Unknown

«Завтра виконуватиму своє призначення! А сьогодні?… Слід підготувати себе до відрядження… Трішки помедитувати, може, спробувати якимось чином викликати свою надприродну здібність?… А краще розпитати інших вартових, як вони вперше виявили своє вміння, проаналізувати їхні тодішні дії…» – роздумував о дев’ятій ранку, стоячи перед дзеркалом у своїй здоровенній кімнаті. Я вдивлявся у свої очі, споглядав знак на шиї. Відображення напроти – воно таке холодне, таке неживе… Я розумів, що між мною і цією картинкою немає абсолютно нічого відмінного – вона позбавлена здатності відчувати, як і я! Вказівний палець правої руки мимоволі доторкнувся поверхні скла. Зненацька відчув неприязнь до того, хто дивився на мене по той бік дзеркала… Постать була моя, але дивитися на себе не мав жодного бажання. Я одягнув нові джинси, картату сорочку, які знайшов у шафі, спустився до вітальні. У просторій кімнаті, окрім Еллі, нікого не було. Невимушено гортаючи якийсь журнал, вона сиділа на канапі у білій сукні з ромашковим візерунком. Волосся її було розпущеним, шовковистим. Незабутні зелені очі підвелися й поглянули на мене. Ми зустрілися поглядами й на секунду зніяковіли. Чорнявка сьогодні не така, як учора, від неї віяло ніжністю, скромністю, що видавалося непритаманним цій дівчині.

-А де всі? – запитав.

-Хтось, можливо, ще спить, а дехто вже пішов у своїх справах… – відклавши глянець убік, відповіла Еллі.

-Які у нас, вартових, можуть бути справи? – підсів я до загадкової чорнявки.

-Хм… У кожного свої! Ми не звикли їх обговорювати, у принципі, усе дуже передбачливо! – зацікавила мене дівчина. – Якщо це Кефф, то він разом із Престоном випробовують на собі «нову зброю» проти безсмертних у військовому центрі «Сетер». Як завжди, це закінчується невдало… Стен та Террі можуть і не ночувати дома, вони постійно шукають собі пригод: шумна вечірка, чи похід до кінотеатру, чи до ресторану. Двадцять років тому Престон видав нам електронні кредитні картки з необмеженим лімітом, тому витратами ми не переймаємося…

-Мені він нічого не видавав…

-Еквідж не має влади над банківськими справами, а вони роблять іменні картки дуже довго… Напевно… На кому я зупинилась? О, Екон! Екон перебуває у своєї дівчини або ж просто десь практикує свою силу, полюбляє втілювати свої думки у реальність, іноді це виглядає надзвичайно чарівно, як у казці. А Нелл… Нелл звик проводити більшість часу, тренуючись у підвалі «Сетер», де ми були учора… Не хвилюйся за них! Всі вони обов’язково з’являться до вечері.

-Тобто Еквідж має багато грошей, які нам, як безсмертним, взагалі-то не потрібні?

-Так! – здивувалася моєму питанню Еллі.

-Чому він не віддасть гроші тим, кому вони потрібніші?

-Кому, наприклад?

-Біднякам?

-Ти краще йому про це не кажи, гаразд?

Я здивовано на неї поглянув очікуючи, що вона пояснить чому не варто цього робити.

-По-перше, Престону вони потрібні для нових технологічних розробок, по-друге, він не любить людей, які не працюють. Чи ти не помітив, що він прямолінійний і вимогливий?

-Помітив, але ж…

-Що?

-Сироти! Вони не можуть працювати…

-В організації «Сетер» є спеціальні грошові фонди на цей випадок.

-Ти цікавилася у Престона? Це точна інформація? Ти знаєш багато про його компанію?

-По-перше, кожен з нас має знати чим займається «Сетер», бо він нас забезпечує грошима, а по-друге, я й заснувала ті фонди, коли стала безсмертною… – відповіла Еллі й запропонувала мені піти подихати свіжим весняним повітрям. Вона не була схожа на інших вартових, не була заклопотана якимось буденним сум’яттям, як інші.

Погода сонячна, легкий вітерець куйовдив її волосся. Еллі розповідала мені про місцину, де живемо, про басейн на задньому дворі, про те, що до найближчого сусіда п’ять кілометрів. Ми ходили довкола маєтку, а потім натрапили на стежку, яка вела углиб лісу. Еллі запропонували пройтися нею, оцінити красу природи цієї духмяної пори року.

-Ти хвилюєшся? – запитала дівчина.

-Щодо чого?

-Завтрашній день… Думав над цим? – вона якось стурбовано говорила.

-Над своїм покликанням ще думав давно, завтра нарешті відчую його на смак! Чи не так? – з ентузіазмом промовляв я, аби її розвеселити.

-Так, але якщо це не те, на що ти очікував… Ти не перей… Не переймайся, ти звикнеш, станеш частиною нашої місії… – чесно кажучи, чорнявка мене тоді навіть перелякала.

-Ти про що?

-Ні про що… Просто хочу, щоб ти довірився мені. Як би там не трапилося, та саме нам випала така доля, тому це треба лише сприймати…

-Що сприймати? Ти до чого?

-Я й так сказала забагато…

-Сказала одне, кажи й інше! – з посмішкою на обличчі промовив до неї. Я бачив, що вона дуже нервується, розмовляючи про таке, тому не хотів напосідати з питаннями щодо відрядження. Еллі не мала бажання говорити на цю тему, хоча сама її розпочала. Дивлячись на її засмучене обличчя, швиденько змінив зміст нашої розмови:

-А чим ти займаєшся цілими днями? Окрім читання журналів?