Вигнання в рай (СИ)

От ╕ зараз Серг╕й при╖хав до цього центрально-укра╖нського села з характерною назвою Веселе якраз для того, щоб виконати розпис цього саме, посталого перед ним храму. Православна громада села Веселого на чол╕ з м╕сцевим отцем Михайлом запросила Серг╕я виконати розпис новозбудованого собору, ╕ в╕н охоче погодився. При╖хав Серг╕й ╕з Ки╓ва, де в╕н мешкав разом з╕ сво╓ю мамою, до села Веселого прим╕ською електричкою, адже автомоб╕ля свого поки що не мав, оск╕льки, незважаючи на те, що мав славу одного з найкращих, якщо не найкращого майстра сво╓╖ справи, ╕ замовлень у нього було наст╕льки багато, що в╕н мав можлив╕сть вибору м╕ж пропозиц╕ями, Серг╕й брав в оплату за виконану роботу р╕вно ст╕льки грошей, ск╕льки йому необх╕дно було для б╕льш-менш нормального ╕снування, в усякому раз╕ не б╕льше, н╕ж в середньому отримував за свою роботу перес╕чний громадянин його р╕дно╖, поки що на загал не багато╖ Укра╖ни. Серг╕й в╕рив, що, подарувавши йому щастя насолоджуватися сво╓ю майстерн╕стю ╕ можлив╕сть дарувати це щастя ╕ншим, Господь Бог м╕г ╕ забрати в нього це щастя, в╕рн╕ше це щастя само покинуло б Серг╕я, якби в╕н пром╕няв високу насолоду чистим духовним мистецтвом на т╕ насолоди, як╕ купуються за грош╕, адже десять Христових запов╕дей були для Серг╕я не простими словами, а десятьма засадничими основами його життя ╕ його мистецтва - це був п╕дмур╕вок, на якому в╕н будував св╕й власний храм, храм сп╕лкування з Богом ╕ з божим народом.

Солодке передчуття ново╖ прац╕ опановувало душу. Передчуття нових осягнень, нових наближень до та╓мниць буття солодко забрин╕ло в серц╕ Серг╕я. Нова праця: "... хл╕б наш насущний дай нам сьогодн╕ ╕ прости нам провини наш╕, як ╕ ми проща╓мо винуватцям нашим...", - знову й знову ╕з самих пота╓мних глибин його ╓ства виринала молитва, адже молитва ╕ праця злилися для нього во╓дино, праця ╕ була для нього молитвою.

Це була одна з тих митей, як╕ так любив переживати Серг╕й, митей, що ╓днали його з буттям, коли в╕н наче опинявся раптом сам на сам ╕з небом ╕ в╕дчував, що небо почина╓ться отут, в його очах, в╕дчував, що це небо - його небо, як воно було його небом, коли в╕н ще боявся вив╕льнити свою маленьку дитячу ручку з над╕йно╖ материно╖ руки, як воно буде його небом, коли його плоть в╕д╕йде в небуття. А зараз, коли в безлад╕ прочитаних книг ╕ написаних картин вже губиться обрис меж╕, за якою, добираючись до дна невичерпних ╕стин, почина╓ш в╕дчувати св╕тло незнищенност╕, вже все одно, з якого боку розпочинати в╕дл╕к рок╕в, котр╕ все одно завжди ведуть у в╕чн╕сть. Найважче ж ╕ найнагальн╕ше - в╕днайти те слово, той кол╕р, ту гармон╕ю, якими можна було б означити, виразити мить, з яко╖ небо почина╓ вже бути тво╖м.

- Подоба╓ться? - вихопило Серг╕я ╕з солодко╖ задуми питання, промовлене ласкавим ж╕ночим голосом.

Серг╕й озирнувся ╕ пом╕тив поряд ╕з собою невисоку худеньку сивоволосу бабусю з ласкавою сп╕вчутливою посм╕шкою, що наче розлилася зморшками по всьому обличчю.

- Ще б пак, х╕ба ж це може не подобатися, - в такому ж доброзичливому тон╕ в╕дпов╕в Серг╕й.

- Три роки ми його будували вс╕╓ю громадою, - значуще похитала головою бабуся, - а найб╕льша дяка отцев╕ Михайлу, це все в╕н, це його заслуга, якби не в╕н, то, мабуть, н╕чого б ╕ не було... Та, слава Господов╕, все тепер позаду, ось який красень на славу Божу тепер у нас сто╖ть, - бабуся перехрестилася на храм ╕ схилила на мить голову. - Тепер от чека╓мо, - повела вона дал╕, наче дов╕ряючи якусь та╓мницю, - на одну велику людину аж ╕з само╖ столиц╕, - п╕дняла вона трохи скоцюрблений старечий вказ╕вний палець. - Це теж отець Михайло, це в╕н домовлявся, в╕н клопотав, ╕ таки добився свого, таки вмовив цю столичну знаменит╕сть. Так що розпис нашого храму буде робити найкращий художник аж ╕з самого Ки╓ва! Он як! ╤ тепер ми оце ждемо, ось-ось цей самий художник ма╓ вже при╖хати до нас ╕ розпочати вже роботу.

- ╤ як же ви соб╕ гада╓те, - з насм╕шкуватою зац╕кавлен╕стю спитав Серг╕й, - це ваше велике столичне цабе при╖де до вас, мабуть, якимось дуже дорогим автомоб╕лем, чи як?