Unknown

Було близько сьомої. Я почув як повертається ключ у вхідних дверях квартири і розгубився. Підірвався з крісла, сховався за ним. До кімнати зайшла Авері, яка розмовляла по мобільному телефону, вона розповідала своєму співрозмовнику, що сьогодні звільнилася з роботи раніше і готова піти гуляти з ним через годинку. Очевидно, то був її хлопець чи друг, але в моєму досьє на Авері Січник не зазначалися жодні друзі чи хлопці, що зазвичай, як казав Нелл, обов’язково прописується. Дівчина закінчила розмову, кинула телефон собі на ліжко. Вона почала говорити сама з собою, питала що їй краще одягнути, якими парфумами скористатися, яку зачіску зробити. Усе вказувало на те, що Авері готувалася до побачення. Я одним оком спостерігав за нею: вона метушилася, сама від себе ніяковіла. Напевно, той хлопець їй дуже подобався, але чому ж про нього нічого не говорилося в досьє, не міг збагнути.

Раптом дівчина стихла, поглянула на рамку з фото, яку я розглядав. Вона пильно вдивилася в неї. Я здогадався, що їй не сподобалося, як саме рамка стоїть– я не правильно поставив її на місце, на якісь сім-вісім сантиметрів ліворуч від початкового положення. Авері щось запідозрила, веселий настрій змінився на протилежний. Вона, стоячи на одному місці, прискіпливо оглянула кімнату, задумалась. Або та фотографія була дуже важливою, або в неї така гарна пам’ять, проте ще не бачив, щоб людина помічала такі дрібниці.

Я не знав, що робити – здивувати своєю появою зараз чи дочекатися, поки вона залишить кімнату, потім вийти з її квартири і постукати знову у двері – зробити вигляд, ніби я тут ніколи не був, ніколи не бачив Авері, маю до цієї дівчини дуже важливу нагальну справу. Я обрав варіант номер два, але в житті не все йде за планом! Коли блакитноока перестала стояти на одному місці, заспокоїлась і, скоріше всього, подумала, що це вона колись ненароком зачепила фоторамку, Авері пішла до ванної кімнати. Я почув як вона зачинила двері вбиральні і вирішив втілити свій план у життя. Я вийшов зі своєї схованки. Щойно дійшов до вхідних дверей, як почув музику, що линула від мобільного дівчини – їй хтось телефонував – чорнявка прожогом вибігла з ванної кімнати. Вона зробила крок і завмерла.

Вбиральня в цій квартирі розташована таким чином, що коли виходиш з неї, перше що бачиш – вхідні двері. А біля вхідних дверей у той момент стояв я. Не пройшло й двох секунд, як Авері кинулася до мобільного, аби повідомити того, хто їй дзвонив, що її потрібно рятувати від незнайомця, який знаходився у помешканні. Я не пас задніх: дістався телефону, що лежав на її ліжку раніше, схопив його й ненароком розчавив у руці. Дівчина не розгубилася, почала кричати про допомогу так гучно, що це чули всі, хто проживав у будинку. Авері жбурляла в мене предмети, що траплялися їй під руку. Вона намагалася втекти, але замість того, щоб скористатися вхідними дверима, вона подалася на кухню, відчинила вікно. Вона збиралася вистрибнути з нього, але я вчасно схопив її, затис у руках. Я повторював, що мене не варто боятися, що прийшов допомогти, а вона все не вмовкала, кричала про допомогу. Я не втерпів і затулив їй рукою рота. До її квартири хтось постукав, а потім почав виламувати двері. Сусіди. З ними не хотів мати справу, тому в нагоді трапилося відчинене вікно. Я міцно притиснув дівчину до себе, яка почала ще голосніше верещати, і ми вистрибнули з другого поверху. Я приземлився на ноги, поставив її на землю, схватив за руку, швидко повів до свого автомобіля. Те, що Авері фізично пручалась, не склало ніякої турботи, адже я в тисячі разів сильніший. А ось її верещання нервувало та дратувало. Надвір повибігали жителі будинку, намагалися наздогнати мене, проте вони запізнилися. Я дістав з багажника клейку стрічку і мотузку, затулив дівчині рота, зв’язав руки. Посадив її на заднє крісло машини і швиденько поїхав геть з місця злочину.

***

Я мчався, як вітер. Намагався виїхати за місто. У автомобілі нічого не розповідав дівчині. Авері виглядала неймовірно наляканою, постійно намагалася звільнитися від мотузки, закричати. Я знайшов покинуту дорогу, звернув на неї, відшукав простору безлюдну галявину, зупинив машину. Я виволік дівчину з автомобіля, розв’язав їй руки, вона віддерла стрічку з рота і знову взялася за своє. Я її не тримав, не обмежував жодну дію. Авері почала тікати, але бігти їй було до міста дуже далеко, тож я зачекав доки вона заспокоїться і сама, як вірний цуцик до господаря, повернеться назад. Оце був наївний – гадав, що вона захоче дізнатися, що я від неї хочу. Минула година відколи її відпустив. Мені набридло стояти без діла. Відшукав. Знову, застосовуючи мотузку і стрічку, повернув її назад на пустинну галявину. Знову випустив з автомобіля, звільнив. Дякувати, на цей раз їй вистачило розуму не тікати. Стомлена бігом дівчина сіла на землю. Ридаючи, почала нашу розмову:

-Що тобі потрібно? Я нічого не маю, нікого не знаю! Відпусти мене! – благала Авері.

-Я сказав, що не заподію тобі ніякої шкоди, це не в моїх інтересах, – спокійно відповів.