Вогнесміх

Саме в той час до монастиря прибув Тао. Він став моїм учнем. Щирий, полум’яний юнак, він докопувався до всього якнайглибше, не визнавав жодних компромісів, не бажав чекати навіть дня. Нещадно критикував сучасні трактування буддизму, часто сперечався зі мною, вважаючи, що від правдивого учення Гаутами не лишилося й іскри. «Мене дивує, — сказав він, — чому за учителем ходили юрби людей? Що їх приваблювало? Невже ідея інтелектуального аналізу могла б хвилювати простих людей, ідея, котра навіть тепер не для кожного мислителя зрозуміла? Невже безлика Нірвана могла запалювати сіячів та будівників, воїнів та брамінів — людей, що прагнули самоствердження, а не самозаперечення? Він говорив щось інше, учителю, від його повчань тепер не лишилося й грана. Віки, тисячоліття запорошили правдивий зміст проповіді Гаутами, та ще постаралися супротивники, вороги. І тепер ми маємо замість вогнища купку попелу…».

Я не заперечував Тао дуже рішуче. Говорив йому, що Будда не давав догми чи ортодоксального вчення. Є лише натяк, притча, символ. Кожен має розкрити його відповідно до багатства власного серця й розуму. Нагадував слова Гаутами, які він промовив у саду, показуючи жменю жовтого листя: «Де більше жовтого листя, архати, — у моїй руці чи довкола в саду?». — «Довкола в саду листя в тисячі разів більше, ніж в твоїй руці», — так відповів Ананда, улюблений учень. «Отак і мої повчання, — сказав Гаутама, — є лише малесенька хвилька у всеосяжному морі істини».

— Все це риторика, — гарячився Тао. — Гарно, розумно, мудро. Але що робити з усіма цими притчами полум’яному серцю воїна, шукача, мандрівника, капітана, повстанця? Вчення повинне адресуватися сьогоднішньому шукачеві, а не прийдешнім поколінням. Будь-яке ствердження треба довести, втілити, реалізувати, як геометричну теорему. Не завтра, а сьогодні. Якщо вчитель щось твердить, хай він сам покаже прикладення свого вчення. Тисячі монастирів споживають плоди праці трударів, а що вони дають їм на заміну? Молитви? Повчання? Втішаючі формули? Але ж сам Гаутама сміявся над молитвами. Кому молитися? Кого благати? Якби нас слухали високомудрі та всемогутні деви, хіба вони терпіли б тисячоліття жаху й кривавої вакханалії земної історії? Кажуть — карма, кажуть — калачакра, колесо часу, кажуть, що все обумовлено суворими й нерушимими законами, але навіщо тоді приниження й неймовірні страждання безлічі поколінь? Якщо навіть деви, світозарні неспроможні змінити течію сансари, якщо навіть вони заплутані в кільце вселенської мари, то навіщо, учителю, ця недостойна гра?

Я намагався роз’яснити йому глибинну ідею Нірвани, її багатомірність. Палаючий розум нездатний правильно оцінити суть реальності, як неспроможне схвильоване море правильно відобразити небесні зірки в своєму дзеркалі. Нірвана, як ідея цілості світу, вимагає великих зусиль на шляху подолання обману псевдо реальності. Я нагадав йому давню ідею геоцентризму, в якій Сонце ходить довкола Землі. Зусилля багатьох поколінь мислителів були необхідні, щоб розвіяти мару банальної очевидності і подивитися на свою космічну ситуацію «збоку». Те ж саме і в розумінні ідеї Цілості. Схвильована душа, палаючий розум хоче навести порядок поміж гребенями хвиль, у вихорах піни й бризок, не розуміючи, що ця ураганна динаміка — породження таких глибоких причин, до яких волюнтарним ривком не добратися. Може, зусилля сотень поколінь необхідні для такого подвигу. Можливо, це місія всього об’єднаного людства або навіть місія людей і девів у всій сукупності космічної потуги.

— Учителю, — докоряв мені Тао, — а де у вас гарантія, що ідея «Нірвани — Цілості» має сенс? Хто вам підтвердить, що космос вийшов з єдиного джерела, а потім роздробився, умножився, розпався? Все це — лише плоди логіки. А хіба логіка, її «закони» кимось утверджені? Хіба вони не є породженням того ж таки розірваного світу? А Якщо так, тоді всі логічні висновки є також насмішкою Мари, володаря обману, його химеричним дзеркалом, котре він підставляє шукачам. А хіба ідея одвічної багатоликості буття менш вірогідна, ніж ідея одності? Гадаю, що навпаки. Одність, якби вона була фактом буття, ніколи б не порушила своєї монолітності. Навіщо їй це? Втручання інших сил? Але тоді відсутня одність, раз є побічні сили, котрі її руйнують. Найвищий каже: «Я умножусь, щоб дати радість сотвореним душам». Ха-ха! Химерна гра з самим собою, вселенський мазохізм. Так ми самозамикаємося у порочне коло блудливих думок. Учителю, я віддаю перевагу концепції багатоликого світу, світу райдужного, котрий нас оточує, котрий нам подарували батьки і природа. Вона сміється над нашими ілюзіями і танцює над порохнявою наших риторичних маракувань…».

Я сказав Тао, що він суджений прихильник древньої Майї, володарки ілюзії, і тому навряд чи коли-небудь сприйме шлях архата, шлях Будди. Воювати з приводу тих чи інших міркувань не варто, краще спробувати втілити свої переконання в життя. Я певен у одності світу і хочу відтворити цю монолітність у власній душі. Якщо він відчуває реальність багатоликості, хай шукає в цьому напрямку…