Читаем Unknown полностью

Кудись вирушали, але їхати було недовго – хвилин двадцять… На шаленій швидкості! Ми їхали з Економ, намагаючись обігнати один одного. Не знаю, чому себе так поводив, я ж не знав куди кермувати, але пробував об’їхати нового товариша. Мені шалено хотілося помірятися з ним швидкістю автівок, та й на дорозі, крім безсмертних, не виднілося жодної іншої душі, тому чому б і ні.

Ми зупинилися перед височенною й широкою будівлею. Вгадайте, який логотип побачив на її вивісці… «Сетер»… Так, це приміщення – головний керуючий центр компанії з виробництва нищівної зброї. Він розташований далеко від міста. Люди навколо нього метушилися, бігали й щось обговорювали. Це були, вочевидь, робочі, що працювали в цій будівлі. Я відчув серед людей безсмертних, багато безсмертних знаходилось на підприємстві. Ми зайшли у середину споруди та разом рушили до ліфта. У будівлі було ще більше людей, але на дивно одягнених сімох перехожих вони не звернули увагу, навіть не привіталися зі своїм начальником – Еквіджем. У ліфті Престон встромив якусь картку до отвору між кнопками з номерами поверхів. Ми рушили не уверх, а у глибокий підвал. Монітор ліфту показував «-27» поверх, коли він зупинився. Двері елеватора відкрилися. Ми увійшли у дуже простору кімнату? Ні… Це більше нагадувало спортивну залу. Зала була прямокутна – десь двісті метрів у ширину й сто у довжину, десь десять метрів від підлоги до стелі. Стіни її не бетонні, а залізні, дуже міцні. «Точно з такого заліза зроблені мої кинджали». У кутку приміщення знаходилися три столи зі зброєю… Зброєю, що виробляла фірма «Сетер» – лазерні стволи, ядерні гранатомети, молекулярні бомби… Чого тільки там не було.

Ми підійшли до столів. Еквідж, ставши перед нами усіма, заговорив:

-Вітаю вас на щомісячному тренуванні!

Вартові стали струнко у одну лінію. Я спробував прилаштувався до них.

-Так як Кефф ще й досі не прибув, тренуватимемося без нього… Наші лави поповнив останній ваш соратник, тому почнемо, як сказав би вчитель до новоприбулого учня, зі знайомства… – продовжував Престон. – Террі, прошу, продемонструй Версу свій талант!

«Версу… Це скорочення від Верселя… Але мені воно подобається, ще мене так не називали!» – подумалося тієї миті.

Террі, яка не полишала іншого вартового Стена ні на мить, підійшла до мене, простягнула руку, щоб її потиснути. Це видалось дивним – ми віталися учора. «Проте, якщо їй це потрібно, то добре…» Придивився уважніше до нашого повторного рукостискання та побачив свою долоню, яка рухається, тримаючи повітря, сама по собі вгору і вниз. Руки Террі не було видно! Потім вона знову з’явилася. Я спантеличено зробив крок назад, відтягнувши свій зап'ясток до себе.

-Не бійся! – мовила вона.

Террі підійшла до мене, поклала праву долоню на плече. Раптом моє тіло кудись зникло, стало прозорим. Бачив лише свої ступні і більш нічого. Террі прибрала від мене свою кисть – я знову розвиднівся.

-Я можу ставати невидимою та робити такими ж інші речі! – здивувала вона. Потім стала назад у стрій.

-Стен, ти наступний! – скомандував Престон.

Хлопець кивнув головою. Прожогом за півсекунди він оббіг увесь тренувальний майданчик. Стен володів умінням моментально пересуватися, рухатися з неймовірною швидкістю.

Нелл мав трішки іншу здібність. Він розповів, що всі його чуття розвиненіші, ніж у звичайного смертного. Він може бачити у далечінь, розрізняти малопомітні запахи, чути звуки, що ледь лунають.

Екон міг матеріалізувати речі, що виникають в його уяві. Він простягнув свою руку, у ній з’явилося велике зелене яблуко. Воно виглядало як справжнє, навіть запах від нього долинав природній. Екон пояснив, що може так робити з будь-чим, але триває це явище недовго. Десь через хвилини дві на моїх очах соковитий плід розчинився у повітрі.

Еллі остання представляла своє вміння. Коли настав її час, вона лишень стояла та дивилася на мою постать. Здавалося, що так вона готується, аби показати свій нереальний талант. Позад мене пролунало «Озирнись!». Це був голос Еллі, але вона ж стояла переді мною мовчки. Спочатку я подумав, що дівчина вміє проникати у чужі думки й таким чином спілкуватися. Та я помилився. З цікавості повернув свою голову назад… Побачив ще одну Еллі! Знову повернув свою голову – вона стояла там, де й була! Оступився в бік, щоб пересвідчитися, що зір мене не підводить… У цьому залі знаходилися дві однаковісінькі дівчини, одягнуті у однаковий темно-синій костюм.

-Я можу проектувати себе! – відповіла Еллі й біля мене з’явилася ще одна її копія. – Але поки що вмію робити це не у великій кількості… Також, торкаючись чого-небудь, можу й цю річ здублювати.

Інформації за ці декілька хвилин було більш, ніж достатньо. Усе здавалося неймовірним. «Та я ж безсмертний! Мене вже не повинно нічого вражати». Виставу, яку щойно влаштували вартові, ні з чим не порівняєш. Їхні здібності фантастичні. Не втримався, з мене вирвалось:

-Надзвичайно!

-А ти ще й сумнівався? – поглянув на мене Еквідж.

-Я ніколи такого не бачив!

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии