Вогнесміх

Чому різні західні «клуби» та «футурологічні інститути» отримують апокаліпсичні висновки, які ставлять людство перед крахом? Тому, що грунтують алгоритми й програми футурологічних аналізів на ідеалах і традиціях історично приреченого суспільства, в котрому відсутні перспективи еволюційного метаморфозу. Хто куди прямує — той там і буде! Ми повинні опиратися виключно на моноліт оптимізму й творчої радості. Такий вектор викличе до дії потужність втаємничених сил Матері-Природи…

Кандидат філософських наук Рудько М.С. (м. Київ) стверджує, що інтенсифікація потоку пізнання за наступні сто років приведе до примату (першості) розуму людини, як генератора й приймача вселенської інформації. Це дасть змогу вступити в свідомий контакт з інформаційною сферою Мегабуття (Рудько М.С. вважає, що така сфера функціонує впродовж вічностей і є запорукою нерушимості життя). Такий контакт означатиме наше вростання в моноліт титанічного інтелектуального Кільця Космосу. Звідси — всі проблеми технізації, енергоозброєння, оволодіння простором і часом відпадуть, мов риштування довкола побудованої споруди, щоб виявити головний плід Еволюції — прекрасну істоту безмірності, котра дрімає в наших глибинах, як метелик у надрах гусені.

Основне — берегти й плекати розум. Ясний, як кришталь, радісний, як весняна веселка у грозовій хмарі. Такий розум буде гідно зустрінутий мислячим братерством Космосу. Яка мета такої зустрічі? Контакт з іншими ступенями розуму — це не просто нащупування можливостей взаєморозуміння на основі єдиної природи та її універсальних законів: це — місток для небувалого творення, для оволодіння принципово іншими потоками буття та його розуміння. Це можливість збагнути життя не лише як придбання, розтрати, засвоєння, насолоду, експлуатацію, вимогу, насилля, самоствердження, а й як самозаперечення, самовіддачу, самоусунення, самодостатність, розлиття у всеохопності, навіть прийняття позабуттєвості, якщо цього потребує цілість…

Агроном Луцківський Г.Р. з Полтавщини критикує проект «Резонанс Еволюції» за волюнтаризм і авантюрність. Він вважає, що мірність природних, еволюційних ритмів неможливо прискорити, тому сама ідея «Резонансу» порочна. Всесвіт має нерушимі закони циклів, як, наприклад, Земля свої суворо обумовлені пори року. Підігріти якийсь клапоть мерзлого грунту можна, щоб хутчіше отримати на нім огірки чи пір’ясту цибулю, але загалом таке «підігрівання» погоди не змінить.

Якщо навіть «Резонанс Еволюції» нагромадить надзвичайний інформаційний потенціал в сфері розумовій, то чуттєва сфера відстане, бо її інтенсифікувати — зась! Тут жоден «резонанс» не допоможе. Отже, будь-яке висмикування себе з болота сьогодення за волосся, як це робив шановний барон Мюнхгаузен, — абсурдне. Треба поволеньки самоочищатися, багатіти, розвиватися, розквітати, виходити на вищі шаблі еволюційності, як це діється в природі, а всі претензії на те, щоб випередити самих себе, анекдотичні.

Луцківський Г.Р. завершує свої розгромні тези ліричною ілюстрацією:

Своєчасно і просто
Пустить корінь зернина,
Світло дасть йому зросту,
Сили — з неба краплина,
І потягнуться вгору
І листочки і квіти,
Щоб у синім просторі
Разом з сонцем радіти…

Група учнів середніх шкіл Москви, Києва, Новосибірська, Алма-Ати, Ашхабада, Талліна, Полтавщини, Закарпаття пропонує «Резонансу Еволюції» особливу увагу звернути на проекти інтродукції рослинного світу в інші світи. Розширення біосфери з материнської Землі до кордонів Сонячної Системи небувало інтенсифікує життєвий тонус мислячих істот, відкриє нові канали прикладення творчості й мислення, розв’яже ті завдання, котрі тепер здаються нерозв’язними.

Студенти київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка Положій Н.М. та Соколенко Т.Р. твердять, що без грунтовної розробки проблеми часу «Резонанс Еволюції» не спрацює. Вони вважають, що сучасні наукові уявлення про суть і структуру часу, як форми буття матерії, далекі від реальності і являються архаїчними стереотипами минулих віків, подібними до геоцентризму тощо.