Вигнання в рай (СИ)

- Ще б пак, - гордовито в╕дпов╕в панотець, - це ж пом╕чниця для всього нашого села, - в╕н н╕жно погладив каб╕ну авто, наче це була жива ╕стота, - а тому й догляда╓мо ми ╖╖ ус╕м селом - хто чим може, ╕ хто на що здатен: хто гр╕шми, хто яку деталь д╕стане, хто п╕дварить, хто п╕дфарбу╓... А нещодавно Славко Здоренко свою власну авто-майстерню в╕дкрив ╕ взяв нашу стареньку "коп╕╓чку", як в╕н сказав, на дов╕чне безкоштовне обслуговування. Отже, тепер наша машина в над╕йних руках. Ми то й придбали це авто вс╕м селом, коли почалися вс╕ ц╕ негаразди: ж╕нц╕ народжувати - а на "швидк╕й допомоз╕" бензину нема╓, комусь треба терм╕ново в район, а автобус зламався, ╕ все таке... Так що склалися вс╕м селом ╕ придбали оце авто. А так взагал╕-то я н╕коли й не думав, що колись буду водити машину. Та, бач, довелося. А як згадаю сво╖ потуги щодо оволод╕ння вод╕йськими правами, - весело посм╕хнувся в╕н. - ╤ см╕х, ╕ гр╕х. Та н╕чого, все ж дом╕гся свого. Як кажуть, не боги горшки л╕плять. Справляюся з╕ сво╓ю "коп╕╓чкою" не зг╕рше за всякого завзятого вод╕я. Але досить вже л╕ричних в╕дступ╕в. Зараз поставлю машину в гараж - ╕ прошу до господи.

╤ доки отець Михайло в╕дмикав гараж, що виходив воротами на вулицю, розвертав ╕ заганяв у гараж авто, Серг╕й н╕як не м╕г спекатися в╕дчуття сорому при згадц╕ про сво╖ недавн╕ роздуми щодо розкошування священник╕в, як╕ дозволяють соб╕ роз"╖жджати на автомоб╕лях, в той час як прост╕ люди не можуть дозволити соб╕ витратити зайву коп╕йчину на шмат хл╕ба насущного. Автомоб╕ль отця Михайла д╕йсно був не розк╕шшю, а засобом пересування.

Перша жива ╕стота, яку гост╕ зустр╕ли у двор╕ отця Михайла, був величезний собацюга, породу якого Серг╕й, що мав дуже приблизне уявлення щодо собачого св╕ту, визначив як кавказького сторожового. Собака був на цепу, при чому причеплений таким чином, що н╕як не зм╕г би д╕стати до людей, як╕ проходили в будинок, але Серг╕й про це не знав ╕ тому зупинився в нер╕шучост╕, втупивши розгублений погляд у величезну коричнево-б╕лу кудлату гору м"яз╕в, ╕ прикриваючи ╕нстинктивно собою бабу Горпину.

- Не б╕йся, Серг╕ю, не б╕йся, - бадьоро п╕дштовхнула його Горпина Степан╕вна, - по-перше, Кудлай сюди не д╕ста╓, та й не стане в╕н кидатися ось так ось, н╕ с╕ло н╕ впало на людей.

- Так, так, - п╕дтвердив слова бабц╕ отець Михайло, що якраз зачиняв двер╕ гаража, котр╕ виходили в дв╕р, - Кудлай у нас душа добра, чи не так, Кудлаю, - кивнув в╕н псов╕, на що той лише на мить перев╕в св╕й погляд на господаря, а пот╕м знову флегматично втупив сво╖ величезн╕ чорн╕ добр╕ оч╕ в Серг╕я, очевидно вивчаючи нового в╕дв╕дувача.

- Кудлай - собака розумний, - похвалила пса Горпина Степан╕вна ╕ соб╕, - можливо розумн╕ший за деяких двоногих, що т╕льки, прости Господи, гавкати ╕ вм╕ють.

- Та це, власне, ╕ ╓ ╓дина жива ╕стота ╕з тварин у мо╓му господарств╕, - Михайло Архипович обв╕в рукою подв╕р"я. - Нема╓ в мене н╕ курки, н╕ свинки, т╕льки город - ╕ все, - кивнув в╕н. - Живу одинаком, паства велика. Нема╓ коли господарством займатись.

Серг╕й окинув оком подв╕р"я. Все було чисто, впорядковано, подв╕р"я викладене плиткою, колодязь, красивий цегляний будинок п╕д черепицею, б╕льший, звичайно, за будинок баби Горпини, але не на ст╕льки, щоб можна було з ц╕╓╖ р╕зниц╕ зробити висновок про велику в╕дм╕нн╕сть у соц╕альному становищ╕ господар╕в. А от ╕з господарських буд╕вель - лише льох та пом╕рний сарай, що колись, видно, слугував за прихисток домашн╕й худоб╕, а тепер був перероблений на гараж.

- Добрий день, - раптом привернув увагу Серг╕я мелод╕йний д╕вочий голос. - А я чую, наче як╕сь голоси у двор╕, думаю, чи гост╕ як╕сь у нас.

Серг╕й повернув голову на цей голос. ╤з-за будинку виходила д╕вчина в синьо-зеленому спортивному костюм╕, який, облягаючи ╖╖ молоде т╕ло, п╕дкреслював надзвичайну красу ╖╖ доладно╖, наче виточено╖ ф╕гури. Була це д╕вчина досить високого зросту, не набагато нижча в╕д Серг╕я, з русим волоссям, заплетеним у косу, скручену на потилиц╕. Особливо ж Серг╕я вразила та невимушена природна г╕дн╕сть ╖╖ постави, з якою вона, прив╕тавшись, спок╕йно наближалась до гостей. Нав╕ть н╕, мабуть, г╕дн╕сть - це, можливо, й не зовс╕м те слово, адже воно передбача╓ якусь горд╕сть, можливо, нав╕ть гординю, а в д╕вчин╕ не було нав╕ть натяку на щось под╕бне до гордин╕, як не було й натяку на щось под╕бне до запоб╕гання перед гостями. Вона просто була сама собою. Вона просто й невимушено наближалась до Серг╕я ходою, як╕й позаздрила б якого завгодно рангу модель, вимуштрувана довгол╕тньою под╕умною наукою.

- Добрий день, - в╕дпов╕в Серг╕й на прив╕тання. - Хоча, день вже, можна сказати, зак╕нчу╓ться, ╕ вже можна б сказати "добрий веч╕р", - ╕ в╕н придивився поближче до д╕вчини.