Вогнесміх

— Не турбуйся. Я ще пострибаю трохи. Зажду, доки ти закінчиш інститут. Доки станеш на ноги. Бо на твоїх бродячих батьків надії мало. Ось тобі моя обіцянка й пророцтво: житиму доти, доки стрінеться тобі твій суджений…

Я мимоволі засміялася, жартома погрозила:

— Тоді — ніколи не одружуся. Щоб ти жив вічно. У всякому разі, доки стану бабусею.

— Хіба справа в одруженні, доню? Я ж не сказав, доки ти одружишся, а — доки стрінеться твій суджений. А цього ти не зупиниш.

— Це тобі правічний дуб нашептав? — все ще намагалася я звести розмову на жарт.

— Є таке місце на життєвій стежині, — серйозно відповів прадід, — звідки просто видно багато такого, що людям, котрі бредуть в долині, здається дивом, неймовірністю, таємницею. А воно — лише погляд з вершини віку. Головне — зберегти ясність духовного ока.

Галя десь познайомилася з «екстрасенсами». Запросила й мене на бесіду з ними. Ясно, що я охоче відгукнулася на запрошення. Лідер в тій компанії — молода жінка, котра нібито має потужне біополе, здатне лікувати різні недуги «накладанням» рук, пасами і навіть безконтактно.

Зустрілися. Велика кімната на Подолі. Сутінки, благовонні куріння з Індії (до речі, я не люблю ті запахи, мені незрівнянно приємніші аромати наших трав — полину, м’яти, чебрецю). Біля десяти присутніх. Більшість — імпульсивні хлопці й дівчата, безсистемно нашпиговані різними «йогами» та «окультними» манускриптами — від «одкровень» Рамачараки (Актінсона) до, безумовно, серйозних праць Шрі Ауробіндо. Проте мене цікавлять не їхні знання (то просто «обізнаність», а не знання), а психічний стан. У перший же вечір спостерігала у багатьох з них наявність «зацикленості» на тих чи інших містичних стереотипах: вони неспроможні ставитися до власного психостану самокритично. Більшість з них невдахи у «звичайному» житті, і прагнення до містики, окультизму, парапсихології тощо — не потреба самопізнання чи пізнання взагалі, а компенсаторна акція, спроба усунути комплекс неповноцінності, взяти реванш у сфері таємниці за поразки в сфері буденної реальності.

Жінка-екстрасенс мене зацікавила. Молода, енергійна, з божевільними очима (божевільними не в розумінні патологічності, а якоїсь відчуженості, заглибленості в світ внутрішнього). Вона демонструвала потужність свого біополя, спрямовуючи потік психоенергії на бажаючого. Справді, на відстані відчувається тепло, поколювання в нервових центрах. Вона нібито теж «лікує» знайомих, знімає головні болі, допомагає ліквідувати патологічні наслідки інсульту, відновлює нормальний тиск при гіпертонії чи гіпотонії.

— Як ви це робите? — запитала я. — Що саме відбувається при ваших «сеансах», коли ви «опромінюєте» хворого?

— Не знаю, — самовпевнено відповіла вона. — Яке це має значення? Хіба ви задумуєтесь над тим, що відбувається з водою у організмі спраглого чоловіка, котрому ви дали напитися? Тіло вимагає: дай мені аш два о, тобто — банальної водички. А воно вже саме знає, куди її рознести, що з нею робити. Хіба не те саме з психоенергією, котрої у мене надмір, а у когось нема?! Обмаль психоенергії породжує ту чи іншу недугу, хворий бере її від мене, «ковтає», організм розносить її туди, де потрібна термінова реконструкція, оновлення, лагодження. Ось і вся механіка. Деякі екстрасенси запевняють, що вони свідомо спрямовують енергію туди, куди треба, що вони нібито «бачать», де й що відбувається. Я думаю, що це так, для психотерапії, звичайнісіньке медичне, псевдонаукове шаманство. Я неук, то й не претендую на знання сучасної медицини. Я лікую психічну істоту, а вона вже лікує власне тіло, ліквідує недугу.

Що ж, віддаю їй належне, язик у неї підвішено дай боже всім, базікати вона вміє, але дрімуче невігластво аж світиться. Порівняння психоенергії, в якій буцімто мав потребу хворий організм, з водою — дуже ризиковане: адже й вода може бути різна! Якщо людина відчуває спрагу й жадібно шукає, де б напитися, — хіба вона п’є будь-яку воду? Ясно, що в пустелі, під палючим сонцем, людина може напитися навіть з конячого сліду, з болота, з смердючого бурдюка. Можна зрозуміти, що деяка вода не лише лікує, а й отруює, може стати причиною смерті, каліцтва, хвороби, інфекції. Хіба не те саме з психоенергією? Адже наше «біополе», наша духодинаміка має конкретне підгрунтя, суворо обумовлене джерело. Це джерело — життя, суспільні стосунки, індивідуальна генетика, спадковість, рівень громадської чи духовної свідомості, досвід, морально-етичний стан, спрямованість особи в еволюційній течії, її покликання і ще багато інших чинників, про які ми й не здогадуємося. Добре, коли все це у «екстрасенса» високого гатунку, ідеальної чистоти. А як це визначити? Де критерій? При такому психічному допінгові недужий може відчути тимчасове полегшення (спраглий ковтнув водички), а потім настає непередбачена реакція — психоотруєння, деградація. Можливо, навіть організм втрачає власну захисну потенцію, жадаючи отримати її збоку, імунне поле послаблюється, і таке екстрасенсорне лікування замість користі принесе падіння…