Вогнесміх

— Я гадаю, що всеохопний принцип спінарності (обертання всіх тіл — від корпускул до квазарів) є результат космоситуації — падіння в Чорну Діру. Ми буквально «провалилися» з «нормального» Всесвіту у гравітаційну лійку-спіраль і поступово наближаємося до її центру, до Тартару, котрий — це треба визнати з усією серйозністю! — поглине Сонячну Систему, якщо розум не знайде виходу з пастки. Вакуумна космічна тканина, що оточує нас, а також всі тіла, об’єкти, котрі з нею поєднані, підпорядкована закономірностям згаданого спірального падіння, а звідси — гносеологічна цільність, яку ми намагаємося знайти для світобудови в філософських та астрофізичних схемах, завжди буде спотворена, деформована впливом Чорної Діри. Воістину — князь пітьми, що сприяє деградації будь-якої істини! Просте порівняння: спокійна вода точно відображає зірки в небі, схвильована — деформує їх. Всяка спроба відтворити істинну цільність, континуальність того, що відбивається у вируючій воді, марна: ми завжди матимемо інформацію, далеку від реальності. Те саме й тут: наш космічний регіон, висловлюючись образною мовою, звихрено, скручено, в тугу спіраль, і на всю інформацію, що приходить до нас, накладено печать цієї деформації.

Із Землі долинув схвильований гомін, заперечливі репліки:

— Надто скороспілі висновки!

— Це космічний апокаліпсис!

— Гук забуває «бритву Оккама» — не нагромаджувати зайвих сутностей. Можливо, всі ці факти спокійно ляжуть у традиційний космогенез!

— Спокійно, товариші й панове! — розсудливо озвався генерал. — Бачте, як вас зачепило! Певно, питання справді надто серйозне. Ми не можемо прикласти до нього мірку буденності. Уявіть, що все уже підтверджено і Гук повністю правий: ми — Земля, планети, Сонце — падаємо в Чорну Діру! Хіба доречно буде тоді займатися схоластичними міркуваннями? Коли в домі пожежа — єдине прийнятне рішення: гасити полум’я і виносити цінні речі!..

— Саме це я й хотів сказати, — згодився Юрій. — В своїх тезах, котрі готую, я відзначаю саме оцей стержневий момент: необхідність відсікати зайву інформацію, будь-який експеримент, що не входить в актуальне завдання — збагнути своє космічне становище, визначити ступінь загрози і знайти шляхи її відвернення. Буду щасливий, якщо наші прогнози не підтвердяться. Проте політика страуса не для серйозної науки. Мені здається, що інтенсифікація науки й техніки в напрямку космізації теж є свідоцтво грізності моменту, бо, окрім свідомого знання конкретних учених, є ще й колективне підсвідоме (чи позасвідоме) знання ноосфери, котре, безумовно, стукає в наші серця, в наші розуми…

— Треба попередньо обговорити варіанти того, що сталося, — сказав генерал. — Необхідна реконструкція послідовності подій, що привели до катастрофи. Спостерігач від французької академії наук бажає висловитись. Прошу вас, мсьє Мішель Бурше…

Космонавти побачили на екрані худорляве обличчя відомого французького космолога, схожого на Ромена Роллана: прозорі очі дивилися на Юрія Гука привітно й серйозно. Він почав швидко говорити, палко жестикулюючи (синхронний переклад російською мовою накладався на його мову):

— Ваша гіпотеза, мсьє Гук, викладена в «Роздумах космобіолога», достатня для визначення нашої астроситуації. Футурологія та фантастика світу також переповнена подібними припущеннями. Отже, факти, що відкриваються тепер, не є для нас чимось екзотичним, небувалим. Зрештою, всі апокаліпсиси, всі попередження минулого, всі алгоритми релігій та містичних концепцій висували ідею «рятунку», «звільнення», «виходу» і так далі. В чому справа? Як могло таке статися в світі «нормальному», де нікому ніщо не загрожує? Як могли б виникнути ідеї «рятунку» там, де буття розвивається спокійно, у відповідності з велінням універсуму? Тому є сенс не відкидати навіть символічних тверджень міфічної психології древніх, бо в них могло зберегтися зерно прадавнього знання, спотвореного віками хаотичної історії. Спробуємо відтворити космогенетичну картину минулого…

Легенди народів світу твердять про прадавню титанічну епоху, про так званий Золотий Вік. В перекладі на сучасні наукові поняття це було цільне буття, континуальне буття, розкішне мегакосмічне древо, де все у всьому розвивалося гармонійно й нормально. Це була своєрідна парникова ситуація, в якій виникло і саме життя, і зародився розум, сягнувши титанічного рівня. Ми не можемо знати подробиць тієї цільності, бо вже сформовані у дискретному світі, у світі вібрацій, ритмів, ущербності, неповноти, розірваності, хвильовості, спіральності. Ми — і це гарно сьогодні ілюстрував мсьє Гук — знаходимося у космічній каруселі, тому — ясна річ! — неспроможні чітко визначити реальність континууму, що лишається поза «межами» гравітаційної спіралі падіння. Так — відбулася ще не відома нам катастрофа, і далі — відрив від материнського прабуття.