UKRAINA: От мифа к катастрофе

Пантелеймон Кулиш, которого сейчас считают основоположником украинской литературной критики, был вынужден признать в 1857, что «наша словесність южная тількощо прокидається послі довгого сна; у нас нема такого ряду писателів, як у москалів од Ломоносова до Пушкіна…». [117]

В 1869 в одном из своих писем к галичанину Барвинскому, он дает советы относительно написания учебника по украинской литературе, характеризуя ее представителей таким образом:

«Оце ж переберу Вам леєстрик поодинцю. Гоголь Василь не додав нічогісінько українському слову. Про його пробу комедії годиться хиба в історії словесности спом’янути, а в читанці їй нема місця. Максимович «казав казане». Не така се натура, щоб появити хоч найменше джерельце творивства, та ще в такому великому ділі, як слово. […]

Костомаров має велику заслугу в історії, а в розвою слова - ніякісінької. Всі його вірші - без поезії і без смаку мови. - Перекладувати «Кремуція Корда» - зовсім не до ладу. Метлииський - у всьому нікчемність, навіть у виданню збірника пісень. Вірші його - горох у шкуратяному решеті.

Петренко - приший кобилі хвіст; нате й мій глек на сироватку; знайте мене перепечайку, що на воротях тісто. Метлинський - великий поет перед ним.

Кониський ні єдиної форми не ввів у нашу мову, а котору брав готову, то так, як та жінка, що казала чоловікові: «Не журись, чоловіче, що люде пізнають крадене борошно пшеничне: я так спечу, що воно здаватиметься гірш житнього».

Кузьменко писав чужими руками, як уже я вмовив у першому листі.

Кулик у своєму болоті може й голосний мав писк, а в громаді того писку не було чути.

Навроцький - без таланту чоловік, хоч і добрий. Цись - погань. […]

З Котляревського можна брати тільки те, що в трьох первих піснях «Енсїди»; бо останні звелись на московщину, писану, ніби українщиною, і все в них мляве. З «Наталки [Полтавки]» нічого не треба брати, бо вона держиться на кону піснями та розмовами, а вартості драмової не має.

З Квітки – «Перекотиполе» не дає типу українського: се річ припадкова. Душогубство в нас інше - не за гроші. Візьміть із «Мертвецького Великодня», з «Козир Дівки». Не треба чіпати «От тобі й Скарб!», бо він з’їхав на дурницю, а в літературних творах велика річ: finis coronat opus. Одна «Маруся» дає багацько з себе до читанки. З «Салдатського Партрету» добре б узяти про кабаки та про москалів на ярмарку: се - народний погляд, а комізмом відміняється від «Марусі». [118]

Хотя, конечно же, необходимо признать, что в рядах украинофилов были талантливые, в литературном плане, люди. Для политической пропаганды подобные жемчужины в море навоза были крайне ценными. Однако из них все равно невозможно было сложить ожерелье не то что «украинской культуры», но даже самостоятельной, оригинальной литературы.