Вигнання в рай (СИ)

- Н╕, н╕, д╕тей, не було. Не було в них д╕тей - може, оце ╕з-за цього й Людмила почала пускатися в гульки, ╕ Семен до не╖ збайдуж╕в врешт╕ решт. Що ж, нема╓ д╕тей - нема╓ с╕м"╖.

- ╤ що ж, Семен Павлович п╕сля розлучення з ц╕╓ю Людмилою б╕льше так н╕коли н╕ з ким ╕ не одружувався? - запитав Серг╕й.

- Н╕, так ╕ не одружувався, - сп╕вчутливо промовила Галина ╤ван╕вна. - Так неодруженим ╕ залишився. Не дов╕ряю, каже, я тепер п╕сля Людмили ж╕нкам, можливо, каже, ╕ ╓ серед них достойн╕ й чесн╕, але боюсь помилитися. Та й в л╕тах, каже, я вже, хоча, як╕ там його л╕та? М╕цний, ще ж молодий, здоровий чолов╕к. Але... - ще сп╕вчутлив╕ше похитала вона головою. - Видно, така вже доля його бути одиноким. Батьк╕в сво╖х Семен поховав, з дружиною сво╓ю розлучився, Семен╕в брат ╤ван разом з╕ сво╓ю дружиною померли, якби ще не брата ╤вана донька ╤ра, то й зовс╕м би був один одн╕с╕нький, як перст, на б╕лому св╕т╕, наш Семен Павлович. А так хоч ця його плем╕нниця ╤ра при ньому залишилася, ╖╖ Семен Павлович, взагал╕ то, за власну доньку вважа╓.

- ╤ра, - промовив ╕ соб╕ Серг╕й це ╕м"я й в╕дчув, як знову завирувало в його душ╕. - А що ж ця ╤ра? Це виходить ╓дина, так би мовити, р╕дна людина залишилася в Семена Павловича?

- Так, звичайно, - погодилась бабуся, - одна ╓дина оця небога в нього й залишилася з р╕дних на всьому св╕т╕.

- ╤ що ж вона, ╤ра, явля╓ собою?

- Та що ж? - трохи наче нехотя почала старенька. - Я так скажу, мати ц╕╓╖ ╤ри, ╤ванова дружина Настя, дуже гарною ж╕нкою була: щира, добра, чесна, лаг╕дна, поганого слова в╕д не╖ н╕коли не почу╓ш, голосу було н╕коли н╕ на кого не п╕дн╕ме, нав╕ть на ╤вана свого, коли той почав знову пити й руки розпускати, нав╕ть тод╕ жодного поганого слова в╕д не╖ н╕хто не чув, все мовчки терп╕ла, т╕льки бувало в╕дмахнеться, коли мова зайде - ╕ все. А на що вже красива була Настя, то й словами не опишеш - красуня була просто неймов╕рна, ╕ краса ╖╖ - це, мабуть, ╓дине, що в╕д не╖ д╕сталося ╖╖ доньц╕ ╤р╕, в усьому ╕ншому ця ╤ра - вилитий ╖╖ батько ╤ван, та нав╕ть ╕ його вона, мабуть, перевершила.

- Що ви ма╓те на уваз╕?

- Що я маю на уваз╕? Та те й маю на уваз╕, що на вс╕ бешкети й витребеньки з самого дитинства пускалася ця ╤ра, то там у шкоду вл╕зе, то там, точн╕с╕нько, як ╖╖ батько в дитинств╕. Так ╤ван, в╕н, може, коли було й зал╕зе в чий сад чи город, так це, може, йому не вистачало там чогось по б╕дност╕, а в ╤ри ц╕╓╖ - чого т╕льки забажа╓, то все ╓ й так. А то ще курити та випивати вже ж почала ще в школ╕, клас╕ в шостому чи сьомому, матюкатися навчилась, як мугиряка, ╕ це ж - д╕вчинка! А з хлопцями, вибачаюсь, по-справжньому жити почала, як в не╖ ц╕ с╕с╕чки, прости Господи, т╕льки но як пиптики на сухоребрих ╖╖ д╕вчачих грудях повипиналися. Тьху! - перехрестилась вона скоренько. - Господи, прости гр╕хи наш╕. Отака от ця ╤ра вродилася.

- А Семен Павлович же що з цього приводу?

- Семен Павлович т╕льки й зна╓, що носиться з ц╕╓ю ╤рою, та донечкою сво╓ю взива╓. Каже, що, мовляв, не дав мен╕ Бог р╕дних д╕тей, так тепер для мене ╤ра р╕дн╕ша за р╕дну дитину, й ус╕ ╖╖ забаганки, не встигне ╤рочка що придумати, як Семен вже виконав: ╕ на╖дки, як╕ т╕льки забажа╓, ╕ наряди з самого Парижу - все тут ╕ зараз для не╖ на готов╕. Отака сл╕па любов. Отак Семен ╕ розбестив свою небогу, хоча й сама вона, як кажуть, в╕д природи - в╕д╕рви, та викинь. У мене внучка, Над╕йка, так вона з ц╕╓ю ╤рочкою не те, що дружить - дружити з ╤ркою я онучц╕ суворо заборонила - а так вони сп╕лкуються м╕ж собою, однол╕тки ж. Так Над╕йка якось розпов╕дала, ще як вони до школи ходили, що ╤рочка ця Федорчукова, все хвалилася, що, мовляв, для не╖ найб╕льшим прикладом серед ус╕х ж╕нок, найб╕льшим, як же це вона сказала, - задумалась вона, - ╕ден... якось?...

- Може, ╕деалом? - п╕дказав Серг╕й.

- Так, так, точно, ╕деалом! Найб╕льшим ╕деалом, казала наша ╤рочка, для не╖ була рос╕йська ╕мператриця Катерина Друга, або, як ╖╖ ще називали Катерина Велика.

- А чому ж так, вона не пояснювала?