Читаем Untitled.FR11 полностью

— Агей! — зачулось коло вагонів.

— Сюди! — крикнув сторож.

Із тьми, хутко наближаючись, з’явилось дві постаті, чимось дзвякаючи й щось бубонячи між собою.

— А що там? — ще не доходячи, крикнула одна з них.

— Та ось...— суворо промовив сторож. — Якісь коло вагонів терлись...

Постаті підійшли зовсім близько, зупинились і стали придивлятись до спійманих. На обох були білі сорочки, перепоясані чорним, і в одного в руці рушниця, а в другого збоку шабля.

— Гм... так...— поважно протягнула постать з шаблею.

— Ви скудова?

— З Водяного, господин жандар...— коротко зітхнув передній. — Оце йшли собі на станцію... Нічого не знаємо... Коли це: «Стой, стрілять буду». За що ж це?

— Так... А пашпорти єсть?

— Пашпорти?..

Передній закашлявся. Потім утерся і кротко промовив:

— Пашпортів з нами... так що й нема... Но тільки...

— Умгу... Ну, так ідьом за нами... Поговорим на станції.

Передній розвів руками, зітхнув і рушив за жандармом. За ним понуро пішли й задні, а збоку їх солдат з рушницею. Хвилин через три-чотири всі п’ятеро стояли в тому самому садку, з якого чувся сміх і ніжний сшв. На столі під акаціями стояли свічки в шкляних ліхтарях, а круг свічок з обох боків -стирчали пляшку; між пляшками стояли тарілки з закусками, коробочкй з якоюсь їжею, ножі, шклянки. За столом сиділо дві пані, а біля них якийсь панок старенький і два жаі/дармських офіцери. Один лисий, з пишними рудими вусами; другий молоденький, гарненький. Круг свічок несамовито, скажено літали кругами метелики, бились об скло, падали на стіл і знову бились, повзали й літали^

Очі всіх, що сиділи за столом, були затуманені, а па-ніям губи й щоки якось дуже червоніли.

— Ну, что там? — чекаюче подивився офіцер з пишними вусами на жандарма, який, заступаючи собою спійманих, виступив наперед і держав руку під козирок.

Жандарм ще більше вирівнявсь і, придержуючи шаблю другою рукою, бадьоро й серйозно промовив:

— Ес... Ес... Еспорпіяторов поймали, ваше благородіє!

Всі заворушились, навіть старенький панок, що старанно вимазував хлібом тарілку, здивовано повернув голову й завмер.

— Экспроприаторов? — недовірливо й ліниво протягнув офіцер. — Ого! Ану, отойди!

Жандарм ловко крутнувсь і одійшов убік. Всі жадно впилися очима в три фігури, що стояли перед ними.

Всі три босі, з великими чорними пальцями на ногах, з якимись запалими сірими обличчями, зарослими бородами, з мужицькими вигорьованими шиями, на яких виразно темніли зморшки, всі три без шапок, з похиленими головами, всі три з чеканням у всій постаті неминучого лиха...

Одна з паній, у якої були великі сині мрійні очі, засміялась:

— Ну, и экспроприаторы!.. Фе!.. Я думала, настоящие...

Жандарм скосив на неї очі, але ждав, що скаже офіцер. Офіцер же гикнув, одкинувся на спинку стільця й ще лінивіше звернувся до спійманих:

— Так... Гм! Вы же это чего там... это... как его?.. Там бунты устраиваете?

«Експропріатори», що жадно бігали очима по закусках, заворушились і повернули до його голови.

\ — Ми, ваше благородіє, нікоторих бунтів, — поспіш-но^й кротко заговорив передній. — Ми собі йшли на стан-ціюд. А нам, значить, звиніть: «Куда? Стрілять буду»... А ми, как от перед богом, ваше благородіє... Ми з голодного села. Два дні не їли, ваше благородіє...

— Ну, врешь... Все вы это поете...

— Ваше благородіє, — вмішався жандар. — Они коло вагонов з зерном споймані...

— Ага!.. Вот видите... зерно хотел украсть?

— Ваше благородіє! — знов переводячи очі од столу на офіцера, схилив голову на плече передній. — Коли б ми по зерно йшли, так у нас би мішки або хоч торби були... А ми ж... от, як самі бачите...

— Гм...— крутнув вуса офіцер.

— А ну их к черту, Сережка! — нетерпляче скрикнув другий офіцер. — Дай им, Скрипчук, по нагайке, и к чорту.

Жандарм взяв до його під козирок, але ждав, що скаже Серьожка.

— Гм!.. — ліниво, п’яно дивлячись на спійманих, крутив Серьожка вуса. Спіймані ж насторожено стояли, й ждали, й бігали очима по закусках. Панії щось шепотіли одна одній і сміялись, показуючи очима на «експропріяторів».

— Отправить их под арест!.. — несподівано постановив Серьожка і в’яло повернувся до столу.

— Слушаю! — цокнув шпорами жандарм. — Идем!

Спіймані знову заворушились. Данило насупив брови

й щось пробурмотів; самий задній маленький дядько з гострим носиком і круглими, як дві вишні, зляканими очима ще більше напружився й розтерявся, а передній розставив руки і кротко скрикнув:

— Ваше благородіє! Та за віщо ж?

— За беспорядки! — не озираючись, ліниво бовкнув офіцер.

— Ваше благородіє! У нас же дітки... Сем’я голодна... За що ж нам таке? Ми ж хіба що, бунтували?.. За що ж нас у тюрму?

Ґарненький офіцер нетерпляче скочив з місця і, підійшовши до них, крикнув:

— Марш!

— Та за віщо ж це під арешт? — раптом злісно, гус-/ тим басом бовкнув Данило, дивлячись повз гарненького офіцерика у спину офіцерові з пишними вусами. Той помалу повернувся й пильно глянув на Данила.

— Гм!.. Так ты еще... Гм!.. Дай ему в рыло, — хитнув він на його передньому.

Передній злякано глянув на Данила, на офіцера, широко розплющив очі і з непорозумінням подивився на всіх.

Панії засміялись.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Саломея
Саломея

«Море житейское» — это в представлении художника окружающая его действительность, в которой собираются, как бесчисленные ручейки и потоки, берущие свое начало в разных социальных слоях общества, — человеческие судьбы.«Саломея» — знаменитый бестселлер, вершина творчества А. Ф. Вельтмана, талантливого и самобытного писателя, современника и друга А. С. Пушкина.В центре повествования судьба красавицы Саломеи, которая, узнав, что родители прочат ей в женихи богатого старика, решает сама найти себе мужа.Однако герой ее романа видит в ней лишь эгоистичную красавицу, разрушающую чужие судьбы ради своей прихоти. Промотав все деньги, полученные от героини, он бросает ее, пускаясь в авантюрные приключения в поисках богатства. Но, несмотря на полную интриг жизнь, герой никак не может забыть покинутую им женщину. Он постоянно думает о ней, преследует ее, напоминает о себе…Любовь наказывает обоих ненавистью друг к другу. Однако любовь же спасает героев, помогает преодолеть все невзгоды, найти себя, обрести покой и счастье.

Александр Фомич Вельтман , Амелия Энн Блэнфорд Эдвардс , Анна Витальевна Малышева , Оскар Уайлд

Детективы / Драматургия / Драматургия / Исторические любовные романы / Проза / Русская классическая проза / Мистика / Романы
Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика