Й досі, як була.
2.9.1999 р.

ЗОМБОВАНІ
Закидали пляшками світ
Оті, що короновані,
Куди ж ми йдемо стільки літ,
Телепні зомбовані?
31.10.1989 р

МІТИНГ НА ПЛОЩІ
На площі люди мітингують
І проз трибуни йдуть і йдуть,
І лозунги нові скандують,
І нові символи несуть.
На площі люди мітингують
І все так само, як колись,
І барикад хоч не будують
Та в уніформу одяглись.
На площі люди мітингують,
Як в Революцію – от гра,
Тільки тоді царя громили,
Сьогодні тих, хто вбив царя.
На площі люди мітингують,
На площі люди всі кричать,
Що при царю полиці гнулись,
Сьогодні й тюльки не дістать.
3.10.1989 р.

МЧАТЬСЯ ТАНКИ
Мчаться танки по проспекту
І броньовики,
А за ними мчать "Катюші"
І бойовики.
Революція в Росії
Кажуть, знову почалась,
І колона демострантів
Аж до Ради розтяглась.
Я подумав: як же будуть
Революцію робить,
Якщо там одні бандюги
А бандюг не можна бить?
26.11.1989 р.

ВЕСЕЛИЙ КОМАНДИР
Скільки років тільки й мови
У державі про повій,
Мов, всі біди і нещастя –
Все у нас від їхніх дій.
І людей ми не цінили,
Люд на панщині кишів,
А тому й перетворявся
У повій і торгашів.
А могутні генерали,
І їх п’яний командир –
Будували полігони,
А кричали:
– Ми за мир!
А війна в Афганістані –
То ж вершина всіх підлот!
Як могли ці "генерали"
Так зганьбити свій народ?
Ви під носом розберіться,
Що в нас твориться навкруг?
Ну а потім й виясняйте,
Хто в нас ворог, а хто друг.
Я неможу те простити,
Як в квітучий мирний час
В чорних сукнях йшли вдовиці
В вісімнадцять, в двадцять п’ять.
Бо отим-бо "генералам" –
В кого висох розум, страх –
Хлопці тре’ були для "слави"
А дівчата для розваг.
А Чорнобиль – горе людства,
То хіба не є війна?
От чому і бігли люди
Якподалі від Дніпра.
30.11.1989 р.

НЕДОТОРКАНІ
Скільки душ прострелених в потилицю
Шастає сьогодні в небесах,
А убивці, як коти у маслі,
Й досі ще жирують у верхах.
15.8.1992 р.

СПОВІДЬ ПОЕТА
Я хожу читать вірші
Тим, хто їздить "Нивою",
Де хоч трішечки в цеху –
Пахне перспективою.
Я ніколи не писав,
Так сказать, на публіку,
І не стану я читать
За дірки від бубликів.
Просто так я не пишу
І в веселу рубрику,
Як не кинуть сотні дві
За вірші ті рубликів.
Я на честь людську дивлюсь
Як на примітивність,
А тому не признаю
Я таку активність.
Тож, як хочете, щоб я
Вам читав по віршику,
То спочатку заплатіть,
Чим від інших гірший я?
Хто сказав, що я пишу
На сопливу публіку?
Та для цього у нас є
Саша й Петя з Любою.
Не привик я тратить час
І на сантименти,
Щоб весь день читать вірші
За аплодисменти.
6.12.1989 р.

ДОЩІ І ГРОМОВИЦІ
Чому дощ і громовиці
Більш вночі шумлять?
Аби людям працювати
Днем не заважать.
20.5.1995 р.

ПОМІДОРИ
З кожним роком бюрократам
Ставки О! – які дають!
А картопля й помідори
Як гнили, так і гниють.
З кожним роком в агрофірмі
Все упрощення ідуть,
А як бачите, й понині
Винних в тому не знайдуть.
І ніхто не хоче думать,
Де причину ту шукать,
Чому стали помідори
Не по гривні, а по п’ять?
Скрізь кругом аплодисменти,
Скрізь "ура!",
Помідори, бачте, стали,
Як в собаки голова!
Що ж то буде, люди добрі,
Де ж той гад, що кров з нас п’є,
Що живе за наш рахунок
Ще й вказівки нам дає?
І невже ж той помідорчик
З року в рік,
Став вологи більше пити,
Ніж торік?
Чи земля другою стала,
Чи вода,
А можливо, у міністрів
Більше сорому нема?
Це якраз ото й почути
Від міністрів я хотів:
–Хто ж мої чотири гривні
На Олімпі тому з’їв?
6.12.1989 р.

ЩО БУДЕШ РОБИТИ?
– Що ти будеш,– скажи, брате, –
В цім світі робити,
Як не зможеш ти вже гавкать
І людей дурити?
5.10.1995 р.

НЕ ТЕРПЛЮ РАБІВ
Писати оди тим не стану,
Хто на Олімпі в нас сидять,
Бо надто хлопці кровожадні,
За що,скажіть,їх шанувать?
І оди теж писать не стану
Я тим, хто сіють і мовчать,
Бо бідним оди не потрібні,
А дурням – ні за що писать.
А як колись писати стану,
То тим, хто любить свій народ:
Це Іванову й пану Гдляну,
Хто за народ пішов в поход.
6.11.1989 р.

ПРЕЗИДЕНТСЬКА ЧЕСТЬ
Ось ви які – кати мого народу,
Невже, як знищите ви честь,
То вам дадуть винагороду,
І запанує скрізь прогрес?
Чи думаєш, як рот закриєш,
То зразу й підуть піддавки?
О, ні, браток! Де рот закритий –
Там розмовляють кулаки!
І хоч ти все продумав вчасно:
Про недоторканість, про честь…
Та про яку ти честь говориш,
Як стогне мій народ увесь?
А чи про мене ти подумав,
А чи про мій народ згадав,
Як землю, фабрики, заводи –
Своїм бандитам роздавав?
Чи може ти про мене думав
Як на Говерлу піднімавсь,
В той час, як люди помирали?
А ти з дівками розважавсь!?
8.2.1991 р.

ДОБРИЙ ЦАР
Видно, цар любив те діло –
Молоде дівоче тіло,
Коли хлопці воювали –
Ті жінок їх розважали.
Мушу ж я хоч щось робити,
Як нема кому любити!
А то скажуть, як стемніє –
Цар й дітей робить не вміє.
Чи ж не з того царедвору
І повії в нас пішли?
Наплодив той цар немало
Нам тієї секс-краси.
14.12.1989

БЕЗХАТЧЕНКИ
Під лавкою бомжі і тарахтілки
Стоять весь день, щоб взять горілки.
Від "голоду" усі аж отупіли,
Що аж носи у бідних посиніли.
І язиком не можуть ворухнути:
Таке верзуть, аж гидко чути,
Понапиндючують всі брови –
Ждуть молока з-під вражої корови.
Від "голоду" порозпухали морди,
І сунуть в лавку, як татарські орди,
Що ні пройти, ані пропхатись –
Й так від зарплати до зарплати.
А як ковтнуть ще того зілля –
Все забувають до похмілля,
І мать їх Бог, отих дітей,
Що визирають із дверей.
А покажіть ще їм червінця –
Вам цілуватимуть колінця,
І не бере їх ні холера,
А вип’ють – дай ще й кавалера.
Які ж вони, ці вдячні люди,
А ми ще їх буває гудим,
Кожна віддасть ще й... чебурашку
І все це – за єдину пляшку.
31.7.1991 р.

ОСІНЬ
Заспівала осінь
Сивими дощами
Над пожовклим полем,
Синіми лісами.
І заголосила
Мокрими вітрами,
В лісі,зачепившись
За сучок косами.
Так і я, Вкраїно,
Зачепивсь за тебе,
За твої руїни,
За веселе небо.
І ходжу – не знаю,
Що мені робити,
Чи втікать від тебе,
Чи бандитів бити?
Скрізь, куди не підеш,
Помирають діти,
Скрізь, куди не кинеш,
Щось у всіх болить.
Ой, ти, земле-земле,
Україно-мати,
Всіх достав Чорнобиль,
А Москва мовчить.
Скрізь, куди не підеш,
Стронцій і палладій
Хто мені підскаже,
Як нам далі жить?
Бо московській знаті
На народ начхати,
А мені ж ще треба
І діток ростить.
12.2.1991 р.

НАВІЩО БІДНИМ ТАНКИ?
– Чом багатим,ви пробачте,
Можна й танки всім держать?
– Бо ж навіщо бідним танки,
Як нема що захищать?
18.3.2008 р.

БОЖИЙ РАЙ
А ніч навколо, мов застигла,
І ні тобі – ні шість, ні – п’ять,
Травинки біссером покрила,
І ті, як зорі, теж горять.
І скрізь, куди не глянеш, – поле,
Покрите Місячним сріблом,
Яке всю ніч вас, ніби коле
Своєю ніжністю обнов.
Що навіть жаль на той стать біссер,
На ту неписану красу,
А ще коли з тобою мила
Держить розплетену косу.
І хочеться, щоб ніч ця Божа
У цьому Божому вбранні
В житті ніколи не кінчалась,
Як поцілунки, як пісні.
А ніч над полем розважалась,
Немов веселка над Дніпром,
І аж до ранку посміхалась,
Своїм жевріючим крилом.
А в лісі десь кричали сови,
А над ставком кричав бугай,
Й куди не глянеш – скрізь діброви,
Й куди не глянеш – Божий рай!
10.2.1998 р.

СВОЯ ПРИЇЛАСЬ
Наш Грицько не дурачок –
Любить файних жіночок.
Бо як гарна молодиця –
Є куди... і подивиться.
Ну а шеф – не теє слово –
Йому дайте, як корову,
Хай стара, аби доїлась,
Бо своя уже приїлась!
6.11.1995 р.

"УЗАКОНЕНІ ЗЛОЧИНЦІ"
І адвокати й судочинці –
То узаконені злочинці.
Бо ті те й знають – всіх грабують,
А верещать, що, мов, працюють.
Щоб всі були, як депутати,
То всіх давно б пора за грати.
Ну Бог вже з ним, що – баб гвалтують,
Навіщо ще й людей грабують?
30.9.2007 р.

ВІЧНА ЗАГАДКА
У Всесвіту нема кінця,
Так як немає і початку,
І ми мчимось всі. А куди?
Щоб розгадати цю загадку.
Й ніхто не знає, кто є ми
Чи люди ми, чи ще тварини? –
Чи може ще ні те, ні се,
А щось близьке до середини?
І всі разом ми летимо,
Щоб кинуть виклик всім Могутнім,
То хто ж ми є, хто скаже нам,
Чи ми – минуле, чи Майбутнє?
З Минулого у Майбуття
Іде життя.
Хоч знають всі: так як початку,
Нема й кінця.
Ми йдем по замкненому колу,
Як по прямій,
Та цього ми не помічаєм,
Бо в площині завжи одній.
23.4.1998 р.

ДУХ І ОБУХ
Коли вдихнеш в людину дух –
Вона тоді немов обух.

БУДЬ ЛЮДИНОЮ!
В нас кожний хоче стати Богом,
Але з таким, як в нас, умом,
Якщо родивсь ти носорогом,
Той будеш ним, як ломом – лом.
В нас кожен хоче бути Богом,
Але нащо вам цей вантаж?
Якщо одну як слід не можеш,
То як же зможеш всіх зараз?
В нас кожен хоче стати Богом,
Щоб над всім світом панувать.
Але скажи, тобі це треба,
Щоб кожен день свій пуп вривать?
Отож, чи варто те шукати
Чого за день не обійдеш,
Краще б ішов би ти до хати,
Де поки ще тебе хтось жде.
А якщо мало вам одної –
Піди, де бджілочки гудуть,
Живи людиною, будь чемним,
Й жінки самі тебе знайдуть.
23.4.1998 р.

РАБИ ВЖЕ Є
Раби вже є! Є й полігон,
Потрібний лиш Наполеон.
Проте, кивніть лише мізинцем –
Примчать з усіх країн чужинці.
Збіжаться, мов вовки на стерво,
Щоб Україну всю роздерти.
Збіжаться всі наполеони,
Як на бананчики гібони.
Всю Україну розметуть,
Тільки сигнал хай подадуть
Оті, що там біля корита,
Тож чим ті гірші від бандитів?
18.2.1998 р.

ВОЙОВНИЧИЙ МАНКУРТ
Начитавсь манкурт горбатий
Войовничих десь ідей,
Й вирішив створить державу,
Так би мовить, без людей.
Бо навіщо ж такі люди,
Так сказать,
Не дають їм їсти-пити –
Ті мовчать...
Вигріб з бідних всі запаси,
Всіх роздяг і обікрав,
А щоб ті ото мовчали –
Дірку з бублика їм дав.
Вже старим не платить пенсій –
А ті п’ють,
Вже і воду затравили –
Ті живуть.
Вже нікому ні авансів,
Перекрив всім прохідні,
Ну а ті: –Не треба грошей,
Ти роботу дай мені!
І сидять, і не виходять із цехів,
Ніби їх святим хтось духом
Напоїв.
Їх уже у хвіст і в гриву
Як хотять!..
А вони ні шість, ні вісім –
Всі мовчать.
То ж навіщо такі люди,
Й ще я хочу повторить,
Як немає з ким, пробачте,
Навіть і поговорить?
30.7.1998 р.

ЯКЩО ДОБРАВСЯ ДО ОЛІМПУ
Якщо він став вже Президентом –
То вже пора його вбивать,
Бо чесним хлопцям на Олімпі
Ту ношу просто не піднять.
25.9.2007 р.

ЯКЩО ДУША БЕЗСМЕРТНА
Який людський короткий вік,
Мов літня ніч – була й немає,
І знову втомлена душа
По Всесвіту, мов тінь, гасає.
Шукає новий острівець,
Куди б піти, куди б податься –
Далі від тигрів і овець –
І за кохання позмагаться,
А я на все оте дивлюсь,
На все оте людське безсмертя.
І думаю: куди спішить,
Одначе встигнемо ще вмерти.
24.4.1998 р.

ЯКЩО УВІРВЕТЬСЯ ТЕРПЕЦЬ
Кажуть, ніби в нас люди з привітом,
І таке певно також буває,
Бо пани всі на пляжі все літо,
А Іван буряки підгортає.
А коли всі пани в ресторанах
Запивають шампанським стрептиз,
Мій народ їм підносить банани,
Та хіба ж це не справжній дуризм?
Кажуть, ніби в нас люди з привітом.
Та у нас самий кращий народ!
Бо,скажіть, де ще є такий в світі,
Щоб терпів він роками терор?
Бо народ хоч і надто гостинний
І терплячий ще більше, як кіт,
Та коли вже його розізлити –
Не поможе тоді і Ведмідь.
6.12.1999 р.

ЩОБ НЕ БУЛО СУМОК
Що б жінки робили наші,
Аби сумок не було?
Чим би стегна ті прикрили,
Що "кричать" на все село?
13.9.1999 р.

ЩОБ ЗЕМЛЯ РАДІЛА
Щоб земля раділа
І сміялось небо,
Навіть із-за цього
Жити й жити треба.
Жити, працювати
І хвалити Бога,
Що в мого народу
Є своя дорога.
Що, нарешті, й Ненька
Має власну мову,
Має Гімн свій, Прапор
І свою підкову.
19.2.1999 р.

ДИВНИЙ НАРОД
Хто ж вас, люди, навчив так мовчати,
Ніби всі ви якісь без’язикі?
Чи ж не час із тим рабством кінчати,
До якого привчили "великі"?
Навіть кішка характер свій має,
Вже не стану казать про собаку,
Бо і та вам образи не простить,
І якщо не гризне, то – злякає.
Ну а ви ж себе звете панами,
Дорогенькі мої добродії,
А, можливо, і справді в народа
Не хватає, як кажуть, олії?
14.2.1999 р.

ХІПІ-ХАПОВСЬКИЙ
А костюмчик в тебе, хлопче,
Хіпі-хапівський,
Зразу видно, що не є ти
Інкубаторський.
1.9.1999 р.

ГОРИТЬ МОЯ УКРАЇНА
Горить моя Україна
Без вогню і диму,
Горить вона, гірко плаче
І вже котру зиму.
Бо на нашій Україні,
Що тут й говорити,
Президенти – рекетири,
А чини – бандити.
Тільки й дивляться, щоб з когось
Хоч що та поцупить,
Отакі вони – народні
Наші душогуби.
Отож, якби ти, Тарасе,
Зараз подивився,
Що з Вкраїною зробили –
Ти б весь день молився!
Ти б не спав би, я те знаю,
Як наші поети,
Й не писав би президентам
Оди і сонети.
А схопив би лом чи вила,
Чи косу гостреньку,
І почав косить ту банду,
Що грабує Неньку.
Бо як гляну на це горе,
Та на їх порядки,
То бажання світ за очі
Бігти без оглядки.
Куди хочте, тільки б далі
Від оцих бандитів,
Що за долари готові
Й люд свій умертвити.
Та куди ж, куди втікати?
Й на чужині жити?
А на кого ж залишити
Неньку? На бандитів?
Ні! Не хочу і не буду,
Хай краще загину,
Та ж не гоже в біді матір
Залишати сину.
Чи схопити "калашника",
І по всіх палити,
Щоб вони запам’ятали,
Що всі хочуть жити.
Отак лежу я ночами
У темній хатині,
І невже це може статись
На моїй Вкраїні,
Де керують божі Мойші
Та мудрі Абрами?
Я не протии, хай керують
Тільки ж будуть з нами!
Та що один зробить можу,
Що я можу вдіять?
Як із ними, мов змовились,
Навіть добродії.
Які ніби пси бездомні
Все що дай – хапають,
А ті хлопці по частинкам
Неньку обдирають.
Натрамбують всі кишені
Людською бідою,
Дівчат всіх перегвалтують,
І – кивнуть п’ятою.
А ті нехай доглядають
Жиденят, небогі,
Бо вони ж не винуваті,
Що їх батько злодій.
Бо що б ви не говорили,
Жеребці з них вдалі,
То ж і крутять перед ними
Жопи всякі Галі.
А тут й наші терористи
Теж жидами стали,
І за кістку перед ними
Раком поставали.
О, панове добродії,
Не бувать спокою,
Там де будете людською
Торгувать бідою.
І хоч їм на Рідну Неньку
Знаю, наплювати,
Але ж це твоя держава,
Твоя рідна мати!
Отож, хочу нагадати
Й ще слова Пророка:
"Схаменіться, добрі люди!"
Та побійтесь Бога!
8.2.1998 р.

БОГ – СВІДОК
Я пам’ятаю: Місяць, гори
І ти у мене на руках,
І скрізь, куди не кинеш оком,
Туман, туман, як сірий птах.
О, Боже мій! Не знаю, звідки
Найшов вогонь тих почуттів,
І Бог один на той час свідок
Як я тебе в ту ніч хотів!
Як бідне серце калатало,
Я думав, вискочить з грудей,
А поруч все жило, співало
І не було ніде людей.
О,Боже мій! Якби ти знала,
Що витворяла моя кров,
А ти сиділа і мовчала
І говорила про любов.
25.6.1999 р.

ВОВКОДАВИ
Сиділи вовкодави,
Де річенька біжить,
Й весь час все міркували,
Що з міченим робить?
Одні грозились вбити,
А інші – розтерзать,
А треті: "дать як він нам
На день по гривень п’ять.
І хай він інтегрує,
І їздить по морям,
І Раєчку цілує
Де хоче: тут і там".
17.9.1999 р.

ЩОБ НЕ МАЗЕПА І БАНДЕРА
Що б не мазепи і бандери –
Були б в нас євнухи й гетери,
Забули б рід свій; і, між нами,
Так би й лишилися хохлами.
Отож, чи можна тих забути,
Що наш народ "тягнули" в люди?
15.9.1997 р.

НАВІЩО СТІЛЬКИ ЩАСТЯ?
Як проходила тут Настя,
Скрізь, де глянеш, – там і щастя.
Ну навіщо тобі, Насте,
Треба так багато щастя?
23.7.1999 р.

ГАРНІ ХЛОПЦІ-УКРАЇНЦІ
Гарні хлопці-українці,
Хай господарюють,
А за долю їх, за щастя,
Інші мітингують.
11.1.1997 р.

НЕЗАДОВОЛЕНИЙ ВЛАДОЮ
Хто сказав, що наш народ
Ігнорує владою?
Щось давненько я не бачив
Свій народ під Радою!
24.2.1998 р.

НАЙБІЛЬШИЙ СКАНДАЛІСТ
Самий більший скандаліст
У житті був комуніст,
Він на бідних хоч й не ліз,
Але всіх запріг у віз.
19.9.1999 р.

БІЛЬ ЛЮДСЬКИЙ
Я біль людський відчув ще із дитинства
Тому "вождям" і не кричав "УРА!",
Як ті людей хапали за горлянку
І починалась в них велика гра.
Які мій край, народ поработили,
І все моє – вже стало не моє.
От де грошей ті виродки набрали,
Що кожен з них банкнотами плює?
І чхать вони хотіли всі на тебе –
Верстат йому штампує папірці...
Ох, як би їх я взяв усіх за барки
Й разом з станком втопив би у Дніпрі.
А що раби? Ті все життя мовчали:
Їм пляшку дай й що хочеш – те й роби...
Тому вони усе і "проморгали",
Тому вони сьогодні – і раби.
Тому вони такі усі безправні:
Бо в кого гроші – той і голова,
Тому для них відведені всі плавні
І ті місця, де не росте трава.
3.9.2008 р.

МИ ВСІ МИСЛИВЦІ
Ми в світі цьому всі мисливці
Й скільки б людина не жила,
А поки в світі буде жінка –
Буде кохання і весна.
По світу скрізь йде полювання
На чоловіків і жінок,
І поки будуть в нас бажання –
Буде і білка, і свисток..
18.1.2008 р.

ПРАЦЬОВИТІ
Хто сказав – пани ледачі?
А зайдіть ви в ресторан –
Як мустанги так і скачуть,
Всі навколо файних дам.
25.3.2008 р.

РАДІЙТЕ, ПАНИ-ДОБРОДІЇ!
Пану Пилипишину
Бандит захищає бандита,
Для них усі пільги щедрот,
Народу ж, що кормить державу,
З трьох букв ковбасу на весь рот.
Ганьба над козацьким народом
Повисла, як меч палача,
Й попробуй тій банді щось пискни –
Вкоротять тебе до плеча.
Ганьба над козацьким народом.
Ну як тут не вдатись до дій? –
Як з наших чарівних слов’янок
Роблять рабинь і повій.
Радійте, пани-добродії,
Можливо і вам... попаде?
Оцим ми якраз й багатієм,
Куди ж нас наш татко веде?
Щоб бандити не робили –
Нам до них не підступить,
Недоторкані, падлюки,
З нами ж можна... все робить.
Хто ж надав таке їм право?–
Звісно хто! Самі собі
Ну, а ми чого чекаєм? –
Ми ж, простіть, не холуї!
Я дивлюсь на ці порядки,
Як багато досягли!..
Бігти б звідси без оглядки,
Та куди, скажіть, куди?
Ну не брать же знову вила,
Мало крові пролилось?
Чи на пай не маєм права,
Що нам Господом далось?
21.7.1999 р.

ДЯКУЙ ВЛАДІ!
Живи сьогодні і радій,
Що з кожним днем все більш повій.
27.3.2008 р.

НОВИЙ ФЮРЕР
Він завжди у постійному страху,
А з себе Героя вдає,
Хоч де б він, куди не поткнувся –
Його хтось постійно веде.
І ним, ніби цяцькою граються,
Хоч, правда, та "цяцька" жива,
Й вважає: як став Президентом,
То має на все вже права.
Ви тільки до нього пригляньтесь,
Яким він турботливим став,
І став вболівать за народом,
Що сам же в ярмо і загнав.
Мов тільки, як став Президентом,
То гляньте, який я мастак! –
Я винищу всіх, хто хоч пискне,
Що їм неугодний русак.
– Оце так по нашому, браво! –
Волали всю ніч русаки,–
Тож слава Медведєву, слава,
Що в нього такі вояки!
Ще й соплі не висохли в хлопця,
А він вже, як качка: так – так.
І будь-кому зроблю свій виклик
Бо ж я не грузин, а – русак.
2.9.2008 р.

ДУРНИХ НЕМА.
Не поможуть їм ні мури,
Ні лакеї, ні вінти,
Бо сьогодні навіть кури
Бачать, хто такі пани!
27.3.2008 р.

ЖИВА РЕКЛАМА
Яка треба ще реклама
Як іде ця файна дама,
І її оті стегенця
Дістають нас всіх до серця?
3.2.2008 р.

УЗАКОНЕНИЙ БАНДИТИЗМ
Світом керує сіонізм –
Ці наглі й безсоромні дяді.
Хіба про це не знає світ
І наші всі, хто при параді?
Усе це знають ті давно,
Бо всі в верхах тієї ж крові,
Тому і з паспорта графу
Зняли, хто нації якої?
Тому й існує бандитизм,
Бо всі бояться пискнуть проти.
Отож й мовчать мої брати
Щоб не піти під ніж на шпроти.

А В ЦЕЙ ЧАС
Їздять хлопці загорілі
У затінених "шапках",
Як шакали озвірілі,
Наганяють сум і страх.
А народ? Народ, як бидло
Смокче пийло і сопе.
Що відразу й не вгадаєш
Чи то Бог, чи чорт іде.
Він привик вже гнути спину
І щоб ним хтось керував,
А за пийло і горілку
Й чорту б душу він віддав.
17.7 2008 р.

ЧАРІВНА І ВЕСЕЛА
Люблю чарівних і веселих
Як на Великдень наші села.
Щоб я таку в житті знайшов –
То й на роботу б не пішов.
30.5.2008 р.

ЕНЕРГІЯ НЕ ЗНИКАЄ...
Енергія безслідно не зникає,
Вона завжди свій має рух –
І якщо в гори не втікає,
То так і знай, втече – на луг.
6.12.1990 р.

МАРЕВО КОМУНІЗМУ
Ніби дід, автобус чмише,
Ледве-ледь свій тягне зад,
А над містом хазяйнує
Ураганний листопад.
Темні хмари, сумні думи,
Стукіт, гуркіт, тріскотня,
Де ж те світло, те Майбутнє,
До якого мчався я.
Де ж той Призрак Комунізму,
Що усіх в Комуну тяг,
От вам, друзі, серп і молот,
От вам і червоний стяг.
5.6.1999 р.

НАРЕШТІ МИ ВЖЕ НЕЗАЛЕЖНІ
В цю ніч всі гавкали собаки,
Навіть кричали всі півні,
Бо депутати об’явили,
Що ми вже вільні, ми одні.
І слава Богу, що почув нас,
І воля здійснилась людей,
Бо скільки ж можна наше людство
Кормить вже догмами ідей?
Ось ми, нарешті, й незалежні,
Держава Україна є,
Й тепер в Майбутнє рідну Неньку
Вже власний прапор поведе.
24.- 25.8.1999 р.

ЩОБ СМІЯЛАСЬ І ОХАЛА
Поезія повинна буть такою,
Щоб вона пекла і літом, і зимою.
Щоб душу радувала, очі милувала,
І була завжди напоготові,
Як Місяць з вилами.
Щоб сміялась вона і вбивала,
Як мисливці вбивають шакала,
Щоб гукала завжди в світ закоханих,
Щоб сміялась вона і щоб охала.
6.4.1999 р.

ЩО ЗНІМЕШ З ГОЛОГО?
Той, хто міг хоч щось украсти,
Жив завжди, як кіт у маслі,
А що візьмеш ти з голоти,
Як на трьох одні чоботи?
16.6.1999 р.

ПОКИ ЖИВИЙ
У смерті теж свої закони,
І це ніяк не забобони.
Як перекриє вам кінця,
Чекай – кінця.
А поки ще живий, браток,
Цілуй дівчат, цілуй жінок,
Нехай від радощів пищать,
Бо й на тім світі не простять...
І все, що ти не доробив,
Будеш кінчать, а щоб я жив!
З коханням, брате, не жартуй,
Краще в цім світі відпрацюй,
Бо жінка все тобі простить,
Як будеш ти її любить.
Цілуй і радуйся життю,
І кожній з них кажи: люблю!
І не чекай, не жди весни,
Не можеш сам – мене гукни.
25.12.2001 р.

НЕ ВІРЮ В ЗЛО
Ні! – не песиміст я
І не вірю в зло,
Що воно сильніше
В світі за добро.
Та в останні роки
Стільки того зла,
Хоч бери і тут же
Утікай з двора.
А народ дрімає,
А народ мовчить..
Що це? – епідемія,
Чи прощальна мить?
11.6.20001 р.

ЧУМА БОЛОТЯНА
Глянь, які вони пихаті
Й самозадоволені,
Що всі люди вже горбаті,
Всі вже обездолені.
Звідки те взялося панство,
Звідки та пихатість,
Звідки ті жуки гівняні,
Звідки ж ті багаті?
Вилізло ж саме нещасне,
Як чума болотяна,
А тепер ще й обзиває
Всіх воно голотою.
Та ви тільки придивіться
До того удава,
Та не дай йому копійку –
Він же вас удавить.
Ви ж на нього подивіться,
На ту ситу пику,
Що і хочеться кілочком
Пику ту потикать.
Візьміть того ж Лодзинського –
Садиста-бандита,
Що не слово – то отрута,
От яка в нас свита!
19.7.2009 р.

КОЛИ КВІТКА МЕДОНОСИТЬ
Не на кожну квітку
Навіть Джміль сідає,
Не на кожну жінку
Хлопці косять зір,
Всі забратись хочуть,
Як в курник – куниця,
Хто до меду, звісно,
Хто до... теплих гір.
А тому, як квіти
В полі медоносять,
То джмелі літають,
І медочок носять.
То ж ото й звертаюсь
Я до чарівничок:
– Дайте мені меду
Ось з оцих суничок.
23.7.2009 р.

УКРАЇНЦЯМ
Тому ми радощів не знаєм,
Що надто всім ми довіряєм.
Що кожен з нас сам по собі,
Як сірі гуси на стерні.
Тому нас всіх і роздягають,
Що в кожного в нас хата скраю,
Бо всім беремось догоджать,
Навіть і тим, що гноблять нас.
Тож, щоб не спали й не дрімали,
То вже б давно панами стали,
Бо тих, у кого хата скраю –
Всіх тих скубуть і роздягають.
7.12.1999 р.

ЯК НЕМАЄ ЧЕСТІ
Як в синів немає честі,
Не поможуть тещі й тесті.
11.6.1999 р.

СТРАЖ ПОРЯДКУ
Ходить сержант по базару
І збирає данину:
– З вас, бабуню, часничину,
З вас цибулю або хну.
Це, мов, тому, що у "Волзі",
Що штани в лампасах,
А ви, жіночко, сюди, мов,
Кидайте ковбаси.
А з вас,– глянув на білявку,–
Лимон з апельсином.
І дають, бо він при службі
Ще й з конячим дрином.
І кидають, і кидають,
Бо всі хочуть жити,
Отак живіт і трамбують
В законі бандиту.
Так і ходить по базару
Пика та плеската,
Ніби в пана генерала
Ставка малувата.
І як злодій із-під лоба
На всіх позирає:
З того курку, з того гуску –
Порядок тримає.
Уявляю, що б робила
Вража та Антанта,
Щоб на тому на базарі
Не було сержанта.
Бідні люди! Мати Божа,
І кого винити?
Як уже й в Верховній Раді
Скрізь такі ж бандити.
6.8.1978 р.

ОТАК І ЖИВЕМО
Де комуністи – там скандали,
Чого в нас тільки не було,
Спочатку в місто всі втікали,
А зараз з міста – у село.
24.2.1999 р.

З МИНУЛОГО І МАЙБУТНЬОГО
Чую голос з Минулого
І Майбутнього одночасно.
А я десь знахожусь посередині.
Хто я? Минуле чи Майбутнє?
Прислухаюсь. Іду на голос.
А наді мною хмари сині.
Хтось кличе. Куди? Не знаю.
Напевно, у Всесвіт гукають.
В тому невідомому світі повно мудрості –
Одні діаманти. І я туди йду.
Хто я? І як я, такий дурень, попав на Землю?
І тут же на все небо б’ють куранти.
І ще одна мить, і я поруч.
Став і думаю. Заспокоюють.
– Хто ви? В котре запитую.
Всі мовчать.
Минуле з Майбутнім зустрічається,
Але нічим не відрізняється.
Навколо пустота. Всі грішать
І ніхто не кається.
8.7.1999 р.

ЩОБ БУТЬ ВІЧНИМ
Той буде в світі вічно жить –
Хто зможе гарний слід лишить.
Як маєш файні ти пісні –
Знать, будеш вічним у житті.
В того душа безсмертна стане,
Хто перевершить спів Бояна.
Отож, як хочеш вічно жить,
Спіши людям добро творить.
20.12.2001 р.

МУДРИЙ ЖЕНЯ
Я дуже мудрого знав Женю,
Все що не дай – тягне в кишеню.
11.6.1999 р.

СТАРІСТЬ
Руки стали, як вібратор,
Що відлякує кротів,
Голос вже, як провокатор,
Видає вже біль років.
Так як день – стає сумніше,
Ніччю десь зникає сон,
А душа все молодіє,
Як у небі Оріон.
Що воно за диво сталось?
Все не так, як у людей,
На яку б не глянув – хочу
Ще погратися в хокей.
І хоч став, як Квазімодо,
Про якого я читав,
Та як я на тебе глянув –
Й Есміральду теж згадав.
О, якби мені ту штучку,
Що я мав у двадцять п’ять,
Я б ще міг, мої кохані,
Царювать і царювать.
11.2.1999 р.

АПЛОДИСМЕНТИ І ПРЕЗИДЕНТИ
Він про людей, як шеф мій, дбає:
З одною спить – всім обіцяє,
І всі йому аплодисменти.
Такі у нас і Президенти.
11.6.19999 р.

НАПАРНИК І ДИВО
Напарник мій живе без крику,
Ви хоч йому розквасьте пику,
Варт взяти пляшку й бутерброда,
Як пташеня відкриє рота.
17.5.1999 р

ВІЛЬНА НЕВОЛЯ
Дивлюсь я на Труханів острів,
На Київ, грації беріз,
Які, мов феї, манять в гості
Веселим пасмом білих кіс.
Дивлюсь і в небесах літаю
Від гордості, що вільний я,
І над моїм веселим краєм
Зійшла Українська зоря.
Дивлюсь на посмішки жіночі,
Які горять з-під довгих вій,
І заглядаю всім їм в очі,
Як в душу нації своїй.
Дивлюсь й не можу в те повірить,
Щоб хтось й кілком мене огрів,
Що жіночки, як і раніше,
Будуть народжувать повій.
Що будуть знов в нас яничари,
Манкурти й сучії сини,
Що забували про Вкраїну
Хоч і не з власної вини.
Не вірю в те, що Україна
Не зможе спину розігнуть,
Тому, народе, просипайся,
Бо в нас один з тобою путь.
6.10.1998 р.

ІННА
В цілім світі мій знайомий
Мав одну лиш Інну:
– Це Альб -Іну, Н -Іну, З -Іну,
Т -Іну й Магдал -Іну.
29.6.1998 р

ПРОЧИТАЙ І ЗАПАМ’ЯТАЙ!
Як навчивсь горілку "жрать" –
Можеш шефом працювать.
17.5.1998 р.

ЩАСЛИВИЙ ТИМ
Щасливий тим я, що люблю,
І щедрістю душа багата,
І що тебе завжди я жду,
І пирогами повна хата.
Щасливий тим, що є, що дать,
Та більше тим, що можу дати,
Так вчила Біблія мене
І так учили батько й мати.
Щасливий тим, що я люблю
І до людей повагу маю,
І де б не був, що б не робив,
Але про них я пам’ятаю.
5.7.1999 р.

УЗАКОНЕНИЙ БАНДИТИЗМ
Узаконені бандити
Що побачуть – те й гребуть.
Й по якому ж ото праву
Ці недолюдки живуть?
А щоб ми їх не чіпали –
Так, як небо голубе,
Так вони – оті бандити
Узаконили себе.
А тому, як вам щось треба,
На поклін до нього йдіть,
І, немов дощу у неба,
Все у нього ви просіть.
11.2.1999 р.

ПРО ШЕФА
Знав такого шефа я,
Що завів він вуси,
Як підлеглих не вгризе,
То його аж трусить.
9.7.1999 р.

КУЮТЬ ЗОЗУЛІ
Кують зозулі в нас на дачі,
Та я не чую їх й не бачу.
Така природа, в лісі коні,
А я весь час, мов на припоні.
То треба хлів домурувать,
А то траншею докопать.
Хотів з Петром поговорить,
А тут дивлюсь – вже рій летить.
Дружина жде, як янголятко,
А я від неї – як від зарядки.
Усе робота та все зажинок,
Такий на дачі відпочинок.
Отак ото й відпочиваєм,
Як гарно те, що дачу маєм!
29.6.1999 р.

КОМУ ЖАЛІТИСЯ?
Все життя мені із вами,
Друзі, не везло,
То зустрінеться тихоня,
То якесь тріпло.
Чи то я категоричний,
Чи то друзі – тюфтяки,
Що не стрінь – одні п’янички,
Або просто – хом'яки.
Тільки й знають те, щоб вмазать,
Тільки й знають – погулять,
А тут тре’ садок кропити
І кролям піти нарвать.
Так ото ми і живемо.
А жалітися кому?
Симоненку чи Морозу,
Чи відомому Му-му?
8.7.1999 р.

ХТО ЛЮДСТВО ОБДИРАЄ
Той, хто людство обдирає,
Щастя той в житті не має.
8.2.1999 р.

БІЛА СИМФОНІЯ
В житті нічого кращого немає,
Як біленькі жіночі грудоньки,
Коли вони ще полум’ям палають,
Як в небі ясні зіроньки.
Тоді душа романсами співає,
І від отих симфоній білих хвиль,
Душа й моя невидимо палає,
І в серці десь вибрикує "Кадриль".
І все тоді у зоряному світі,
І вся душа тоді моя штормить,
Як йде дівча й ті хвилі розгойдає,
Коли до вас воно біжить.
29.7.1998 р.

БІЙ НА ДОРОЗІ ЖИТТЯ
Я родився далеко від Бога,
Бо так рідний наш уряд хотів,
І була в нас одна лиш дорога,
Та ніхто з неї сходить не смів.
А тому і не дивно, що й досі
Багатьох ми не знаєм молитв,
Так нам голови всім засмітили,
Що у ній – ані рим, ані ритм.
І я також не вірив у Бога
На відміну, як батько і дід,
Тож сьогодні шукаю дорогу
Ту, якою ходив весь мій рід.
А тому, мушу жити ще й жити,
Бо не все ще зробив, що хотів,
Щоб до Бога себе підтягнути,
А дітей відтягнуть від чортів.
Хочу я в цьому світі створити
Для людей щось незвично-своє,
І щоб кожний повірив у диво,
В те, що все-таки Бог в світі є.
11.2.1999 р.

ЖИВУ У ЛІСІ
Живу у лісі. Лісу не бачу.
Усі сміються, а я ледь не плачу.
Плачу від того, що ті, хто грабують,
Нашим правитилям всім аплодують.
Гривню в полову перетворяють,
А нащо? Хіба вони того не знають,
Щоб націю нашу /але це між нами/,
Зробити усіх до одного рабами.
Доларом з люду викручують жили,
Щоб ті, що за морем, іще краще жили.
15.4.1999 р.

БДЖОЛИ І ШЕРШНІ
Я кланяюсь кожній бджолі,
Що вона є бджола, а не шершень,
А в нас у Верховній
Засідають шершні-парламентарії,
Чи варто якісь коментаріі?
Що вони зробили для нас –
Для народу, для Неньки?
Рекет, корупцію, геноцид
І як завжди – побрехеньки,
Правда – солоденькі.
Радуйтесь і радійте!
От так держать, пани-добродії,
Поки народ вашим методом
І вас огріє.
От тобі і Божий рай,
От і ати-бати,
Хто не вміє працювать –
Йде у депутати.
27.5.1999 р.

САМИЙ НАДІЙНИЙ ПРОГНОЗ
Я сам собі прогноз,– сказав Артос:
Як прийде мила буде літо,
А якщо ні – буде мороз.
6.2.1999 р.

ЖУКОВСЬКОМУ С.М.
Поету, товаришу, куму присвячую.
Ж-овтіє поле нашого дитинства
У-квітчане березовим вогнем.
К-оли під тим веселим падолистом
О-сяг тебе осіннім теплим днем.
В-сесильний вітер віяв наді мною
С-олодких мрій, надій і почуттів,
К-оли зустрівсь я в Ірпіні з тобою,
О, як тоді і сам помолодів!
М-абуть тоді негадано-нежданно
У тім краю, де Сонце й солов’ї,
С-аме тоді ти став моїм серпанком,
М-оїм найкращим другом на землі.
Давно ті дні і роки вже раюють,
Забравшись десь в діброви і гаї,
І інші вже свою любов римують,
Як ми колись мережили свою.
Давно ті дні і роки відшуміли,
І став Ірпінь, і ти, і я – другим,
Але, браток, поети не старіють,
Бо зорі, Місяць – нерозлучні з ним.
А що світить ти став так головою,
За те Богів не сіпай, Станіслав,
Бо, щоб людей ти милував строфою,
Тобі те сяйво Місяць передав.
Жовтіє поле нашого дитинства,
І вечір вже крадеться у наш край.
Але талант, мій друже, то не листя,
Тому пиши, надійся і дерзай.
На ниві нашого дитинства
Уже і вечір гомонить.
Невже і ми осипимось, як листя,
Щоб знов колись у світі цім ожить?
Не вірю, що замовкнуть наші рими
І що колись обірветься струна
У тім нестерпно-мелодійнім ритмі,
Аби донести наші імена.
Невже оті шикарні янгелочки,
Що очі в них, аби цідить вино,
Всі вивітрять із пам’яті рядочки,
В яких життя поетове пройшло?
Невже оті пикаті і пузаті,
Яким на честь і совість наплювать,
Будуть гасать, як ідоли прокляті,
І далі честь людини плюндрувать?
22.5.1988 р.

ЯК ГУСКА ОБСКУБАНА
Обездолена ти і нещасная
Й багатюща в одночас земля,
Ти сьогодні, як гуска общипана
І беззахистна, ніби дитя.
Обдирають тебе, кому хочеться,
А пани, що на троні сидять,
Як і ті, що колись, посміхаються
І кивають:
– Отак і держать!
5.8.1999 р.

ДОЛИНА ЩАСТЯ
Коли ти зириш на стегенця
І можеш ще піти в кіно
А потім збуцать ще й лезгінку
Так ти, браток, ще ого-го-го!.
Знать, ще в тобі вогонь клекоче,
І дише полум’ям вулкан,
Знать, що душа ще хоче й хоче
Стрибать у грізний океан.
Стрибать, як рись, в долину щастя,
Торкатись кінчиків дзвіниць,
Можливо, то найбільше щастя,
Що під спідничками в дівиць?
9.2.1998 р.

ЯКБИ НЕ ЯЗИК
Щоб тебе, моя кохана,
Бог позбавив язика,
Запевняю, що у світі
Ти б найкращою була.
2.2.1999 р

БАБА ПРІСЬКА І ПЕРЕБУДОВА
Кругом перебудова
І де не глянь – кричать:
– Людям – свободу слова,
З чинушами кінчать!
– Сижу й борюсь з собою,–
Чиновник торохтить,–
Щоб витримать і вижить
Й хоч трохи ще пожить.
Воно було б простіше
З народом в світі жить,
Та ж клята баба Пріська
Навчилась говорить.
Газеток начиталась,
Наслухалась крамол
Й таке вже виробляє,
Хоч зразу в комсомол.
І телек зирить справно,
Побив би її грім,
Таким же став нестерпним
І дід її Охрім.
Як бачите, не просто
В вік гласності прожить,
Якщо вже й бабу Пріську
Нічим не зупинить.
– Щоб жив товариш Сталін,
Тут все було б окей,
І рот би не роззявила,–
Сказав парторг Євсей.
Щоб жив товариш Сталін,
Мовчав би й дід Охрім...
Я б дав йому карету,
Туди де місця всім.
Проте, ми ще побачим
Кому розквасять ніс,
Бо поки ж я при владі,–
Патякав комуніст. -
А партію не судять,
Вона завжди права!
Про що збагнуть не може
Та "світла" голова.
Нехай пройде ця буря,
Вгамується народ,
Тоді і бабі Прісці
Закриємо ми рот.
А то дійшло до того,
Щоб вам якийсь лайдак,
Начальнику Чукотки
Показував кулак
11.6.1988 р.

БАБА ПРІСЬКА В КОНТОРІ
– О, слава Богу, люди! – Сказала Пріська знов, –
Нарешті й я повірила, що в світі є любов.
Пішла я у контору і голові кажу:
– Я теж за перестройку, й мені давай козу.
А він нагнувсь до мене і мовив, як вві сні:
– Бери козу, корову, та тільки йди мерщій.
– Спасибі нашій владі – наїлись накінець, -
Сказала та в сільраді, беручи папірець.
А потім зупинилась й промовила вона:
– Давай ще і корову, ну що коза одна?
Потилицю почухав і мовив голова:
– Я бачу, ця по-доброму не піде із двора.
Поглянув ще на неї й гукнув комірника:
– Візьми оцій бабульці ще випиши й бика.
– Ну а бика навіщо? І стала міркувать.
– Щоб йшла й не заважала всім людям працювать.
Не розгубилась бабка й сказала: – Ну, пока,
Приходьте, пригощу вас, як подою бика!
15.6.1988 р.

ПЕРЕБУДОВА
Похазяйнувала бабка
З тиждень, може два,
І знов про перестройку
Говорить голові.
А той відповідає:
– Нащо вона мені?–
Як в мене є вже вілла
І сам я на коні?
А ця перебудова
Призначена для тих,
В кого нема нічого,
Крім мрій і дум святих.
А я вже перестроївсь:
Трьохповерховий дім,
Новенька "Волга" й вілла
І псина – Чорний Бім.
А в тебе ні хатини,
Ні дачі, ні двора,
Ото ж перебудовуйсь
І не кричи, стара.
А будеш ще патякать,
Запам’ятай-бо ти:
Слабенькі в мене нерви
Та сильні кулаки.
13.6.1988 р.

ЧЕБУРАШКА
Хоч старий ти, Чебурашка,
У відпуску не підеш,
Поки Лесю і Наташку
Так як треба... не приймеш.
Чи жінки попаганіли,
Чи то ти вже постарів?
Що на їх оті... красоти
Навіть й глянуть не хотів?
Чи можливо загордився,
Чи таким лінивим став?
Та поглянь на ті... тілеси –
І старий би заіржав...
15.6.2009 р.

КРИК НА СНІГУ
У тайзі якутській прожива звірьок,
Трохи більший білки, ніби колобок.
Вириє в тайзі він нору у землі,
Й робить в ній запаси на зиму собі.
Тож, коли дозріє велетенський кедр,
Він горішки носить, так, як бджоли мед.
Та одного разу, як зробив запас,
Появивсь з мішечком мужичок Панас.
Розкопав він нору й під звірячий шок
Він забрав горішки всі у свій мішок.
Плакало звірятко, і благало: – Стій!
Не збирав горішки, то й чіпать не смій!.
Чим же годуватиму я своїх діток?–
На усю околицю закричав звірьок.
Та мужик безжалісно того так турнув,
Що звірьок від болю ледве не "заснув".
І від того горя в бідного звірка
По тайзі розлилась повна сліз – ріка.
Навіть небо плакало, й всі хто поруч був,
Та мужик одначе криків тих не чув.
Хутко над тайгою почалась зима,
Білим покривалом на тайгу лягла.
Поховались звірі всі в свої хатки,
Тільки цьому бідному не було куди.
По сусідах бігало по тайзі з журбою,
Та кому потрібний зайвий рот зимою?
Страх, хотілось їсти, і доймав мороз,
У нестерпних муках на морозі сох...
А на другім тиждні, де були корчі,
Бідненьке повісилось там на рогачі.
Над тайгою Сонце кров’ю затікло,
І залило нею всю тайгу воно.
Люди, схаменіться і спустіться з гір,
Чим же перед вами завинив той звір?
Люди, схаменіться! – над тайгою крик, –
У тайзі – тварина, із мішком – мужик.
Пролетіли роки, зник давно мужик,
А у вухах й досі той нестерпний крик.
Я сидів і думав про людину вслух:
Кажуть, ти людина і що всім ти – друг.
Кажуть, ти – всесильна, і ти – цар землі,
Що тобі покірні "Тузи" й "Жигулі".
Та хіба ж людина б так зробить змогла?
Та таку людину вже б давно пора...
1.6.1988 р.
Після крику того й досі я не сплю,
Думаю частенько про тварину ту,
Що робить не хоче, а все хоче мать,
І якій байдуже від кого віднять.
І я вірно знаю: цей усе візьме,
Бо ж воно – людина, ще й яке цобе!
Бо в таких завзятих – рильце у пушку,
І свою він совість носить у мішку.
А коли людину гарно залякать,
То із неї можна і галушки м’ять.
На її управи не знайдеш ніде,
Бо ж вона партійна і їй можна все.
Вже давно у Лєну збігла з гір зима
І зазеленіла на полях трава.
А у вухах й досі той смертельний крик:
– Люди, бережіться, у тайзі мужик!
1.12.1988 р.

МУЗИКА КОХАННЯ
Не хочу я писать про сойку
Й про те, як каркають грачі,
А краще про дівочі ойки,
Які, як музика вночі.
Хочу писать про ліс, про річку,
Про бокс, про шахи, про хокей,
Хочу писать завжди про небо,
Що світиться з твоїх очей.
Хочу писать про блискавиці,
Що можуть душу осліпить,
І вже як глянеш на сідниці,
То ти захочеш жить і жить.
20.10.2001 р.

ВОВКАМ НЕ ВІРЮ
Не вірю я чинам ні скільки,
Хай хоч повісять на сосні,
Що той Леонтіївський спільник
Стане товаришем мені.
Та він же – вовк то тільки й зирить,
Щоб кимось десь поласувать,
І десь в кошарі чи в коморі
Шкуру із будь-кого зідрать.
Одінь ти вовка хоч у вівцю –
Як дер, так й дертиме ягнят –
І в запевняння їх не вірте,
Що гуманістом стане кат.
І віршик мій не надрукують,
Бо він, немов домоклів меч,
Вісить над тими, хто диктує
Замість життя – розбій і смерч.
А підлабузник і негідник –
Це той, хто з підлості й брехні,
І головне, що він доводить,
Що він найкращий на землі.
І якщо правду говорити
У ці страшні весняні дні,
Я швидше стану Президентом,
Ніж стане другом кат мені.
19.5.1988 р.

ЯКБИ ВІН БУВ НЕ ПРОЙДИСВІТОМ
Що злодій, що жид – це одне майже те,
Бо кожен із них що побачить – гребе.
А те, що розумні вони, – не віднять,
Та друзів таких не хотів би я мать.
Якщо він тобі дав сьогодні п’ятак,
То завтра із вас він здере четвертак.
У крові у нього – віднять, обдурить,
Інакше, ну хто б називав його жид?!
12.5.2009 р.

"РОЗУМНА ЛЮДИНА"
Климову Миколі Яковичу
адвокату
– Я надто розумна і мудра людина,
Щоб став від панів захищать навіть сина.
Я краще, як жук, буду ритись в гівні,
Та проти начальства не піду – ні-ні.
А совість, а честь, що ти з неї візьмеш,
Як з неї ти навіть й пиріг не спечеш!
Отож і подумай, – вказав на макітру, –
Як проти піду – де візьму на півлітру?
Як хочеться їсти і жінка кричить,
То як же я можу його захистить?
А так промовчу – сам себе стука в груди –
Гляди, і зарплата, ще й премія буде!
– Ну що ж, – відповів я тихенько Миколі,–
Живи, ніби віл, все життя у неволі.
Та краще буть соколом й жить років тридцять,
Ніж вороном – триста і падлом кормиться.
Бо хитрих не любить ніхто і ніде,
То ж жуй тоді фігу й що з носа спаде.
Бо з тих, хто іде проти правди, не зла –
Знімають сім шкур, як із того козла.
Бо з другом і пісня, і біль пополам,
А друг якщо зрадить – то гірше, ніж хам!
30.7.1998 р.

НАВІТЬ КРОТИ СМІЮТЬСЯ
З нас уже навіть кроти
З нір своїх сміються,
Бо такі, як ти і я
В нас вже не ведуться.
16.9.2008 р.

ЗАБУЛИ ПРО НАРОД
Ви погляньте, в нашій Раді
Всі забули про народ,
А народ горілку дудлить
І показує їм: ОТ!!!
16.9.2009 р.

Н.М.
Її усю я цілував,
Тримав в руках, немов гітару,
І цілу ніч на ній я грав,
Хоч і боявся я пожару.
Я не хотів її чіпать,
Та серце рвалось обійняти,
Я не хотів її чіпать,
Але не міг не цілувати.
Нарешті вибухнула кров,
Немов душа моя здуріла,
І полилась теплом любов,
Коли мого торкнулась тіла.
Я пив любов, свою любов,
Аж вибивали в серці дзвони,
Бо знав, що більше у житті,
Не буду з нею я ніколи.
Цвіли тюльпани під вікном,
Зірвався в полі лютий вітер,
А я дивився і мовчав,
Немов прощавсь навіки з літом.
15.6.2009 р.

ЦАРІ І ПОЕТИ
Аби жінки були щасливі,
Ви їм шепчіть, що ті красиві.
А щоб ніколи не старіли –
Ви вічно шліть їм еростріли.
Ті поети і царі, що з честю не розлучалися,
То жити вони у віках залишалися.
15.2.2009 р.

ЯК ЖЕ НАМ ЖИТЬ?
Мов вороння серед полів,
Де не поткнись, там – Тель-Авів.
Де грибне місце – він сидить,
Ну як же нам-вкраїнцям жить?
12.6.2009 р.

КОЛИ ТЕМНІ НОЧІ
Пийте, люди, горілочку –
Від всіх хвороб ліки,
Недаремно ж так до неї
Тягнуться каліки.
Пийте, люди, запивайте,
Заливайте очі,
А навіщо вони треба,
Як скрізь темні ночі.
Впреться ж звідкись
Якийсь Мойша
Без племені, роду,
І почне закон качати
Бідному народу.
А той сидить і кліпає,
Як у полі бидло,
Жуйте, хлопці, свої соплі
Все одно не видно.
Пийте, хлопці, горілочку
І не бійтесь Бога,
Все одно вам в рай закрита,
Хлопчики, дорога.
Пийте, люди, горілочку.
Головне так вмерти,
Аби тільки чорти змогли
До пекла доперти.
Ну а там таке роздольє,
Така гуляй-воля,
Що й живі, щоб те узріли,
Всі б прибігли з поля.
Там горілку п’ють ковшами,
І дівчат хапають,
Тільки й роблять – на член садять,
Та з нього знімають.
Грають в дурня дні і ночі,
Соловей співає,
То ж навіщо рай вам треба,
Там де фей немає?
А тут, бери, яку хочеш –
Лису чи патлату,
І веди куди завгодно,–
Мав би лише хату.
І роби... що хочеш з нею –
Жодна не відкаже,
Не одна – так друга, третя –
А однако ляже.
І бери та насолоджуйсь,
Як душа бажає,
І ні жодна навіть ім’я
В тебе не спитає.
То ж чи варт про рай той думать,
Де така скукота:
Поки ту красуню вмовиш,
То пройде й субота.
Отож, хлопці, не журіться,
Все одно не вічні,
Чи ти помреш десь у липні,
Чи помреш у січні.
Бо, як каже Гриць з Одеси:
– Чим помреш раніше –
Тим тобі і привілеїв
Буде в пеклі більше.
Бо в раю такі там скромні,
Такі недоторки,
І не гляне, поки їй ти
Не даси касторки.
Бо в раю такі там важні,
Як у небі зірки,
Ніби в жодної з усіх їх –
Ні одної дірки.
А тут люби, насолоджуйсь
І цілуй, де хочеш,
Все одно немає світла,
І всі темні ночі.
Ото шуруй помаленьку
Та співай, Арлеко,
Адже, як одна казала:
До мозку далеко.
Отож, бачите, горілка –
То не лише ліки.
А то ще й дорога в пекло,
Де одні утіхи.
12.2.1998 р.

ЩОБ ЗНИКЛА ЖІНКА
Щоб зникла жінка – зникла б радість,
Зникли б кохання і любов,
І уявить собі не можу,
Хто б в жилах рухав нашу кров?
Чому й не можу уявити,
/Хоч вже й живу немало літ/,
Щоб не було жінок на світі,
То що б робив мужик без їх?!
23.10.1998 р.

ВОВОЧКА І БАТЬКО
Їде Вовочка в трамваї
В татка на колінках.
Входить жіночка-красуня,
Ну, немов картинка!
Вовік вклавсь очима в неї,
Ніби на ікону,
І до татка:
– Ти приглянься,
На оту Юнону.
Подивись, які у неї
Кругленькі сідниці,
А які колінки в неї –
Аж б’ють блискавиці.
– Тьху на тебе,– до Вовочки.
А син і не злиться,
– А якщо така красуня
Тять, тобі присниться?
Тять ще глянув на ту фею –
Затремтіла спина,
Й стала сина піднімати
Невідома сила.
А синок розпік старого
Та й ще допікає:
– А чим ото це ти, татуню,
Мене... піднімаєш?
25.1.2003 р.

ГІРШІ, ЯК ВОРОГИ
Як бандити мчать до влади –
Не обгонять й колоради,
Заглядають всім у очі,
Що аж з жалю плакать хочу.
Обіцяють винні ріки,
Золотаві береги,
А як всядуться у крісло –
Гірші ще, як вороги.
5.9.1998 р.

МАТИ-ДИТИНА
Йде з дитинкою в метро
На руках дитина,
Просить: – Люди, поможіть! –
Й держить свого сина.
Поносись весь день з дитям
По отих вагонах,
Це не те, що вам пройтись
В золотих погонах.
2.2.1999 р.

ВІДСУТНЯ ІНФОРМАЦІЯ
Чому не пишуть в нас по суті,
А щось таке: ні те ні се,
Чом інформація відсутня,
Хто, скільки, в кого й де краде?
2.2.1999 р.

СТОЮ І ДУМАЮ
Депутата-ката
Нам щоб прокормить,
Треба днем і ніччю
Всім селом робить.
А тому і криза!
А тому й біда!
От що з нами роблять
Ті, в кого мандат!

НОВА УКРАЇНА
От і Нова Україна,
Нова демократія,
Бо куди ти не поткнись –
Скрізь царює братія.
Бо народ піднять – підняли
Та забули розбудить,
Так ото стоїть він, бідний,
І на грядках раком спить.
20.5.1999 р.

КОНТАКТ З БОГОМ
У всіх тварин контакт із Богом,
І ті всі знають наперід,
Чи буде завтра дощ, чи вітер,
Чи буде взимку сніг, чи лід?
23.6.1999 р.

СОБАКИ ПОРОЗУМНІШАЛИ
Вже й собаки, як не дивно,
Стали розумнішими,
Хочеш ти пройти проз двір –
Кидай кістки свіжими.
20.8.1999 р.

НЕ ГРЕБУЮТЬ НІЧИМ
Як же люблять Україну
Наші депутати,
Що її готові тут же
Хоч кому продати.
Ви погляньте, як ті слуги
Про державу дбають,
Там, де вип’ють пива пляшку –
Там і викидають.
А погляньте на озера,
Як ставки міліють,
Та від того олігархи
Тільки багатіють.
16.6.2009 р.

БУДЬ ПРОКУРОРОМ
Вчіться ви на прокурора,
То не матимете горя:
Вам квартиру дась міськрада,
Ще й знайомству буде рада;
Авто, дачу вам дадуть,
Решту дурні принесуть.
1.6.1999 р.

ПРИДИВЛЯЮСЬ ДО ЛЮДЕЙ
Я до сусідів придивляюсь,
І не хотів би їх чіпать,
Та жадність їх мене достала,
Що хочеться і здачу дать.
Й знайомі теж хай вибачають,
Бо вже дістали ті пани:
У кожного машина-друга,
А плачуть, бідні мов вони.
Отож, і я почав в них вчитись:
Бути таким же і мовчать,
До всіх з підтекстом посміхатись,
І всіх до дідька відправлять.
3.6.1999 р.

КРОКУЮ ПО ВСЕСВІТУ
З кожним роком росте мій садок,
З кожним роком все вище і вище,
Скоро ось вже досягне й зірок...
І до смерті все ближче, і ближче.
І дивлюсь з свого саду в віки,
І крокую по Всесвіту сміло,
Бо як інші, життя не проспав,
Й не сидів, так як інші, без діла.
3.6.1999 р.

СМЕРЧ НАД УКРАЇНОЮ
Було в дівчат потаємне,
Зараз все це на виду,
І за долар чи за гривню
Вам покажуть, хоч... мовчу.
Ходять містом, мов по спальні
Напівголі, босоніж,
То ж навіщо нам музеї,
Як живу – бери і ніж.
Продають дівки кохання
За якийсь смердючий бакс.
От що, бачите, держава
Поробила з їх в наш час.
Роздягли народ міністри,
Що ж жінкам тепер робить,
Як закрили всі заводи
І нема що їсти й пить.
Як малі у неї дітки,
Й безробітний чоловік,
І куди ж бо їй подітись
У такий жорстокий вік?
То ж чи варт жінок соромить
За об’яву ту... сумну,
Що чим більш підніме сукню –
Більшу матиме платню.
От яка у нас держава
Відлік з чого почала,
От яка на всіх нас слава,
І що нам вона дала.
І що тільки батько й мати
Бідні думають вони,
Як приходять десь під ранок
З праці донечки й сини.
Ну а дяді в нашій Раді
Гі-гі-гі та га-га-га.
А якби твоя дружина
Десь із донькою пішла?
Вже в Європі всі борделі
З наших любих янголят,
Скільки ж можна генофонд наш
Гнать а Європу, як телят?
Де ви наші Кармелюки?!
Чому батько з дядьком спить,
Що неможуть наших любих
Від бандитів захистить.
30.7.1998 р.

ДАВНО ТИ МАМОЧКОЮ СТАЛА
Давно ти мамочкою стала,
Й як пава бродиш по садку,
А я як ждав тебе, кохана,
То так тебе й понині жду.
У тебе очі ніжні, ніжні,
Немов волошки голубі,
Всі рай земний шукають в місті,
А я, ріднесенька, в тобі.
11.5.1999 р.

ЗИМА НЕ ЖДЕ
Хазяїн спить, а бджоли ні! –
Такий закон,
У кожній хаті і в сім’ї
Є свій Платон.
Начальству можна спать і спать –
Їм можна все!
А бджілкам треба працювать –
Зима не жде.
12.6.1999 р.

ГОРДИСЬ СВОЄЮ ДІВЧИНКОЮ
Гордись, що є вона у тебе,
І дякуй ти за все це небу,
Бо щоб не мала теї штучки –
То всі б втікали, як від сучки.
16.6.2009 р

БАБАК
Було колись, женивсь Микола,
І жінку, дійсно, гарну взяв,
Що грядочки в садку полола,
Й встигала скрізь, щоб він не знав.
Він ледь від радощів не плакав,
Коли додому та прийшла.
І батьку рідному – Миколі
З лікарні сина принесла.
І стільки щастя, що Микола
Їй-бо не знав, що з ним робить,
Бо щастя те весь час кричало
Й просило їсточки і пить.
Здавалось, радуйся, Миколо,
Але не тут то все було:
Микола вигнав жінку з дому
А з нею й сина заодно.
– Не мій це син! – він каже, – й крапка!
– Чому? Чи варто тут гадать?
Адже дружину, як і сина,
Потрібно, бачте, годувать.
А годувать, пробачте, хлопці,
Миколі це не по нутру...
– Начальство вчилось гвалтувати,
А гріх підсовувать Петру, -
Сказав Микола й засміявся
/Адже у цьому досвід мав/,
Бо тільки хай яка народить –
Іх всіх із дому виганяв.
Такий і друг мій, Порошенко,
Пика, неначе в бабака,
І посміхається чемненько,
Як кожний виходець з ЦК.
А сам в трамвай уже не влазить,
Бо став уже, немов ведмідь.
Замість, щоб з сином поділитись
І дать хоч бублик на обід.
4.12.1998 р.

З ПЕЧІ ВПАВ
Якщо хтось вірить в те, що жінка
В житті і справді ідеал?
Мені здається, ви пробачте,
Що чоловік той з печі впав.
4.12.1998 р.

ЦВІЛА КОНВАЛІЯ В САДУ
Цвіла конвалія в саду,
А ти шептала:
– Я прийду!
Тільки цілуй мене, кохай,
Щоб я кричала на весь гай.
6.6.2002 р.

ХЛОПЦІ З ЛІСУ ВИБІГЛИ
Хлопці з лісу вибігли і кричать: "Ура!",
Ген на горизонті сунеться дира.
Всі біжать за нею, ніби з гір вода,
А дівча сміється, як вода з відра.
6.6.2002 р.

ЛЮБЛЮ ГОРДИХ
Гарна жінка – незалежна.
Люблю вдачу горду,
Що не преться, як бульдозер
Під квадратну морду.
30.11.2002 р.

КРАЩІ ОРХІДЕЙ
Де, скажіть, у цілім світі
Стільки знайдете ви фей,
Як не в Києві і Ялті,
Кращих всяких орхідей?
9.9.2002 р.

ПОДАРУЙ МЕНІ КВІТКУ
Подаруй мені, кохана,
Все, що маєш, де пирій,
Бо без ніжного кохання
Більш не може хлопець мій.
Ну навіщо ці озера,
Дача ця і цей сарай,
Коли світ, немов пантера,
І пустий без тебе гай.
Подаруй мені кохання
І ту квітку, що в пушку,
Хай мого поніжить хлопця
Біля річки на лужку.
14.11.2002 р.

ЯК ХОЛОДНО В МІСТІ
Боже, як холодно в місті,
Коли ти у ньому один.
Виспаться б в теплому місці,
І байдуже, де вже і з ким.
4.3.1998 р.

ЖИВУ ПОЗА ЧАСОМ
– Я живу поза часом і поза суспільством,–
Сказав якось Льонька Плющу,
То ж маю і булку я більшу
І більше від іншиїх борщу.
5.9.1998 р.

ЯК ЧОРТ ПРИ ВЛАДІ
То людей в нас розганяли,
То зганяли в череду,
А хто трохи хоч впирався –
Того з заду й спереду.
3.8.1998 р.

КРАЩЕ ПОСМІХАЙСЯ!
Поки є біль, значить – живий.
Боюсь, що скоро зникнуть страхи,
І ми літатимем тоді
Невидимі, неначе птахи.
Потім все вище – в небеса,
Щоб над землею покружляти
І пролетіти над селом
Біля самісінької хати.
Яка жорстокість, жах який,
Ну що нас в небі може тішить?
І все ж, не заздрю я бомжам,
Яким нема чого залишить.
Що все проїли й пропили,
Тож їм на землю цю начхати,
На ту, де пили і жили
І де колись жила їх мати.
Проте, я гордий, що не бомж,
І хоч та щось людям залишу,
Бо як би в очі їм дививсь,
Поки живу я ще і дишу.
Скоро вже, скоро ми підем
Туди, де предки спочивають,
І вже не знатимем тих бід,
Які сьогодні нас доймають.
Не буде крику, ані сліз,
Бо чути й бачить ми не будем,
І ти вже більше не прийдеш,
Щоб я тобі поніжив груди.
Тому ото і не сварись
Навіть тоді, як є причина,
Краще мені ти посміхнись,
І перестане нити спина.
І всім, хто слухає мене:
Змініть назавжди гнів на милість,
І поцілуйтесь, як колись,
Бо гнів проходить там, де щирість.
5.10.2002 р.

ДІВЧИНА – СВІТЛОФОР
Не дівчина, а світлофор:
Зупиняє всіх в упор.
22.3.2002 р.

КОЛИ ГУДУТЬ ХРУЩІ
Дівчинко, кохана, подивись на піч,
Як же хочу ніжити я тебе всю ніч.
Доторкатись лагідно до твоїх грудей
І любити вічно поглядом очей.
А коли над вербами загудуть хрущі,
Десь залізти звечора на всю ніч в кущі.
І красу шовкову в полі тім відчуть,
Боже, як це гарно, як хрущі гудуть!
21.6.2002 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ ЗАКОХАТИСЬ
Хочеш мать на ніч дружину –
Поїзжай у Крим, мій сину,
Там в курносому суцвітті
Ти забудеш все на світі.
І собі на тиждень-другий
Знайдеш хоч яку "супругу".
Бо люба на морі "здоба"
Стане "вірною до гроба".
Буде радувать і тішить,
Як закоханих всіх Місяць.
Бо в Криму один девіз:
– Веселись, гуляй і тіш.
1.9.1988 р.

ВЕЛИКЕ КОШЕНЯ
Вечірні сутінки яскраві
Ніч загасила за селом.
І в чорнотемнім покривалі
В село помчалася бігом.
Через паркан, через віконця
В будинок, крадучись, зайшла,
І, мов велика чорна кішка,
В кімнаті мовчечки лягла.
А я лежу. Погладить хочу
Оте велике кошеня;
Воно ж лежить і не муркоче,
А сон солодкий наганя.
8.9.1988 р.

ЛЮБИТЕЛЮ ВИХІДНИХ
КАЛИНІ І.М.
Як буденний день настане –
Старший майстер, ніби п’яний,
А як прийде вихідний –
Він – неначе заводний!
Ось прийде, скажем, субота –
Завжди в нього є робота.
Що б робив наш шеф на ділі,
Щоб Господь не дав неділі?
А мораль така тут, друзі:
Є й між старшими лакузи,
Хочеш в старшеньких ходить –
Мусиш й ще старшим служить.
7.10.1988 р.

КУДИ МИ ІДЕМ?
За Вкраїну без вкраїнців
Вже відверто тільки й чуть.
Скоро всю жидам державу
За червінці продадуть.
Ті хапають все, що можуть,
А народ дурний мовчить,
Бо в них бакси, бо в них гривні,
Чом би нас і не купить?
Бо розумним тре’ заводи,
Ну а дурням папірці,
Ну а потім всі ми будем
В них сидіти на кінці.
Обдирають нашу Неньку,
Обіцяють всім гарем,
То ж куди із папірцями,
Люди добрі, ми прийдем?
16.6.1998 р.

НІЧОГО НЕ ДОБИВСЯ
Нічого в світі не добився,
Бо з усіма і скрізь сварився.
12.12.1988 р.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ "ЕНЕЇДУ"!
Законсервуйте мову для нащадків,
Мої пісні, і болі, і любов,
Щоб генетичні коди наших предків
Не вивітрились з пам’яті дібров.
Щоб стронцій ген зовсім не розмагнітив,
А "старший брат" не вивітрив наш код,
Не забувайте нашу "Енеїду"
І Симоненка вірші про народ.
І згадуйте козаччину й Шевченка,
І як Гребінка більш ходіть в народ,
Щоб не відмер тихенько, помаленьку
Наш український славнозвісний код.
Щоб не повірив в те ніколи Брюсу,
Що в світі може зникнути наш код,
Бо вас тоді судить не Боги будуть,
А вас тоді судитиме народ.
12.11.1988 р.

ТАКЕ МАЛЕ!
Таке мале й таке... багатство
Дівчина в пазусі несе,
Нащо, скажіть, їй стільки щастя,
Що аж додолу бідну гне?
А я дивлюсь, немов вовчисько,
На те багатство і боюсь.
А раптом скаже те дівчисько:
Хочеш, з тобою поділюсь!
19.8.1988 р.

ЯКЩО ІДЕШ В ГОСТІ
Всі вже стали, як шакали,
Так, прем’єр зробив своє,
Хочеш, щоб тебе вгощали –
То принось усе своє.
11.5.1988 р.

БУЛА ДЕРЖАВА
Були в нас друзі і сусіди,
Була в нас хата і село,
А зараз вже нема і сліду –
Його мов хвилями знесло.
Була на всіх одна держава
Й були на всіх одні пісні,
А зараз в нас одні купони
І скрізь кравчучки похідні.
Були дешеві паляниці,
А зараз скрізь, куди не глянь,
В панів заморські колісниці,
Ну а кравчучки всім рабам.
Хтось десь згубив, говорять, талій,
А де і хто – усі мовчать.
Навіть, не знає пан Віталій,
І всі усім "ура"! кричать.
Дивлюсь я на боксерську грушу
Й якщо відверто, то тужу,
Нам крутять голови і душі,
А я дивлюсь на все й мовчу.
Кому ж я, "генії" служу?
Щоб услужить якомусь тузу,
Чи варто честь свою паплюжить?!
10.5.1988 р.

МОСКОВСЬКИЙ КВАС
В світі бачив все, що хочте,
А таке я – перший раз,
Щоб в житті не їв хтось сала
І не пив московський квас.
11.5.1988 р.

ПОКИ ЙОГО НЕ РОЗІЗЛИТЬ
Робочий клас – бикам подібний,
Він може вас і придушить,
І може навіть буть покірний,
Якщо із ним у душу жить.
24.8.1997 р.

ВЛАДА, ЯК ЖІНКА
Наша влада, як і жінка,
Та, що з іншим ляже...
Після того... хоч убийте –
А правди не скаже.
Ой, як гарно комуністи
Небилиці в’яжуть,
Що все роблять для людей, мов,
А яких – не кажуть.
– Два-три роки буде тяжко,–
Це вам обіцяю,–
Поки віллу побудую
Й розодіну Раю.
Знаю, що і Горбачову
Не ахти живеться,
Спробуй-но із тріпотнею
В комунізм прорваться!
Всю казну пограбували
Старі слуги "вірні",
А тепер за них "страждають"
Внуки їх на Півдні.
Ті, що вчора їли сало,
Навіть в них сьогодні піст...
Щоб менш вірили в ті брехні,
Що говорить комуніст.
Кожен день одні проблеми,
Нові дефіцити,
Та зате, як кіт у маслі.
В нас живуть бандити.
Розігнали міністерства,
Скоротили штати,
А вони нові відкрили,
Де по два оклади.
А робочим обіцянки,
Й нові постанови...
Ось тобі, мій клас робочий,
На свята обнови.
26.12.1988 р.

МИТЬ І ВІЧНІСТЬ
Тихо-тихо. Ліс мовчить
Ніби заворожений.
Я вдивляюсь в цю красу,
Ніби ось народжений.
Ну хоча б тобі ледь-ледь
Ворухнулась гілочка.
Вічний спокій. Сплять віки
І дрімають зірочки.
Я вдивляюсь в Божу синь,
Де віки стрічаються.
Скільки в світі Тін і Лін,
Та життя кінчається!
О, блаженна вічна синь,
Ти достойна гідності.
Не була б у світі мить,
Не було б і Вічності!
13.5.1988р.

ЩОБ БУЛИ ПОМІТНИМИ
Птаху кожному свій зліт
І своя розцвітка,
Так у лісі і в селі
Є своя там квітка.
Ворон чорний, як смола,
В жінки файна врода,
Всім дала своє вбрання
Матінка-природа.
Щоб помітні всі були
І були уквітчані,
Навіть Мішка Горбачов
В нас і той помічений.
14.5.1988 р.

ПРИДУРКИ
Якщо люди на асфальт кидають "окурки",
Так і знайте: то ідуть по селу придурки.
5.6.1988 р.

ПОЖАЛІВ ВОВК КОБИЛУ
Ми прожили вже сім років.
Що його робити?
Вже не думаєм про вічність,
Тут хоч день прожити.
Бо болять у всіх вже боки
Від сну, від неробства,
А міністри руки в боки,
Кажуть – це ж геройство.
О, вони оці всі хлопці –
Знають, що казати,
Ніби голодом лікують,
Навіть і багатих.
Треба ж, мов, колись і бідним
Людям відпочити,
Скільки ж можна тим нещасним
Комунізм ліпити?
О, вони – оті державні –
Ті вовки й шакали
Знають, що кому казати
Аби ті мовчали.
А хіба той самий-самий
Їхній те не знає,
Скільки в органах партійних
Розвелось удавів?
Знає, звісно, та тихенько
Він сопе в борідку,
Бо за щоб він зміг з сім’єю
Буть на морі влітку?.
24.8.1997 р.

КООПЕРАТИВ
Люди – хто сіє, а хто косить –
У всіх є свій акредитив,
А поміж ними спідоноси
Відкрили свій кооператив.
9.8.1988 р.

НУ ДЕ ЩЕ Є ТАКИЙ НАРОД?
Чхать хотів на чини я і партії,
Хай заглянуть усі в свій город,
Хай заглянуть як діє та братія,
Та, що любить так дуже народ.
Тож скажіть, як же їх поважати
І за що поважать той народ,
Що привик він своїх обдирати,
І махать його в рот й поза рот?
Навіть тварі свій вид захищають,
Ну а наші вовки-бугаї,
На своїх, ніби пси, нападають,
Мов вони всі свої – не свої.
16.5.1988 р.

ТИМ, ЩО ДУШИЛИ ВІРУ
Ті патріархи, що людей душили,
Вони й сьогодні, ніби в маслі кіт,
Їм влада наша пенсії вручила
За те, що ті душили наший цвіт.
За те, що ті душили нашу віру
І нищили живий козацький дух,
Їм пенсії такі всім назначили,
Що й не повіриш, як сказати вслух.
То як же можна вірить нашій владі,
Де нами править зек і аферист,
Де нами правлять вишукані б...ді,
Де нами править бакс-авантюрист?
9.8.1988 р.

АБИ ПЛАТИЛИ ПРЕМІАЛЬНІ...
Службу з гідністю несу –
Знаю я кому служу.
Буть лакеєм теж похвально,
Якщо гарні преміальні.
12.12.1988 р.

ОБІЦЯЮ...
Якщо стану депутатом,
Обіцяю, люди:
В мужчин будуть більші члени,
А в жінок іх – груди.
В магазинах на прилавках
Будуть різні крупи,
І ковбаси аж по лікоть,
Як в коней ті... штуки.
Обіцяю за роботу
Вам любу зарплату,
Як не зможете відмовить
Ні мені, ні тату.
І податки познімаю
На двадцять процентів,
Скільки ж можна годувати
Всяких імпотентів?
Дам я кожному вкраїнцю
Привелику дулю,
За те тільки, що не вірять
Ні мені, ні Штулю.
Обіцяю вам роботу,
І таку зарплату,
Що грошима тими завтра,
Обліпите хату.
І до цього мусять всі з вас
Й те запам'ятати,
Якщо виберете в Раду –
Сам вас буду... драти.
22.2.2002 р.

ГОЛОВНЕ, ЩОБ ДИВИЛИСЬ
Жінці неважливо, що про неї думають,
Їй головне, щоб на неї дивились.
10.10.2009 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
Я не скажу, що я невдаха,
Хоч красти і брехать не вмів,
Зате, як Сонце у зеніті,
Я вічним променем горів.
І з гідністю завжди людини
По світу гордо крокував,
Бо гнидою не був ніколи,
Й людей порядних поважав.
26.9.2002 р.

ТРУДОДНІ
Кожен день я поспішаю на роботу –
І в неділю, і в буденні дні.
І за це мені кохана влада
Пише, як в колгоспі, трудодні.
Ой, до чого весело живеться,
Нічого ні їсти, ані пить,
Все, що на мені, давно вже рветься,
А нове нема за що купить.
А купон все більше нахабніє,
Так же само, як його творці,
І ніхто із слуг не червоніє –
От вони які в нас мудреці.
15.5.1988 р.

ПРО ЧЕСТЬ І СОВІСТЬ
Честь і совість не старіють,
І якщо в тобі були –
То живуть вони і діють
В голод, в кризу – будь-коли.
А як з честю розлучився,
Знать, її ти і не мав.
Просто, честю прикривався
Як у партію вступав.
8.6.1988 р.

ПРО ПОЕТА І ПОЕЗІЮ
Роди спочатку думку
І душу їй ти дай,
А потім вже у рими
І ритми одягай.
А то дивлюсь частенько,
Іде один костюм –
Без голови, при шляпі…
В якій ніяких дум.
2.6.1988 р.

СВОЯ ЛЮДИНА
Ну навіщо людям вчитись,
Нащо інститути?
Краще в партію вступай,
І гайда у люди.
Бо квиток, як перепустка,–
Мовила Ірина,–
Показав квиток партійний...
Й ти – своя людина!
6.6.1988 р.

СТУКАЧІ
Сьогодні чесні нас дивують,
Де тільки сили ті беруть?
Їх обдирають, їх гвалтують,
А ті однаково живуть.
І хоч таких не розуміють,
Скажи кому – то засміють,
І хоч ті в тундрі більш сивіють,
Та вірю, що й до нас прийдуть..
Нас стукачами не здивуєш,
У кожного свій шлях і путь,
Й хоч ті, як свині, ще жирують,
Але хіба ж вони живуть?
6.6.1988 р.

ВАЖКА ПРОФЕСІЯ
Всі спішать в нас стать міністром,
Зіркою, шахинею,
Головою, офіцером –
Й мало хто людиною.
12.12.1988 р.

ЩОБ З ТАКОЮ ПОКОХАТЬСЯ
– Щоб з такою покохаться,
Хто ж це зможе відказаться?! –
Буркнув весело Гаврило
І побіг в буфет по пиво.
12.12.1988 р.

В СОЧІ
Як на пляж приїхав в Сочі,
То розбіглись в мене очі.
Берег весь, мов квіточками,
Весь укритий жіночками.
Я дивлюсь на те багатство :
–Ну попав,– міркую,– в рабство.
І гукаю в простір: – Отче,
Ну якби ж я був молодший!
Це ж прийдеться і в суботи...
Ти поглянь, скільки роботи!
Скільки ж треба жить і жить,
Щоб її переробить?
Хоч за кожну цю дівицю
Я б покинув і столицю.
2.9.1988 р.

ЛЮБИВ ЗА ТАЛАНТ
Тебе любив я за талант,
Хоч не завжди так, як людину,
Бо ти і справді був гігант,
Але похожим на тварину.
9.9.1998 р.

ЩОБ ПІЗНАТЬ ЛЮДИНУ
Хочеш взнать людину–
Хто та – не питай,
А постій десь збоку
І понаглядай.
Як вона культурна –
Все те навиду –
І травить не стане
Всяку баланду.
Та уступить місце
Старшому завжди,
Допоможе мамі
Принести води.
Та смітить не стане
Де сама стоїть,
І, немов туземець –
Гуркать і свистіть.
Двері потримає
Тим, хто ззаду йде,
Старших не образить,
І не підведе.
Хто інтелігентний –
Той через грядки,
Як теля, не ходить
Прямо навпрошки.
Той не стане, учні,
На весь клас бубніть
І ходить по класу,
І дверми скрипіть.
Вихований учень
Хай би там будь-що,
Якщо дав він слово –
Стримає його.
8.10.1988 р.

НАЙКРАЩІ ДНІ
– Які дні найкращі в тебе?–
Запитали Нату.
– Ті найкращі, коли платять
У цеху зарплату.
1988 р.

ВЕЗУЧА
Йде по вулиці Аделя
І бубнить про себе: "де я?"
Де мене всю ніч носило?
Пригадати я не в силах.
Був Петро, Василь, Тодосій,
Хто роздяг? – не знаю й досі!
Добре, що подружка Тома
Привела мене додому.
І не випав в ніч ту сніг,
То б лишилася без ніг.
Тільки це вона сказала,
Як на білу ковдру впала.
Дід Мороз прилип очима
До віконця, де дівчина:
– Жаль, не встиг тебе догнать,
Взнала б ти, як всім давать...
10.10.1988 р.

"ВИПРАВИЛАСЬ"
Сварить майстер ученицю,
Що до хлопців ходить.
– Ану пиши покаянну,
Чи ждеш, поки родиш?
Написала та розписку
І клянеться: – Зроду
Я ніколи більш не піду
До того народу.
Прочитав розписку майстер,
І сказав тій "вроді":
– Хай-но ще до хлопців підеш –
Вижену, та й годі!
Замекала щось дівиця,
Мов коза до гнома:
– Хрест святий, до них не піду,
Ждатиму їх вдома!
10.10.1988 р.

ЧОМУ СОЛОНЕ МОРЕ?
– Чому у вас солоне море?–
Запитав Грицько в Оноре.
Відповів Грицьку Оноре:
– Бо всі пісять ходять в море.
Поки знайдеш туалет,
То зітреш пар п’ять штеблет.
Й стільки всі цідили в море,
Що і стало те солоне.
15.8.1988 р.

АБИ СПОДОБАТИСЬ
Не питай, коханий, чи тебе люблю,
Краще посміхайся ти мені в гаю,
І, аби сподобатись я могла тобі,
Ладна навіть роги начепить собі.
16.6. 1988 р.

КОЛИ КУРКА СПІВАЄ. .
Заспівала півнем
Курка із садка.
Мама погукала:
– Йди поглянь, яка?
Бо коли, як півень
Курочка співа,
То чекай невдовзі,
Що прийде біда.
Так воно і сталось…
Й щоб не буть біді
Курці відрубали
Голову тоді.
8.11.1988 р.

ЩОБ БУВ СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ.
Як зранку мила посміхнеться,
То буде сонячним весь день,
Отож, кохані, посміхайтесь
І вас покине всіх мігрень.
4.6.1993 р.

ЛЮБИТЕЛЮ ПОГОВОРИТЬ
– Що мені робить з тобою,–
Перегукуюсь з Гамзою,–
Скільки ж будеш ти крутиться,
Як в садку мала синиця?
Посміхнувсь Гамза бровою:
– Шило, бачте, піді мною.
Що, скажіть, мені робить,
Як люблю поговорить?
8.11.1988 р.

ДЕ НОЧУЄ ВІТЕР?
– Де ночує вітер влітку?–
Запитали дітки Вітку.
Віта їм відповіла:
– Там, де степ і ковила.
1988 р.

НЕ ЛІНУЙТЕСЬ ПОСМІХАТИСЬ!
Не лінуйтесь посміхатись,
Не жалійте сміхоти,
Краще ніжить і кохатись,
Ніж немов віслюк, ревти.
1988 р.

ТУМАННИЙ ЛИСТОПАД
О, цей туманний листопад
Мені всю душу протаранив,
Але де дівсь мінорний лад,
Коли побачив я Оксану.
1988 р.

ЦВІТУТЬ КАШТАНИ
Цвітуть каштани, пахне м’ята,
Дрімають верби над вікном.
О, як хотів тебе пом’ти,
Та вийшов батько з батогом.
1988 р

БАТЬКІВСЬКА ХАТА
А ось і батьківська хатина –
Мого дитинства світла мить,
Де взнав я шпандера й лозину,
Якими вчили дурня жить.
12.6. 1988 р.

ЯКЩО В ДУШІ ПУСТИР...
Природа пустоти не терпить,
Не можеш сам – дай іншим вперти.
Ну а якщо в душі пустир,
То краще йди у монастир.
12.6.1988 р.

НЕБЕСНА КАРА
Немов на гору чорна хмара –
Журба на мене налягла,
І душить, мов небесна кара,
За те, що Грицю не дала.
17.10.1988 р.

СОНЯЧНІ ЗАЙЧИКИ
Люблю сидіть біля віконця,
Вдивлятись в далі голубі,
Де золоте проміння Сонця
Пускає зайчики тобі.
17.10.1988 р.

ЩОБ ЛЮДИ ПРИГОЩАЛИ
Хоч й гостинні ми занадто,
Та затям собі одне:
Хочеш, щоб тебе вгощали –
То принось завжди своє.
10.10.1988 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ ВОДИ
Автомат у нас такий:
Хочеш пить – по ньому бий!
Бо як сильно не вгатить,
То води не будеш пить.
18.8.1988 р.

КАТЕГОРИЧНІ
Помер старий категоричний
Той, що завжди усіх повчав,
Й хоч не любив тих, хто повчає,
Та сам ніколи не мовчав.
Категоричними не всі бувають,
А більше всього – люди злі,
Проте, і добрі забувають,
Як поселяються в Кремлі.
14.5.1988 р.

ОЧІ, ЯК СТРІЛИ
Ну і очі! Ніби стріли,
Ніби в бурю океан!
І якщо вас перестріли –
То готовся в... ресторан.
16.6.1998 р.

ХУРДЕЛИЦЯ НАД МІСТОМ
Видно, в полі стало тісно,
Бо хурделиця над містом,
І летять-летять сніжинки
На каштани, на стежинки.
Повлізали жінки в шуби,
Чоловіки в кожухи,
І сміються над Морозом:
– Хі-хі-хі та хи-хи-хи.
9.12. – 12.12. 2001 р.

РОЗДУМИ ПРО ЖІНКУ
Дивлюсь на розкішні твої грудоньки,
На губки, немов шоколадки,
Й пригадую ті незабутні я дні,
Як бігали в поле, на грядки.
І ніби прощаюсь з минулим своїм,
Чи варто шукать ненормальних?
Раніше соромивсь про секс говорить,
А зараз боюсь сексуальних.
На жінку кидались ми всі, як леви,
Та ті всі були, як тигриці,
Бо варто до неї було підійти –
Як тут же одержиш по пиці.
А зараз ти їй покажи лише бакс,
Й не треба нічого казати,
І тут же хоч зразу веди її в "РАГС",
Й не треба її вам вмовляти.
За гривні, за марки або ресторан
Таке тобі кожна покаже,
Що вилупиш очі, неначе баран
І путнього слова не зв’яжеш.
Пропав інтерес до святого з святих,
Все таїнство ніжності зникло,
Що навіть і Місяць у небі притих,
Щоб серце хоч трохи привикло.
От, довели в нас до чого жінок
Ті, що над нами усілись, дружок.
12.10.2001 р.

ДЕ ШЕПТАЛИСЯ ГАЇ
Там, де паслися телята,
Де шепталися гаї,
Задививсь на бровенята
Я, дівчинонько, твої.
До твоїх рум’яних губок
Так і проситься душа,
Як бджола на квітку влітку,
Де квітує черемша.
30.8.1988 г.

ЧОМУ ПОМИРАЮТЬ ЛЮДИ?
Із Космосу на Землю вічно енергія лине,
А квітка, як тільки дозріє – так тут же і гине.
Що це: випадковість чи закономірність?
Чи примха природи,
Чи так, як у людей – надмірність?
Отак і людина:
Поки вона молода, ще дурненька,
Вона – кохає і скаче,
А коли виростить плід свій,
Помираючи, плаче.
Отож, хто хоче довго жити,
То не спішіть ви зріти,
Хоч під зрілістю розуміються
Не лише діти.
Не дарма ж люди говорять,
І так говорила мати,
Що ти вже так багато знаєш,
Що пора вбивати.
30.10.2001 р.

БОЖА КРАСА
Боже мій! Яку красу
Ти несеш у блузі.
Як до неї я б хотів
Притулитись в лузі!
Як жаль, що вже біліє синь
І що мені не вісімнадцять,
А то б добрався до тих скринь,
Де ти своє ховаєш щастя.
Люблю красунь, в яких рум’янець
Веселим зайчиком горить,
А якщо ще й на вас погляне,–
То й кров у серці аж скрипить.
Які квіточки шовкові,
Все вогнем палахкотить,
Які губки, які брови.
Як же їх не полюбить?
12.6.1993 р.

КОЛИ БУЛО ТЕМНО
Пам’ятаєш, Вєра, як були в Марії,
Ти стояла поруч, опустивши вії.
Ти тоді мовчала і дивилась в даль,
А в очах світилась ніжність і печаль.
Я тебе за плечі, як піринку, взяв,
Що відчув, як в серці жайвір заспівав.
Як в душі кипіло вічне і живе,
Щось таке незаймане і привабливе.
Губи повні Сонця, Місяця, краси,
Ніби на листочках крапельки роси,
Рад які побачить кожний пішоход,
Що зібравсь за щастям вирушить в поход.
Я стояв й не відав, з чого починать,
Щоб тобі відкритись і "люблю" сказать?
Ти ж немов калина на весь ліс цвіла.
– В тебе ж є дівчина, – так відповіла.
І вона весняна, ніжна, молода.
– Але що ж робити, дівчинко моя,
Я й тебе кохаю більше, ніж її,
Та і поцілунки ніс я всі тобі.
Коли в дім зайшов я – в царство темноти,
То чомусь подумав, що в постелі ти.
А коли до неї доторкнувсь – мовчить,
Що ж мені лишалося у той час робить?
Ти прости, кохана, ти прости, прости,
Я ж бо не питаю, де ходила ти?
Ну пробач ти, зоре, дівчинко, моя,
Ти така чудова, ніжна, молода.
Очі у дівчини стали так блищать
Що її невтомно став я цілувать.
Ну пробач, кохана, і мене не лай,
Глянь, які чудові Місяць, зорі, гай.
– Що ж, тобі прощаю. Можеш штурмом брать,
А дівчата мусять пробачать, мовчать.
Й з того часу, люди, щоб не був Адем,
До дівчат гуляти йшов я тільки вдень.
3..6.1959 р.

РОЗДУМИ ПІД МІСЯЦЕМ
Небо – скільки зору – без кінця і краю,
Я стою над річкою, а чому – не знаю.
Я дивлюсь на зорі, що над лісом світять,
І на землю променем світлоніжним мітять.
Може, вони хочуть серце моє вкрасти,
А тому і мітять, щоб у ціль попасти.
Може вони хочуть серце запалити,
Щоб я міг кохану з двох одну любити.
Тільки я й понині – сам, чому – не знаю,
Очі карі й сині серцем всім кохаю.
А тому й веселий і сумний, як хмара,
Ну кому потрібна отакая кара?
Поможи ж ти, травень, бо вже й сам не знаю,
Що робити маю, якщо дві кохають?
Щоб одна та ніжно зіронька світила,
Щоб не тратив марно свій неспокій, милий.
Тільки травень з поля подививсь на плавні,
І сказав, що всі такі, хто родився в травні.
Я пішов під лісом– а куди?– не знаю,
Ну чому і досі ще я їх двох кохаю?
Тільки сосни голосно шу-шу-шу – шепочуть,
Я стою і думаю: що ж вони ще хочуть?
Небо – скільки зору – без кінця і краю,
Я брожу над річкою, а чому? – не знаю,
Річка хвилі кидає, мов грозить зимою,
Зрозумів я, зіроньки, що не буть спокою.
І пішов, де зимують білі ведмедиці,
Хай мене скупають у морській водиці.
Серце мені кригою хай натруть досхочу,
Щоб нарешті вияснив, з двох я котру хочу?
Тільки серце кригою й трохи не взялосся,
Крига вся розтанула, серце – зайнялося.
І горить, і тліє, і болить й щемить,
Може з вас хто скаже, як надалі жить?
У пияцтво хлинуть, не писать вірші?
Чи обох покинуть – спокій дать душі?
7.5.1959 р.

РЕКЕТИР
Він – рекетир і всі це знають,
Та кожен ходить, як індик,
–А що ми зробимо?– дід мовив,–
Як в нього дядько – комірник.
17.7.2001 р.

ЯКЩО ВИ ЧЕСНИЙ
Які харчі – така й робота.
Проте, як чесний ви мужик,
Не дасть халтурить вам чеснота,
Якщо до правди ти привик.
17.7.2001 р.

СЯЮТЬ, ЯК ЗОРІ
Сяють, як у небі зорі,
Грудоньки дівочі,
Через що з небес не зводим
Ми до ранку очі.
14.4.2003 р.

ЯК ВАС ПОЛЮБЛЯТЬ
Хай навіть пси на вас плигають,
Як вас полюблять – не спитають,
В коханні так давно ведеться:
Любе дермо – сріблом здається.
В коханні там свої закони,
Як підпирають в вас гормони.
14.4.2003 р.

СЕКССИМВОЛ
У всіх своє вподобання,
І секссимвол тоже,
Тільки в тих його немає,
Хто уже не може.
14.4.2003 р.

ЯК Є ШАМПАНСЬКЕ
Нащо жасмін,
Якщо сама, як квітка.
І замість квітів
Ти сама прийди.
Навіщо нам весна,
Якщо сьогодні літо,
Якщо з тобою я,
Ну а зі мною – ти?
30.8.1988 р.

КОЛИ ПОДУМАЮ ПРО ТЕБЕ
Ніхто так за мною
Не бігав щоночі,
Як милі твої
І замрієні очі.
Бо тільки про тебе
Подумаю, люба,
То де б я не був,
А думки – біля дуба.
30.8.1988 р.

ЯКЩО ПІДЕШ ДО МОРЯ
Гукає песик: – Йдем до моря.
А я йому, що не піду.
А він: – Як підеш, то доріжку
Хвостом до моря підмету.
19.8.1988 р.

ОЙ, ТИ МОРЕ!
Ой ти, море, як згадаю –
Голова морочиться.
А приїхала додому –
Кисленького хочеться.
25.8.1988 р.

КОЛИ НА СЕРЦІ ТУГА
Немов за серце щось щіпає –
Такая туга у мені,
А осінь в душу заглядає
Пекучим вогнищем стерні.
5.5.1988 р.

ЙДЕ ДІВЧИНА
По дорозі йде дівчина,
Все село за нею мчить,
Всі на неї поглядають,
А вона, як танк мовчить.
3.8.1988 р.

ЯКБИ МЕНШЕ БУДУВАВ
Скільки милих губеняток
Не доцілував...
Та зате гордивсь, що місто
Я побудував.
Та кому те місто треба? –
Чорт би його взяв,
Краще б я красунь мав більше
Й менше будував.
8.6.1988 р.

БІЛЯ ХАТИ
У садочку біля хати
Явір проскрипів,
Як же я тебе, кохана,
Все життя хотів.
Як же я хотів добратись
До твоїх суниць,
Та завжди мені казали:
– Не роби дурниць.
8.8.1988 р.

ЯКЩО ЖІНКА В БІЛОМУ
Довго вечором в діброву
Хлопець дівчину вмовляв,
А вона підводить брови
Й жде, щоб дома цілував.
Ну навіщо ти вмовляєш?
Якщо хочеш щось – скажи,
Адже предочків немає,
Тож навіщо в ліс іти?
А як дуже, дуже хочеш,
Тож знімай мерщій штани,
Бо і я не можу, любий,
Теж чекати до весни.
А якщо прийде до тебе,
Жінка в білому вбранні,
Нічого тоді питати,
Любить та тебе чи ні.
Довго вечором в діброві
Хлопець дівчину вмовляв,
А вона йому говорить:
Ти мужчина чи удав?
Ну навіщо обіцяти
Ті алмази – тож брехня...
Краще б гарно попросив ти,
Може б я і так дала...
4.6.1988 р.

ОБЛИЧЧЯ КОХАНОЇ
Лице, як Сонце – ясне-ясне,
Але різниця лише та,
Що Сонце нам тепло дарує,
А личко ще і почуття.
Бо Сонце сходить і заходить,
А ти постійно у мені,
І там, де ти пройдеш, – там літо.
І всі стають немов півні.
14.5.1988 р.

САМА СПІЙМАЄ...
О, скільки Божої краси
По світу нашому гасає,
Отож, мій друже, не проси,
Вона сама тебе спіймає.
12.6.1993 р.

МАМА-ЗОЗУЛЬКА
Ти на кого гримаєш, лохмата,
І кого збираєшся ти бить? –
Адже я твоя старенька мати,
І прийшла з тобою я дружить.
Я ж тебе у муках народила,
А в приют тому тебе здала,
Щоб росла і набиралась сили,
Теї, яку дать я б не змогла.
Йду до тебе, миленька дитино,
І несу тобі я свій букет:
– Розітри мені, будь-ласка спину,
Розстібни ти блузу і жилет.
4.6.1988 р.

ЖИТТЯ, ЯК ГОРЩИК
Півжиття прожив я в місті,
Півжиття пропрацював,
І хоч в місті було тісно,
Та зате один не спав.
А за містом квіти й квіти,
І чим більш по полю йдеш,
То й не знаєш: чи радіти,
Вже й тоді, як щось... знайдеш.
Люди! Що зі мною сталось?
Що зі мною твориться?
Бо життя моє, як горщик
Той, що з гірки котиться.
Сонце світить, Сонце світить,
Сонце в небі світиться,
Ой, як хочеться під Сонцем
З кимось й ще погрітися.
21.1.1999 р.

ЗУПИНИСЬ, НЕЩАСНИЙ
Місяць із дівчиною по дорозі йде
І Грицька з собою десь у гай веде,
Й тихо примовляє весело із неба,
Ніби каже хлопцеві: – Йди, то все для тебе.
21.1.1999 р.

ПОМЕРКЛО ВСЕ
Померкло все: і Сонце, й зорі,
Коли від мене ти пішла,
І Місяць став, неначе злодій,
І довго плакала душа.
4.6.1988 р.

НАЙКРАЩА МУЗИКА – ЛЮБОВ
Коли вона на мене подивилась,
Весь день співав романси і пісні,
І поглядом, як стрілами Амура,
Вона сколола душу всю мені.
Що аж у небі зорі поховались,
Як блискавиці осліпили зір,
Що закричав: – Не треба більш, не треба,
І не приходь, як талі води з гір!
Бо й так душа в оркестр перетворилась
І кожна жилка в ній, немов струна,
Коли вона на мене подивилась,
Коли в мій світ прорвалася вона.
І скільки б в світі не було сузір’їв,
І скільки б не бреніло ритм і рим,
Для мене ти – божественне створіння,
Бо там де ти, там – ніжність, море, Крим.
Бо вся душа в оркестр перетворилась,
І все співає нотами дібров,
І хоч орлу дала природа крила,
Зате мені дала вона – любов.
Подивись, як стрекочуть сороки,
Як тягнеться жучок до жучка,
І як хмарки пливуть білобокі,
Щоб з’єднатись для щастя в віках.
23.11.1988 р.

ЕДЕЛЬВЕЙСИ
Хтось шукає в степу едельвейси,
Мнучи квіти у полі й пирій,
Ну а я полуниці духм’яні,
Що у пазусі, мила, твоїй.
В сяйві Сонця купається жайвір,
П’яний вітер цілує лице,
Пригорни мене, мила, ще жарче,
Пригорни мене ще раз і ще.
Пригорнись, поцілуй і розслабся,
Годі слухатись мам і бабусь,
І тоді принесу тобі щастя
Як колись твоїй мамі татусь.
Хтось шукає в траві едельвейси,
А я ніжну дівочу красу,
Дай напитись мені ти кохання,
І тобі я свого принесу.
20.11.1988 р.

КОЛИ МЕНІ ТИ ПОСМІХНЕШСЯ
Коли мені ти посміхнешся –
Весь день співають солов’ї,
І мов летять Єрота стріли,
Як глянеш в очі ти мої.
Скільки я бачив зір й сузір’їв,
А ти залишилась одна,
І хоч настало надвечір’я –
А ти і досі ще моя.
Бо ти була у мене й будеш,
І слава Богу – назавжди,
Бо знаю, що в житті ніколи
Вже не знайду таку, як ти.
Не знаю я, скількох ти мала
І ще скількох ти будеш мать;
Але тобі я все прощаю,
За те, що вмієш чарувать.
Коли даруєш посмішки людям,
То веселішаєш і сам.
17.10.1988 р.

СКАРБНИЦЯ
Я їду автобусом "Київ – Житомир"
І втягую осінь я в ніздрі з надвору.
А хмарки на небі пливуть і пливуть
І зиму вони за собою тягнуть.
А хмарки на небі похожі на гори,
Немов у тумані у нас косогори,
Ви лише погляньте на ту всі красу,
Яку я з дитинства у серці ношу.
Бо то моя вічна душевна скарбниця,
В якій приховав я волошки й пшеницю.
Спалахує пам’ять вогнями дитинства,
І ніжним коханням палає в душі,
Пригадую вчительку Ганну Петрівну,
Яка мене вчила писати вірші.
16.10.1988 р.

БУДУЮ КОТЕДЖ
Між горами влігся на поля туман,
І під Сонцем гріє боки, як кабан.
Ну а я будую все життя котедж,
Щоб було де сісти і погрітись теж.
16.10.1988 р.

ПРОХАЙ, ЩО ЗАБАЖАЄШ
Що захочеш – зорі, Місяць –
Все від мене ти прохай,
Тільки те, що в тебе в блузі,
Хоч на нічку-другу дай.
Дай губами доторкнутись
До отих твоїх красот,
Боже, як же хочу взяти
Я оті сунички в рот.
На твої дивлюсь сузір’я,
І в твою небесну синь,
Що, скажіть, є краще в світі
Від приваб з дівочих скринь?
17.9.1988 р.

ЩОБ СТАТЬ ЩАСЛИВИМ
Коли по полю ти ідеш
І раптом вгледиш квітку,
Не вірю я що обійдеш
І побіжиш в повітку.
Не вірю в сильних я жінок,
Бо в слабості – їх сила,
І що із дому утече,
Як в гості запросила.
Не вірю я, що ти пройдеш
Ту квіточку-дівчину,
Й для неї слова не знайдеш,
Щоб стать й собі щасливим.
Бо що то є за чоловік,
/Хай там яка б причина/
Що зможе жінку обійти,
Якщо він ще мужчина?!
15.5.1988 р.

КОЛИ ДУША ВОГНЕМ ПАЛАЄ
Твоїх очей торкнувсь очима –
Душа в реакцію вступила.
Не знаю спокію і сну
Й скільки живу – до тебе йду.
Душа вогнями запалала,
Бо перевтілення прийшло,
Як ти мені "люблю" сказала,
І повела в своє село.
30.8.1988 р.

КОЛИ СПИТЬ СТОЛИЦЯ
Коли пройшли всі електрички
Й заснув наш Київ мертвим сном,
Просив всю нічку я вербичку:
– Укрий мене своїм теплом.
Гуляє Місяць над горою,
Душа палає, ніби піч,
О, як же хочу буть з тобою
Й тобою ніжитись всю ніч.
8.10.1988 р.

ДУБОЧОК
Волошковий вогник
Догоря з очей,
А суворий погляд
Прикрашав лице.
Десь в веселім сяйві
Посміхнувсь дубок,
І наповнив душу
Спалахом думок.
Бо під тим дубочком,
Як дівчам була,
Першим поцілунком
Душу обпекла.
Тож, коли побачу
Під селом дубок,
Так до нього й хочу
Підійти на крок.
Може той дубочок,
Як горщок без дна,
Та під тим дубочком –
Не одна була.
Бо під тим дубочком,
В тім краю дібров,
Народилось диво
З назвою "любов".
Народилось перше
Ніжне почуття,
І відчула вперше,
Що таке життя.
Бо під тим дубочком
Розігралась кров,
Бо під тим дубочком
Стріла я – любов.
7.8.1988 р.

ЩО МАВ – ПОРОЗДАВАВ
Уже нічого вам не дам,
І мабуть, вже не дам нікому.
Бо все що мав – пороздавав,
Хоч і не збив як слід оскому.
12.12.1988 р.

ВАРТО ЗАКОХАТИСЬ
Знаю, ти нестерпна та в тобі женьшень,
А тому до тебе мчусь я кожен день.
Знаю, що криклива і завжди в бігах,
Все одно до тебе мчусь, неначе птах.
Знаю, є чемніші й просто чарівні,
Тільки ти для мене – перша на землі.
Я і сам, мов картами, милими міняв,
Та від тебе кращої все одно не знав.
Що воно за чудо, що воно за стан?
Варто закохатись – мов попав в капкан.
Там пусті поради, навіть будь-які,
Дай тупу, гуляку, тільки дай її.
Бо у ній єдиній всі мої пісні,
І такої іншої не знайдете, ні.
Що то за кохання, в чому його суть?
І чому в закоханих, як в німого, слух?
Бо для них порада зайва будь-яка,
Коли серце в дівчини рветься до бика.
12.9.1988 р.

ЛЮБЛЮ ЯК ТИ ІДЕШ
Люблю, як Сонечко сміється
І ти в промінні тому ждеш,
Й відразу в руки не даєшся,
Поки кубельце не знайдеш.
17.9.1988 р.

КОЛИСЬ УСЕ БУВАЄ ВПЕРШЕ
Колись усе буває вперше,
Як в нас говорять, перший раз;
Коли Грицько прийшов до Нелі
І їй сказав:
– Я хочу вас!
Усе здається дуже просто:
Прийшов, сказав і переміг,
Та як сказать слова ті прості,
Щоб допустила ти до... ніг.
9.9.2009 р.

ВЕСЕЛИСЬ, НАРОД
Веселись, народ, гуляй,
Все, що бачиш – те й хапай,
І кричи ти "Аве віва!"
Хлопцям тим, що з Тель Авіва.
22.9.2009 р.

КОГО ЗА ДРУЖИН МИ БУДЕМ БРАТЬ?
Усі в нас люблять погулять,
Навіть кому нема ще й п’ять.
Пройде і ще літ десять, п’ять...
Кого ж в дружини будем брать?
6.10.2009 р.

ПАЗУХА ДІВОЧА
Хлопець заглядає
В пазуху дівочу
І про себе думає:
– І невже не хоче?
9.9.2008 р.

БОМБОСХОВИЩЕ
У чоловіка очі, як автомат "Калашникова" –
Чарівних жінок так і січуть.
У жіночки попа, як бомбосховище,
І ніяких чоловіків не боїться ні чуть.
І питає чоловік в того бомбосховища:
– Чи не можеш приютить в себе мого овоча?
– Звісно можу, але що матиму за послугу?–
Й тут же стала готувать для прийому... подругу.
Зговорились, і як кажуть, тут же зразу й по рукам.
Та відкрила двері раю, а воно не по зубам!
Чоловік як подивився:
– Боже милий! – і тікать,
Та в таку перлину щастя тре’ гарматою стрілять!
8.8.2001 р.

ПОЛІГОН
Цілу ніч дівча дрімало
На колінках в хлопчика.
Бо хотілось їй, щоб він
Показав горобчика.
А воно ж, дурне, сопе,
Аж в очах рябіє:
– Почекай! Нехай хоч трішки
На дворі стемніє.
Потім він забравсь дівчині
Ненароком під труси,
Й тут ні з того і ні з цього
Почало його трясти.
Дівка геть перелякалась,
І не знає, що робить?
Потім зиркнула а в нього,
Мов ракета, щось сторчить.
І до нього на весь голос:
–Хочеш, дам тобі купон,
Як запустиш ти ракету
В мій приватний полігон?
–Добре! – той не розгубився.
–Що ти там таке знайшов?
Та, здалось, на полігоні
Розійшовся, ніби шов.
–Де?– Дівча питає знову.
–Між ногами близ сідниць,
–Це для того, щоб ракету
Міг сховати ти кудись.
Тут ракетна установка
Розвернулась в її бік,
І з хлопчини став мужчина…
А якби він був утік?
14.6.2001 р.

Я ПО ВУЛИЦІ ІДУ
Я по вулиці іду
І зустрів Оксаночу:
Гей, сідай, я підвезу
З гірочки на саночках!
11.2.1999 р.

ЧОМ ТАКА ЗАМУЧЕНА?
Чом така замучена,
Чом така засмучена,
Ніби тільки-тільки ти
З миленьким розлучена.
3.2.1999 р.

САМА ГРАМОТНА
Сама грамотна в нас попа:
Що не дай – читає все,
Хай би був який там почерк –
І китайський підійде!
24.7.1999 р.

ЧЕМНІСТЬ – ЦЕ НЕОБХІДНІСТЬ
Як би я хотів пошляться,
Та боюсь, назвуть це бл.....вом,
Бо порядність,честь і гідність,
Для мужчин це – необхідність.
20.9.1999 р.

ЩОБ МІГ ТЕБЕ Я ПОВАЖАТЬ
Мені не так багато треба –
Всього один шматочок неба,
Щоб міг себе я поважать
І всім довкіль не заважать.
19.9.1999 р.

ЯКЩО МИ БУДЕМО МОВЧАТЬ
Народ мовчить – де треба говорить.
А хіба не хоче жить?
Та як же можна більш мовчать? –
Як душать нас, немов котят.
9.6.1999 р.

СЕРЕД ТРАВ
У дівчини серед трав
Гриць родзиночку шукав,
Положив її на спину:
– Де ховаєш ти перлину?
А вона:
– Хі-хі, ха-ха,
Сам шукай! Знайдеш – твоя.
І пручається й регоче,
Каже "ні", а знаю ж, – "хоче"...
Заглядає хлопцю в очі:
– А далеко ще до ночі?
Та як Місяць в гай зайшов –
Гриць перлину ту знайшов.
Й де б ви думали знайшов?
Між ногами, там, де шов.
Подививсь дівчині в очі:
– Що за цю перлину хочеш?
6.6.2001 р.

ЕЛІКСИР ДОВГОЛІТТЯ
Всі шукали еліксир довголіття –
І царі, і знахарі й люди літні,
І не знали вони всі оті й Вані,
Еліксир той поруч з ними – у коханні.
6.4.1999 р.

НУ ЯК ЇЇ ТИ ОБІЙДЕШ?
Коли пливеш ти океаном
Й перед тобою Бангладеж,
Ну як на цю красу не глянеш,
Ну як її ти обійдеш?
3.6.2009 р.

НЕ ДУМАЙ ПРО ГРОШІ
Не думай ти про фей, про гроші,
І будеш ти для всіх не гожим.
1.2.2009 р.

КОЛИ СИДІВ Я БІЛЯ НАТИ
Коли сидів я біля Нати,
Вона повідала тоді:
– Я хочу вам себе віддати,
Щоб вас відчути у собі.
2.6.2009 р.

КОЛИ ЇЇ ПОБАЧИВ ВПЕРШЕ
Коли її побачив вперше,
То зрозумів – її люблю.
– Хочеш життя тобі продовжу,
Й тебе я вічною зроблю?
4.1.2009 р.

Я ХОЧУ...
Я хочу, щоб тобі хотілось
І скільки хочеться – моглось.
Щоб їлось, пилось, і раділось
І що подумала – збулось.
24.1.2009 р.

НІКОГО НЕ ЛЮБИВ
Ти прожив життя, Миколо,
І нікого не любив,
Бо якби любив хоч котрусь –
То з якоюсь би і жив.
9.11.2007 р.
На грудоньки б твої, як квіти,
Я б все життя своє дививсь,
Якби давав хто їсти дітям,
І замість нас щоб хтось трудивсь.
6.5.2009 р.

КОСМІЧНА НАСОЛОДА
Ну що, скажіть, зробить я можу
Якщо люблю я вас усіх?
І хочу з вас я майже кожну,
Невже це є і справді гріх?
Якщо від вас – на котру гляну –
Очей не можу відірвать,
І цілий день хожу, мов п’яний,
І вам боюсь про це сказать.
Мої красунечки небесні,
Бог і мене вам всім послав,
Щоб любовалися ви мною,
І я щоб вами любовавсь.
12.6.2009 р.

КВІТКА КОСМОСУ
Чим більше я живу на світі,
Тим більше вас я всіх люблю,
Тим більше б вас всіх гриз очима,
Коли по вулиці іду.
Бо знаю, й з Космосу до нас
Літають інопланетяни,
Аби поглянути на вас,
Мої Наташі і Тетяни.
13.6.2009 р.

ЖІНОЧА СИЛА
Ти не соромся ані чуть,
Якщо тебе ще хочуть, ждуть,
І якщо просто так сказать,
Гордись ти тим, що є, що дать.
Забудь про сором і про гріх,
Люди не можуть без утіх,
І в тім твоя одвічна сила –
Щоб соромом своїм гордилась.
10.6.2006 р.

ВІЗЬМІТЬ МЕНЕ!
Візьміть мене, розвійте смуток!
О, дайте вічного тепла,
О, дайте ви напитись щастям
Так, як нектаром з роз бджола.
Я хочу вас усіх любити,
Я хочу всіх вас цілувать,
Коли зозулі ще співають
І вітри з полем гомонять.
Ділюсь собою з вами всіми,
Й дарую всім свою красу.
Беріть її, мої кохані
І я вам щастя принесу!
Беріть мене, хто скільки хоче,
Я хочу вам себе роздать,
Поки в Дніпрі вода хлюпоче
І верби з полем шепотять.
Беріть мене, хто скільки хоче –
Я ваш, кохані, вічний раб,
Беріть мене і дні, і ночі
І ви не знатимете зрад.
О, Боже мій, прости мене ти
За те, що я люблю цей цвіт...
О, як би я своїм насінням
Хотів засіяти весь світ!
Краса – то, мов, нектар кохання,
Її ні з чим не порівнять,
Бо в ній живуть людські бажання,
А їх потрібно шанувать.
2.6.2009 р.

КРАСА НЕ ПРЯНИК
Краса – не ягода, не пряник,
Але її ти не пройдеш,
Бо так вона тебе поранить,
Що перед нею сам впадеш.
13.6.2009 р.

ПОГЛЯНЬ, ЯКЕ НЕБО
Поглянь, яке над нами небо,
А зорі, Місяць, а гаї!
Весь час я думаю про тебе,
Весь час ввижаєшся мені.
Вдивляюсь в тебе, ніби в вічність,
В тобі шукаю скарб віків,
І ось сьогодні я, здається,
Знайшов усе те, що хотів.
О, дай мені свого блаженства,
О, дай мені своїх красот,
О, дай душі моїй натхнення
І я візьму тебе в поход.
10.6.2009 р.

Я ІДУ ДО ТЕБЕ
Тільки Сонечко пригріло,
Як від Ялти до Карпат
Ноги всі порозставляли –
Прогрівають агрегат.
Де не глянь – усе зелене,
Де не глянь – квітує день,
О, як хочеться до тебе
І твоїх почуть пісень.
Води піняться у морі,
Коли я до тебе йду,
Добре, як знайду я щастя,
А якщо знайду біду?
11.6.2009 р.

ДВІ МУДРОСТІ
– Є дві мудрості в жінок,–
Кажуть молодиці. –
Одна ніби в голові,
Друга – у спідниці.
5.3.2009 р.

ПОКИ ПЛИВ ДО ТЕБЕ
Поки плив до тебе роки,
То в воді намуляв боки.
8.6.2009 р.

ТОБІ
Твої небесно-світлі очі,
Неначе в морі маяки,
І я пливу до них щоночі,
І забуваю про роки.
Як жаль, що ти мені не стрілась,
Коли було за двадцять п’ять,
Коли душа моя горіла
Й себе не знала, де дівать.
Я не жалію за роками,
Бо їх уже не наздогнать,
Дуже жалію, що між нами
Усі мости палахкотять.
Моя ти дівчинко святая,
Тобі я вдячний, що живеш,
І спокій вічного блаженства
В своєму серці бережеш.
Я вже не жду від тебе сексу,
Бо мед вже свій давно злизав,
Та залишилися ще тексти
Які тобі не дописав.
4.6.2009 р.

В ПОЛОНІ НАСОЛОДИ
Як гарно буть в полоні насолоди
І цілувати губоньки твої,
І пить тепло твоєї вроди,
Коли співають солов’ї.
Сідай, посидь ти біля мене,
Дай хоч до тебе притулюсь,
В тобі я бачу всю Вкраїну,
Якою я завжди горжусь.
2.6.2009 р.

СПОВІДЬ ГЕТЕРИ
В кожного своя дорога,
Що ще можу вам сказать?
Бо не вмію я нічого
Крім, як ноги розставлять.
2.9.1998 р.

КОЛИ ДУША БАЖАЄ ЩАСТЯ
Коли душа бажає щастя,
То годі хникати вже, Насте,
Краще віддайся почуттям:
Собі візьми і дай щось нам.
Бо як між ноги друг заліз,
То краще вже давай без сліз.
21.11.1998 р.

ЯКЩО ТИ ЩЕДРИЙ!
Ти надто постаріла, Алла,
Хоч ти нікому й не давала,
Бо той хто щедрий і кохає
Того і Бог омолоджає.
20.11.1998 р.

ЖИТТЯ – ЦЕ БІЙ...
Життя – це бій в житті за самок
І так же само за самців,
Й невже, скажіть, одної мало?
Адже любов – це не млинці.
Життя – це бій за небо, простір,
Бо кожен хоче панувать,
Бо завидющі в самок очі,
Коли вже їм за сорок п’ять.
Бо вже і того й того хоче,
Бо свій уже, як хрін набрид.
І на чужих так пялить очі,
Як на жінок – сусід Свирид.
14.11.2002 р.

КОЛИ ЦВІТУТЬ КУЛЬБАБИ
Глянь, як Сонечко іскриться
І гудуть в траві джмелі,
Йшов коханням поділиться,
Та навколо солов’ї.
І на цьому полігоні
Сонця, кленів і кульбаб
Як хотів я притулитись
До твоїх, кохана, зваб.
Й, ніби джміль у квітку, – в тебе
Увійти в ту світлу мить,
Ой, якби ти тільки знала,
Як же хочеться любить...
Як би я хотів, кохана,
Як всі люди ляжуть спать,
До твого добратись щастя,
І всю ніч тебе кохать.
Як би я хотів з тобою
Нескінченно володіть
І відкрити двері щастя
Що чекав я стільки літ.
І у тому царстві зваби
Царювать і царювать,
Боже мій, якби ти знала,
Як же хочеться кохать!..
27.6.2002 р. - 14.11.2002 р.

НАДВЕЧІР’Я
Знаю, приходить надвечір’я,
І вже не чути тих пісень,
Та серце ще, як пісня ніжне,
Немов над полем літній день.
І хоч вулкан кохання гасне,
Але бажання ані чуть.
О, ти моя найбільша радість,
Ну дай в тобі іще побудь...
10.6.2002 р.

ГРІШИЛИ ВСІ
Грішили всі і я грішив,
Бо хто грішив – той тільки й жив.
І не вдавайте ви святих,
У наший вік нема таких.
Бо жінка – то вершина цвіту,
І де вона – там вічне літо.
А особливо у наш час –
Тож мрія кожного із нас!
Та покажіть таку, такого,
Хто з нас, і з них не знав другого?
І хай вас грім усіх накаже,
Та правди вам ніхто не скаже.
Тож, не зациклюйтесь на цьому,
Яка різниця – буть на кому?
26.2.2002 р.

У КОЖНОГО СВОЯ СТЕЖКА
У кожного свої смаки,
Свої вподобання,
У кожного своя стежка
І свої бажання.
Один має ціле небо
І кричить, що мало,
А мені б шматочок сала
Та сусідку Аллу.
7.2.2002 р.

КОЛИ ТЕБЕ НЕМАЄ
Коли тебе нема – чогось мов нехватає,
А коли є – хоч з хати утікай,
І знай піди, чого вам не хватає,
І чого вам ще треба – піди знай.
Але якби вас не було на світі,
То щоб тоді робили ми?
Тож, поки є жінки на світі,
Живи, мій братику, і ти.
26.9.2002 р.

МОЯ РУСАЛОЧКО!
Моя русалочко, моя,
Моє ти Сонечко весняне,
Як жаль, що молодість твоя
Як і моя – все більше в’яне.
А як же хочеться кохать
Ще більше очі твої милі,
І губки вічно цілувать,
Щоб аж душа була у милі.
О, як же хочеться тримать
Ті хвильки вічного кохання,
І їх із пристрастю лизать,
Як плід найбільшого бажання!
14.11.2002 р.

О, БРАТИКУ МІЙ!
О, братику, що поміж ніг,
Стільки отримуєш ти втіх!
Стільки отримуєш ти втіх,
А я відмолюю твій гріх.
Прийшов попу я сповідаться,
А він: – З ким був ти, признавайся?
Тільки згадав про стюардесу,
А він мені: – Скажи адресу.
– Навіщо?– я в попа питаю,–
Гріхи відпустиш? Він іде
Й впритул мені відповідає:
– Як скажеш, де вона живе?
– А що робить,– Максим питає, –
Якщо попа у нас немає?
Невже отак – це поміж нами–
Жить з потаємними гріхами?
А що я Господу скажу,
Якщо на небо попаду?
26.2.2002 р.

ПОЛЕ НЕОЗОРЕ
Там, де поле неозоре,
Й світле марево, як тінь,
Я шукав в тім полі море,
Що пливло десь в далечінь.
І чим швидше біг до нього,
Те від мене – звісна річ,
Може б я й добравсь до нього,
Так завжди мішала ніч.
Й кожен день розчарування,
Що до моря не добіг,
А як новий день приходив,
Знов, як сніп валився з ніг.
Бо кудись зникало море.
А куди? – Не міг я знать,
Все ж й на другий день, й на третій
Я ходив його шукать.
А як ввечері матусі
Розповів про ті моря,
То матуся посміхнулась
І купила букваря.
Та й сказала: – Хочеш знати
Все про море і про цвіт –
Ось тобі, іди до школи
Й будеш знати все про світ.
16.1.2003 р.

РОЗЛУКА, ЯК КАТОРГА
Піднявся раненько, пішов у тайгу,
Умився святою водою.
Дивлюсь на цей край,
На красуню Амгу,
А серце далеко з тобою.
А річка пливе і пливе в далину,
А хвильки крадуться, як кроки,
Тривожно у мене чомусь на душі,
Закоханим й три дні – як роки.
А тут цілих п’ять, – і ні днів, ні ночей,
П’ять місяців мук і чекання.
О, як би хотів буть з тобою в цю мить
Й тобі дарувати кохання.
23.5.1986 р.

СЯЙВО
Скрізь, куди не кинеш оком,
На майдані – дівоньки,
Ой, як хочеться схопити
Хоч одну за грудоньки.
Притулитися до неї,
І сказать: – Пішли у гай!
На хрена тобі ці крики,
Що гримлять із краю в край.
Все життя живу й не можу
Відірвать від тебе зір,
Ти, немов Північне сяйво,
Що палає вище гір.
Хто б подумать міг, що в сяйві
Тих небесних куполів,
Наші щастя і нещастя
Всіх без винятку віків.
21.8.2002 р.

КОЛОТУН
Ти поглянь, яке над нами
Сяє небо голубе.
Я прошу, прийди до мене,
Як раніше в декольте.
Бо як ти на мене глянеш –
Нападає колотун...
Уявляю, щоб творилось,
Щоб пішли ми десь в буркун.
21.12.2002 р.

ЧУДО-КВІТКА
Якби я хотів, кохана,
В лісі, що шумить,
В твоїй пазусі веселій
Квіточки ловить.
Твої очі, твої губки
Вічно цілувать
Й кожен день із чудо-квітки
День свій починать.
15.11.2002 р.

ДИВИСЬ, ЯК ЛИПИ ШЕПОТЯТЬ
Дивись, як липи шепотять,
Тремтять берізки вічно сонні,
Ми тільки можем ще іржать,
Хоч ми уже давно не коні.
Ми вже не ті, що вже були,
Хоч кожен харахориться,
Але то вказує на те –
Що кожен з нас ще бореться...
2.4.2003 р.

ПРО БОГА, БАТЮШКУ І ГРІХ
Невже Господь світ так створив,
Щоб кожен з нас одну любив?
І якщо вийшов за поріг
Й на іншу глянув – то вже – гріх?
Та щоб на них ми не дивились,
Жінки б крізь землю провалились,
Бо що б то вже була за фея,
Щоб не дививсь ніхто на неї?
Та й Бог нам всім заповідав,
Щоб кожний кожного кохав.
Бо як не як – повчав нас Бог –
Найбільша заповідь – ЛЮБОВ.
– Навіщо ж Бог створив повій?–
В Петра з Павлом спитав Андрій.
– Світ грішним Бог створив навмисно,
Щоб рай від нечисті очистить.
Для того й сотворив він діву,
Щоб ми могли ходить наліво.
Та як створив Адаму діву,
Й самого потягло наліво.
А щоб Адам не заважав,
То з раю взяв його й прогнав.
Отак і мучиться Адам.
Сьогодні тут, а завтра – там.
10.1.2003 р.- 22.3.2003 р –
6.4.2003 р.

В ДЕНЬ ПОВНОЛІТТЯ
Литвину Івану, товаришу по роботі
Роботи за вік свій, браточок,
Ти стільки державі зробив,
Що склом, щоб зібрать в одне ціле,
То певно б, все небо засклив.
Тому, я від щирого серця
Бажаю, браточок, кріпись!
Проте, на роботу, як досі,
Неначе на свято, не рвись.
– А діти? – А діти, то – прірва,–
Нехай береже нас Господь.
Їм скільки не дай – то все мало,
Така вона – кров наша й плоть.
– Ну що тобі, брате, я можу
Іще у цей день побажать?
Нехай тебе люблять дівчата
Отак, як колись – в двадцять п’ять.
Щоб мав чим від них відбиватись,
Як десь ще, гляди, нападуть,
І так, як це личить джигіту,
Щоб кожну з них й міг ще... чуть-чуть.
Тому, давай вип’єм за тебе,
За небо завжди голубе,
За радість, за щастя, за ніжність,
Щоб друг не підводив тебе.
26.1.1997 р.

Я ТВІЙ ДО КРАПЛІ
Я все життя, як після бою,
Сумую, люба, за тобою,
І все життя біжу до тебе,
Бо цього, певно, хоче небо.
Ноги на плечі – й навпростець,
Неначе з поля вітерець.
І все, що маю я в душі,
Несу, любов моя,– тобі.
Бери мене! Я твій до краплі,
Хоч я не Чарлі і не Чаплін.
26.4.1998 р.

ЗАВОРОЖЕНА ВІЧНІСТЬ
В моєму садку заблудилася осінь,
І бабиним літом упала на в’яз,
І щедрістю манить веселого літа,
І свіжістю моря й багатством прекрас.
О, Боже мій милий! Яке красотище!
От взять би цю мить і навік зупинить,
І милій своїй як найкраще намисто
Із срібних тих рос й вогоньків начепить.
Нехай же чарує зимою і літом
Прохожих жаринками добрих очей –
Як самим найкращим омрієним цвітом
І пишністю зрілих дівочих грудей!
О, Боже мій милий! Яке красотище,
От взять би цю мить і навік зупинить,
Щоб вітер холодний, як в полі засвище,
Не міг вже ніколи розрушить цю мить.
Тому, коли бабине літо гуляє
І вітер знервований полем біжить,
Нехай кожен з вас ту красу пам’ятає,
Немов Полонез, вальс "Бостон" і як мить.
9.9.1996 р.

СКАЖЕНІЄ ЗИМА
Скаженіє зима і мороз нахабніє,
Білим військом сніжин навалив він на дах,
Тільки чуть в проводах неймовірне гудіння,
Що на всіх наганяє неабиякий жах.
Ось із поля вітри налетіли на явір,
Рвуть, стьогають, немов батогом,
І стоїть серед поля одинока тополя,
Й заглядає, що робиться там – за Дніпром.
2.2.1998 р.

ЧОМУ ВІН ПОСТАРІВ?
Він не любив і не сміявся,
А тільки, ніби змій сичав,
Тому ото й старим остався,
Коли ще й тридцяти не мав.
12.8.1998 р.

ЗЛЮЧА І КУСЮЧА
Із всіх коханих, що я мав –
Я більше всіх тебе кохав,
Тобою жив, тебе любив,
Сьогодні я б тебе – убив.
Бо вже твоє веселе личко
Так, як раніше не пече,
Бо стала ти, як істеричка,
Звідки воно взялось все це?
І хоч від кобри стала зліша,
Страшніша навіть від чуми,
Але сьогодні чотирнадцять
Вже повних років поруч ми.
І хоч ще й досі ти, як кобра,
Й пекуча, ніби крапива,
Але тобі, як і раніше –
Найкращі всі мої слова.
І хоч було в житті усього,
І що б тобі не говорив,
Але щоб й відьмою ти стала,
Напевно б, і тоді любив.
Бо всі жінки на світі – відьми,
Це знаєм ми, чоловіки,
І хай ти злюча і кусюча,
Але моя ти навіки.
19.10.1999 р.

В ТВОЇ ОЧІ ДИВЛЮСЬ
В твої очі дивлюсь біля хати,
А навколо і Сонце, і май,
Ой, як хочу тебе обійняти
І пірнуть в твій прихований рай.
І у зарослях зрілої м’яти,
Де веселі берізки стоять,
Як хотів би тебе я пом’яти,
І всю ніч до грудей пригортать.
І кохати тебе, і кохати,
Слів нема, щоб про це розказать,
Тільки жаль, не виходиш ти з хати
І немає часу дожидать.
4.2.1999 р.

І КУДИ ВЖЕ СПІШИТЬ?
І куди вже спішить, як позаду усе –
І любов, і журба, і тривоги,
І палаюча в серці печаль,
Від якої несуть мене ноги.
Все пройшло, пролетіло, промчалось,
Мов комета, мов день або ніч,
Як до ранку мені посміхалась
І була гарячіша за піч.
Розкажи мені, мила, що трапилось?
Де поділись оті почуття,
Де поділись усі наші трепети?
Хто у мене моє вкрав життя?
А тому я забув вже про радощі,
Спокій зник, як ранковий туман,
І кому ж віддала ти ті пахощі,
Із яких в нас почався роман?
4.8.1999 р.

НАМ БОГ ДАВ І МИ ДАЄМ
У всіх є плюс свій і свій мінус,
Так, як в природі полюси,
Отож, не можу в те повірить,
Що як прийду, то не даси.
Бо якщо Бог створив ту дірку –
То не для того, щоб ховать,
А щоб було зимою й літом
Жінкам завжди нам щось давать.
23.10.1998 р

ЖИТТЯ, ЯК МИТЬ
Іди, мій брате, май стрічай,
Скільки лежать ти будеш в буді?
Прислухайсь, як шепоче гай
І що в селі говорять люди.
Піди, проснись і піднімайсь,
Адже красунечки чекають,
І з ними, брате, пострибай,
У тім гаю, де ще кохають.
25.1.1998 р.

ЗАБАГАТО
Закортілось на старості літ
На гітарі побренькать для втіхи,
Та як глянув на свій я живіт,
То ледь сам не помер я від сміху.
– І куди вже тобі? – сам питаю себе,–
На таку вже красу задивлятись?
Та вона ж, придивись, ніби сон, що цвіте,
З тебе ж будуть і кури сміятись.
О, гітара моя! Виклик гордих Богів,
Де ж була ти тоді, як міг грати?
І живіт мій нікому ще не заважав,
І акорди ще міг підбирати.
Ой, як страшно в житті стать невчасно старим,
Якщо поруч такі едельвейси,
А на скронях твоїх появився вже дим,
Ніби потяга стук десь об рельси.
Ой, гітара моя! Виклик гордих Богів!
Ти найкраща у світі, як свято,
І хоч скарб я такий ще з дитинства хотів
Та сьогодні це вже – забагато.
18.1.1999 р.

НА ВСІ БОКИ ОЗИРАЮСЬ
На всі боки озираюсь,
На всі боки я дивлюсь,
До одної я вітаюсь,
А до іншої сміюсь.
І очима ладен кожну
Тут же в ліжко затягти,
Та щось сталось з моїм другом –
Ні туди і ні сюди.
29.8.1999 р.

ГОЛОВА, НЕМОВ МАКІТРА
Голова, немов макітра,
Хоч ти як її крути,
А не дай їй на півлітра –
Хоч додому не іди!
12.8.1998 р.

ВІЧНА НАСОЛОДА
Якби я хотів зустрітись
Знов з тобою, як в ті дні,
Як були такі наївні
І були такі смішні.
Як би знов хотів заглянуть
В ту незайману блакить,
Від якої тільки глянеш –
Вся душа палахкотить.
Якби я хотів в те небо
Як у совість зазирнуть,
Щоб провітрить свою душу
Перше, ніж в життя стрибнуть.
І по-новому на тебе
Подивитись знов і знов,
Шоб іще, іще відчути,
Що то є таке любов.
І в магніт твоєї вроди
Щоб пірнати і пірнать,
І ту вічну насолоду
По краплиночці черпать.
А як Сонце ніч розгонить,
Зажене всі зорі спать,
Квіточки твого кохання –
Всі по черзі – цілувать.
31.10.1998 р.

БЕРИ І РАДІЙ!
Я пішов до Гідропарку,
Де співала Повалій,
Ну а там дівчат тьма-тьмуща,
Ніби бджіл великий рій.
Боже ж мій! Які шикарні!
Кожна – витвір юних мрій,
І хоч всі вони бульварні,
Та зате – бери, радій.
І не треба їх вмовляти,
І не треба їх прохать,
Ті свою роботу знають,
Варто бакси показать.
27.7.1998 р.

ПОТЯГ ЩАСТЯ
Із ким я жив – я всіх любив
І свідок в цьому – цвіт калини,
Й людською честю дорожив,
Хоч честь сьогодні всім до спини.
Й хоч ідеалом я не був –
Буть ідеалом неможливо,
Якщо ви хочете в житті
Бути по-справжньому щасливим.
9.9.1998 р.

ЯКЩО ЗАКІНЧИЛИСЬ ДРОВА
Любов – то вічне почуття,
Але й воно колись згасає,
Якщо в те ніжне багаття
Ніхто дровець... не підкидає.
23.11.1998 р.

БУЛО КОЛИСЬ
Все-таки життя прекрасне!
Хай би хто що говорив,
Та без дів, вина і кави
Й сам не знаю, що б робив!
То буває, плаче серце,
Сум такий, хоч пропади,
А прийде твоя забава –
Радість з ніг до бороди.
А як вип’єш ще чарчину
І почуєш саксофон,
Будеш буцать без зупину
І фокстрот, і вальс Бостон.
Словом, що була б за радість
Без горілки і дівчат?
Тільки жаль пройшли ті роки,
Що хотіли всіх... підряд.
Ті, які свою кохану
Не хотіли відпускать,
Поки вийде мати з дрином,
Щоб у двір її загнать.
16.2.1998 р.

ТИ Ж МУЖЧИНА ТАКОЖ...
Хай говорять, ніби
Там, де жінка – гріх,
Та за цю їх "ваду"
Ми і любим їх.
Варто лиш почути
Їхній голосочок,
Як усі мчимось ми,
Ніби на медочок.
Я не стану стверджувать,
Що ті варті того,
Щоб за них у пеклі
Буть за посильного.
Та, якщо на світі
Кращих їх немає,
Так якого... й справді
Нам потрібно раю?
Хто-зна, в чому істина?
Важко це сказати,
Але як же фею
Можна не кохати?
А тому сьогодні
Я благаю: Боже!
Ти прости їй гріх той,
Ти ж мужчина тоже...
15.2.1999

ЯК ЖЕ НАМ НЕ ЦІЛУВАТИСЬ?
Як же нам не обніматись,
Як же в світі не любить,
Як же нам не цілуватись,
Як душа вогнем горить...
27.4.1998 р.

ТАК ХОЧЕТЬСЯ...
Так хочеться кохатися з тобою,
І руки твої взяти у свої,
І там, де жито шепчеться з вербою,
Їх цілувать, як Сонечко гаї.
27.7.1998 р.

БОЖА МОВА
Той, хто хоче з Богом
Вік вести розмову,
Той повинен вивчить
Справжню Божу мову.
Бо вона єдина
Й всіх вона єднає,
Бо чарівне слово –
Меж воно не знає.
І не лише людям,
Навіть і тварина –
Варт їй посміхнутись –
Й та також щаслива.
Бо отим камінням,
Що на когось "грянеш",
Не сьогодні – завтра
Й сам себе пораниш.
11.2.1999 р.

ЧОРНЕ Й БІЛЕ
Жінка – це спекотне літо,
Це відомо всім панам.
Радує весняним цвітом
І належить тільки нам.
Очі жінки – то, як зорі,
А на місячні кільця
Варто лише задивитись –
Заїкаються слівця.
Все у ній найкраще в світі –
Найсолодше всяких мрій
І заодно все найгірше
Ви також знайдете в ній.
Так що, брате, годі мимрить,
Годі квіточки шукать,
В кожній жінці – чорне й біле,
Це вже, що зумієш взять.
16.2.1998 р.

БОЖА ЩЕДРІСТЬ
Гриць до жіночки: – Кохана,
Звідки щедрість в тебе, мем?
Та на Гриця подивилась:
– Нам Бог дав і ми даєм.
А чого б його жаліти,
В рай її не забереш,
То ж хто хоче і ще може
Хай її сьогодні теж.
3.7.1998 р.

У БОГА МІЛІЬЯРДИ ВУХ
У Бога мільярди вух,
Стільки очей, і стільки рук,
Тому із Богом не жартуй,
А краще душу ти рятуй.
3.7.1998 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЗРІЛІСТЬ
Коли дозріває дівча молоденьке,
Не втримає батько, не втримає ненька.
І що б не казали у той час ви їй –
На думці у неї – Грицько чи Матвій.
Отож, моя мила, іди й не барись,
Бо так вже не буде, як було колись.
Бо все має час свій і має свій вік
Й про це знає ненька і нень-чоловік.
21.8.1999 р.

ЯКЩО ВМІРУ
Якщо хочеш довше жити –
Менш жінок старайсь любити,
Бо любов хоч й гарне діло,
Та тоді – як все це вміру.
13.6.1999 р.

ІВАНУШКА, РАДІЙ!
Ти, Іванушка, радій,
Що живеш серед повій,
То хоч будеш, хлопче, знати:
Сам не будеш сумувати.
14.6.1999 р.

НАДУХАНА
Ну ж і надухана, ну ж і напахана,
Мов троянда серед дібров.
І хоч знаю, що ти всіми трахана,
Та і я, бач, до тебе прийшов.
Дуже глянуть хотів я на тебе,
На сідниці твої, грудочки,
Чи то й справді така ти чарівна,
Чи то хлопці такі дурачки?
24.8.1999 р.

Я ВЕСЬ В ТОБІ
Я весь в тобі, як вітер в полі,
Як промінь Сонця в вітах верб,
Я зливсь з тобою в одну долю,
Як з молотком радянський серп.
Й нарешті – тиша… Й важкий подих
Мене виводить з забуття,
Невже це й справді є те диво,
Яке дарує нам життя?
12.8.1999 р.

ВЕРСТАТ
Хлопці зупиняються:
– От де благодать,
Ну навіщо феям
В полі працювать?
Як у них і грудоньки,
І такий верстат...
От би на тих грудоньках
Дівчинку б зверстать.
9.9.1998 р.

НІБИ БУЛО УСЕ ЦЕ ВЧОРА
Так, як колись – як жив ще батько –
І досі віволга співає,
Як раз в той час, як у садку
Черешня й вишня дозріває.
І я пригадую той час,
/Бо ніби все було це вчора/,
Й не віриться, що був малим
І ти була, немов Аврора.
10.6.1999 р.

СВОЇ НАБРИДЛИ
Знаю, вам свої набридли
Верхові кобилки,
Тож і ходиш заглядаєш
На чужі задвірки.
Бо вам треба нові й нові
Чарівні Оксани,
А працюють хай Степани,
Та дурні Івани.
Бо вам треба, дорогенькі,
Феї та борделі,
А мені шматочок неба
Та своя в постелі.
15.2.1999 р.

ДІВОЧЕ ПОВНОЛУННЯ
Коли цвіте краса дівоча
І йде по полю ясним днем,
О, як на неї глянуть хочу,
Й її зігрітися вогнем!
Скупнутися у повнолунні
Її невимовних щедрот
І запахом її кохання
Дихнуть тоді на повний рот.
І ніби в лісі до берізки,
Припастись до її тепла,
Бо кращого нічого в світі
Ще нам природа не дала.
27.4.1998 р.

Я ДІВЧИНА НЕБАГАТА
Я дівчина небагата,
Все багатство – батько й мати.
А не дай Бог ті помруть,
На панель прийдеться дуть.
От таке життя дівоче,
Всі її... хто тільки хоче.
16.8.1999 р.

КОЛИ КРИЧИТЬ ДУША
Таких, як в вас солодких губок
Я ще в житті не цілував,
І слава Богу, хоч на старість
Що таке мед нарешті взнав.
Не знаю, сон це був чи правда,
Чи просто випадкова мить,
Але від того поцілунку
Ще й досі в пам’яті шумить.
Не знаю, що тепер робити,
Куди дівать той серця крик?
Був молодим – не вмів любити,
А зараз вмію – та не бик.
26.4.1998 р.

КОЛИ ЗІ МНОЮ ТИ ІДЕШ
Коли зі мною ти ідеш,
Серце все тік та тік,
Хтось любить спокій, тишу,
А я – гірський потік.
Гірський потік, гірський потік –
Це літо і весна,
Який біжить, який дзвенить,
Як пісня чарівна.
Люблю тебе, люблю тебе,
Люблю тебе життя,
Люблю, як небо голубе,
Як пісню солов’я.
23.1.1998 р.

КОЛИ ЗАКІНЧУВАВСЯ ДЕНЬ
Душа дівоча й слово Бог –
Для мене це як щось абстрактне.
Отож, що б тіла не було,
Як би з душею мав контакти?
Тому, як жінку Бог ліпив,
Почав її, напевно, з серця,
А щоб Адам її любив,
Зробив їй кругленькі стегенця.
Й нарешті, як Адам просив,
Аби не плутать з мужиками,
Прорізав щілинку він їй,
Ледь нижче пупа між ногами.
А потім дав їй грудоньки,
І так як день уже кінчався,
Він замість розуму їй дав
Ту штуку,звідки ти почався.
Тому ото і не секрет,
/Та все це буде хай між нами/,
Що жінка мислить не умом,
А тим, що в неї між ногами.
19.11.1998 р.

ЯК ТИ ДОМА
Ой, Світлано, ти Світлано,
Слів нема, щоб передать:
Як прихожу я з роботи
А ти хочеш обійнять,
То проходить тут же втома,
Десь зникає сум, журба,
Й слава Богу, що сьогодні
Не мішає борода.
7.2.1998 р.

ЗРІЛИЙ ПЕРСИК
Я вдячний вам за вашу щедрість
І за душевну доброту,
Що ви така, як зрілий персик
В своєму власному соку.
26.4.1998 р.

КАПІТАН І УРАГАН
Там, де ріс в селі каштан,
Стрів дівчину капітан.
Стрів дівчину капітан
І піднявся ураган.
Приспів:
Капітан, капітан,
Не дівчина – ураган.
Зупинився. Став стоїть,
Й так уже п’ятнадцять літ,
Перед ним шумить каштан
І душевний ураган.
Приспів все той же.
Думав зрушити він з місця,
Так над ним літає пісня.
Заіржали в серці коні,
А він й досі на припоні.
Приспів все той же.
Знов стоїть. Стоїть каштан
І лютує ураган...
Бунт такий в душі піднявся,
Що й каштан аж... захитався.
Приспів все той же.
Як хотів він відірваться,
Тільки як зробить це, братці?
Бо гарцюють в серці коні,
Він же й досі на припоні.
Приспів все той же.
6.1.1998 р.

АБИ ХИЛЬНУТЬ
Ти б подивилась, як літають бджоли,
І як хрущі над вишнями гудуть…
А ти біжиш все до Миколи,
Хіба не можна тут гульнуть?
19.6.1998 р.

ІДИ ВПЕРЕД!
Що вже пройшло – того не вернеш,
Минулий день спиши в архів
Так, як старі прогнилі верші,
Якими ти ловив лящів!
І йди вперед, не озирайся,
Поки зовсім не постарів.
16.6.1999 р.

ЯКЩО НЕ ПОВЕЗЕ
Якщо в житті не повезе,
Навіть любов на зло піде.
Візьмеш красиву – спать не будеш,
Це вже давно всі знають люди,
Візьмеш розумну і красиву –
Вважай, то жінка не твоя,
І будуть часто сниться сливи
І сльози ледве не щодня.
Візьмеш тупу – як Феська буде,
Тільки й повчатимеш всі дні,
Ото і всього будуть ГРУДИ,
І вічно болі головні.
А язикату – гірше грому,
Не дасть і слова вам сказать,
І буде вас весь день повчати,
Навіть тоді, як ляже спать..
Колись я думав, що кохання –
Щось неймовірне, так сказать,
Зараз скажу вам всім відверто:
Життя сімейне – мед і яд.
Але, якщо ти любиш мед,
Дивись, коли ідеш вперед,
Хай буде жінка і простенька,
Була б мовчазна й чепурненька.
Бо тих жінок, що більш мовчать,
І королі не проти мать.
14.6.1999 р.

ЗНІМУ СПІДНИЦЮ!
Питає жіночка у Гриця:
– У чім, скажи, твоя любов,
Що тільки й лізеш під спідницю,
Замість, щоб нарубати дров?!
– Якщо ти хочеш щастя мать –
Навчись ти ніжить і кохать.
А на дрова хотів я чхать...
Хіба нема кому... рубать?
Бо там, де жінка верещить,
Навіть із дому й кіт збіжить,
А той, хто любить й ще бажає,
Про того й Бог не забуває.
– Ну що ж,– сказала жінка Грицю,–
Тоді пішли, зніму спідницю. –
На все я згодна, та прости,
Тільки ти їсти не проси.
23.1.1998 р.

НАЙРІДНІША ПІСЛЯ ЖІНКИ
Я хоч тебе і ревнував,
Але на тебе покладався,
Та й як би знав ціну тобі,
Щоб кум тобою не пишався?
Так само й я куму хвалив,
Неначе циган свого воза,
Й кума сміялась на весь рот,
Й моя, немов до паровоза.
Його під мене підліза,
Немов під голуба голубка,
От що таке, коли чужий
Або чужа підставить губки.
І кум сміється, й я сміюсь,
Що кожна з них, немов лілея,
Кум задоволений і я,
Бо кожна з них – ну звісно, фея.
Такі вони, такі і ми,
Не варто тут робить погоду,
Що ми не можем без куми,
Бо без куми – це як без роду.
24.11.1998 р.

ХАЙ ШЕПОЧУТЬ ДІБРОВИ
Не пройде і сто років,
Як життя пролетить,
Відсміються кохані,
І гайок відшумить.
Тільки вічно над степом
Будуть мчатись віки
У незвідані далі,
В невідомі світи.
Тільки ми вже з тобою
Будем десь панувать,
Ну а поки живі ми –
Хочу ще цілувать.
Хай сміються діброви
І сичі реготять,
Я люблю тебе, люба,
І не хочу чекать.
7.2.1998 р.

З МИНУЛОГО В МАЙБУТНЄ
Мурличе, ніби Котик – Холодильник,
Цілодобово пісеньки співа,
А я дивлюсь як хмарка, мов вітрильник,
Над Ірпенем поважно попливла –
Із Невідомого в Далеке Невідоме,
Під Місяцем, під Сонцем – ніччю й днем.
Отак і ми з тобою, дорогенька,
Колись в Майбутнє попливем.
7.5.1998 р.

ТРЕБА БРАТИ!
То весну, то літо –
Все життя чекаєм,
Як дівчина принца
У червоних штанях.
Не чекать, не спати,
А потрібно брати,–
Так казав мій батько,
І казала мати.
2.2.1998 р.

СПРАВЖНЯ ЧАРІВНИЦЯ
Що ти справжня чарівниця,
Тут вже нічого й казать,
Як змогла ти і старого
Навіть в себе закохать.
28.8.1999 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ
Роки вже доходять до відмітки,
А душа ще каже:
– Ви заждіть!
І дозвольте збігать до Берізки
Й з нею ще хоч нічку пошуміть.
Пошуміть, поніжитись, поплакать,
Доторкнутись біленьких колін,
І її, як киценьку, погладить,
І почути з серця її дзвін.
І її весь вечір цілувати,
Боже мій! Ну що ми без беріз!
Ким би ми могли всі милуватись
І радіть, і ніжитись до сліз.
29.10.1988 р.

ЛИСТЯ – ЗОЛОТО
Листя вже з дубів летить,
Листя падає,
Тільки це уже мене
Більш не радує.
Боже мій! Яка краса
По-під хатою,
Тільки жаль, що це мене
Вже не радує.
Щось у мене у душі
Ніби сталося,
Бо писатися вірші
Пересталися.
Із душі моєї вже
Віє холодом,
Бо життя вже відліта
Листям-золотом.
6.8.1998 р.

КОЛИСЬ І Я БУВ МОЛОДИМ
Колись і я був молодим,
Хоч в це вже важко і повірить,
І плентавсь теж було, як дим
То до Тетяни, то до Віри.
О, як хотілось цілувать
Як джміль під сонечком квасолю,
Щоб як прийдеться помирать –
Не нарікать тоді на долю.
І хай в той час я був дурним
Та чхав тоді на заборони,
Бо я тоді ще всіх любив
Й не знав неписані закони.
Та як би я хотів, простіть,
Щоб повторить все те спочатку:
І щоб від дотику тремтіть
Й тебе любить, як шоколадку.
13. 1.1998 р.

ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ
В житті людей приходить час
Космічних трас,
Ніби в останнє кожен раз
Дивлюсь на вас.
Впиваюсь поглядом очей,
Немов кігтями, в стан.
Люблю жінок, люблю я фей,
Люблю я океан.
Сміється Місяць над горою,
Дрімає гай,
Якщо прийшла в цей світ, кохана,
То не дрімай.
Не жди того, чого не буде,
Чого не має, не шукай.
Хвали Богів, що люблять люди,
І поки є що – то й давай.
1.6.1999 р.

ЧОМУ ТІКАЮ З ДОМУ
Все життя я тобою гордивсь
І здавалось, тебе я обожнюю,
А сьогодні, коли одруживсь,
Я готовий чомусь бути з кожною.
Ти не знаєш, кохана, чому,
Ну чому я втікаю із дому?
Бо в цім домі, пробач ти мені,
Я, здається, не треба нікому.
Ще багато хотів я сказать,
Але більше нічого не стану.
Як тебе б я хотів ще любить,
Як Євгеній Онєгін – Тетяну.
13.1.1998 р.

СОНЦЕ СВІТИТЬ
Над полями Сонце світить,
Вітер гне калину,
А дубок схопив берізку,
Як юнак дівчину.
А вона то вправо, вліво
І до нього: не чіпай!
Тільки ясен все те бачить
І сміється на весь гай.
26.6.1999 р.

ГІТАРА СЕМИСТРУННА
Ніжний голос заснуть не давав,
Цілу ніч на гітарі я грав –
Всіми струнами і аккордами,
Поцілунками і кросвордами.
Ти гітара моя семиструнна –
Повногруденька, повнолунна –
Як давно я чекав цеї миті,
Щоб зустрітись у нашому житі!
19.1.1999 р.

ЛЕГЕНДА І КОСАРІ
/триптих/
Косарі – ніби ключ журавлиний,
Тільки коси в руках замість крил,
Косять в лузі траву на долині,
Підрізаючи гордий ковил.
Розмахнуться направо, наліво,
Ой! Яке ароматне сінце
Перемішане з Сонцем ігривим
І з веселим живим вітерцем!
Кажуть: люди в косу вклали розум,
В душі людям вселив хтось любов,
Щоб могли кожен день люди в росах
Провіряти любов до дібров.
А навколо з трави перепілки:
– Хвіть пііть, хвіть пііть, йдіть сюди.
І спішать на той клич косарі всі,
А за ними покоси-сліди.
А як вечір до хлопців приходить,
Щоб натомлених з лугу забрать,
То ті хлопці сміються, жартують,
Тільки втомлені коси мовчать.
Косарі сіли в полі спочити,
Щоб послухати пісню полів,
А навколо таке все чарівне,
Ніби казка з’явилась з віків.
В лузі квіточки дишуть медами,
Є для бджілок в них свій коровай,
Обнімаються квіти з вітрами,
Ніби кажуть: ми ось, вибирай.
І вигукує все в тому полі,
Хтось викрикує, хтось шепотить,
І сміються веселі тополі,
Ніби хочуть весь світ полонить.
А як ніч рукавами з лахміття
Виглядає із вікон сільських,
Пропливають над полем століття
Мільярдами зір чарівних.
А за ними, немов по команді,
Чути звуки над полем нічні.
Закривають на вікнах всі ставні,
Всі, хто вірить у духи земні.
А в пітьмі десь викрикує галка,
Поруч грає на скрипці цвіркун,
І виходить із жита Русалка
Й прямо в дім, де хлопчина-пустун.
Тільки він, захопившися грою,
Не помітив її, звісна річ,
А за нею чорти із Ягою
Шмигонули у хату під піч.
Так в дитинстві бабуся-сусідка
Таємницю ту відала всім,
Що живе Домовик десь, як дідько –
Волосатий, страшніший за грім.
А ми слухали те і одначе
Бігли в жито волошки зривать,
Бо хотіли Русалку побачить,
Що любила діток лоскотать.
Отоді ми якраз і навчились
Самих себе, як сталь, гартувать,
І нікого в житті не боялись:
Загартованих – не залякать!
А тепер хочу, друзі, додати:
Хто боїться легенд старини,
Ті ніколи народ не прославлять,
Хоча б як намагались вони.
А хлопчині, що з страхом боровся,
Б’ю уклін свій сьогодні до ніг,
Хто б за правду тоді заступився,
Що б свій страх він був не переміг.
3.2.1970 р.

ЩАСЛИВИЙ ТОЙ КРАЙ
Щасливий той край, де гуляють дощі,
Ростуть там дерева, і трави, й кущі,
І дітки стрибають, і бджілки гудуть,
Й дівчата співають, бо хлопці їх ждуть.
21.6.1999 р.

КОМУ ЩО ВИПАДЕ
У світі вірні є й повії,
Кому в житті як пошастить,
Отож, чи варт втрачать надії?
Тут головне не тре’ спішить.
Спочатку ти піди з одною,
Потім до іншої піди,
Але ні першій, ані другій
Відразу правди не кажи.
Є у світі вірні і повії,
Що кому приписано в житті,
А тому не варт втрачать надії,
Якщо є дияволи й святі.
Хтось із двох – та душу заспокоїть,
Хтось із двох – однак не підведе,
Бо якщо ти в Бога втратиш віру,
Так і знай – диявол підбере.
Як зникає совість – й честь зникає,
Ну а тим, хто совість загубив,
Певно їм байдуже з ким... кохатись.
Тільки б хто роботу ту робив.
І хоч тих, хто любить, – тих не судять,
А можливо, це й не нам судить,
Але все ж, якщо себе ти любиш,
Як же можеш інших ти ганьбить?
Як зникне совість – й честь зникає,
Та в тих, хто совість загубив:
Людини там уже не буде,
Хоч би і сотні років жив.
23.10.1998 р.

КУРОЧКА
Ну ж і дівка! Ніби курка –
Цілий день сокоче!
Куди хлопці й та за ними,
А каже: не хоче...
28.3.1998 р.

НІБИ І НЕ ЖИВ
Як би я хотів тебе кохати
І за руки лагідні тримать,
І з тобою зорі рахувати,
Поки ще берізки шепотять.
Цілувать, голубить, обнімати
Й кожен раз, немов в останній раз,
Знала б ти, як хочеться кохати,
Коли зорі дивляться на нас.
Хочеться голубити і ніжить,
Ніби хтось взяв – й душу підмінив,
Може це уже моє останнє літо,
Ну а я ще ніби і не жив.
Ще не жив, не розважавсь, не ніживсь,
І тебе, як слід не долюбив,
Тільки й знав роботу та роботу,
Бо усіх так Сталін нас привчив.
А коли сьогодні схаменувся –
Коник мій кохання відскакав,
А для кого ж я тоді старався,
І пісні для кого ці писав?
А тому сьогодні я звертаюсь
До отих, що можуть ще кохать:
– Люди добрі, прошу, не дрімайте,
Бо любов не стане вас чекать.
А тому до тебе я звертаюсь,
Любий друже, і запам’ятай,
Що якщо любити сам не зможеш,
То хоч іншим ти не заважай.
1.10.1998 р.

КОЛИ ДО МЕНЕ ДОТОРКАЛАСЬ
На цьому ліжку ти лежала
І ми кохалися всю ніч,
І спать мені ти не давала,
Й була розпечена, як піч.
Не знаю, де ту силу брала,
Не знаю, звідки той вогонь,
Та як до мене доторкалась –
Не знав, куди дівать долонь.
3.3.1998 р.

НЕРОЗГАДАНА ІСТОТА
Дивний світ, незрозумілий.
Скільки років я живу,
А жінок не розумію –
Ні чужих, ані свою.
Як чужій щось ніжне скажеш –
Бідна жінка аж тремтить,
А своїй усе те саме –
То тебе готова вбить.
Я стою на перехресті
І не знаю, що робить?
Вліво підеш – обпечешся,
Вправо підеш – будуть бить.
Пригорнешся до своєї –
То кричить: – Не заважай!
А як прийдеш до чужої,
То кричить: –Іще давай!
Що воно, скажіть, за диво,
Що чужа завжди, як мед,
Все що хоч роби ти з нею,
Хоч на тиждень наперед.
Все що хоч роби ти з нею –
Їй нічого не болить...
А свою візьмеш за... плечі –
Ніби змій морський сичить.
Все що хоч роби з чужою,
Хоч до рани прикладай,
Мов не жінка то, а свято,
То ж який ще треба рай?
Тож і думаю порою,
Чи не краще мать чужу?
Ще ідеш – розставить ноги
І шмаляй, немов козу.
А дідусь, що йшов з роботи
Підійшов до мене в гай:
–Хочеш, щоб своя любила, –
Менше їй ти потурай.
13.3.1998 р.

СИГНАЛ ТРИВОГИ
Сам був юним і я знаю:
Пристрасть важко зупинить,
А тому не варто хлопців
В цьому "злочині" винить.
Бо у всьому винуваті
Ті спокусниці-дівки,
Що спіднички так нацуплять,
Що її не обійти.
А коли сигнал тривоги
Хлопцю подало дівча,
Хай тоді поширше ноги
Й не кричить, як порося.
27.4.1998 р

ЯКЩО ХОЧЕШ ДОВГО ЖИТЬ
Що уже про старість говорити,
Якщо тіло там і там щемить,
Очі ще стараються сміятись
Та душа, як потяг верещить.
Верещить, немов на повороті,
І чиїсь відстукує літа,
І хоч я не Плющ й не Паворотті,
Але я любив й люблю життя.
Щастя людям на сто літ дається,
А тому відразу все не жни,
Пий його по краплі, поки п’ється,
Й якомога довше розтягни.
А як хочеш жить до сотні років,
То в житті забудь ти про казки,
Й пам’ятай, що всі жінки, як кішки,
І у всіх – однакові дірки.
8.10.1998 р.

ДОПОМОЖІТЬ НЕЩАСНОМУ
– Як же сумно і самотньо
Стало жить,– сказав Максим.–
Як є чим і є на чому
Та нажаль, – немає з ким.
27.7.1997 р.

НАБЛИЖАЄТЬСЯ ЛЮТИЙ
Наближається лютий –
Людоїд, людожер,
І бубнявіють дужче
Душі злих ненажер.
І сопуть ті "нещасні",
Як в степу бабаки
Ті, що тільки те й роблять,
Що трамбують мішки.
Наближається лютий –
Бокограй, бокогрій,
З кожним днем ніч хоч більша,
Але менше надій.
Скрізь вже люди похмурі,
І кого вже винить,
Що на нашій Вкраїні
Не дають чесним жить?
Не пройде і трьох років,
Як почнем ми кричать,
І пройдисвітів станем
Ми на ви величать.
А тому схаменіться!–
Як казав наш Кобзар –
Поки ще українців
Не везуть на базар.
28.1.1998 р.

ПУХНАСТІ НЕБЕСА
Зверху небо, знизу килим
І пухнасті хмарочки,
От вже де краса Господня –
Ясний Місяць, зірочки.
І над цими хмарочками
Я лечу, неначе птах,
Залишивши за собою
На землі свій вічний страх.
Розум нас підняв над світом,
Як пушинку в небеса,
Ну хіба ж це є не диво?
Це хіба не чудеса?
3.8.1998 р.

ЧОМУ МЕНЕ ТИ НЕ ЦІЛУЄШ?
От-от душа піде у вічність,
Звідки до мене і прийшла
І хоч живу я, як у січні,
Та вірю, що прийде весна!
От-от наш час, моя кохана,
Відкукурікають півні,
І вже на нас ніхто не гляне,
Тоді, чому такі дурні?
Чому ж мене ти не цілуєш?
Чому ж... винця ти не даєш?
Чи може думаєш, в цім світі
Ти щось пристойніше знайдеш?
О ні! Ніколи й не надійся,
Що хтось від мене кращий є,
Адже в мені ота краса вся,
Що спать дівчатам не дає!
23.1.1998 р.

ЯКБИ НЕ ГРІХ
Боже мій! Яке життя жорстоке,
Скільки в ньому горя і тривог,
І чому за гріх Адама й Єви
Мусить відбуватись весь народ?
Адже Бог усе мав передбачить,
Що до Єви прийде сатана,
Адже у раю були мужчини,
Ну а Єва то була одна?
Боже мій! Яка несправедливість,
І усе виною, бачте, гріх,
А щоб Єва в час той не згрішила,
Вибачайте, хтоб продовжив рід?
А ще кажуть, що людина вічна,
То напевно, все-таки брехня,
Бо в раю, що б Єва не згрішила,
Хто-зна чи на світі був би я.
29.10.1998 р.

НЕ ТІ ЦИПОЧКИ
Це не ті вже ципочки
І не ті жінки,
Що колись пускали
На ставку вінки.
Не про тих я бджілочок,
Не про тих пишу,
За якими Місяць
Бігав по селу.
Ну а зараз виставить
Жіночка пупок,
Мов кричить-гукає:
Я – твоя, браток.
Не про цих вертихвісток
Хочеться писать,
Але де, порадьте,
В світі кращих взять?
26.8.1999 р.

ЖАЛІЙ БАТЬКІВ
Тільки тоді, коли життя
Лице людині переоре,
Тільки тоді вона збагне,
По чім фунт радощів і горя.
Тільки тоді вона збагне,
Коли в житті не стане мами,
І лишиться вона сама
З своїми власними думками.
Бо як не стане вже батьків,
То так і знай: твоя вже черга,
Отож, жалій, жалій батьків,
Не дай раніше часу вмерти.
3.9.1999 р.

ЯКЩО НЕ ГОРИТЬ
– Як у тебе не... горить –
Що з тобою говорить?
То ж не мильсь, не буде діла,–
Куму мовила Таміла.
28.3.1998 р.

ПРОЩАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК
Отой прощальний поцілунок,
Який мені подарувала,
Він був як справжній подарунок,
Яким мене причарувала.
О, жіночки, о жіночки!
Які слабкі ви й самобутні,
Та не були б такі слабкі –
То й не були б такі могутні!
8.9.1999 р.

ЛЮБОВ І ГРІХ
Любов і гріх – хіба не дивно,
Що зло й добро у парі йдуть.
І спробуйте добро відняти –
Як зникне й зло.От в чім вся суть.
Тому ото я і міркую:
– То як же жить чоловікам,
Адже, чим краща в світі жінка –
Тим більш привабливий капкан.
24.10.1998 р.

ПОВНОЛУННЯ
Хто на небо те дивився,
Як в її халат розкрився?
І у сутінках вікна
Появлялася... вона.
Й так у хаті світло стало,
Що у хлопця тут же встало.
7.2.1999 р.

ДУША – УРАГАН
У дівчини не душа – ураган,
Небо блискавок, вогню – океан,
Тільки жаль, що не мені її любить,
Бо до чого не торкнешся, то у мене все болить.
7.9.1999 р.

ЯКЩО НАЙНЯВСЯ
Яка досконалість, о, Боже! –
Її грудоньки, її стан,
А квітка, що нас притягає.
Не більше, як справжній капкан?
А ввійдеш в той сад насолоди –
Блаженствуєш, стогнеш, ревеш,
І вас не лякають вже роди,
Як в ту колію попадеш.
І що то за диво природи?
Ну, був би піон чи женьшень,
А то якась смужка шовкова,
Що вас лихорадить весь день.
І будеш в тій смужці кохання
Весь вечір, всю ніч, все життя
Шукати свої там бажання,
Шукати свої почуття.
Бо так хоче жінка, юначе,
А ми в неї вічні раби,
Бо ми ніби наймана сила,
Отож, як найнявся – роби!
Бо всі ми міркуєм: схопили
За бороду те божество.
Насправді ж воно нас схопило,
І в світ своїх мрій повело..
Насправді ж їй треба та... сила,
Якою Геракл покорив,
Коли пятдесят царських доньок
За нічку одну всіх покрив.
Отож, не шукай в цьому світі
Якийсь невідкритий ще рай,
І поки вас хоче кохана –
Цілуй ти її і кохай.
22.6.1999 р.

БЕЗ ВОДИ СОХНЕ ВСЕ
Без води сохне все – і трава, і тайга
І чорніють озера, як стріхи,
Так й людина, яка без тепла,
Як позбавить кохання і втіхи.
22.6.1999 р.

ЛЮБЛЮ ЖІНОК
Люблю жінок! Люблю і хочу!
І в цьому все моє єство,
Бо бачу в них я Ялту, Сочі –
Своє найбільше божество!
Бо в цьому ніжному створінні
Я бачу суть свого життя,
Бо, що є краще від горіння
І від людського почуття?
5.8.1999 р.

ХОДИТЬ ЛІТО
Над горою ходить літо,
Гне калину вітерець,
І біжу я до дівчини
Через поле навпростець.
А над полем світить Сонце
І приховує сліди,
Що ведуть вони до тебе,
Мов, побігай, походи.
26.6.1999 р.

ПРИВАБЛИВА КВІТКА
Я наскрізь вас бачу, любі,
Але з кимось треба жить,
Тож і мусиш, зжавши зуби,
І з придурками дружить.
Бо у кожній, як не дивно,
/Й в цьому свідок я і ти/
Є така у жінки квітка,
Що не зможеш обійти.
Чи дана вона для втіхи,
Чи щоб з неї реготіть?
Про це скаже нам Майбутнє –
Чи нам плакать, чи радіть?
8.6.1999 р.

ЧУЖА – СОЛОДША
Так велось на світі
Й досі так ведеться,
Хай ось тільки жінка
Трохи відвернеться,
Чоловік, пробачте,
/Й Боги в тому свідки/,
Варт дружині зникнуть –
Мчиться до сусідки.
Що воно за чудо?
/тільки це між нами/,
Ніби у сусідоньки
Змазана медами...
А своя зачухана –
Гірша від неволі,
Ніби Місяць світить
Їй не так, як Олі.
Чи то може став я
Вже не так дивиться?
Чи в своєї й справді
Не така... в спідниці?
Сам собі міркую,
Як могло так статься,
Що з своєю Дунькою
Перестав кохаться?
А як жінка спати
Всіх нас повкладала,
Тут передяглася –
І… як лялька стала.
Ось фарбує губки,
Підбиває груди,
Ну а я дивлюся,
Що ж то далі буде?
Ось і ще коротшу
Натягла спідничку,
І за двері пурхнула,
Як з садка синичка.
Я аж рот роззявив,
Як побачив жінку,
Бо моя ще краща
Навіть, як сусідка.
От тобі і чоботи,
От тобі і боти,
Нічого дрімати,
Як прийшов з роботи.
13.1.1989 р.

ТРИНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА
Хотів би я так, як Єсенін,
В житті зустріть свою Дункан,
Щоб з нею міг весь світ об’їздить
І обнімать вогненний стан.
Хотів би буть таким, як Пушкін,
Аби за ніч усе встигать:
І доньку з матір’ю... провідать,
Та ще й поему написать.
Хотів би я, як Ів. Тургенєв
В свої вже більш, як шістьдесят,
У себе закохать актрису
Якій десь двадцять, так сказать.
Або Амосова візьмемо,
Йому було за сімдесят,
А він ще й тим міг дати фори,
Які не мали й двадцять п’ять.
А хто б із наших чоловіків
Не побажав Гераклом стать,
Щоб за одну ніч царських доньок
Він міг запліднить п’ятдесят?
Ну чим же секс тоді не диво,
Адже ми всі його раби,
Тому, кохана, не соромся
І як сильніше обніми.
Подригай ніжками, не бійся,
Та не соромся, так зроби,
Поки гримить душа громами,
Поки ще в лісі є гриби.
Бо навіть я не уявляю,
Що ми всі будемо робить,
Якщо, не дай Бог, в цьому світі
Душа у всіх перегорить!
25.6.1999 р.

ПОМІЖ НАМИ СТІНА
Поміж нами могутня стіна,
Але я тебе в тім не виную,
Бо до тебе весна не дійшла,
А мене вже давно обминула.
26.6.1999 р.

ТОЙ, ХТО ЛЮБИТЬ
Не мрій про те, чого не буде,
Чого немає – не шукай,
Але як вас ще хочуть люди –
То не дрімай ти, не дрімай.
І почуття, що засипають
Ти розбуди їх, розбуди,
Бо щоб тайфуни не зникали –
Ти до людей, як в храм іди.
Бо хто шукає – той знаходить,
А хто знаходить – той живе,
І горе їх завжди обходить,
І вдача вічно береже.
Бо той хто любить – в серці Сонце,
Бо той хто любить – все під стать,
І той, хто руку подає вам –
Той буде вічно царювать.
І хай травичка пожовтіє,
Нехай десь зникнуть береги,
Але любов, як світ наш – вічна,
Так само вічна – як Боги.
28.10.1998 р.

ДИВЛЮСЬ НА ТЕБЕ
Дивлюсь на тебе і на гай,
Як квіточка хитається,
А ти така, як і була,
І зовсім не міняєшся.
По річці качечка пливе,
Качатам посміхається,
А ти така, як і була,
Тільки літа міняються.
19.2.1998 р.

НА ПРОВАЛЛІ
Брату Євгену
Як хмарочки гасали в небі,
І щось шептали, так сказать,
Любив дивитися на тебе,
Просто дивитись і мовчать.
Любив сидіти над проваллям
Й дивитись як пливуть віки,
І як гуляють Галі, Валі,
Повиставлявши всі пупки.
Любив ходить по тій я греблі,
Де нас манила бузина,
Бо з неї я робив сопілки,
Коли приходила весна.
Любив я все те, що і люди:
Косить траву, співать пісні,
Та саме більше – грати в шахи,
Тими, що ти зробив мені.
Коли вода біжить в садочку,
І весело дзюрчить з гори,
Любив, усівшись на пеньочку,
Слухать, як шепчуть явори.
5.5.1997 р.

ПЕРЕСТАРАВСЯ
Є в нас хлопець з виду тихий, як удав,
Всіх дівчат в селі своєму перебрав,
Вже почав й в сусідні села наїжджать,
Бо свої недовподоби, так сказать.
І не може він дружину цілий рік вже підібрать:
Та холодна, та несміла, ну а та дає не так...
Вже й до міста прохіндей той добрався,
Та дебют знайти дружину – теж не вдався.
Бо усе що мав той хлопець – по дорозі все роздав,
А тепер стоїть і плаче, бо утратив й те, що мав.
8.6.1999 р.

ДИВЛЮСЬ НА ВАС
Закоханий в життя, як в далі,
В киян, киянок і беріз,
І радий кланятись вам, Галі,
Й торкатись ваших білих кіс.
Й розкішним бюстом любуватись,
Просто дивитись і мовчать,
Адже пора вже готуватись,
Куди? Чи варт про це казать?
Й дивлюсь на вас завжди, як вперше,
На витвір Божої краси.
А вже душа спішить додому,
Якраз туди – звідки прийшли.
Дивлюсь на світ наш і на небо,
На зорі ясно-голубі,
Але за все, що мав в цім світі,
Я вдячний, ЖІНОЧКО, тобі.
31.7.1999 р.

Я Б ДО ТЕБЕ ТУЛИЛАСЬ
– Я б до тебе, мій коханий,
Тулилась тулилась,
Якби в тебе ота... штука
Хоч ледь ворушилась.
– Якби, мила, ти до мене
Тулилась, тулилась,
Запевняю і та б штука
В мене б ворушилась.
– Ой, ти любий, мій хороший,
Та що ти гутариш?
Особливо як гарненько
Ти в корчмі затариш.
– Бо як тільки тая штука
В мене, як качалка,
Так від мене ти втікаєш,
Як від Сенькі Варка.
Отож, давай неси пляшку,
Та будем миритись,
Скільки ж можна з цим... нещастям
По селу носитись?
5.7.1998 р.

ЩОБ ЗГАДУВАВ ПРО МАТІР
Як був дурним, таким і будеш,
Бо де той розум бідним взять,
Якщо його вже розхватали
Ті, що над нами суд вершать.
Отож, якщо родивсь ти дурнем,
То жуй вже сіно і кріпись,
То будеш згадувать хоч матір,
Як та казала: синку, вчись!
5.2.1999 р.

ШАРЛАТАНИ
Позбирались в нашій Раді
Грізні казнокради
Й проти них нема законів
Як їх покарати.
Що ж це за держава в нас?
Що ж це в нас за слуги?
Скільки б їм ти не давав –
А вони й ще цуплять.
Ти його і в рот, і в хвіст –
Він й не ворухнеться,
Де у нього, ви скажіть,
Стільки сил береться?
Як же треба їм було
Всіх нас одурманить,
Що державу і народ
Й досі лихоманить.
Якщо ми такі дурні,
То така нам шана,
Тож і вибрали на трон,
Хлопці, шарлатана.
А дермо хизується,
Як гівняна куля…
Ось вам замість бублика –
За довір’я – дуля.
11.6. 2001 р.

МРІЯ, ЯК ПТАШКА
Поки був я молодий,
То хоч мав надію,
Що колись зустріну я
Заповітну мрію.
Та пізніше зрозумів,
Мрія то як птиця:
Її чуєш, її бачиш,
Та в суп не годиться.
Поки був я молодий,
Не цінив я роки,
А тому ото й сьогодні
Я держусь за боки.
Бо не слухавсь вчителів,
Батька і матусю,
А тому вже мушу пить
Кожен рік "Нафтусю".
Ой, ви, роки, ви, літа,
Ой, ти, Чорне море!
Хто не слухався батьків,
Тому буде горе.
13. 6. 2001 р.

КИМ МИ БУДЕМО?
Хочуть світ таким зробить,
Щоб не знали, з ким дружить,
Щоб були ми, як амбали,
Щоб пісень своїх не знали,
Ми в житті не стоїмо,
А завжди кудись йдемо,
Навіть Місяць, навіть зорі,
Цілі дні вони надворі,
Адже щоб вони десь спали,
Ми б кохання не узнали.
Хоч і Ваня, хоч і Таня
Жить не можуть без кохання..
18.1.1999 р.

НАЙБІЛЬША МУДРІСТЬ
Хтось когось цілує,
Хтось в гаю гуде,
І ніхто не знає,
Що нас завтра жде.
А тому шурупай,
Що людині треба
Тій, кому за двадцять
І біжить до тебе.
Я прожив немало
І немало бачив,
Але світ без жінки,
Як Різдво без чачи.
Тож, нехай сміються
Й реготять діброви,
Та в житті за жінку
Я на все готовий.
І нехай регочуть
До пліток охочі,
Тільки, що чарівніше
За дівочі очі?
За дівочі очі,
За її сідниці,
Особливо в полі,
Та ще десь в пшениці.
Та в одному впевнений:
Той живе віками,
Хто шукає мудрість
В жінки між ногами.
Може це і грубо,
Може це і впертість,
Та простіть поета
За його відвертість.
1.6.2001 р.